Сивка морська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сивка морська
У шлюбному вбранні
У шлюбному вбранні
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Euraryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Сивкоподібні (Charadriiformes)
Родина: Сивкові (Charadriidae)
Рід: Сивка (Pluvialis)
Вид: Сивка морська
Біноміальна назва
Pluvialis squatarola
(Linnaeus, 1758)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Pluvialis squatarola
EOL: 1049366
ITIS logo.jpg ITIS: 176567
Redlist logo v1223290225.gif МСОП: 106003114
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 171273
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Pluvialis squatarola
Fossilworks: 83475

Сивка морська, тулес (Pluvialis squatarola) — середнього розміру кулик з родини Сивкових (Charadriidae). Гніздиться в арктичному регіоні; під час міграцій та зимівлі широко зустрічається по морським узбережжям. В Україні зустрічається під час сезонних переміщень на всій території країни.

Опис[ред.ред. код]

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

У зимовому вбранні

Кулик середнього розміру з коротким дзьобом, менший від свійського голуба. Маса тіла 170–225 г. Довжина тіла 27-30 см. Розмах крил 70-79 см. У дорослого самця в шлюбному вбранні верх голови, крім тім'я, задня частина і боки шиї білі; спина і верхні покривні пера крил чорні, з білими плямами; вуздечка, щоки, горло, шия спереду, воло, груди, боки тулуба, черево спереду і пахвові пера чорні; задня частина черева і підхвістя білі; спід крил білий; махові пера чорно-бурі, з широкою білою смугою біля основи: хвіст білий, з чорними смугами; дзьоб і ноги чорні. У позашлюбному оперенні верх тулуба, шия і воло сірувато-бурі; низ тулуба білий. У дорослої самки в шлюбному оперенні чорні щоки і низ з домішкою білого; у позашлюбному оперенні схожа на позашлюбного дорослого самця. Молодий птах схожий на позашлюбного дорослого. Від звичайної та бурокрилої сивок відрізняється дещо більшими розмірами і чорними плямами під пахвами, а у шлюбному оперенні — також наявністю білих плям на спині і верхніх покривних перах крил.[1]

Звуки[ред.ред. код]

Довге «плюі — плюі — плюі» або «тюі».

Поширення[ред.ред. код]

Має дуже широкий гніздовий ареал. Гніздиться головним чином в арктичній тундрі Євразії від півострова Канін до Чукотки та в тундрі Північної Америки. На узбережжі Центральної Європи зустрічається під час міграцій. Зимує в Африці, Південній Азії, Австралії, Центральній і Південній Америці.

Чисельність та її зміни[ред.ред. код]

Розмір популяції дуже великий, оцінюють в 692.000 особин. Чисельність скорочується.[2]

Гніздування[ред.ред. код]

Яйце морської сивки

На місцях гніздування з'являється наприкінці травня — на початку червня. Сезон гніздування триває з травня до серпня. Статева зрілість настає у два роки. Морська сивка є моногамом. Гніздиться окремими парами на відстані не менше 400 м одна від одної. Гніздо розміщує на відкритій сухій ділянці в ямці, яка ледь вистелена шматочками лишайників, гілочками багна та полярної верби. У кладці 4 яйця, колір яких варією від рожевого до бурого або оливкового з чорно-бурими плямами. Кладку насиджують обидва партнери протягом 23 діб, наприкінці періоду насиджування на гнізді сидить переважно самка, а самець тримається неподалік від гнізда. Пташенята, як і у інших куликів, виводкові. Через 5-6 тижнів пташенята стають самостійними. З місць гніздування відлітає у період з кінця липня до вересня.

Живлення[ред.ред. код]

У живленні нерідко трапляються поліхети

У гніздовий період живиться головним чином дорослими комахами та їх личинками, а також частинами рослин (насінням і стеблами). У позагніздовий період під час зимівлі на морському узбережжі вживає морських багатощетинкових червів, молюсків та ракоподібних. Під час міграцій у глибині материка також вживають земляних червів та комах (коників, жуків.[3]

Охорона[ред.ред. код]

Сивка морська знаходиться під охороною відповідно до Угоди про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів (AEWA).

Посилання[ред.ред. код]

  1. Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К.: 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X
  2. BirdLife International 2012. Pluvialis squatarola. In: IUCN 2013. IUCN Red List of Threatened Species. Version 2013.2. <www.iucnredlist.org>. Downloaded on 11 January 2014.
  3. Hoyo, J. del, et al., eds. (1996). Handbook of the Birds of the World, vol. 3. Barcelona: Lynx Edicions. с. 821. ISBN 8487334202. 

Джерела[ред.ред. код]