Середземноморський клімат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Терени з Середземноморським кліматом

Середземномо́рський клі́мат — вид субтропічного клімату з сухим літом та дощовою зимою. На додаток до областей, прилеглих до Середземного моря, цей тип клімату переважає в більшій частині Каліфорнії, в деяких районах Західної і Південної Австралії, в південно-західній частині Південної Африки і в центральній частині Чилі.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Клімату характерні спекотне сухе літо і прохолодна, волога зима. Наприклад, в місті Перт, Австралія, в зимові місяці південній півкулі — в червні-серпні, кількість опадів 450 мм і середньоденний мінімум 8 °C. Тим часом під час літніх місяців з грудня по лютий кількість опадів лише в середньому 32 мм.[1]

Середземноморська кліматична зона позв'язана з п'ятьма великими субтропічними зонами високого тиску над океаном — Азорський максимум, Південноатлантичний максимум, Північнотихоокеанський максимум, Південнотихокеанський максимум і Індійськоокеанський максимум. Ці зони високого тиску, витягують повітря влітку з екватора і з полюсів в зимовий час, граючи важливу роль у формуванні світових пустель і тропічних зон середземноморського клімату. Наприклад, Азорські максимум асоціюється з пустелею Сахара і середземноморським кліматом. Південноатлантичний максимум, також пов'язан з пустелею Наміб і середземноморським кліматом в західній частині Південної Африки. Північнотихоокеанський максимум має відношення до пустелі Сонора і Каліфорнійського клімату, тоді як Південнотихокеанський максимум має відношення до пустелі Атакама і клімату центрального Чилі, і Індійськоокеанський максимум пов'язан з пустелями Західної Австралії (Велика Піщана пустеля, Велика пустеля Вікторія, і Пустеля Гібсона) і середземноморського клімату південного заходу і півдня центральної Австралії.[2]

Середземноморські ліси і чагарникова біома тісно пов'язана з середземноморською кліматичною зоноу. Зокрема, терени покриті склерофільним чагарником, за назвою маквис в Середземномор'ї, чапараль в Каліфорнії, маторрале в Чилі, фейнбос в Південній Африці, і маллі і квонган в Австралії. Водні екосистеми середземноморської кліматичної зони адаптовані до річних циклів, в яких абіотичний і (екологічний) контроль чисельності і структури екосистем домінують під час повені, біотичний контроль (наприклад, конкуренція і хижацтво) має важливіше значення, як і зниження чисельності, коли екологічні умови стають дуже суворими (тобто спекотними і сухими); в результаті ці суспільства добре виносять засухи, повені і пожежі.[3]

Рисами середземноморського клімату володіє клімат Південного берегу Криму (смуга, яка приблизно простягається від Алушти до Форосу). Тут середня температура січня — лютого становить +3 °C — +4 °C, липня — серпня +22,5 °C — +23,5 °C, максимум опадів припадає на зиму. На відміну від регіонів з типово середземноморським кліматом, тут зимою частіше трапляються снігопади, приморозки і невеликі морози.

Опади[ред.ред. код]

Літом регіони з середземноморським кліматом розташовані на східній периферії субтропічних областей високого тиску (як-то Азорський максимум). Це призводить до переважання північних (в північній півкулі) вітрів та низхідних рухів повітря, яке адіабатично нагрівається і висушується. Сухе повітря робить неможливими або маловірогідними опади. В зимовий період тиск зменшується, переважають західні вітри, з якими переміщуються вологі повітряні маси з океану, що призводить до випадіння опадів. Тому, райони з середземноморським кліматом отримують майже весь свій річний рівень опадів протягом зимового сезону, а влітку може бути 2-5 місяців, без якихось істотних опадів. Річна кількість опадів змінюється дуже сильно: від 100–200 мм на південній периферії (межі за тропічними пустелями), до дуже високих значень в північній частині регіону, на західних схилах, обернених до вологих західних вітрів. Найбільша кількість опадів в Європі спостерігається в м. Црквіца (Боснія і Герцеговина) — 4 648 мм на рік [1].

Ближче до екватора зимова кількість опадів зменшується. У напрямі полюсів загальна вологість, як правило, зростає; у Європі кількість літніх дощових опадів збільшується на північ, тоді як уздовж західного узбережжя Америки в північному напрямі зими стають вологішими, а період відсутності опадів — коротше.

Температура[ред.ред. код]

Всі регіони з середземноморським кліматом мають порівняно м'яку зиму, але влітку температура змінна залежно від регіону. Наприклад, Афіни, Греція має досить високу температуру влітку (середня температура липня і серпня близько +27 °C), в той час як Сан-Франциско має прохолодний, м'який влітку через апвелінг холодних глибинних вод вздовж узбережжя (середня температура літніх місяців близько +17 С°). Оскільки майже всі регіони з середземноморським кліматом розташовані поблизу узбережжь морів та океанів, в цілому температура в них помірна з відносно невеликою різницею між зимовим мінімумом і літнім максимумом (хоча добові перепади температур влітку можуть бути великі, якщо місцевість не розташована безпосередньо на узбережжі). Температура взимку рідко опускається нижче за нуль градусів, сніг також рідко випадає на рівні моря, проте в навколишніх горах часто бувають снігопади внаслідок високої вологості. У зимовий час, температура коливається від середньої до дуже теплої, в залежності від віддаленості від відкритого океану, висоти і широти. Навіть у найтепліших місцях з середземноморським типом клімату, проте, температура, як правило, не досягають високих значеннь, як в прилеглих пустельних районах, у зв'язку з охолоджуванням з водоймищ, хоча і сильні вітри з внутрішніх пустельних районів може інколи підвищити літні температури, що приводить до значного зростання небезпеки лісових пожеж. Світовий температурний рекорд належить містечку Ель-Азізія в Лівії, розташованому за 55 км на південь від узбережжя Середземного моря. 13 вересня 1922 року там було зафіксовано температуру 57,7 °C [2].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Australian Bureau of Meteorology, July 24, 2005 «Averages for PERTH METRO» Downloaded 06/12/06
  2. Akin, Wallace E. (1991). Global Patterns: Climate, Vegetation, and Soils. University of Oklahoma Press. с. pg. 35. ISBN 0-8061-2309-5. 
  3. Gasith, A. and V.H. Resh Streams in Mediterranean Climate Regions: Abiotic Influences and Biotic Responses to Predictable Seasonal Events // Annu. Rev. Ecol. Sys., 30 (1999) С. 51–81. — DOI:10.1146/annurev.ecolsys.30.1.51.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]