Середньовічна література

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Jeanne de Montagu St Jean de Luze.JPG
У темах

Війни
Середньовічна культура
Середньовічна література
Середньовічна медицина
Середньовічна музика
Середньовічна освіта
Середньовічна філософія

Періодізація

Раннє Середньовіччя
Високе Середньовіччя
Пізнє Середньовіччя

Сторінка з середньовічного рукопису

Середньові́чна літерату́ра — це період в історії світової літератури, що розпочинається в надрах пізньої античності (45 століття), а завершується у 15 столітті. Першими ознаками середньовічної літератури стали поява християнських євангелій (1 століття), релігійних гімнів Амвросія Медіоланського (340397), творів Августина Блаженного («Сповідь», 400 рік; «Про град Божий», 410428 роки), переклад Біблії латинською мовою, здійснений Єронімом (до 410 року).

Зародження і розвиток літератури Середньовіччя визначається трьома основними факторами: традиціями народної творчості, культурними впливами античного світу і християнством.

Своєї кульмінації середньовічне мистецтво досягло у 12-13 столітті. У цей час його найвагомішими досягненнями стала готична архітектура (Собор Паризької Богоматері), лицарська література, героїчний епос. Згасання середньовічної культури і перехід її в якісно нову стадію — Відродження (Ренесанс) — проходить в Італії у 14 столітті, у решті країн Західної Європи — у 15 столітті. Цей перехід здійснюється через так звану словесність середньовічного міста, що в естетичному плані має цілком середньовічний характер і переживає свій розквіт у 14-15 та 16 століттях.

Естетика середньовічної літератури[ред.ред. код]

У середні віки виникає нова, порівняно з античністю, система естетичного мислення, зумовлена трьома основними витоками: впливом античності, християнством та народною творчістю «варварських» народів.

Деміфологізація[ред.ред. код]

Процес розвитку середньовічної літератури позначений деміфологізацією, що проявлялась по-різному.

Античні міфологічні сюжети і поетика вже не мали опертя на міфологічний світогляд і перетворились на поверхневу гру тропів при дворах Юстиніана, Карла Великого і Оттона.

Міфологічність ранніх національних літератур (ірландської, ісландської) вироджуються у казковість — чарівні і авантюрні елементи куртуазної літератури. Паралельно відбувається зміна афективної мотивації вчинків героїв на складнішу морально-психологічну.

Значні поети високого середньовіччя і раннього Відродження Данте, Чосер, Боккаччо утверджували топіку неміфологічної оповіді й нової поетики, в основі якої — настанова на вірогідність, і навіть загальновідомість розказаного. Міф тут замінюється поголосом (fama).

Середньовічні жанри[ред.ред. код]

Жанровий розподіл художніх творів продовжився за міцною традицією античності. У європейській літературі чітка жанрова класифікація художніх творів продовжувалась до 20 століття. На передній план у добу середньовіччя поступово виходить периферійний для античної літератури жанр — розповідна проза, де поєднувалися історичний переказ, чудесна подія або дивовижний випадок, побутовий елемент і моральне напучування («Діяння римлян» тощо). Прецедентом слугувала історична проза пізньої античності (Тіт Лівій, Светоній, Таціт, Плутарх) та численні історичні компендіуми, що їх складали вчені.

Середньовічна поетика[ред.ред. код]

У ліриці Вальтера фон дер Фогельвейде і Данте Аліг’єрі, найвидатніших ліричних поетів середніх віків, ми знаходимо цілком сформовану нову поетику. Відбулося повне оновлення лексики. Думка збагатилася абстрактними поняттями. Поетичні порівняння відносять нас не до буденного, як у Гомера, а до смислу безкінечного, ідеального, «романтичного». Хоча абстрактне і не поглинає реального, а в лицарському епосі стихія низької дійсності виявляється досить виразно (Трістан і Ізольда), — відбувається відкриття нового прийому: реальність знаходить свій прихований зміст.


Християнство[ред.ред. код]

Особливості світогляду[ред.ред. код]

Ядром світогляду середньовічної людини була віра, тому й середньовічна культура була теоцентрична (у її центрі був Бог).

Світогляд античної людини був горизонтальним. Навіть боги знаходились десь поряд з людьми. У середні віки формується вертикальний світогляд, окрім світу земного існує світ небесний і пекло. Багато подій відбуваються по цій вертикалі, іноді у душі героя, що спричиняє до появи психологічності. Цей світогляд окрім ієрархічності (усе у світі перебуває у складних ієрархічних стосунках, де кожен елемент посідає своє місце) має також риси символічності. Реальність, дана нам у досвіді сприймалась як символ іншої, понаддосвідної, небесної реальності, була підпорядкована останній. Будь-який елемент земного світу вважався символом відповідного елементу світу небесного. Причому предметам та явищам не надається символічне значення, як це буде у мистецтві наступних епох. Вони відпочатку сприймаються як символи, сутності котрих потрібно дошукатися.

Енциклопедичність[ред.ред. код]

Середньовічний письменник за роботою (15 століття)

Настанова на вірогідність, тяжіння до універсальності, тобто енциклопедичність, пронизують у середні віки усе — науку, художню літературу, образотворче мистецтво. Це було прагнення «охопити світ у цілому, зрозуміти його як певну завершену всеєдність і в поетичних образах, в лініях та барвах, в наукових поняттях — висловити це розуміння» (П. М. Біціллі). Енциклопедичність носила умоглядний характер, була відірваною від емпірики. Показовою є легенда про дискусію двох провідних філософів середньовіччя Фоми Аквінського і Альберта Великого на тему «чи є у крота очі». Після кількагодинної суперечки садівник запропонував принести крота, щоб подивитись, але обоє категорично відмовились.

Внутрішнє життя[ред.ред. код]

Внутрішнє життя розуміють уже не як психологічну чи фізіологічну реакцію (Сапфо), зліпок із зовнішнього (бо зовнішній світ вважають тепер недостойним, за великим рахунком — грішним). Внутрішнє стає незалежним від зовнішнього, автономним, а отже — самоцінним. Хоча його глибина була ще недостатньо відома, можливості — не до кінця осягнуті.

Класифікація середньовічної літератури[ред.ред. код]

В історії середньовічної літератури чітко виокремлюються такі групи явищ:

  1. художня словесність племен, що безслідно зникли (галли, готи, скіфи тощо);
  2. літератури Ірландії, Ісландії тощо, що пережили лише тимчасовий розквіт;
  3. література майбутніх націй — Франції, Англії, Німеччини, Іспанії, Київської Русі;
  4. література Італії, яка послідовно виросла з традицій доби пізньої античності і завершилася творчістю Данте. Це також вся латиномовна література, включаючи твори Каролінзького Відродження першої половини 9 століття у Франції та Оттонівського Відродження 10 століття у Священній Римській імперії.
  5. література Візантії.

Окремо розглядають середньовічні літератури народів Сходу, хоча вони мають певні паралелі і взаємовпливи з європейською середньовічною літературою. Своєрідним «містком» між двома культурами у середні віки була Візантія.

За тематикою можна виділити такі типи:

  • «література монастиря» (релігійна);
  • «література родової общини» (міфологічна, героїчна, народна);
  • «література лицарського замку» (куртуазна);
  • «література міста».

Періодизація середньовічної літератури[ред.ред. код]

Поділ європейської середньовічної літератури на періоди визначається етапами суспільного розвитку народів у цей час. Вирізняються два великих періоди:

Раннє Середньовіччя[ред.ред. код]

Перша сторінка з «Беовульфа»

Література цього періоду досить однорідна за своїм складом і складає єдине ціле. За жанром це архаїчний (міфологічний) та героїчний епос, що представлені поетичними пам'ятками кельтів (давньоірландські сказання), скандинавів («Старша Едда», саги, поезія скальдів), а також англосаксів («Беовульф»). Хоча хронологічно ці пам'ятки у деяких випадках належать до значно пізнішого часу, за своїм характером вони відносяться ще до першого періоду. Збереженню ранньої творчості названих народів сприяло те, що віддалене від Риму місцеве християнське духовенство більш терпляче ставилось до національних язичницьких переказів. Більш того, саме монахи, єдині носії грамотності у той час, записували і зберігали цю літературу.

Архаїчний епос позначає добу переходу від міфологічного до історичного світосприйняття, від міфу до епосу. Проте йому ще притаманні численні казково-міфічні риси. Герой архаїчних епічних творів поєднує в собі риси богатиря та чаклуна, які споріднюють його з першопредком.

Окремо існувала література латинською мовою, переважно християнського характеру (Августин Блаженний).

Зріле Середньовіччя[ред.ред. код]

У цю добу література стає більш диференційованою, що ускладнює її порівняльно-історичний опис. Оскільки національні літератури ще не сформовані, межі між ними практично відсутні, то розподіл літератури цього періоду здійснюється за вищезгаданими жанровими і типологічними ознаками.

Приблизно до 13 століття чітко виформовується три особливих літературних потоків, що розвиваються паралельно: релігійна література, народна література (класичний епос) та феодально-лицарська література (куртуазна поезія і епос). Ці напрями не були ізольовані, між ними завжди зберігався зв'язок і виникали складні проміжні утворення. Хоч вони й мали протилежний характер, їхні закони, форми і шляхи розвитку своєрідні. З 13 століття в Європі швидко починає розвиватися ще один напрям: міська література.

Релігійна література[ред.ред. код]

Література релігійного спрямування через писання Отців Церкви прокладає місток від античності до середніх віків. До жанрів християнської літератури цього часу відносять екзегетику (тлумачення і коментарі до Святого Письма), богослужбову літературу, літературу для мирян (псалтир, перекази біблійних сюжетів, часовники тощо), літописи (які створювалися в монастирях як хроніка, насамперед, церковної історії), схоластичні трактати, дидактичні твори, видіння. Найпопулярнішим жанром Середньовіччя були житія святих (агіографія) та розповіді про їхні чудеса.

Див. також: Клерикальна література

Класичний епос[ред.ред. код]

Класичний героїчний епос («Пісня про Нібелунгів», «Пісня про Роланда», «Пісня про мого Сіда», «Слово о полку Ігоревім») відбиває народну точку зору на важливі для національної історії події, що відбуваються в «епічну» добу. У порівнянні з архаїчним епосом вони більш наближені до історичної достовірності, вага казково-міфологічних елементів у них знижується, на перший план виходить розробка суспільно-значущих тем (патріотизм, вірність королю, засудження феодального розбрату), а героями стають ідеальні воїни.

Народна поезія, що тісно пов'язана з класичним епосом, досягає свого апогею у жанрі балади (15 століття).

Лицарська література[ред.ред. код]

Формування лицарської літератури пов'язане з відкриттям індивідуальності, початком руху від типологічно-символічного нехтування окремою особистістю до спроб розкрити її внутрішній світ. Суворий воїн більш ранніх епох перетворюється на вишуканого лицаря, література про якого переключає увагу з його злитності з народом до суто індивідуальних проявів — кохання (куртуазна поезія) та особистих подвигів (лицарський роман). Паралельно з'являється й поняття індивідуального авторства. Лицарська поезія представлена лірикою трубадурів (Бернарт де Вентадорн), труверів і міннезінгерів (Вальтер фон дер Фогельвейде), а лицарський роман переважно циклом про легендарного короля Артура (Кретьєн де Труа, Вольфрам фон Ешенбах).

Міська література[ред.ред. код]

Міська література на противагу захопленню військовою звитягою та куртуазною галантністю лицарів або аскетизмом святих, понад усе цінує розважливість, кмітливість, здоровий глузд, спритність та сміх — у всіх його проявах («Роман про Лиса», Франсуа Війон).Міська література відзначається дидактизмом, повчальністю. В ній відбилась твереза розсудливість, практицизм, життєва стійкість городян. Широко використовуючи засоби гумору та сатири, вона вчить, висміює, викриває. Стиль цієї літератури відповідає потягу до реалістичного зображення дійсності. На противагу куртуазії рицарської літератури, міську літературу відзначає «приземленість», здоровий глузд, а також грубуватий гумор, жарт, що іноді межує з натуралізмом. Мова її близька до народної мови, міської говірки. Представлена міська література жанрами епосу, лірики, драми. Найбільшого розквіту вона досягла у Франції.

Перед-Ренесанс[ред.ред. код]

Іноді в окремий період виділяють Перед-Ренесанс, хоч в інших випадках його відносять до пізнього середньовіччя, як правило, до міської літератури. Це творчість Данте Аліг’єрі (12651321), автора «Нового життя» та «Божественної комедії». У світобаченні, політичних та моральних поглядах, естетиці Данте тісно переплелись середньовічні та ренесансні елементи. Те ж стосується англійського письменника Джефрі Чосера (13401400), автора «Кентерберійських оповідань» та ще одного італійця — Джованні Боккаччо (13131375), що створив «Декамерон». Останнього вітчизняне літературознавство традиційно відносить до Відродження, але у західному погляди не такі однозначні. Твори цих письменників, повторюючи всі наявні моделі оповідання історій, стали жанровим підсумком середньовічної літератури, водночас відкриваючи нові, гуманістичні обрії для подальшого руху культури.

Середньовіччя на Сході[ред.ред. код]

У літературах Сходу теж вирізняється доба Середньовіччя, проте її часові рамки дещо інші, як правило, її завершення відносять аж до 18 століття.

Середніми віками історики називають величезний проміжок часу — з моменту падіння Римської Імперії до початку буржуазних революцій. В історії літератури і мистецтва Зах. Європи вирізняють власне епоху Середньовіччя — зародження, розвиток і розквіт феодального ладу та його культури — і епоху Відродження.

Середньовічна українська література[ред.ред. код]

Див. Середньовічна українська література

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]


Використана література[ред.ред. код]

  • История зарубежной литературы: Раннее Средневековье и Возрождение / Под редакцией В. М. Жирмундского. — М., 1987. — 462 с. — С.: 10-19.
  • Література західноєвропейського середньовіччя / За редакцією Н. О. Висоцької. — Вінниця: Нова книга, 2003. — 464 с. — С.: 6-20.
  • Шалагінов Б.Б. Зарубіжна література від античності до початку XIX століття. — К.: Академія, 2004. — 360с. — С.: 120—149.

Рекомендована література[ред.ред. код]

  • История всемирной литературы в 9 томах: Том 2. — М.: Наука, 1984.
  • Шаповалова М. С., Рубанова Г. Л., Моторний В.А. Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відродження. — Л., 1982.

Сайти[ред.ред. код]