Сибаріс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Монета із Сибаріса, близько 550—510 до н. е.

Сибаріс (дав.-гр. Σύβαρις) — давньогрецька колонія на півдні Італії, між річками Сибаріс і Кратіс (назви яких відтворювали гідроніми, відомі на батьківщині колоністів). Заснована біля 720 р. до н. е.[1] переселенцями з Ахайі на чолі з вихідцем з Геліки.

Історія[ред.ред. код]

Узбережжя, на якому була заснована колонія, було відоме грекам з мікенської доби, а місцеве населення з тих часів було частково елінізоване і навіть вшановувало грецьких богів[2], тож нові переселенці швидко знайшли з ним спільну мову і навіть частково змішалися з тубільцями. Влада Сибаріса швидко розповсюдилися на сусідні території — за часів найвищого розквіту сибаритам були підвладні землі чотирьох італійських племен і 25 міст[3].

Сибаріс був насамперед аграрним центром, і за даними Тимея Тавроменського майже нічого не вивозив за межі підлеглої йому території. Водночас сибарити були активними споживачами коринфської кераміки та мілетської шерсті, а відтак — змушені були брати участь у торгівлі.

Автором місцевого законодавства вважали Залевка, автора найдавніших писаних законів (VII ст. до н. е.). Про них відомо лише те, що вони були дуже суворі, а для того, щоб їх не намагалися переінакшиити автор пропонував ініціаторам змін приходити на народні збори із мотузкою на шиї, демонструючи готовність померти, в разі якщо громадяни їх не підтримають. Вважали, що закони Залевку продиктувала богиня Афіна, яку дуже шанували в Сибарисі і якій було присвячено святилище на місцевому акрополі.

Найвищого розквіту Сибаріс досяг у середині VI ст. до н. е.[4]. На цей час припадає і загострення соціальних протиріч всередині сибарітської громади. Владу у місті за підтримки демоса захопив Телід, тиранія якого тривала кілька десятиріч. Новий володар вигнав з Сибаріса п'ятсот найзаможніших громадян, серед яких були піфагорійці. Не дивно, що вони звернулися за захистом до самого Піфагора, який мешкав у сусідньому Кротоні. Телід вимагав їхньої видачі, але кротонці відмовили[5]. У відповідь сибарити вбили кротонських посланців і за деякими переказами навіть кинули їхні тіла на поталу собакам[6]. Кротон оголосив Сибарісу війну.

Перелякані громадяни скинули Теліда і перебили всіх його прихильників[7], але бойових дій це не припинило. Кронтонське військо на чолі з олімпіоніком і жерцем Гери Мілоном після 70-денної облоги захопили і дощенту зруйнували місто, на завершення затопивши його водами сусідньої річки Кратіс (510 р. до н. е.). Ті сибарити, які залишилися в живих, перебралися до Лаоса і Скідроса[8].

У 458 р. до н. е. нащадки сибаритів повернулися і відновили поселення на березі Кратісу, але у 453 р. до н. е. кротонці зруйнували і його. У 443 р. до н. е. на місці зруйнованого Сибаріса була заснована нова, на цей раз загальногрецька колонія під егідою Афін. Спочатку вона теж називалася Сибарісом, але згодом отримала інше ім'я — Фурії. У 194 р. до н. е. місто отримало статус римської колонії з назвою Копія. Зараз руїни Сибарісу розташовані на території муніципалітету Терранова-да-Сібарі.

Вже після 510 р. до н. е. слово «сибарит» стало синонімом людини, що потопає в розкошах і лінощах. Давні автори вважали це згадкою про розкішний спосіб життя, що нібито був властивий мешканцям Сибаріса. Проте швидше за все йдеться про співзвучність назви міста прикметнику дав.-гр. σοβαρός — «пишний», «зарозумілий».

Примітки[ред.ред. код]

  1. Скімн, 360
  2. Enotri e Micenei nella Sibaritide a cura di R. Peroni, F. Trucco, Taranto, 1994 с. 373—413
  3. Страбон. Географія, VI. 1. 13
  4. Геродот. VI, 127
  5. Діодор Сицилійський, XII. 9. 4
  6. Філарх, 81, 45
  7. Гераклід Понтійський, 49
  8. Геродот, VI. 21

Джерела[ред.ред. код]

  • Greco E. L’ «impero» di Sibari // Atti XXXII Convegno di Taranto (1992). Napoli, 1994.