Серж Вохор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Серж Вохор
Прапор
4-й Прем'єр-міністр Вануату
21 грудня 1995 — 23 лютого 1996 року
Попередник: Максим Карлот Корман
Наступник: Максим Карлот Корман
Прапор
6-й Прем'єр-міністр Вануату
30 вересня 1996 — 30 березня 1998 року
Попередник: Максим Карлот Корман
Наступник: Дональд Калпокас
Прапор
10-й Прем'єр-міністр Вануату
29 липня — 11 грудня 2004 року
Попередник: Едуард Натапеї
Наступник: Гам Ліні
Прапор
14-й Прем'єр-міністр Вануату
24 квітня — 13 травня 2011 року
Попередник: Сато Кілман
Наступник: Сато Кілман
 
Партія: Союз поміркованих партій
Народження: 1955
Еспіріту-Санто, Нові Гебриди

Ріалут Серж Вохор (англ. Rialuth Serge Vohor, 1955) — чотириразовий прем'єр-міністр Вануату.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Серж Вохор народився 1955 року на найбільшому острові Вануату, Еспіріту-Санто, в містечку Порт-Олрі. Шкільну освіту здобув у Школі Святої Анни (англ. St Anne School), потім навчався в одному з ліцеїв Порт-Олрі, а 1974 року проходив стажування в якості медичного працівника.[1]

Політична кар'єра[ред.ред. код]

Серж Вохор є членом Союзу поміркованих партій, консервативної, франкомовної політичної партії Вануату. Коли його партія прийшла до влади 1991 року, Вохор став міністром закордонних справ країни, залишаючись ним до 1993 року, а у грудні 1995 вперше у своїй політичній кар'єрі — прем'єр-міністром Вануату, перебуваючи на посту до лютого 1996 року. Повторно Вохор ставав прем'єр-міністром у вересні 1996 — березні 1998 років, липні—грудні 2004 року, а також у квітні-травні 2011.

Після того, як на парламентських виборах 1998 року Союзу поміркованих партій не вдалось утворити коаліційний уряд, Вохору удалось залишитись членом уряду, будучи з 1999 до 2001 року міністром закордонних справ. Після парламентських виборів 2002 року він також займав пост міністра закордонних справ з 2002 до 2003 року, а також був заступником прем'єр-міністра.[2] 2002 року в інтерв'ю газеті The Melbourne Age Вохор звинуватив австралійську федеральну поліцію у шпигунстві через прослуховування телефонів на території Вануату та в спробі дестабілізації політичної системи країни.[3] 2003 року в якості міністра закордонних справ він також виступив з критикою американського уряду та його союзників, які почали військову операцію на території Іраку.[4]

Незважаючи на втрату Союзом поміркованих партій кількох місць у парламенті за результатами виборів 2004 року, Вохору вдалось сформувати коаліцію з незалежними парламентарями й членами інших партій, що дозволило йому знову бути обраним на пост прем'єр-міністра.[5] Під час голосування він отримав підтримку 28 депутатів, натомість його головний опонент, Гам Ліні, отримав 24 голоси.[6] Наступного місяця Вохор сформував уряд національної єдності, в якому Ліні став заступником голови кабінету.

Під час третього прем'єрського терміну Вохора сталось кілька суперечливих подій. Так, у вересні 2004 року новий прем'єр-міністр різко розкритикував будь-які спроби іноземних держав втрутитись до внутрішньої політики Вануату, в тому числі, було порушено проблему австралійських військових консультантів на території країни, частина з яких займала певні посади в поліції та мобільних силах Вануату. В результаті міністр закордонних справ Барак Сопе зажадав виведення з території країни представників австралійської федеральної поліції[7], очільник якої, в свою чергу, висловив пересторогу, що цей крок може призвести до появи в Вануату міжнародних наркотичних синдикатів і створенню лабораторій з виробництва амфетамінів.[8]

Однією з найбільш суперечливих подій третього прем'єрського терміну Вохора став візит 3 листопада 2004 року до столиці Тайваню, міста Тайбей, під час якого він встановив дипломатичні відносини з Республікою Китай (Тайвань) без схвалення Ради міністрів Вануату[9] (перший комюніке про взаємне визнання було підписано ще 1992 року[10]). Це сталось за два місяці після візиту до КНР, під час якого лідери двох країн домовились щодо надання Вануату допомоги в розмірі $10 млн. Окрім того, КНР вже надавав цій меланезійській країні допомогу, в тому числі виділив кошти на зведення будівлі парламенту Вануату, корпусу Південнотихоокеанського університету, Коледжу сільського господарства й міністерства закордонних справ. Після встановлення дипломатичних відносин з Тайванем КНР погрожувала призупинити фінансову допомогу Вануату.[11] За якийсь час так само вчинила й Австралія, яка звинуватила уряд Вануату в корупції та беззаконні, чим спричинила невдоволення уряду Тайваню.[10] В Раді міністрів Вануату, у свою чергу, було проведено голосування, результатом якого стало скасування домовленостей з Тайванем і визнання тільки одного Китаю, Китайської Народної Республіки.[12][13] Упродовж кількох тижнів і РК, і КНР на тлі суперечок, що тривали в уряді Вануату, мали свої дипломатичні місії в Порт-Вілі. Втративши підтримку 16 членів парламенту[14] й, таким чином, втративши більшість, Вохор міг втратити прем'єрський пост через те, що опозиція спробувала винести йому вотум недовіри. У відповідь Вохор звернувся до Верховного суду Вануату, стверджуючи, що, виходячи з нових конституційних поправок, прем'єр-міністр не може бути усунутий від своєї посади упродовж першого року виконання своїх обов'язків.[15] Тим не менше Верховний суд ухвалив рішення, відповідно до якого ці поправки ще не були схвалені на всенародному референдумі, а значить, не набрали законної чинності. 11 грудня 2004 року Вохора на посту глави уряду замінив Гам Ліні. З того часу й до квітня 2011 року він залишався лідером опозиції в парламенті.

24 квітня 2011 року він знову очолив уряд, після того як парламент висловив вотум недовіри прем'єр-міністру Сато Кілману[16]. Однак уже 13 травня Вохор залишив свій пост, оскільки Верховний суд визнав його обрання неконституційним. Він отримав рівно половину голосів депутатів — 26 із 52[17].

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Hon Serge Vohor, Minister of Infrastructure and Public Utilities» (англійською). Parliament of Vanuatu. Архів оригіналу за 2012-04-22. Процитовано 2012-12-17. 
  2. «New Vanuatu parliament meets for the first time» (англійською). Radio New Zealand International. 3 June, 2002. Архів оригіналу за 2012-04-22. Процитовано 2012-12-17. 
  3. «Australian police accused of trying to destabilise Vanuatu government» (англійською). Radio New Zealand International. 2 October, 2002. Архів оригіналу за 2012-04-22. Процитовано 2012-12-17. 
  4. «Vanuatu opposed to US aggression in Iraq» (англійською). Radio New Zealand International. 20 March, 2003. Архів оригіналу за 2012-04-22. Процитовано 2012-12-17. 
  5. «Two coalitions vying to be Government in Vanuatu» (англійською). Radio New Zealand International. 19 July, 2004. Архів оригіналу за 2012-04-22. Процитовано 2012-12-17. 
  6. «Six party coalition sworn into Government in Vanuatu» (англійською). Radio New Zealand International. 29 July, 2004. Архів оригіналу за 2012-04-22. Процитовано 2012-12-17. 
  7. «Vanuatu threatens expulsion of Australian officials» (англійською). Radio New Zealand International. 6 September, 2004. Архів оригіналу за 2012-04-22. Процитовано 2012-12-17. 
  8. «Vanuatu government asks Australian officers to leave» (англійською). Radio New Zealand International. 6 September, 2004. Архів оригіналу за 2012-04-22. Процитовано 2012-12-17. 
  9. «Vanuatu prime minister’s controversial signing questioned» (англійською). Radio New Zealand International. 4 November, 2004. Архів оригіналу за 2012-04-22. Процитовано 2012-12-17. 
  10. а б «Vanuatu Deputy PM disputes Australian criticism in aid warning» (англійською). Radio New Zealand International. 29 November, 2004. Архів оригіналу за 2012-04-22. Процитовано 2012-12-17. 
  11. «Vanuatu given a blunt warning on aid by China after Port Vila recognizes Taiwan» (англійською). Radio New Zealand International. 8 November, 2004. Архів оригіналу за 2012-04-22. Процитовано 2012-12-17. 
  12. «Taiwan spat could split Vanuatu government coalition» (англійською). Radio New Zealand International. 11 November, 2004. Архів оригіналу за 2012-04-22. Процитовано 2012-12-17. 
  13. «Vanuatu formally says no to offer of diplomatic recognition for Taiwan» (англійською). Radio New Zealand International. 18 November, 2004. Архів оригіналу за 2012-04-22. Процитовано 2012-12-17. 
  14. «Vanuatu Opposition seeks Parliament recall for no confidence vote» (англійською). Radio New Zealand International. 3 December, 2004. Архів оригіналу за 2012-04-22. Процитовано 2012-12-17. 
  15. «Vanuatu parliament does not get to vote on no confidence motion» (англійською). Radio New Zealand International. 2 December, 2004. Архів оригіналу за 2012-04-22. Процитовано 2012-12-17. 
  16. «Ousted Vanuatu government plans legal challenge of no-confidence motion» (англійською). Radio New Zealand International. 25 April, 2011. Архів оригіналу за 2012-04-22. Процитовано 2012-12-17. 
  17. «Vanuatu Court decision results in change of government» (англійською). Radio Australia. May 13, 2011. Архів оригіналу за 2012-04-22. Процитовано 2012-12-17.