Сибірський тракт
Сибі́рский тракт (інакше: Вели́кий тракт, Вели́кий сибі́рський тракт, Моско́вський тракт, Моско́всько-ірку́тський тракт, Моско́всько-сибі́рський тракт) — сухопутна транспортна дорога, яка з 30-х років XVIII століття до кінця XIX об'єднувала європейську частину Російської імперії з Сибіром та Китаєм. На той час — найдовша облаштована дорога у світі[1]. У XIX столітті Сибірським трактом щорічно проїжджало до 200 тисяч пасажирів, до 18 тисяч арештантів, 530 тисяч підвод, перевозили понад 10 мільйонів пудів товару[2]. Це була дорога царів, каторжників, мандрівників і поетів.
Зміст |
Історія[ред.]
Заснування і маршрут[ред.]
22 листопада (12 — за старим стилем) 1689 року вийшов царський указ про облаштування дороги, яка сполучатиме Центральну Росію з Сибіром. Проте будівництво тракту почалося лише в 1730 і було закінчене в середині XIX століття. До цього, через відсутність доріг, в основному використовувалися річкові шляхи.
Сибірський тракт повинен був замінити Бабіновську дорогу, яка протягом двох століть була єдиним маршрутом, що сполучав Європейську частину Росії з Азією.
Сибірський тракт йшов з Москви через Муром, Козьмодем'янськ, Казань, Осу, Перм, Кунгур, Єкатеринбург, Тюмень, Тобольськ, Тару, Каїнськ, Коливань, Томськ, Єнісейськ, Іркутськ, Верхньоудінськ, Нерчинськ до Кяхти (на кордоні з Китаєм). Далі торговці чаєм перетинали степи Внутрішньої Монголії і прибували в Калган — крупну заставу на Великій Китайській стіні, що вважалася воротами до Китаю.
На початку XIX століття дорога тракту змістилася на південь: від Тюмені він йшов через Ялуторовськ, Ішим, Омськ, Томськ, Ачинськ і Красноярськ до Іркутська, а далі — як і раніше (див. карту).
Користувачі[ред.]
Сибірським трактом йшли довгі важкі обози з виробами уральських заводів, їхали купці з сибірськими і китайськими товарами, гнали табуни коней на захід і засуджених каторжан в кандалах у супроводі конвоїрів — на схід, на каторжні роботи в Сибір. За ними на возах їхали до найближчої станції хворі, ослаблі або померлі[1].
Тракт давав значні прибутки і економічні переваги містам та селам, що стояли вздовж нього, а тому вони всіляко його підтримували. Завдяки їхнім зусиллям, дорога постійно упорядковувалася, розширювалася, окопувалася глибокими канавами, обсаджувалася березами. У XIX столітті Сибірським трактом щорічно проїжджало до 200 тисяч пасажирів, до 18 тисяч арештантів, 530 тисяч підвод, перевозили понад 10 мільйонів пудів товару[2].
Каторжники[ред.]
Ще з першої половини XVII століття Сибір почали використовувати як місце заслання, в тому числі і політичних в'язнів.
З появою тракту кримінальних злочинців і політкаторжан почали переправляти в Сибір по 100-200 чоловік, інколи — по 500. Їх заковували в кандали і зв'язували один з одним. Особливо небезпечних злочинців влітку везли у відкритих возах, а взимку — в спеціальних розвільнях. Їх розміщували один проти одного по троє, а руки зв'язували за спиною вірьовками. Позаду воза їхав наглядач з рушницею. Якщо ув'язнений тікав, конвоїри могли схопити будь-якого мужика на дорозі і зв'язати його замість біглого, тому селяни побоювалися їздити Сибірським трактом[1].
Через кожні 20-30 кілометрів вздовж дороги були побудовані етапні в'язниці для нічлігу каторжан, а у великих містах — Пермі, Єкатеринбурзі, Казані — конвойні роти — великі кам'яні будівлі.
На Уральському хребті, на Березовій горі (у Свердловській області), стояв стовп з написом «Європа-Азія». Тут каторжани зазвичай зупинялися, вставали на коліна, брали жменю землі, загортали в ганчірку і несли з собою, як пам'ять про рідну землю Росії[1].
Сибірським трактом пройшло багато російських революціонерів. В 1790 році проїхав до Якутії на Ільменський острог автор «Подорожі з Петербургу до Москви» Радищев. З 1826 по 1828 дорогою провезли 52 декабристів. Незабаром після їх відправки поїхали до Сибіру і дружини декабристів: Трубецька, Волконська та інші. У 1835 році до Пермі трактом проїхав демократ Герцен, а в 1850 — в кандалах — дорогою везли Достоєвського. За ним йшли петрашевці, автор віршів «Вперед, без страху і сумніву» (рос. «Вперед, без страха и сомнения») Плещеєв. В 1864 році трактом в кандалах провезли Чернишевського.
Незасуджені[ред.]
Користувалися дорогою і незасуджені письменники, вчені та мандрівників: Ползунов — винахідник парової машини; Фролов — російський гідротехнік; Паллас — вчений-мандрівник; Ленський — російський академік, вчений; Брем — німецький вчений, автор великої праці «Життя тварин», а також російські мандрівники: Пржевальський, Козлов, Семенов-Тянь-Шаньський і письменники — Чехов, Гончаров, Станюкович.
Для селян, які жили вздовж тракту, він був дуже обтяжливим. Вони були зобов'язані вносили грошову і натуральну плату на утримання дороги, працювали на її облаштуванні, їх також нерідко змушували безкоштовно перевозити різні вантажі[1].
Занепад[ред.]
В другій половині XIX століття Сибірський тракт був ще в задовільному стані. Російський етнограф Сергій Максимов, проїжджаючи по уральській частині дороги восени 1860 року, так її оцінив:
| « | Краща дорога в Росії, дорога, всипана хрящиком, налагоджена в минулі часи і підтримується досі в стані самородного, природного шосе... завидна на Русі дорога[3].
Оригінальний текст (рос.)
Лучшая дорога в России, дорога, усыпанная хрящиком, налаженная в былые поры и поддерживаемая до сих пор в состоянии самородного, естественного шоссе... завидная на Руси дорога. |
» |
А вже через 20 років якість дороги погіршилася. Про Великий сибірський тракт в передуральській частині дослідник Микола Михайлович Ядрінцев писав в 1880-х роках:
| « | Стан доріг в Західному Сибіру вкрай незадовільний. Місцями дорога має вигляд... ріллі, порізаної повздовжніми борознами... доводиться то підскакувати і битися тім'ям об верх тарантаса, то гойдатися з одного боку в інший... Станцію верст в тридцять доводиться їхати годин 7-8[4].
Оригінальний текст (рос.)
Состояние дорог в Западной Сибири крайне неудовлетворительно. Местами дорога представляет вид... пашни, изрезанной продольными бороздами... приходится то подскакивать и биться теменем о верх тарантаса, то качаться из стороны в сторону... Станцию верст в тридцать приходится ехать часов 7-8. |
» |
Причинами такої метаморфози стало зростання перевезень по тракту в другій половині століття, застарілі способи організації ремонту, який і проводився вже не так старанно[5].
Дорогу в степовій частині Західного Сибіру мандрівники вважали трохи кращою, адже у разі потреби її можна було просто об'їхати полем:
| « | Дорога роздвоюється, розтроюється і часто з одного її кінця до іншого... версти дві або біля того[6].
Оригінальний текст (рос.)
Дорога раздвоивается, расстроивается и часто с одного ее конца до другого... версты две или около. |
» |
Від Томська на схід тракт проходив вже горбистою місцевістю, тому якість дороги там була ще гіршою. «Я не бачив в своєму житті гіршої дороги»[7], «сибірський тракт — найбільша і, здається, найпотворніша дорога у всьому світі... протягом всього року дорога залишається неможливою: навесні — грязь, влітку — ,горби, ями і ремонт, взимку — вибоїни»[8], — говорили про неї американський журналіст Джордж Кеннан в 1885 році і Антон Павлович Чехов — в 1890.
На проїзд від Томська ка Іркутська мандрівники витрачали близько тижня.
В кінці XIX століття Сибірський тракт вже не міг задовольнити транспортні потреби російської економіки, що стало причиною спорудження залізничної Транссибірської магістралі. Основні вантажі і пасажирів почали перевозити по ній. У зв'язку з цим Сибірський тракт вже не мав стратегічного значення, не потрібні стали також етапні в'язниці.
Значення і пам'ять[ред.]
Сибірський тракт помітно вплинув на розвиток міст, через які він проходив, і на розвиток Сибіру в цілому.
У місті Казань донині збереглася вулиця Сибірський тракт — нею можна виїхати з міста у бік Арська. У Єкатеринбурзі теж є така вулиця, а також шосе Старий Московський тракт і Новомоськовський тракт, але за межами міста. У Тюмені є вулиця Московський тракт. У Томську — Іркутський тракт, що йде на схід, і Московський тракт, що йде на захід.
В селі Бачкєєво, Ігрінського району Удмуртії, знаходиться єдиний в Росії Музей арештантського побуту (присвячений історії каторжан, яких «гнали» трактом), а в селі Дебьоси (удм. Дэбес) — Музей історії Сибірського тракту.
Примітки[ред.]
- ↑ а б в г д Шкляев Л. А. Сибірський тракт
- ↑ а б «Пермь великая» — из истории Пермского края
- ↑ Максимов С.В. На востоке. Поездка на Амур. Дорожные заметки и воспоминания. — СПб., 1971. — С. 63.
- ↑ Ядринцев Н.М. Западно-Сибирская низменность // Живописная Россия. — М-СПб., 1884. — Т.11. — С.79.
- ↑ Андреева Е.А. Езда по Большому сибирскому тракту в XIX в. Дорожные впечатления современников // Труды Томского областного краеведческого музея: Сб. статей / Отв. ред. Л.И. Боженко. — Томск: Изд-во ТГУ, 2002. — Т. XII. — С. 24.
- ↑ Небольсин П.И. Заметки на пути из Петербурга в Барнаул. — СПб., 1850. — С.26.
- ↑ Кеннан Дж. Сибирь. — СПб., 1906. — Т.1. — С.175.
- ↑ Чехов А.П. Собрание сочинений в 12 т. — М., 1985. — Т.11. — С.26.
Джерела[ред.]
- Андреева Е.А. Езда по Большому сибирскому тракту в XIX в. Дорожные впечатления современников // Труды Томского областного краеведческого музея: Сб. статей / Отв. ред. Л.И. Боженко. — Томск: Изд-во ТГУ, 2002. — Т. XII. — С. 22-29.(PDF)
- Ефремов В.А. Сибирский тракт, ямщик и колокольчик // Тезисы докладов и сообщений научно-практической конференции «Словцовские чтения-95». — Тюмень, 1996. — С. 85-86.
- Катионов О.Н. Московско-Сибирский тракт и его жители в XVII-XIX в. — Новосибирск, 2004. — 568 с.
- Миненко Н. А. По старому Московскому тракту. — Новосибирск: Новосибирское книжное издательство, 1990.
Посилання[ред.]
|
|||||||||||||
