Сибірська кішка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сибірська right-center
Sibirisk Skovkat.jpg
Доросла особа
Походження Росія
Індексація породи SIB
Вага самців 4,5-8 кг
Вага самок 3,0-6 кг
Стандарти породи
FIFe стандарт
CFA стандарт
TICA стандарт
AACE стандарт
ACFA/CAA стандарт
ACF стандарт
Кіт свійський (Felis catus)


Сибірська (англ. Siberian, SIB)  — порівняно молода порода кішок.

Історія[ред.ред. код]

Це російська порода, виведена на основі аборигенних кішок. Перший стандарт був затверджений у 1990 році Радянською Фелінологічною Федерацією. У 1992 році стандарт сибірської породи офіційно реєстрували у «Всесвітній організації любителів кішок» (WCF). Пізніше цю породу визнали й інші міжнародні організації. У 1997 році вона визнана FIFE, а в 2000 році — CFA.

Характер[ред.ред. код]

Кішки сибірської породи рухливі, ласкаві, грайливі. Вони невибагливі, витривалі, добре пристосовані до умов життя в помірних і середніх широтах. Характер спокійний, урівноважений. Іноді бувають норовливі. Можуть жити в приміщеннях, але воліють частіше бувати на вулиці.

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Сибірські кішки — це середні й великі за розміром, сильні, масивні тварини. Тіло міцне, трохи витягнуте, пропорційне, із розвиненою рельєфною мускулатурою. Кістяк міцний. Груди об'ємні. Спина й поперек добре розвинені, міцні. Спина пряма. Кінцівки сильні, помірної довжини. Лапи великі, округлі, з пучками шерсті між пальцями. Хвіст середньої довжини, широкий і товстий в основі, звужений до кінчика, пухнастий. Опушений рівномірно. Коти більші за кішок.

Голова порівняно велика, широка (особливо в котів). Має форму короткої широкої трапеції. Чоло пласке (трохи опукле), невисоке. Верхня частина голови із плавним переходом від невисокого чола до спинки носа. Ніс широкий, прямий, середньої довжини. Не повинно бути стопа й кирпатості. Вилиці низькі, добре виражені, широкі. Підборіддя сильне, масивне, але не випукле. Щоки повні. Вуха середньої величини, стоячі, трохи нахилені вперед. Широкі біля основи, звужуються догори, кінчики трохи заокруглені. Зовнішня частина вуха вертикальна. Основа зовнішнього краю вуха розташована трохи вище рівня очей. Бажано, щоб на вухах були китиці. Очі середньої величини, округлі, широко розставлені, виразні. Поставлені трохи косо. Колір очей однорідний — зелений або жовтий будь-якого відтінку. Шия коротка, сильна.

Шерсть густа, шовковиста, м'яка. Покривне волосся тверде, блискуче, водовідштовхувальне. Спадає зі спини на боки й верхню частину хвоста. На боках шерсть м'якша, густа, слабко прилягає. Підшерстя подвійне. Прикрашальна шерсть довга, густа, у вигляді коміра навколо шиї, гриви. На задніх кінцівках — пишні «штани» (галіфе). Хвіст добре опушений. При сезонному линянні прикрашальна шерсть випадає (залишається в основному на хвості). Стан розвитку шерстного покриву залежить від сезону: у теплий час (улітку) він короткий. Восени ріст волосся відновлюється: підшерстя стає густим, довгим.

Забарвлення[ред.ред. код]

Допускаються всі варіанти забарвлення, а також з білим і малюнком таббі. Колір очей зелений або жовтий будь-якого відтінку. У тварин білого забарвлення блакитні очі. Кішок із забарвленням колорпоінт розводять як самостійну породу — невська маскарадна.

Світлини[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Заведия Т. Л. Сучасна енциклопедія любителя кішок: 1500 корисних порад фахівців. — Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2004 — ISBN 966-548-910-0