Голуб сизий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Сизий голуб)
Перейти до: навігація, пошук
Голуб сизий
Columba livia.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Голубоподібні (Columbiformes)
Родина: Голубові (Columbidae)
Рід: Голуб (Columba)
Вид: Голуб сизий
Біноміальна назва
Columba livia
Gmelin, 1789
Ареал сизого голуба
Ареал сизого голуба
Посилання
ITIS logo.jpg ITIS: 177071
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 8932
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Columba livia
Fossilworks: 94497

Го́луб си́зий (Columba livia) — широко поширений птах родини голубових, батьківщиною якого вважається Європа, Південно-Західна Азія і Північна Африка. Ще в глибокій старовині близько 5000 років тому ці птахи були одомашнені людиною, у результаті були виведені так звані домашні голуби (Columba livia var. domestica). За часів великих відкриттів людина перевозила з собою все своє майно, у тому числі і голубів. Згодом здичавілі голуби широко розповсюдилися по всьому світу і стали синантропами, звичними мешканцями великих міст і сільськогосподарських угідь[1][2].

У дикій природі сизий голуб зазвичай селиться на прибережних скелях, у гірських ущелинах або уздовж обривистих берегів річок, часто поблизу від чагарників або сільськогосподарських угідь[3]. Їхні напівдомашні нащадки легко адаптувалися до життя біля людського житла, оскільки кам'яні споруди нагадують природні житла, а харчові відходи служать надійною кормовою базою у будь-який час року. Незважаючи на раннє одомашнення і різні умови проживання, дикі сизі голуби і їхні міські родичі вільно схрещуються один з одним, що, на думку орнітологів, може привести до деградації і поступового вимирання перших[4]. У природі середня тривалість життя птаха складає зазвичай не більше трьох-п'яти років, при розведенні в домашніх умовах вони часто доживають до 15-річного віку, а окремі особини і до 35-ти років[5].

Опис[ред.ред. код]

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Типове забарвлення сизого голуба, Росія

Це відносно великий голуб — довжина тіла становить 29—36 см, розмах крил 50—67 см, вага 265–380 г[6]. Оперення щільне, але при цьому пір'я слабо закріплено в шкірі. Забарвлення мінливе, особливо у міських напівдиких птахів — всього налічують 28 різновидів забарвлення, так званих морф[7]. Як правило, голова, шия і груди попелясто-сизі із зеленуватим, жовтуватим або пурпурним металевим відливом на шиї і грудях. Такий же відлив може бути виражений на криючих крилах. Райдужка червона, оранжева або золотисто-жовта, при цьому її внутрішнє кільце блідіше. Навколо очей є ділянки неопереної, голубувато-сірої шкіри. Дзьоб шиферно-чорний, з яскраво-вираженим білуватим кольором восковиці в основі.

У голубів, що живуть в умовах дикої природи, тулуб світло-сірий, з білуватим надхвістям і двома виразними темними смугами на зовнішній стороні крил. Останні дві характеристики відрізняють скелястого голуба від споріднених йому голубів-синяків і припутнів. Оперення міських і сільських птахів, що є здичавілими нащадками різних порід домашніх голубів, може мати різні відтінки майже білого і охристого до фіолетово-чорного, але зазвичай темніше і без якого-небудь певного малюнка[8]. Крила широкі, загострені. Хвіст закруглений, зазвичай з темним закінченням і білою облямівкою по краях. Ноги мають відтінки від рожевого до сірувато-чорного, у деяких птахів частково вкриті пір'ям[7]. Рух пальців знаходиться під свідомим контролем птаха, хоча і обмежений напрямками, у яких не виникає значної напруги протягом польоту[9].

Дорослі самки майже не відрізняються від самців, проте мають менш насичений металевий відлив, який до того ж відсутній на грудях[10]. Молоді птахи перші 6—8 місяців життя виглядають тьмянішими, без глянцю, а їхня райдужка коричнева або сірувато-коричнева[7].

Залежно від розміру, інтенсивності забарвлення, кольору і ширини смуги на попереку розрізняють більше десяти підвидів сизого голуба.

Голос[ред.ред. код]

Воркування сизого голуба

Зазвичай голосові сигнали розвиваються через 30-40 днів після вилуплення, але за умови додавання андрогенних гормонів до дієти розвиваються швидше[11], повністю дорослі сигнали розвиваються у віці від 5,5 до 12 місяців[12].

Головним типом сигналів є характерне в цілому для родини воркування: розкотисте, глухе бурчання, подібне для обох статей, проте особливо яскраво виражене і голосніше у самців у шлюбний період, коли вони підкликають самок або мітять територію. Типовий голосовий сигнал нагадує звуки «ку-ру-к'ту-ку»[13], разом зі скрипом та подібними звуками, такими як «боу-ку». Дещо інша тональність голосу, який є спокійнішим і нагадує скоріше муркотання кішки, «о-у-ур» звучить під час насиджування яєць[13]. У разі переляку голуби видають короткий крик «о-ррр». Сигнали подібні протягом всього року, хоча голосніші навесні та влітку, і дещо залежать від території.

Пташенята голубів, що щойно вилупилися, здатні видавати лише слабкі шиплячі звуки або просто клацають дзьобом. Крім голосового зв'язку, птахи використовують і інші способи спілкування, наприклад, гучне ляскання крилами під час залицяння або як сигнал небезпеки[8].

Органи чуття[ред.ред. код]

Голова крупним планом

Володіючи прекрасним зором, цей птах здатний розрізняти не тільки всі барви веселки (подібно до людини і приматів), але також і ультрафіолетові промені[14]. Завдяки цьому, голуби можуть використовуватися в пошуково-рятувальних операціях — наприклад, на рубежі 1980-х років берегова охорона США провела успішні дослідження з пошуку людей у рятувальних жилетах у відкритому морі. На початку експерименту птахів навчали подавати сигнал, якщо вони бачили що-небудь жовтогаряче, а потім поміщали їх на нижній палубі вертольота і кружляли над районом передбачуваного лиха. Експеримент показав, що в 93% випадків голуби виявляли об'єкт пошуку, тоді як у людей-рятувальників цей показник склав тільки 38%[15].

Слух дозволяє голубу уловлювати звуки набагато нижчої частоти ніж ті, які в змозі почути людина — наприклад, шум вітру або віддалені звуки грози; можливо, з цієї причини птахи іноді залишають територію без якої-небудь видимої причини[7]. Добре відома здатність сизих голубів завжди знаходити шлях додому, де б вони не знаходилися, зі стародавніх часів використовувалася людиною для поштового зв'язку. Ці птахи на загублюються навіть на величезних відстанях від дому і, повертаючись, здатні долати до 1000 км в день. Ця здатність пов'язана з використанням багатьох методів орієнтації, подібно до орієнтації перелітних птахів[16]. Одним з методів, за даними досліджень, зокрема, групи Чарльза Валкотта (Charles Walcott, Корнельський університет, США), є здатність уловлювати магнітні поля і орієнтуватися за сонцем[7]. Іншим, за даними дослідників з Оксфорду, є орієнтація за топографічними орієнтирами. У проведеному ними експерименті, на спині птахів були закріплені датчики GPS, що дозволяли прослідкувати маршрути руху. За результатами дослідження, голуби віддавали перевагу земним орієнтирам, таким як автомобільні дороги і залізничні колії, і лише в незнайомій місцевості покладалися на сонце[17]. Ще одне дослідження виявило можливість сизих голубів орієнтуватися за деяких обставин за допомогою нюху[18].

Нарешті, голуби часто розглядаються як достатньо розвинені в інтелектуальному плані птахи. Наприклад, японські фахівці з Університету Кейо з'ясували, що ці птахи запам'ятовують свої дії на 5—7 секунд і за ними здатні розпізнавати себе на відеозаписі[19].

Рух[ред.ред. код]

Голуб у польоті

Сизий голуб, унаслідок свого переважно скельного способу життя, не вміє усаджуватися на гілки дерев, хоча його синантропні нащадки пристосувалися робити і це[20]. Землею вони пересуваються пішки, постійно похитуючи головою назад і вперед. Іноді рухаються швидко і роблять достатньо широкі кроки, що дозволяє деяким людям міркувати про «жадність» цих птахів[21].

Сизий голуб чудово літає, його політ прямий та чіткий, часто з великими швидкостями, на висоті до 70 м над землею, поодинці або зграями. Домашні голуби можуть пролітати 480 км за 7 годин (тобто 69 км/год), підтримуючи частоту змахів крил 5,5 змахів на сукунду[22]. Рекордні виміряні значення швидкості польоту досягають 185 км/год[21]. Особливо стрімким польотом володіють дикі птахи, що мешкають у горах, — серед сніжних скель нерідко можна спостерігати зграйки птахів, що зі свистом пікірують уздовж схилу в майже вертикальній площині[21][23]. Під час повільного польоту піднімальна сила може утворюватися як під час підйому, так і під час опускання крил, що дозволяє птаху ширяти у разі потреби[24]. М'язи крил складають біля 31% маси тіла, що пояснює чудові здатності до польоту сизого голуба[25]. У регіонах з посушливим кліматом птахи здатні опускатися до води в глибокі колодязі. Міські голуби, які більш захищені від хижаків і мешкають поблизу від кормової території, як правило, менш майстерні в повітрі.

Зазвичай голуби не плавають, проте вміють це робити у випадку приводнення для водопою[26].

Доглядання за собою[ред.ред. код]

За пір'ям птах доглядає щоденно[27], проте куприкова залоза не викоритовується[28] або повністю вітсутня у деяких підвидів[29]. Пір'я зазвичай вкрите пилом та намокає під дощем. Досить звичне і купання у дощі під краплями води, при цьому поза голуба подібна до пози при прийнятті сонячних ванн, із розпушеним пір'ям, розкладеним хвостом, піднятими крилами та активним їх рухом[30]. Також при цьому характерна сидяча поза, часткове перевертання з одного боку на інший, обертання голови угору та стан, що нагадує транс. Також часто відбувається розтягування крил та ніг.

Дорослі птахи сплять сидячі на одній нозі підгинаючи другу до пір'я[28]. Голова та шия втягнуті близько до тулуба, дзьоб покоїться на пір'ї грудей. Поза шлюбним сезоном птахи часто сплять як групами, так і поодинці або парами, особливо на гнізді.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Ареал[ред.ред. код]

Сизі голуби у напівприродному середовищі — на берегових скелях

Природний ареал сизого голуба займає центральні і південні райони Євразії від Атлантичного океану до долини Єнісея, гірського Алтаю, Тянь-Шаня, східної Індії і М'янми, а також Африку північніше Сенегалу, Дарфуру і узбережжя Аденської затоки. У Європі піднімається на північ до 54° пн. ш., в Азії — до 55° пн. ш. За межами материка поширений на островах Середземного моря, Британських, Фарерських і Канарських островах, Лакшадвіпі і Шрі-Ланці[20][31]. На сході Європи спочатку зустрічався лише на узбережжі Азовського моря, правому березі Дону, Північному Кавказі та Поволжі[3]. Напівдомашні популяції розповсюдилися майже по всьому світу, піднімаючись у набагато холодніші широти і концентруючись поблизу житла людини. На інші материки птахи були свідомо інтродуковані людиною — наприклад, відомо, що до Америки сизі голуби потрапили завдяки французам: колоністи завезли їх в Нову Шотландію в 1606 році[32].

Місця проживання[ред.ред. код]

Біотопи, в яких мешкає птах, зазвичай пов'язані зі скелями, найчастіше на морському узбережжі, але також і в горах (у Гімалаях досягаючи альпійського поясу — 4000 м і вище)[21]. Перевагу віддає відкритим просторам, зокрема степовим і пустельним регіонам (у останніх селиться в оазисах). Синантропні популяції селяться на нішах і в поглибленнях кам'яних і дерев'яних споруд, займаючи в першу чергу місця, що є малодоступними або рідко відвідуються людиною. Як правило, це осілий вид, хоча у високогірних районах птахи здійснюють незначні вертикальні кочівлі, в холодну пору року опускаючись у долини[20]. Чисельність диких птахів відносно невелика і має тенденцію до зниження, хоча на думку фахівців, вона поки не досягла скільки-небудь загрозливих розмірів[33][34].

Розмноження[ред.ред. код]

Залицяння самця до самки

Як й інші представники родини, сизі голуби моногамні — пари, як правило, зберігаються протягом всього життя[35]. Розмноження на всьому протязі ареалу може проходити у будь-який час року, проте в помірному кліматі північної півкулі найчастіше припадає на березень-жовтень[36]. Спаровуванню завжди передує шлюбна церемонія, під час якої самець крутиться біля самки, переслідує її, роздуває шию, пригинає до землі голову і розпускає крила. Він також може прийняти вертикальну стійку, витягнувшись на лапах і розпустивши віялом хвіст. Танець неодмінно супроводжується гучним воркуванням. Після закінчення церемонії самець і самка залицяються один за одним — чистять пір'я і «цілуються», стикаючись дзьобами. Під час спаровування самець злітає на спину самки і балансує на ній помахами крил, а після нього здійснює ритуальний політ, шумно ляскаючи крилами за спиною[20][37].

Самка-квочка

Природне житло сизих голубів — скелі, і в диких умовах вони влаштовують гніздо в важкодоступних для хижаків кам'янистих міжгір'ях або печерах. Синантропні популяції, що пристосувалися для життя в населених пунктах, вибирають для спорудження гнізда місця, що нагадують їм природні ландшафти, — карнизи і порожнечі під дахами, невідвідувані горища, балки під мостами та інші схожі споруди. Перевага віддається закритим просторам. Не зважаючи на те, що гніздяться ці птахи поряд з людьми, виявити їхнє гніздо часто буває нелегко. Саме гніздо достатньо примітивне і є невеликою купкою з тонких гілочок і травичок з невеликим поглибленням. Під час будівництва обов'язки батьків строго розподілені — самець займається постачанням матеріалу, тоді як самка вкладає його на місце. Часто одне і те ж гніздо використовується кілька разів підряд, з кожним разом збільшуючись у розмірах[6].

Протягом року буває до 7—8 кладок, кожна з яких зазвичай складається з двох (рідше одного) яєць, що відкладаються з інтервалом у дві доби. Яйця білі, з гладенькою злегка блискучою шкаралупою, розміром від 35 × 25 до 43 × 32 мм[8]. Насиджують обидва батьки по черзі, проте велику частину часу проводить у гнізді самка. Самець, як правило, сидить у середині дня, чекаючи повернення самки з водопою. Якщо самка довго не повертається, батько нетерпляче воркує, підзиваючи її[38]. Сліпі, з рідкісним жовтуватим пухом пташенята з'являються асинхронно через 16-19 діб[36][39]. Перші дні обидва батьки годують пташенят відрижкою із зобу і так званим «голубиним молочком» — поживною сумішшю, що виробляється в зобі птахів (особливість, характерна для всіх видів голубів). Суміш має високий відсоток жиру і багата білками, проте має малу кількість вуглеводів[5]. У міру зростання в їжу додається насіння рослин — спочатку як добавка до молока, а потім і в твердому вигляді[38]. Іноді, ще в період годування пташенят, самка приступає до насиджування подальшої кладки, тоді як самець продовжує доглядати за потомством[20]. Пташенята починають літати приблизно через 35-37 діб, і вже в цьому віці схожі на своїх батьків[36][39]. Статева зрілість наступає через 5-7 місяців життя, причому самки приступають до розмноження дещо раніше самців[8].

Харчування[ред.ред. код]

Сизий голуб харчується переважно рослинними кормами: насінням, ягодами, плодами фруктових дерев. У місцях мешкання людини легко пристосовується до вживання в їжу харчових покидьків і негодящого зерна (пшениці, ячменю, кукурудзи та ін.)[21]. Зрідка вживає в їжу комах. У цілому, в порівнянні з іншими видами, він достатньо невибагливий у виборі джерела прожитку — орнітологи виявили у нього лише 37 типів смакових бруньок (рецепторів смаку), тоді як у людини їх біля 10 тис.[5]. Конкретні переваги залежать від доступності корму на даній території — так, одне дослідження, проведене в сільській місцевості в США показало, що раціон птахів на 92% складалося з кукурудзяних зерен, 3,2% вівса, 3,7% черешні, а також невеликої кількості насіння горця (Polygonum), в'язу, ячменю і сумаху[35][40].

Голуби п'ють воду в досить примітивний спосіб — вони втягують її в себе, як з соломинки, тоді як переважна більшість птахів захоплюють дзьобом декілька крапель і потім закидають голову, даючи рідини скотитися в горло[40].

Годуються ці птахи поодинці або групами, як правило вранці й у другій половині дня, іноді здійснюючи дальні перельоти у 10-50 км від нічлігу до місць годування[20]. У дикій природі вони знаходять собі прожиток у чагарниках. Охоче відвідують людні місця, залізничні насипи, звалища, елеватори, тваринницькі ферми[8].

Природні вороги[ред.ред. код]

Сапсан — природний ворог голубів

Найбільш звичайними природними ворогами сизого голуба є хижі птахи — сапсан, кречет, беркут, звичайний і американський боривітри, малий яструб, грак, вухата сова, Bubo virginianus і деякі інші. На землі голубів можуть підстерігати кішки, опосуми, єноти і лисиці.

Голуб і людина[ред.ред. код]

Одомашнення[ред.ред. код]

Взаємовідношення людини і цього птаха має дуже стародавню історію — багато учених припускають, що сизий голуб є першим птахом, прирученим людиною[20][41]. У наш час[Коли?] добре відомо, що численні породи з самими різними характеристиками мають єдиного предка — дикого або скелястого голуба. Проте до другої половини 19 століття усталеною була теорія про постійність і незмінність видів, згідно з якою кожна порода була унікальна. У 1868 році вийшла в світ робота Чарльза Дарвіна «Зміна тварин і рослин під впливом одомашнення», в якій домашні голуби зайняли одне з центральних місць. Вивчаючи різні породи птахів і провівши досліди з їхнього схрещування, учений прийшов до висновку, що їхнє різноманіття є результатом селекції, а загальним предком є дикий сизий або скелястий голуб[42].

Точне місце, коли почалася історія приручення цих птахів, невідоме; за різними оцінками це могло відбутися від 5 до 10 тис. років тому[43]. Існують три основні теорії із цього приводу. Одна з них свідчить, що це могло відбутися на Близькому Сході в районі Родючого півмісяця біля 8 тис. років до нашої ери, коли почало розвиватися землеробство — люди навчилися вирощувати пшеницю і ячмінь[43]. Привернуті негодящим зерном, птахи самі стали селитися біля людини, а люди стали вживати їх в їжу. Інше припущення полягає в тому, що в давнину храми будувалися на скелястому узбережжі, де мешкали голуби, і птахи використовували ці споруди для облаштування гнізд. Нарешті, третя гіпотеза свідчить, що люди збирали яйця птахів для подальшого вживання в їжу, а потім для полегшення завдання стали містити птахів у себе в печерах, де ті стали розмножуватися[21][43].

Найбільш ранні зображення сизого голуба, що дійшли до наших днів, у вигляді тераккотових фігурок, мозаїки і карбування на монетах, почали з'являтися в Месопотамії (територія нинішнього Іраку) близько 4500 року до н. е[44]. Пізнішим свідоцтвом знайомства людини з сизим голубом можна назвати вапнякову плиту з вирізаним зображенням декількох птахів, що сидять поряд, яку археологи знайшли на горбі Аль-Убайд на місці стародавнього храму (близько 3000 року до н. е.)[45]. Відомо, що мешканці цього регіону вживали голубів у їжу[46]. У Стародавньому Єгипті зображення сизих голубів були вже на найстародавніших іерогліфах, що збереглися до наших днів, що відносяться до 3100 року до н. е[47]. Єгипетський фараон Джосер (2600–2550 до н. е.), що побудував першу ступінчасту піраміду, використовував поштових голубів для передачі повідомлень про напад ворогів на кордони держави[21].

Поштові голуби[ред.ред. код]

Поштові голуби з повідомленнями

На загальну думку фахівців, одомашнені голуби спочатку використовувалися людиною як джерело їжі, проте найбільшу популярність у світі придбали як переносники повідомлень. Вважається, що на здібність сизих голубів повертатися до місця свого гніздування звернули увагу стародавні мореплавці, оскільки випущені в морі птахи завжди прагнули повернутися назад до скелястих берегів, їх природного місця існування[1]. Задовго до нашої ери поштових голубів використовували багато культур Середземномор'я. Найранішим відомим на сьогодні фактом такого використання вважається звільнення в 2900 році до н. е. птахів з кораблів, що наближалися до берегів Єгипту, з метою попередити власті про прибуття важливих гостей[48]. У 2350 році до н. е. цар Аккаду (держави у Межиріччі на території сучасного Іраку) Саргон Стародавній наказав своїм посланникам тримати при собі домашніх голубів — у разі полонення ті зобов'язані були звільнити птахів[48]. Починаючи з VIII століття до н. е., стародавні греки за допомогою голубів повідомляли імена переможців Олімпійських ігор[1]. Поштових голубів активно використовували в Римі, Персії, Китаї та Індії, особливо під час війни. У 77 році н. е. вийшла у світ «Природна історія» (лат. Naturalis Historia) римського письменника Плінія Старшого — прообраз сучасної енциклопедії, в якій описані не тільки особливості поведінки голубів, але й надані рекомендації з їх використання для передачі повідомлень під час військових дій[49].

Халіф Аль-Азіз, що правив у Північній Африці в 975996 роках, замовив своєму візирю вподобану йому черешню, вирощену в ліванському місті Баальбеці. Чиновник відправив до Лівану 600 голубів, де до їхніх ніг були прикріплені ці фрукти, упаковані в шовкові мішечки. Птахи благополучно повернулися до Каїру — цей випадок став першим достовірно відомою «поштовою посилкою», відправленою повітрям[50]. Початком комерційної поштової служби із використанням голубів вважається 1146 рік, коли сирійський правитель емір Нур Ад-Дін почав будувати спеціальні голубники в багатьох містах Сирії і Єгипту, і зобов'язав дозорних відправляти і приймати повідомлення на постійній основі[51]. Пізніше голубина пошта стала вельми популярною у світі, і до винаходу телеграфу в середині 19 століття залишалася найбільш швидким способом передачі повідомлень[48].

Голуби в культурі[ред.ред. код]

«Ной випускає голуба», мозаїка в Соборі Святого Марка, Венеція

Людина і сизий голуб протягом всієї історії були тісно пов'язані один з одним, і з цієї причини птах не міг залишитися осторонь у культурній спадщині багатьох народів світу. Згідно з Книгою Буття, священним писанням в іудаїзмі і християнстві, Ной зі свого ковчега тричі випускав голуба, сподіваючись на те, що той принесе звістку про закінчення всесвітнього потопу. Вперше голуб повернувся ні з чим, вдруге приніс у дзьобі оливкову гілку, а втретє не повернувся зовсім, що означало, що «вода зійшла з землі» (Буття 8:8—12). Через цю історію, голуб у багатьох народів став втіленням доброї новини та миру — символом, який часто використовується і у наш час. Наприклад, символом I Всесвітнього конгресу прихильників миру в 1949 році став білий голуб, намальований Пабло Пікассо[52].

У шумеро-аккадській міфології голуб символізував богиню родючості Іштар — про це свідчать археологічні терракотові фігурки богині, на піднятій руці якої часто зображався цей птах[43]. У Вавілоні зображення голуба було на прапорах — у цій державі, а також в Ассирії він символізував царство. Вавилонські версії слів «голуб» і «народитися» мали схоже звучання, а сам птах асоціювався з народженням дитини[53]. Він також був одним з атрибутів давньогрецього героя Геракла, разом з дубом, жолудем, змією і омелою[43][54]. У грецькій міфології голуб і горобець були присвячені богині любові і родючості Афродиті. Під час плавання аргонавтів з Егейського до Чорного моря, корабель повинен був пройти між Сімплегадами — блукаючими міфічними скелями, розташованими біля входу в Чорне море, що знищували судна, які проходили між ними. Аргонавти пропустили вперед голубку і засікли час, за який можна було безперешкодно пройти вузьку протоку[55].

У християнстві білий голуб часто втілює собою святий дух. Такий образ бере свій початок в Євангелії від Луки, де описується, як під час молитви Христа «розкрилося небо, і Дух Святий злинув на Нього в тілесному вигляді, як голуб, і голос із неба почувся, що мовив: Ти Син Мій Улюблений, що Я вподобав Тебе!» (Лк. 3:22). Інша згадка святого духу в образі голуба можна знайти в Євангелії від Івана: «І свідчив Іван, промовляючи: Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зоставався на Ньому.» (Ів. 3:32). У 536 році Константинопольський Собор офіційно проголосив птаха символом Святого Духу. У багатьох народів, у тому числі і у слов'янських, душа померлого оберталася голубом — звідси часте зображення птаха на могильних пам'ятниках. У мусульман голуб — священний птах, що носив Мухаммеду воду в дзьобі для миття[53].

У 1984 році на екрани вийшов радянський комедійний фільм «Любов і голуби», поставлений режисером Володимиром Меньшовим за однойменною п'єсою Володимира Гуркіна. У фільмі головний герой, сибіряк Василь Кузякин, розводить домашніх голубів, що стали однією з центральних тем комедії.

У 1986 році культова рок-група Звуки Му записала одну зі своїх найвідоміших музичних композицій «Сірий голуб», в якій виконавець ставить себе на місце вуличного голуба — брудного і хворого, але, однак, здатного літати.


Дія на людину і її місце існування[ред.ред. код]

На Трафальгарській площі у Лондоні можуть одночасно знаходиться до 35 тис. сизих голубів[56]

Близьке сусідство голубів і людини має як свої позитивні, так і негативні сторони. Певною мірою вони пожвавили міський пейзаж — наприклад, зграї голубів відвіку стали прикрасою і визначною пам'яткою Трафальгарської площі в Лондоні і площі Сан-Марко у Венеції. Додатково, голуби виконують роль сміттярів, поїдаючи кинуті залишки їжі і тим самим перешкоджаючи розповсюдженню хвороботворних організмів[57].

З іншого боку, великі скупчення птахів приносять масу клопоту комунальним службам, забруднюючи послідом будівлі, скульптури і зелені насадження. Крім того, фахівці прийшли до висновку, що сизі голуби поступово руйнують пам'ятники архітектури, викльовуючи занесене вітром насіння з мікроскопічних тріщин і тим самим збільшуючи їхні розміри[58]. У результаті в деяких мегаполісах світу введені правила, направлені на обмеження популяції птахів, такі як заборона на годування під загрозою грошового штрафу. Крім того, птахам підкидають зерно з протизаплідними хімікатами і використовують хижих птахів — природних ворогів сизих голубів[59].

Деякі вважають голубів «брудними» птахами, що розповсюджують небезпечні захворювання[57]. Дійсно, в птахах і їхньому посліді може бути виявлено до 60-и різних збудників хвороб[60], таких як гістоплазмоз, торулоз, орнітоз та інші[61]. Проте спосіб передачі інфекції від птаха до людини важкоздійснимий, а випадки отримання захворювання таким чином або одиничні, або не зареєстровані зовсім[62]. Згідно з офіційною заявою американської Асоціації голубиних ветеринарів (Association of Pigeon Veterinarians), зробленою у 1986 році, «розведення, утримання і дресирування голубів представляє не більший ризик для здоров'я, чим утримання інших суспільних або домашніх тварин»[57].

Класифікація[ред.ред. код]

Зовнішня класифікація[ред.ред. код]

Сизий голуб відноситься до роду голубів (Columba), родини голубових (Columbidae). Його найближчим родичем вважається кам'яний голуб (Columba rupestris), а після нього білогрудий (Columba leuconota), крапчастий (Columba guinea) і ефіопський (Columba albitorques) голуби[10]. Згідно з викопними знахідками, утворення виду відбулося 40—50 млн. років тому, в кінці еоцену — на початку олігоцену[63].

Вперше цей птах був науково описаний німецьким лікарем, ботаніком і хіміком Йоганном Ф. Ґмеліном у 1789 році в 13-му виданні його «Системи природи» (Systema Naturae)[64]. Наукова родова назва Columba походить від давньогрецього слова «κόλυμβος» (читається як «колумбос»), що буквально означає «нирець» (похідне від «κολυμβάω» — «упірнати, занурюватися, плавати»)[65]. Давньогрецький драматург Арістофан у комедії «Птахи» при позначенні голуба використовував слово «κολυμβίς» (колумбіс — «нирець»), оскільки його політ нагадував йому плавальні рухи в повітрі. Видова назва livia походить від латинського слова «livor» («синій»)[66].

Дикі підвиди[ред.ред. код]

Довідник «Путівник по голубах світу» Девіда Гіббса наводить список з 12-и підвидів сизого голуба, деякі з яких могли успадкувати свої характеристики від міських і сільських птахів[10]:

Породи домашніх голубів[ред.ред. код]

Голубник у Чехії

За довгу історію розведення людині вдалося вивести велику кількість різновидів голубів, що значно відрізняються один від одного статурою, розмірами, мастю і льотними здібностями, але проте мають єдиного предка — дикого сизого голуба[42]. У наш час[Коли?] відомо більше 800 порід, які за практичним застосуванням розділяють на три основні групи: спортивні, м'ясні і декоративні[20].

Розведення і утримання голубів відоме як голубівництво та проводиться в спеціалізованих розплідниках, так званих голубниках. Для спаровування і отримання потомства голубники обладнані паровочними або гніздовими ящиками[69].

Розрізняють чистопорідне розведення і схрещування — у першому випадку злучаються птахи однієї і тієї ж породи з метою збереження цінних якостей, у другому — проводиться селекція між різними породами для отримання нових або покращуваних якостей[70].

Примітки та джерела[ред.ред. код]

  1. а б в Andrew Blechman. (2007). Pigeons-The fascinating saga of the world’s most revered and reviled bird. University of Queensland Press. ISBN 9780702236419. 
  2. «Wildlife Management of the Feral Pigeon Columba livia» (англійською). Research Group Integrative Biology at Institute of Anatomy. Процитовано 2008-07-18. 
  3. а б Г. Дементьев, Н. Гладков. (1951). Птицы Советского Союза. 
  4. Richard F. Johnson, Douglas Siegel-Causey. European populations of the Rock Dove Columba livia and Genotypic Extinction // The American Midland Naturalist. — 120 (1988) (1). (обмежений доступ)
  5. а б в «Feral pigeon Columba livia (domest.)» (англійською). ВВС. Архів оригіналу за 2011-08-18. Процитовано 2008-07-14. 
  6. а б Johnston R. F. Rock Dove (Columba livia) // The American Ornithologists' Union. — (1992) (13).
  7. а б в г д «Cool Facts about Pigeons» (англійською). Cornell Lab of Ornitology. Архів оригіналу за 2011-08-18. Процитовано 2008-07-07. 
  8. а б в г д Рябицев В. К. (2001). Птицы Урала, Приуралья и Западной Сибири: Справочник-определитель. Екатеринбург: Издательство Уральского университета. ISBN 5-7525-0825-8. 
  9. Rick J. Vasquez Functional Anatomy of the Pigeon Hand (Columba Livia): A Muscle Stimulation Study // Journal of morphology. — 226 (1995) С. 33-45.
  10. а б в David Gibbs, Eustace Barnes, John Cox. (2001). Pigeons and Doves: A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press. ISBN 1873403607. 
  11. Abs, M (1983). «Ontogeny and juvenile development». У M. Abs. Physiology and behaviour of the pigeon (London: Academic Press). с. 3–18. 
  12. Carr, H. A (1919). «Posthumous works of Charles Otis Whitman». The behavior of pigeons 3 (257) (Washington: Carnegie Institute). 
  13. а б Goodwin, D (1983). «Behaviour». У M. Abs. Physiology and behaviour of the pigeon (London: Academic Press). с. 285–308. 
  14. Jacky Emmerton, Joachim Schwemer, Inge Muth, Peter Schlecht Spectral transmission of the ocular media of the pegion (Columba livia) // Investigative ophthalmology & visual science. — 19 (1980) (11).
  15. «Pigeon Search and Rescue Project (Project Sea Hunt)». U.S. Coast Guard — U.S. Department of Homeland Security. Архів оригіналу за 2011-08-18. Процитовано 2008-09-11. 
  16. Berthold, P (1991). Orientation in birds. Berlin: Birkhauser Verlag. 
  17. «Раскрыты птичьи секреты ориентирования». BBC. Архів оригіналу за 2011-08-18. Процитовано 2008-07-19. 
  18. Papi, F., L. Fiore, V. Fiaschi and S. Benvenuti Olfaction and homing in pigeons // Monitore Zool. Ital.. — 6 (1972) С. 85–95.
  19. Koji Toda, Shigeru Watanabe Discrimination of moving video images of self by pigeons (Columba livia) // Animal Cognition. — 72 (1988) (2).
  20. а б в г д е ж и к «Columba livia Gmelin, 1789 — Сизий голубь». Позвоночные животные России: обзор. Інститут РАН ім. А. Н. Северцова. Архів оригіналу за 2011-08-18. Процитовано 2008-06-26. 
  21. а б в г д е ж Jerome A. Jackson, Walter J. Bock, Donna Olendorf (2002). Grzimek’s Animal Life Encyclopedia: Birds (вид. 2-е вид). Gale Cengage. ISBN 978-0787657840. 
  22. Pennycuick, C Power requirements for horizontal flight in the pigeon // Jour. Exp. Biol.. — 49 (1968) С. 527–555.
  23. Боголюбов А. З., Жданова О. В., Кравченко М. В. (2006). Определитель птиц и птичьих гнёзд средней полосы России. Экосистема. 
  24. Rayner, J. M. V. Form and function in avian flight // Curr. Ornithol.. — 5 С. 1–66.
  25. Aulie, A. (1983). «The fore-limb muscular system and flight». Physiology and behaviour of the pigeon (M. Abs, Ed.) (London: Academic Press). с. 117–130. 
  26. Cramp, S. (1985). Handbook of the birds of Europe, the Middle East, and North Africa 4. Oxford: Oxford Univ. Press. 
  27. Lucas, A. and P. Stettenheim Avian anatomy // U.S. Dept. Agric., Agricultural Hndbk. — 362 (1972) С. 613–626.
  28. а б Goodwin, D. (1983). «Behaviour». Physiology and behaviour of the pigeon (M. Abs, Ed.) (London: Academic Press). с. 285–308. 
  29. Johnston, D. W. A morphological atlas of the avian uropygial gland // Bull. Brit. Mus. Nat. Hist (Zool.). — 54 (1988) С. 199–259.
  30. Johnston, Richard F (1992). «Rock Pigeon (Columba livia. The Birds of North America Online (A. Poole, Ed.). Ithaca: Cornell Lab of Ornithology. doi:10.2173/bna.13. Архів оригіналу за 2013-06-21. 
  31. Charles G. Sibley, Burt L. Monroe. (1990). Distribution and Taxonomy of Birds of the World. Yale University Press. ISBN 978-0300049695. 
  32. Schorger A. Introduction of the domestic pigeon // The Auk. — (1952) (69) С. 462-463.
  33. Baptista L. F., Trail P. W., Horblit H. M. (1997). «Mousebirds to Hornbills». У Під ред. del Hoyo J., Elliott A., Sargatal J. Handbook of the birds of the world 4. Barcelona: Lynx Edicions. ISBN 978-8487334221. 
  34. «Columba livia» (англійською). IUCN. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 8 січня 2011. 
  35. а б Mosca F. «Pigeons and Pigeon Genetics for Everyone» (англійською). Animal Diversity Web. Архів оригіналу за 2011-08-18. Процитовано 2008-07-14. 
  36. а б в Під ред. D. W. Snow, C. M. Perrins, ред. (1998). «Non-Passerines». The Birds of the Western Palearctic 1. Oxford University Press. ISBN 019854099X. 
  37. «Courtship Behaviors of the Rock Pigeon». Cornell Lab of Ornithology (англійською). Архів оригіналу за 2011-08-18. Процитовано 2008-07-14. 
  38. а б Бутурлин З. А. и др. (1940). Птицы. Животный мир СССР. Москва—Ленинград: Детиздат. 
  39. а б Paul R. Ehrlich, David S. Dobkin, Darryl Wheye. (1994). The Birdwatcher’s Handbook: A Guide to the Natural History of the Birds of Britain and Europe. Oxford University Press. ISBN 978-0198584070. 
  40. а б «Rock dove Columba livia» (англійською). BioKIDS; Interagency Education Research Initiative, National Science Foundation, University of Michigan. Архів оригіналу за 2011-08-18. Процитовано 2008-07-17. 
  41. Price T. D. Domesticated Birds as а Model for the Genetics of Speciation by Sexual Selection // Genetica. — 116 (2002) (2-3) С. 311-327. Процитовано 2011-01-08.
  42. а б Charles Darwin. (2007). The Variation of Animals and Plants Under Domestication. Echo Library. ISBN 1406842508. 
  43. а б в г д Richard F. Johnston, Marian Janiga. (1995). Feral Pigeons. Oxford University Press. ISBN 978-0195084092. 
  44. «Domestic pigeon (Columba livia)» (англійською). Britannica Online Encyclopedia. Архів оригіналу за 2011-08-18. Процитовано 2008-07-20. 
  45. Jean Hansell (1998). The Pigeon in History. Millstream Books. ISBN 9780948975509. 
  46. Jean Bottéro The Cuisine of Ancient Mesopotamia // Biblical Archaeologist. — 48 (1985) (1). Процитовано 2011-01-08.
  47. Sir A. Landsborough Thomson (1964). A New Dictionary of Birds Covering the Birds of the World. New York: McGraw Hill. 
  48. а б в Irving E. Fang (2007). Alphabet to Internet: Mediated Communication in Our Lives. Rada Press. ISBN 978-1933011905. 
  49. Пліній Старший (77). Naturalis historia. Книга 10. Природна історія птахів. 
  50. Peter James, Nick Thorpe (1994). Ancient Inventions. Ballantine Books. ISBN 978-0345364760. 
  51. Carroll V. Glines. (1980). The Saga of the Air Mail. Ayer Publishing. ISBN 9780405122132. 
  52. «Пабло Пікассо — Биография». pablo-ruiz-picasso.ru. Архів оригіналу за 2011-08-18. Процитовано 2008-09-07. 
  53. а б Борейко В. Е., Грищенко В. Н. (2003). Экологические традиции, религиозные убеждения славянских и других народов. «Птицы». Природоохранная пропаганда. Вып. 27. 2003 2 (вид. 3-е вид) (Киевский еколого-культурний центр). ISBN 966-95302-5-3, ББК 74.200.51 Перевірте значення |isbn= (довідка). 
  54. Robert Graves, Grevel Lindop (1999). The White Goddess. Carcanet Press. ISBN 978-1857542486. 
  55. Аполлоний Родосский. (2001). У Пер. Н. А. Чистяковой. Аргонавтика. Москва: Ладомир; Наука. ISBN 5-86218-288-8. 
  56. «Мэр Лондона посадит голубей на диету». Лента.ру. Архів оригіналу за 2011-08-18. Процитовано 2008-07-18. 
  57. а б в «Замечательные питання про голубях» (англійською). Cornell Lab of Ornithology. Архів оригіналу за 2011-08-18. Процитовано 2008-07-17. 
  58. «Власти Венеции против голубей: третий раунд». NEWSru. Архів оригіналу за 2011-08-18. Процитовано 2008-07-18. 
  59. «В Нью-Йорке за кормление голубей предлагают штрафовать на тысячу долларов». Лента.ру. Архів оригіналу за 2011-08-18. Процитовано 2008-07-18. 
  60. «Britain: Mother killed by pigeon disease» (англійською). Pigeon Solutions Sunday Times. 21 травня 2000. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2008-09-16. 
  61. «Facts about pigeon-related diseases» (англійською). The New York City Department of Health and Mental Hygiene. Архів оригіналу за 2011-08-18. Процитовано 2008-07-18. 
  62. Judy Loven. «Pigeons» (англійською). Nebraska University. Архів оригіналу за 2011-08-18. Процитовано 2008-07-17. 
  63. Chand Sultana, Atiya Abbasil, Zafar H. Zaidi. Primary structure of hemoglobin α-chain of Columba livia (gray wild pigeon) // Journal of Protein Chemistry. — 8 (1989) (5).
  64. Burdon-Jones C. et al (2002). Zoological Catalogue of Australia. CSIRO Publishing. ISBN 0643060375. 
  65. Henry G. Liddell, Robert Scott (1980). A Greek-English Lexicon (Abridged Edition). Oxford University Press. ISBN 0-19-910207-4. 
  66. Simpson D. P (1979). Cassell’s Latin Dictionary (вид. 5-е вид.). London: Cassell. ISBN 0-304-52257-0. 
  67. а б «Pigeon Racing» (англійською). Britannica Online Encyclopedia. Архів оригіналу за 2011-08-18. Процитовано 2008-09-09. 
  68. Wendell M. Levi (1977). The Pigeon. Racing Pigeon. ISBN 978-0853900139. 
  69. Рахмахов А. И., Бессарабов Б. Ф. (1987). Голуби и профилактика их заболеваний. Москва: Россельхозиздат. 
  70. Романов В. А., Разбесов О. К. (1987). Голубеводство. Москва: Агропромиздат. 

Посилання[ред.ред. код]