Сигіт
| Сигіт рум. Sighetu Marmaţiei |
|||||
|---|---|---|---|---|---|
|
|||||
| Брама Сигіта | |||||
| Основні дані | |||||
| Країна | |||||
| Регіон | |||||
| Засноване | 1329 | ||||
| Населення | 44 185 тис осіб (2002) | ||||
| Площа міста | 43,40 км² | ||||
| Поштові індекси | 1326 | ||||
| Географічні координати | 47°55′ пн. ш. 23°53′ сх. д. / 47.917° пн. ш. 23.883° сх. д.Координати: 47°55′ пн. ш. 23°53′ сх. д. / 47.917° пн. ш. 23.883° сх. д. | ||||
| Міста-побратими | Олава - Коломия - |
||||
| Міська влада | |||||
| Веб-сторінка | http://www.primaria-sighet.ro/ | ||||
| Мер міста | Євгенія Годжа (Eugenia Godja) | ||||
Сигіт (Сигіт-Мармароський, Сігету-Мармацієй; рум. Sighetu Marmaţiei, угор. Máramarossziget) — місто в Румунії, положене в Мармароській котловині над горішньою Тисою на укр.-рум. етногр. пограниччі; 44 200 меш. (2002), у тому ч. 15-20% українців (1974), решта румуни, угорці й євреї. Друге за розміром місто в жудці Марамуреш. Будівельна, текстильна, деревообробна і харчова промисловість. Поблизу міста розташований пункт контролю на кордоні з Україною «Сігету Мармацієй»—Солотвино.
Зміст |
Історія[ред.]
Сигіт відомий з 13 ст., з 1394 — головне місто Мармароського комітату.
У 19 — 20 ст. у ньому діяли греко-католицька церква і «руська» гімназія. У 1950-60 pp. українські відділи при гімназії й педагогічній школі. Наразі у місті працює єдиний в Румунії український ліцей (дир. Федір Попович)
На поч. 20 ст. у Сигіті відбулися два судових процеси проти закарпатських селян, які перейшли на православ'я; угорський уряд обвинувачував їх у зв'язках з Росією. 1904 — 1906 засуджено на різні терміни ув'язнення 9 селян з Сигіта, а у 1913 — 14 — 96 осіб з різних сіл на чолі з священником П. Кибалюком. Процеси мали розголос у Західній Європі і звернули увагу міжнародної думки.
18 грудня 1918 року у Сигіті відбувся з'їзд делегатів українців Мармарощини, який висловився за приєднання Закарпаття до України. 16 січня 1919 було визволене військами Гуцульської республіки, в яке входив і загін Української Галицької Армії, від угорських військ та адміністрації. Однак наступного дня вони зазнали поразки від переважаючих з боку румунської дивізії.
У період між війнами місто знаходилось на кордоні між ЧСР та Румунією. Через місто проїжджали транскордонні потяги, зокрема швидкий потяг Прага-Ясіня, який з'єднував Рахівщину з рештою республіки. Наприкінці 1944 р. місцеві українці утворили народний комітет, який ухвалив приєднання міста із навколишніми українськими селами до України, однак реалізоване це не було. За комуністичного режиму тут ув'язнювали політичних дисидентів, яким нині присвячені пам'ятники та музей. У січні 2007 тут за участі президентів В. Ющенка та Т. Басеску знову відкритий історичний міст через Тису та міжнародний прикордонний перехід до українського селища Солотвино.
Українство[ред.]
Українці становлять 1.226 чол. (2,97%) міста.(2010). В околицях міста — українські села (див. Мармарощина).
Персоналії[ред.]
- Глюк Гаврило Мартинович — український живописець.
- Елі Візель — письменник, народився та жив у Сигіті до 1944 (коли всі євреї міста були відправлені до Аушвіц), лауреат Нобелівської премії миру 1986 р.
Міста-побратими[ред.]
| Міста побратими | Країна |
|---|---|
| Олава | |
| Коломия |
Галерея[ред.]
Література[ред.]
| ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Category:Sighetu Marmaţiei |
- Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
|
|||||

