Серен К'єркегор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Серен К'єркегор
Західна філософія
Філософія XIX століття
Kierkegaard.jpg
Søren Aabye Kierkegaard. Скеч Нільса Крістіана К’єркеґора
Народився 5 травня 1813(1813-05-05)
Копенгаген, Данія
Помер 11 листопада 1855(1855-11-11) (42 роки)
Копенгаген, Данія
Основні інтереси релігія, метафізика, епістемологія, естетика, етика, психологія
Значні ідеї вважається батьком екзистенціалізму, розпач, екзистенціальна криза, три сфери людського існування, лицар віри, нескінченна якісна відмінність, стрибок віри, існуючий мислитель
Вплинули на нього Абрагам, Арістотель, Гаманн, Гегель, Кант, Лессінг, Лютер, Сократ (через Платона), Ксенофон, Аристофан, Тренделенбург
Вплинув на Ауден, Барт, Бінсвангер, Бонгеффер, Борхес, Брандес, Брюннер, Бубер, Камю, Сімона де Бовуар, Дерріда, Франкль, Гайдеґґер, Герман Гессе, Ібсен, Ясперс, Кафка, Марсель, Мей, Персі, Рільке, Сартр, Шестов, Стріндберг, Тілліх, Унамуно, Апдайк, Урс фон Бальтазар, Ірвін Велш, Вітґенштейн, Славой Жижек

Сере́н К'є́ркегор (дан. Søren Kierkegaard; МФА: [ˈsœːɐn ˈkʰiɐ̯kəˌɡ̊ɒˀ]( слухати)) (5 травня 1813 — 11 листопада 1855) — данський філософ і теолог, основоположник екзистенціалізму[1]. Він писав на теми організованої релігії, християнства, моралі, етики, психології та філософії релігії мовою, сповненою метафор, іронії й гіпербол. Більшість із його філософських робіт присвячені розгляду питання про те, як людина живе як «одиничний індивід», зосереджуючи увагу більше на конкретній реальності людського життя, ніж на абстрактному мисленні й підкреслюючи важливість особистого вибору й відданості[2].

На противагу німецькій класичній філософії, яка прагнула до об'єктивності, К'єркегора цікавило суб'єктивне ставлення особистості до Ісуса Христа[3], яке приходить із вірою[4][5]. Значна частина його праць присвячена християнській любові. Водночас він надзвичайно критично ставився до організованої державної релігії, передусім до Данської Церкви.

На початку творчості К'єркегор публікувався під псевдонімами, викладаючи різні погляди на одну й ту ж тему й влаштовуючи діалог із самим собою[6]. Його праці були написані данською і за життя були мало відомі за межами Скандинавії. До початку XX ст. з'явилися переклади різними європейськими мовами, і до середини століття його твори вже мали значний вплив на європейську філософію.

Біографія[ред.ред. код]

Виховання юного Серена перебувало під контролем батька і лише у шість років Серен пішов навчатись до школи. Восени 1830 року з волі батька сімнадцятилітній юнак став студентом теологічного факультету Копенгагенського університету. Зарахований, як і всі студенти, до королівської лейб-гвардії, він уже через три дні був відрахований за станом здоров'я. К'єркеґор провадив легковажне життя, властиве молодіжній богемі, віддаючи перевагу пиятиці із приятелями в ресторанах та відвідинам оперного театру перед серйозними заняттями і вивченням богословських трактатів. Батько терпляче оплачував усі борги свого «блудного сина».

Реґіна Ольсен, живописний портрет 1840 р.

Однак життя гуляки й джиґуна викликало у хлопця внутрішнє невдоволення, розчарування й депресію. З цього стану Серена вивело несподіване знайомство із його першою й останньою любов'ю, чотирнадцятирічною Реґіною Ольсен. К'єркеґор уперше зустрівся з нею в травні 1837 року, а по трьох роках знайомства вони заручилися. На другий день після заручин, як свідчить його «Щоденник», наречений уже шкодував про це. Рівно рік по тому Реґіна, неочікувано для себе, одержала назад обручку із прощальним листом. Розійшовшись із Реґіною, Серен довгі роки важко переживав цей розрив.

Через шість років після розриву заручин Реґіна вийшла заміж за свого колишнього вчителя й шанувальника Фредеріка Шлеґеля, згодом данського губернатора на Антильських островах. «Вона вийшла заміж… Коли я прочитав про це в газеті, мене немов прибило…» К'єркеґор звернувся з листом до Шлегеля: «У цьому житті вона буде належати Вам. В історію вона увійде поруч зі мною». Він присвятив їй два свої «Повчальні мовлення». Він заповів їй усе своє майно. Реґіна Шлегель пережила К'єркеґора на півстоліття: вона померла у 82 роки. «Він пожертвував мною Богові» — писала вона незадовго до смерті.

У літературних творах К'єркеґора є деякі роздуми про шлюб, які дещо прояснюють причини його екстравагантного вчинку. Це найважливіша подія в особистому житті К'єркеґора, біографія якого стала предметом незліченних досліджень.

Розрив з Реґіною відбувся через два тижні після того, як К'єркеґор захистив свою магістерську роботу «Про поняття іронії, з особливою увагою до Сократа». У 1838 році пішов з життя батько Серена і залишив йому у спадок понад 30 тисяч ригсдалерів та цінні папери, що не тільки забезпечило йому комфортне існування, але й дозволило оплачувати видання своїх творів.

Останній рік життя К'єркеґора — це рік його бунту, заколоту, повстання проти клерикалізму і всього з ним пов'язаного: релігійного лицемірства й формальної обрядовості протестантської церкви. Приводом до такого збурення стала смерть 1854 року очільника данської протестантської церкви єпископа Мюнстера, друга й духовного наставника К'єркегора-батька. Нервове виснаження не минуло без сліду: одного разу К'єркеґор знепритомнів, упав на вулиці — і через кілька днів помер на 42 році життя. Це сталося 11 листопада 1855 року. Відчуваючи наближення смерті, філософ забажав причаститися, але не з рук священика, а з рук приватної особи. Однак йому було відмовлено. Юрба бачила в його смерті перст Божий. Своєю епітафією він задовго до смерті обрав: «Той Одиничний».

Погляди і творчість[ред.ред. код]

У 1843 році вийшов друком найвагоміший твір К'єркеґора — двотомна етико-естетична робота «Або — або» на 838 сторінок. Протягом наступних дванадцяти років (аж до смерті) він опублікував більш як шість тисяч друкованих сторінок (п'ятнадцять томів «Зібрання творів»), а його рукописна спадщина становить майже десять тисяч сторінок (у тому числі «Щоденник», який він вів з 1838 року до кінця життя), що заповнили двадцять друкованих томів. Це естетичні, етичні, релігійні (88 «Повчальних мовлень»), філософські твори.

Усе життя К'єркеґор почував себе нещасною людиною: його мучили меланхолія, іпохондрія, посилювані пароксизмами творчого натхнення. Яких тільки відхилень не знайшли фахівці в данського філософа — шизофренія, епілепсія, Едипів комплекс, мазохізм, нарцисизм, несвідомий гомосексуалізм і маніакально-депресивний психоз.

Всупереч нескінченним сумнівам, що мордували К'єркеґора, він не сумнівався лиш в одному — у власній геніальності. «Я чудово знаю, — стверджував він уже на початку своєї літературної кар'єри, — що на даний момент я найбільш обдарована голова з-поміж усієї молоді…». А через п'ять років: «Те, що я є письменником, безумовно робить честь Данії, це я твердо знаю…» І ще рік по тому: «О, після моєї смерті одного „страху й тремтіння“ буде досить, щоб моє ім'я стало безсмертним». Назва однієї із найкращих книг філософа — «Страх і тремтіння» — взята зі Старого Завіту — вона присвячена розгляду філософсько-моральних проблем на матеріалі оповіді про Авраама й Ісаака. Замислюючись над сенсом людського життя, К'єркеґор витворює вкрай песимістичну картину, що відображала соціальну дійсність його часу.

Основні твори[ред.ред. код]

  • (1841) Про поняття іронії (Om Begrebet Ironi med stadigt Hensyn til Socrates)
  • (1843) Або-або (Enten-Eller)
  • (1843) Страх і тремтіння (Frygt og Bæven)
  • (1843) Повторення (Gjentagelsen)
  • (1844) Філософські крихти (Philosophiske Smuler)
  • (1844) Поняття страху (Begrebet Angest)
  • (1845) Стадії на життєвому шляху (Stadier paa Livets Vei)
  • (1846) Заключна ненаукова післямова (Afsluttende uvidenskabelig Efterskrift)
  • (1847) Повчальні висловлювання в різному дусі (Opbyggelige Taler i forskjellig Aand)
  • (1847) Справа любові (Kjerlighedens Gjerninger)
  • (1848) Християнські мови (Christelige Taler)
  • (1849) Хвороба до смерті (Sygdommen til Døden)
  • (1850) Вступ до християнства (Indøvelse i Christendom)

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Swenson, David F. ’’Something About Kierkegaard’’, Mercer University Press, 2000.
  2. Gardiner 1969
  3. Point of View Lowrie p. 41, Practice in Christianity, Hong 1991 Chapter VI p. 233ff, Works of Love IIIA p. 91ff
  4. Duncan 1976
  5. Concluding Unscientific Postscript to Philosophical Fragments Hong pp. 15-17, 555–610 Either/Or Vol II pp. 14, 58, 216–217, 250 Hong
  6. Howland 2006