Сидоренко Віктор Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Віктор Сидоренко
Дата народження 31 грудня 1953(1953-12-31) (60 років)
Місце народження м. Талдикорган, Казахстан
Національність українець
Навчання Харківська державна академія дизайну та мистецтв
Сайт www.sydorenko.kiev.ua

Віктор Дмитрович Сидоренко (*31 грудня 1953 у м. Талдикорган, Казахстан) — український живописець, куратор, педагог, автор об'єктів і фотокомпозицій, також наукових і публіцистичних текстів. З 1997 року — дійсний членом і віце-президент Академії мистецтв України. У 2001 заснував і очолив Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у сім'ї репресованих сталінським режимом. З 8 років займається живописом, в 10 років захоплюється фотографією. Після закінчення середньої школи і обов'язкової служби в армії вступає до Харківського художньо-промислового інституту (Харківська державна академія дизайну і мистецтв), який в 1979 році закінчує з червоним дипломом. Учень професора, лауреата Державної Премії СРСР, Б. Косарєва в 1981 році стає аспірантом творчих майстерень АХ СРСР (наук. кер. — академік, професор, дійсний член Академії мистецтв СРСР, Лауреат Державних премій СРСР, С. Григор'єв) Паралельно працює художником-постановником на зйомках фільму «Анатомія дива», реж. В. Іванов.

З 1985 живе і працює Y Києві. У 1992 отримує звання Заслуженого діяча України, в 1998 — народного художника України. У 1983 році народжується син Андрій Сидоренко, який так само працює в галузі мистецтва.

У 2001 засновує Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України, який здійснює фундаментальні наукові дослідження в галузі всіх видів сучасного мистецтва, практичні та вишукувальні дії, націлені на розвиток професійного актуального мистецтва, впровадження нових художніх технологій і практик.

З 2002 професор, з 2005 — кандидат мистецтвознавства.

Творчість[ред.ред. код]

Віктор Сидоренко є одним з лідерів Сучасного Українського Мистецтва. Шлях Віктора від реалізму до неоавангардизму — це в першу чергу данина повній свободі творчості останнього покоління, що виросло і працювало при тоталітарному режимі[1]. Час, Пам'ять та Історія — центральні ідеї його проектів, екстраполюючих свою поліваріантність і різні прочитання в мову візуальних образів і конструкцій. У сферу творчих інтересів художника входять специфічні реалії нашого часу — проблеми пам'яті, спадщина посттоталітарних рудиментів, питання ідентифікації особистості в сучасному світі що все більше ускладнюється, перспективи людини в новій глобалізаційній моделі життєустрою. Крім того, дослідницька спрямованість його творчості також стосується і минулого, але з підкреслено деідеологізованим ставленням до культурної спадщини, з використанням можливостей арсеналу нових медіа.

З моменту створення проекту «Амнезія» (1995) ідея «відновлення в пам'яті фрагментів минулого» вже не буде залишати творчої свідомості Віктора Сидоренко і кожен наступний його проект буде будуватися на основі конкретних переживань дитинства, отроцтва, юності.

Об'єктом дослідження художника в проекті «Ритуальні танці» (1997) стає тема тоталітаризму в будь-яких його формах і проявах. Автор розглядає його як глобальне явище ідеологічної несвободи, чи то політичного режиму, чи то сектанства, релігійної диктатури, в якому все спрямовано на поглинання людини не тільки духовно, а й фізично. Проект свідомо виключає будь-яку просторову і тимчасову конкретність і позбавлений рефлексій щодо радянського минулого. Його головне завдання у відображенні особливого відчуття пароксизму, кризи та духовної деградації, які неодмінно присутні у свідомості людини, що живе в тоталітарній дійсності.

Загальний розпад системи традиційно-гуманістичних цінностей — у проекті «Цітохронізми» (2002), в якому фактурний кракелюр уособлює «астенічний синдром». Художник проникає в іншу, менш пророблену живопису тему — мікроструктури світу і зв'язку з реальним світом, впливу, а також дії емпіричного простору.

Проект «Жорна часу» (2003), створений в рамках неокласичних тенденцій, — багатошарова робота, тема якої — процес Творення. Можливість отримувати різні модифікації в конкретному виставковому просторі без втрати як основного концепту, так і передбачуваної послідовної гнучкості осмислення усіх медійних компонентів, підтверджує тезу про те, що цілісність візуального сприйняття «поточного моменту» — це скоріше потік фрагментів, збагнутих у процесі, у русі почуттів і змодельованих свідомістю, уявою, що ностальгічно шукають єдність і послідовність[2].

Пошуки власної ідентичності в соціальному колективі закінчуються торжеством уніфікації — так художник пропонує розшифрувати слово-гібрид, винесене в назву експозиції «Аутентифікація» (2006). На цьому автор не зупиняється: наведений у дію механізм, що генерує метафори, змушує його в побутовій стрижці розглядати прообраз муміфікації. Цей тріумф тіла виглядає як перетворення тулуба в болванку, з якої відливається гіпсовий манекен, що остаточно заміняє людину в соціумі. Тільки у цього манекена і є шанс вижити і знайти безсмертя.

У проекті «Левітація» (2008–2009), художник надає перевагу оптичній ілюзіоністській грі, яка створюється щільним і в'язким червоним кольором простору з великоформатних мальовничих площин та інсталяцією. Чоловічі фігури на повний зріст підносяться у повітря, втрачаючи орієнтири і координати, а з ними — і самого себе[3].

Нагороди[ред.ред. код]

  • 1996 р., Київ, Україна. Лауреат «Золотого перетину» на Арт-фестивалі.
  • 2000 р., Київ, Україна. Лауреат «Золотої Палітри» на «Міленіум-вернісажі».
  • 2003 р., Київ, Україна. Золота медаль Академії мистецтв.
  • 2005 р., Магдебург, Німеччина. Автор кращого проекту V міжнародного фестивалю мистецтв.

Бієнале[ред.ред. код]

Колекції[ред.ред. код]

  • Національний художній музей України
  • Харківський художній музей, Україна
  • Дніпропетровський художній музей, Україна
  • Запорізький художній музей, Україна
  • Миколаївський художній музей, Україна
  • Музей сучасного мистецтва KIASMA, Гельсінкі, Фінляндія
  • Ізмаїльська картинна галерея, Україна
  • Міністерство культури і мистецтв України, Україна
  • Єльський університет, Школа мистецтв, США
  • Президентський Палац, Алмати, Казахстан

Наукові роботи[ред.ред. код]

  • Вдосконалювати художній процес // Образотворче мистецтво. 1987. № 5
  • На переломі // Образотворче мистецтво. 1988. № 2
  • Проникнення в таємницю вічності // Образотворче мистецтво. 1994. № 2
  • Венеціанські Бієнале і проблеми сучасного мистецтва в Україні. В зб.: Сучасне мистецтво. Вип. 1. К., 2004
  • Непосредственность восприятия // Понедельник. 2004. № 14
  • Мистецьке одкровення Харкова. В зб.: Сучасне мистецтво. Вип. 3. К., 2006
  • Візуальне мистецтво від авангардних зрушень до новітніх спрямувань. К., 2008
  • FIAC 08: погляд зблизька // Курсив. — 2009. — № 2

Джерела[ред.ред. код]

  • Н.Мусієнко. Аутентифікація — крок до само ідентифікації//Курсив. № 2. 2009.
  • Н.Булавіна. Футурама Віктора Сидоренка// Fine Arts. № 1. 2009.
  • О.Тарасенко. На границе двух реальностей// Ukrainian Art Today. К. 2008.
  • Olivier Jean Millstones of Time. Traverse-video 2007. La Re-visite. 2007. Toulouse.
  • Eastern Neighbours. Utrecht. 2006.
  • Millstones of Time Faster than History. Contemporary Perspectives on the Future of Art in the Baltic Countries, Finlandand, Russia. Helsinki. «KIASMA». 2004.
  • Сидор-Гибелинда О. Творимая легенда // Политик-Hall. 2004.
  • Elaine W. Ng. The 50th Venice Biennale. Leonardo reviews. 2003.
  • Michael Kimmelman. Cramming It All In at the Venice Biennale// The New York Times. 2003.
  • Паралійський Є. Художні серії про наше життя // Літературна Україна. 26. 02. 1998.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]