Сизий голуб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сизий голуб
Columba livia.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Голубоподібні (Columbiformes)
Родина: Голубові (Columbidae)
Рід: Голуб (Columba)
Вид: Сизий голуб
Біноміальна назва
Columba livia
Gmelin, 1789
Ареал сизого голуба
Ареал сизого голуба
Посилання
ITIS logo.jpg ITIS: 177071
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 8932
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Columba livia
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Сизий голуб

Си́зий го́луб (Columba livia) — широко поширений птах родини голубових, батьківщиною якого вважається Європа, Південно-Західна Азія і Північна Африка. Ще в глибокій старовині близько 5000 років тому ці птахи були одомашнені людиною, у результаті були виведені так звані домашні голуби (Columba livia var. domestica). За часів великих відкриттів людина перевозила з собою все своє майно, у тому числі і голубів. Згодом здичавілі голуби широко розповсюдилися по всьому світу і стали синантропами, звичними мешканцями великих міст і сільськогосподарських угідь[1][2].

У дикій природі сизий голуб зазвичай селиться на прибережних скелях, у гірських ущелинах або уздовж обривистих берегів річок, часто поблизу від чагарників або сільськогосподарських угідь[3]. Їхні напівдомашні нащадки легко адаптувалися до життя біля людського житла, оскільки кам'яні споруди нагадують природні житла, а харчові відходи служать надійною кормовою базою у будь-який час року. Незважаючи на раннє одомашнення і різні умови проживання, дикі сизі голуби і їхні міські родичі вільно схрещуються один з одним, що, на думку орнітологів, може привести до деградації і поступового вимирання перших[4]. У природі середня тривалість життя птаха складає зазвичай не більше трьох-п'яти років, при розведенні в домашніх умовах вони часто доживають до 15-річного віку, а окремі особини і до 35-ти років[5].

Зміст

Опис [ред.]

Зовнішній вигляд [ред.]

Типове забарвлення сизого голуба, Росія

Це відносно великий голуб — довжина тіла становить 29—36 см, розмах крил 50—67 см, вага 265–380 г[6]. Оперення щільне, але при цьому пір'я слабо закріплено в шкірі. Забарвлення мінливе, особливо у міських напівдиких птахів — всього налічують 28 різновидів забарвлення, так званих морф[7]. Як правило, голова, шия і груди попелясто-сизі із зеленуватим, жовтуватим або пурпурним металевим відливом на шиї і грудях. Такий же відлив може бути виражений на криючих крилах. Райдужка червона, оранжева або золотисто-жовта, при цьому її внутрішнє кільце блідіше. Навколо очей є ділянки неопереної, голубувато-сірої шкіри. Дзьоб шиферно-чорний, з яскраво-вираженим білуватим кольором восковиці в основі.

У голубів, що живуть в умовах дикої природи, тулуб світло-сірий, з білуватим надхвістям і двома виразними темними смугами на зовнішній стороні крил. Останні дві характеристики відрізняють скелястого голуба від споріднених йому голубів-синяків і припутнів. Оперення міських і сільських птахів, що є здичавілими нащадками різних порід домашніх голубів, може мати різні відтінки майже білого і охристого до фіолетово-чорного, але зазвичай темніше і без якого-небудь певного малюнка[8]. Крила широкі, загострені. Хвіст закруглений, зазвичай з темним закінченням і білою облямівкою по краях. Ноги мають відтінки від рожевого до сірувато-чорного, у деяких птахів частково вкриті пір'ям[7]. Рух пальців знаходиться під свідомим контролем птаха, хоча і обмежений напрямками, у яких не виникає значної напруги протягом польоту[9].

Дорослі самки майже не відрізняються від самців, проте мають менш насичений металевий відлив, який до того ж відсутній на грудях[10]. Молоді птахи перші 6—8 місяців життя виглядають тьмянішими, без глянцю, а їхня райдужка коричнева або сірувато-коричнева[7].

Залежно від розміру, інтенсивності забарвлення, кольору і ширини смуги на попереку розрізняють більше десяти підвидів сизого голуба.

Голос [ред.]

Воркування сизого голуба

Зазвичай голосові сигнали розвиваються через 30-40 днів після вилуплення, але за умови додавання андрогенних гормонів до дієти розвиваються швидше[11], повністю дорослі сигнали розвиваються у віці від 5,5 до 12 місяців[12].

Головним типом сигналів є характерне в цілому для родини воркування: розкотисте, глухе бурчання, подібне для обох статей, проте особливо яскраво виражене і голосніше у самців у шлюбний період, коли вони підкликають самок або мітять територію. Типовий голосовий сигнал нагадує звуки «ку-ру-к'ту-ку»[13], разом зі скрипом та подібними звуками, такими як «боу-ку». Дещо інша тональність голосу, який є спокійнішим і нагадує скоріше муркотання кішки, «о-у-ур» звучить під час насиджування яєць[13]. У разі переляку голуби видають короткий крик «о-ррр». Сигнали подібні протягом всього року, хоча голосніші навесні та влітку, і дещо залежать від території.

Пташенята голубів, що щойно вилупилися, здатні видавати лише слабкі шиплячі звуки або просто клацають дзьобом. Крім голосового зв'язку, птахи використовують і інші способи спілкування, наприклад, гучне ляскання крилами під час залицяння або як сигнал небезпеки[8].

Органи чуття [ред.]

Голова крупним планом

Володіючи прекрасним зором, цей птах здатний розрізняти не тільки всі барви веселки (подібно до людини і приматів), але також і ультрафіолетові промені[14]. Завдяки цьому, голуби можуть використовуватися в пошуково-рятувальних операціях — наприклад, на рубежі 1980-х років берегова охорона США провела успішні дослідження з пошуку людей у рятувальних жилетах у відкритому морі. На початку експерименту птахів навчали подавати сигнал, якщо вони бачили що-небудь жовтогаряче, а потім поміщали їх на нижній палубі вертольота і кружляли над районом передбачуваного лиха. Експеримент показав, що в 93% випадків голуби виявляли об'єкт пошуку, тоді як у людей-рятувальників цей показник склав тільки 38%[15].

Слух дозволяє голубу уловлювати звуки набагато нижчої частоти ніж ті, які в змозі почути людина — наприклад, шум вітру або віддалені звуки грози; можливо, з цієї причини птахи іноді залишають територію без якої-небудь видимої причини[7]. Добре відома здатність сизих голубів завжди знаходити шлях додому, де б вони не знаходилися, зі стародавніх часів використовувалася людиною для поштового зв'язку. Ці птахи на загублюються навіть на величезних відстанях від дому і, повертаючись, здатні долати до 1000 км в день. Ця здатність пов'язана з використанням багатьох методів орієнтації, подібно до орієнтації перелітних птахів[16]. Одним з методів, за даними досліджень, зокрема, групи Чарльза Валкотта (Charles Walcott, Корнельський університет, США), є здатність уловлювати магнітні поля і орієнтуватися за сонцем[7]. Іншим, за даними дослідників з Оксфорду, є орієнтація за топографічними орієнтирами. У проведеному ними експерименті, на спині птахів були закріплені датчики GPS, що дозволяли прослідкувати маршрути руху. За результатами дослідження, голуби віддавали перевагу земним орієнтирам, таким як автомобільні дороги і залізничні колії, і лише в незнайомій місцевості покладалися на сонце[17]. Ще одне дослідження виявило можливість сизих голубів орієнтуватися за деяких обставин за допомогою нюху[18].

Нарешті, голуби часто розглядаються як достатньо розвинені в інтелектуальному плані птахи. Наприклад, японські фахівці з Університету Кейо з'ясували, що ці птахи запам'ятовують свої дії на 5—7 секунд і за ними здатні розпізнавати себе на відеозаписі[19].

Рух [ред.]

Голуб у польоті

Сизий голуб, унаслідок свого переважно скельного способу життя, не вміє усаджуватися на гілки дерев, хоча його синантропні нащадки пристосувалися робити і це[20]. Землею вони пересуваються пішки, постійно похитуючи головою назад і вперед. Іноді рухаються швидко і роблять достатньо широкі кроки, що дозволяє деяким людям міркувати про «жадність» цих птахів[21].

Сизий голуб чудово літає, його політ прямий та чіткий, часто з великими швидкостями, на висоті до 70 м над землею, поодинці або зграями. Домашні голуби можуть пролітати 480 км за 7 годин (тобто 69 км/год), підтримуючи частоту змахів крил 5,5 змахів на сукунду[22]. Рекордні виміряні значення швидкості польоту досягають 185 км/год[21]. Особливо стрімким польотом володіють дикі птахи, що мешкають у горах, — серед сніжних скель нерідко можна спостерігати зграйки птахів, що зі свистом пікірують уздовж схилу в майже вертикальній площині[21][23]. Під час повільного польоту піднімальна сила може утворюватися як під час підйому, так і під час опускання крил, що дозволяє птаху ширяти у разі потреби[24]. М'язи крил складають біля 31% маси тіла, що пояснює чудові здатності до польоту сизого голуба[25]. У регіонах з посушливим кліматом птахи здатні опускатися до води в глибокі колодязі. Міські голуби, які більш захищені від хижаків і мешкають поблизу від кормової території, як правило, менш майстерні в повітрі.

Зазвичай голуби не плавають, проте вміють це робити у випадку приводнення для водопою[26].

Доглядання за собою [ред.]

За пір'ям птах доглядає щоденно[27], проте куприкова залоза не викоритовується[28] або повністю вітсутня у деяких підвидів[29]. Пір'я зазвичай вкрите пилом та намокає під дощем. Досить звичне і купання у дощі під краплями води, при цьому поза голуба подібна до пози при прийнятті сонячних ванн, із розпушеним пір'ям, розкладеним хвостом, піднятими крилами та активним їх рухом[30]. Також при цьому характерна сидяча поза, часткове перевертання з одного боку на інший, обертання голови угору та стан, що нагадує транс. Також часто відбувається розтягування крил та ніг.

Дорослі птахи сплять сидячі на одній нозі підгинаючи другу до пір'я[28]. Голова та шия втягнуті близько до тулуба, дзьоб покоїться на пір'ї грудей. Поза шлюбним сезоном птахи часто сплять як групами, так і поодинці або парами, особливо на гнізді.

Розповсюдження [ред.]

Ареал [ред.]

Сизі голуби у напівприродному середовищі — на берегових скелях

Природний ареал сизого голуба займає центральні і південні райони Євразії від Атлантичного океану до долини Єнісея, гірського Алтаю, Тянь-Шаня, східної Індії і М'янми, а також Африку північніше Сенегалу, Дарфуру і узбережжя Аденської затоки. У Європі піднімається на північ до 54° пн. ш., в Азії — до 55° пн. ш. За межами материка поширений на островах Середземного моря, Британських, Фарерських і Канарських островах, Лакшадвіпі і Шрі-Ланці[20][31]. На сході Європи спочатку зустрічався лише на узбережжі Азовського моря, правому березі Дону, Північному Кавказі та Поволжі[3]. Напівдомашні популяції розповсюдилися майже по всьому світу, піднімаючись у набагато холодніші широти і концентруючись поблизу житла людини. На інші материки птахи були свідомо інтродуковані людиною — наприклад, відомо, що до Америки сизі голуби потрапили завдяки французам: колоністи завезли їх в Нову Шотландію в 1606 році[32].

Місця проживання [ред.]

Біотопи, в яких мешкає птах, зазвичай пов'язані зі скелями, найчастіше на морському узбережжі, але також і в горах (у Гімалаях досягаючи альпійського поясу — 4000 м і вище)[21]. Перевагу віддає відкритим просторам, зокрема степовим і пустельним регіонам (у останніх селиться в оазисах). Синантропні популяції селяться на нішах і в поглибленнях кам'яних і дерев'яних споруд, займаючи в першу чергу місця, що є малодоступними або рідко відвідуються людиною. Як правило, це осілий вид, хоча у високогірних районах птахи здійснюють незначні вертикальні кочівлі, в холодну пору року опускаючись у долини[20]. Чисельність диких птахів відносно невелика і має тенденцію до зниження, хоча на думку фахівців, вона поки не досягла скільки-небудь загрозливих розмірів[33][34].

Розмноження [ред.]

Залицяння самця до самки

Як й інші представники родини, сизі голуби моногамні — пари, як правило, зберігаються протягом всього життя[35]. Розмноження на всьому протязі ареалу може проходити у будь-який час року, проте в помірному кліматі північної півкулі найчастіше припадає на березень-жовтень[36]. Спаровуванню завжди передує шлюбна церемонія, під час якої самець крутиться біля самки, переслідує її, роздуває шию, пригинає до землі голову і розпускає крила. Він також може прийняти вертикальну стійку, витягнувшись на лапах і розпустивши віялом хвіст. Танець неодмінно супроводжується гучним воркуванням. Після закінчення церемонії самець і самка залицяються один за одним — чистять пір'я і «цілуються», стикаючись дзьобами. Під час спаровування самець злітає на спину самки і балансує на ній помахами крил, а після нього здійснює ритуальний політ, шумно ляскаючи крилами за спиною[20][37].

Самка-квочка

Природне житло сизих голубів — скелі, і в диких умовах вони влаштовують гніздо в важкодоступних для хижаків кам'янистих міжгір'ях або печерах. Синантропні популяції, що пристосувалися для життя в населених пунктах, вибирають для спорудження гнізда місця, що нагадують їм природні ландшафти, — карнизи і порожнечі під дахами, невідвідувані горища, балки під мостами та інші схожі споруди. Перевага віддається закритим просторам. Не зважаючи на те, що гніздяться ці птахи поряд з людьми, виявити їхнє гніздо часто буває нелегко. Саме гніздо достатньо примітивне і є невеликою купкою з тонких гілочок і травичок з невеликим поглибленням. Під час будівництва обов'язки батьків строго розподілені — самець займається постачанням матеріалу, тоді як самка вкладає його на місце. Часто одне і те ж гніздо використовується кілька разів підряд, з кожним разом збільшуючись у розмірах[6].

Протягом року буває до 7—8 кладок, кожна з яких зазвичай складається з двох (рідше одного) яєць, що відкладаються з інтервалом у дві доби. Яйця білі, з гладенькою злегка блискучою шкаралупою, розміром від 35 × 25 до 43 × 32 мм[8]. Насиджують обидва батьки по черзі, проте велику частину часу проводить у гнізді самка. Самець, як правило, сидить у середині дня, чекаючи повернення самки з водопою. Якщо самка довго не повертається, батько нетерпляче воркує, підзиваючи її[38]. Сліпі, з рідкісним жовтуватим пухом пташенята з'являються асинхронно через 16-19 діб[36][39]. Перші дні обидва батьки годують пташенят відрижкою із зобу і так званим «голубиним молочком» — поживною сумішшю, що виробляється в зобі птахів (особливість, характерна для всіх видів голубів). Суміш має високий відсоток жиру і багата білками, проте має малу кількість вуглеводів[5]. У міру зростання в їжу додається насіння рослин — спочатку як добавка до молока, а потім і в твердому вигляді[38]. Іноді, ще в період годування пташенят, самка приступає до насиджування подальшої кладки, тоді як самець продовжує доглядати за потомством[20]. Пташенята починають літати приблизно через 35-37 діб, і вже в цьому віці схожі на своїх батьків[36][39]. Статева зрілість наступає через 5-7 місяців життя, причому самки приступають до розмноження дещо раніше самців[8].

  • Яйце сизого голуба

  • Пташенята, 1 доба

  • Пташеня, 5 діб

  • Пташенята, біля 10 діб

  • Пташеня, 22 доби

Харчування [ред.]

Сизий голуб харчується переважно рослинними кормами: насінням, ягодами, плодами фруктових дерев. У місцях мешкання людини легко пристосовується до вживання в їжу харчових покидьків і негодящого зерна (пшениці, ячменю, кукурудзи та ін.)[21]. Зрідка вживає в їжу комах. У цілому, в порівнянні з іншими видами, він достатньо невибагливий у виборі джерела прожитку — орнітологи виявили у нього лише 37 типів смакових бруньок (рецепторів смаку), тоді як у людини їх біля 10 тис.[5]. Конкретні переваги залежать від доступності корму на даній території — так, одне дослідження, проведене в сільській місцевості в США показало, що раціон птахів на 92% складалося з кукурудзяних зерен, 3,2% вівса, 3,7% черешні, а також невеликої кількості насіння горця (Polygonum), в'язу, ячменю і сумаху[35][40].

Голуби п'ють воду в досить примітивний спосіб — вони втягують її в себе, як з соломинки, тоді як переважна більшість птахів захоплюють дзьобом декілька крапель і потім закидають голову, даючи рідини скотитися в горло[40].

Годуються ці птахи поодинці або групами, як правило вранці й у другій половині дня, іноді здійснюючи дальні перельоти у 10-50 км від нічлігу до місць годування[20]. У дикій природі вони знаходять собі прожиток у чагарниках. Охоче відвідують людні місця, залізничні насипи, звалища, елеватори, тваринницькі ферми[8].

Природні вороги [ред.]

Сапсан — природний ворог голубів

Найбільш звичайними природними ворогами сизого голуба є хижі птахи — сапсан, кречет, беркут, звичайний і американський боривітри, малий яструб, грак, вухата сова, Bubo virginianus і деякі інші. На землі голубів можуть підстерігати кішки, опосуми, єноти і лисиці.

Голуб і людина [ред.]

Одомашнення [ред.]

Взаємовідношення людини і цього птаха має дуже стародавню історію — багато учених припускають, що сизий голуб є першим птахом, прирученим людиною[20][41]. У наш час[Коли?] добре відомо, що численні породи з самими різними характеристиками мають єдиного предка — дикого або скелястого голуба. Проте до другої половини 19 століття усталеною була теорія про постійність і незмінність видів, згідно з якою кожна порода була унікальна. У 1868 році вийшла в світ робота Чарльза Дарвіна «Зміна тварин і рослин під впливом одомашнення», в якій домашні голуби зайняли одне з центральних місць. Вивчаючи різні породи птахів і провівши досліди з їхнього схрещування, учений прийшов до висновку, що їхнє різноманіття є результатом селекції, а загальним предком є дикий сизий або скелястий голуб[42].

Точне місце, коли почалася історія приручення цих птахів, невідоме; за різними оцінками це могло відбутися від 5 до 10 тис. років тому[43]. Існують три основні теорії із цього приводу. Одна з них свідчить, що це могло відбутися на Близькому Сході в районі Родючого півмісяця біля 8 тис. років до нашої ери, коли почало розвиватися землеробство — люди навчилися вирощувати пшеницю і ячмінь[43]. Привернуті негодящим зерном, птахи самі стали селитися біля людини, а люди стали вживати їх в їжу. Інше припущення полягає в тому, що в давнину храми будувалися на скелястому узбережжі, де мешкали голуби, і птахи використовували ці споруди для облаштування гнізд. Нарешті, третя гіпотеза свідчить, що люди збирали яйця птахів для подальшого вживання в їжу, а потім для полегшення завдання стали містити птахів у себе в печерах, де ті стали розмножуватися[21][43].

Найбільш ранні зображення сизого голуба, що дійшли до наших днів, у вигляді тераккотових фігурок, мозаїки і карбування на монетах, почали з'являтися в Месопотамії (територія нинішнього Іраку) близько 4500 року до н. е[44]. Пізнішим свідоцтвом знайомства людини з сизим голубом можна назвати вапнякову плиту з вирізаним зображенням декількох птахів, що сидять поряд, яку археологи знайшли на горбі Аль-Убайд на місці стародавнього храму (близько 3000 року до н. е.)[45]. Відомо, що мешканці цього регіону вживали голубів у їжу[46]. У Стародавньому Єгипті зображення сизих голубів були вже на найстародавніших іерогліфах, що збереглися до наших днів, що відносяться до 3100 року до н. е[47]. Єгипетський фараон Джосер (2600–2550 до н. е.), що побудував першу ступінчасту піраміду, використовував поштових голубів для передачі повідомлень про напад ворогів на кордони держави[21].

Поштові голуби [ред.]

Поштові голуби з повідомленнями

На загальну думку фахівців, одомашнені голуби спочатку використовувалися людиною як джерело їжі, проте найбільшу популярність у світі придбали як переносники повідомлень. Вважається, що на здібність сизих голубів повертатися до місця свого гніздування звернули увагу стародавні мореплавці, оскільки випущені в морі птахи завжди прагнули повернутися назад до скелястих берегів, їх природного місця існування[1]. Задовго до нашої ери поштових голубів використовували багато культур Середземномор'я. Найранішим відомим на сьогодні фактом такого використання вважається звільнення в 2900 році до н. е. птахів з кораблів, що наближалися до берегів Єгипту, з метою попередити власті про прибуття важливих гостей[48]. У 2350 році до н. е. цар Аккаду (держави у Межиріччі на території сучасного Іраку) Саргон Стародавній наказав своїм посланникам тримати при собі домашніх голубів — у разі полонення ті зобов'язані були звільнити птахів[48]. Починаючи з VIII століття до н. е., стародавні греки за допомогою голубів повідомляли імена переможців Олімпійських ігор[1]. Поштових голубів активно використовували в Римі, Персії, Китаї та Індії, особливо під час війни. У 77 році н. е. вийшла у світ «Природна історія» (лат. Naturalis Historia) римського письменника Плінія Старшого — прообраз сучасної енциклопедії, в якій описані не тільки особливості поведінки голубів, але й надані рекомендації з їх використання для передачі повідомлень під час військових дій[49].

Халіф Аль-Азіз, що правив у Північній Африці в 975–996 роках, замовив своєму візирю вподобану йому черешню, вирощену в ліванському місті Баальбеці. Чиновник відправив до Лівану 600 голубів, де до їхніх ніг були прикріплені ці фрукти, упаковані в шовкові мішечки. Птахи благополучно повернулися до Каїру — цей випадок став першим достовірно відомою «поштовою посилкою», відправленою повітрям[50]. Початком комерційної поштової служби із використанням голубів вважається 1146 рік, коли сирійський правитель емір Нур Ад-Дін почав будувати спеціальні голубники в багатьох містах Сирії і Єгипту, і зобов'язав дозорних відправляти і приймати повідомлення на постійній основі[51]. Пізніше голубина пошта стала вельми популярною у світі, і до винаходу телеграфу в середині 19 століття залишалася найбільш швидким способом передачі повідомлень[48].

Голуби в культурі [ред.]

«Ной випускає голуба», мозаїка в Соборі Святого Марка, Венеція

Людина і сизий голуб протягом всієї історії були тісно пов'язані один з одним, і з цієї причини птах не міг залишитися осторонь у культурній спадщині багатьох народів світу. Згідно з Книгою Буття, священним писанням в іудаїзмі і християнстві, Ной зі свого ковчега тричі випускав голуба, сподіваючись на те, що той принесе звістку про закінчення всесвітнього потопу. Вперше голуб повернувся ні з чим, вдруге приніс у дзьобі оливкову гілку, а втретє не повернувся зовсім, що означало, що «вода зійшла з землі» (Буття 8:8—12). Через цю історію, голуб у багатьох народів став втіленням доброї новини та миру — символом, який часто використовується і у наш час. Наприклад, символом I Всесвітнього конгресу прихильників миру в 1949 році став білий голуб, намальований Пабло Пікассо[52].

У шумеро-аккадській міфології голуб символізував богиню родючості Іштар — про це свідчать археологічні терракотові фігурки богині, на піднятій руці якої часто зображався цей птах[43]. У Вавілоні зображення голуба було на прапорах — у цій державі, а також в Ассирії він символізував царство. Вавилонські версії слів «голуб» і «народитися» мали схоже звучання, а сам птах асоціювався з народженням дитини[53]. Він також був одним з атрибутів давньогрецього героя Геракла, разом з дубом, жолудем, змією і омелою[43][54]. У грецькій міфології голуб і горобець були присвячені богині любові і родючості Афродиті. Під час плавання аргонавтів з Егейського до Чорного моря, корабель повинен був пройти між Сімплегадами — блукаючими міфічними скелями, розташованими біля входу в Чорне море, що знищували судна, які проходили між ними. Аргонавти пропустили вперед голубку і засікли час, за який можна було безперешкодно пройти вузьку протоку[55].

У християнстві білий голуб часто втілює собою святий дух. Такий образ бере свій початок в Євангелії від Луки, де описується, як під час молитви Христа «розкрилося небо, і Дух Святий злинув на Нього в тілесному вигляді, як голуб, і голос із неба почувся, що мовив: Ти Син Мій Улюблений, що Я вподобав Тебе!» (Лк. 3:22). Інша згадка святого духу в образі голуба можна знайти в Євангелії від Івана: «І свідчив Іван, промовляючи: Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зоставався на Ньому.» (Ів. 3:32). У 536 році Константинопольський Собор офіційно проголосив птаха символом Святого Духу. У багатьох народів, у тому числі і у слов'янських, душа померлого оберталася голубом — звідси часте зображення птаха на могильних пам'ятниках. У мусульман голуб — священний птах, що носив Мухаммеду воду в дзьобі для миття[53].

У 1984 році на екрани вийшов радянський комедійний фільм «Любов і голуби», поставлений режисером Володимиром Меньшовим за однойменною п'єсою Володимира Гуркіна. У фільмі головний герой, сибіряк Василь Кузякин, розводить домашніх голубів, що стали однією з центральних тем комедії.

У 1986 році культова рок-група Звуки Му записала одну зі своїх найвідоміших музичних композицій «Сірий голуб», в якій виконавець ставить себе на місце вуличного голуба — брудного і хворого, але, однак, здатного літати.


Дія на людину і її місце існування [ред.]

На Трафальгарській площі у Лондоні можуть одночасно знаходиться до 35 тис. сизих голубів[56]

Близьке сусідство голубів і людини має як свої позитивні, так і негативні сторони. Певною мірою вони пожвавили міський пейзаж — наприклад, зграї голубів відвіку стали прикрасою і визначною пам'яткою Трафальгарської площі в Лондоні і площі Сан-Марко у Венеції. Додатково, голуби виконують роль сміттярів, поїдаючи кинуті залишки їжі і тим самим перешкоджаючи розповсюдженню хвороботворних організмів[57].

З іншого боку, великі скупчення птахів приносять масу клопоту комунальним службам, забруднюючи послідом будівлі, скульптури і зелені насадження. Крім того, фахівці прийшли до висновку, що сизі голуби поступово руйнують пам'ятники архітектури, викльовуючи занесене вітром насіння з мікроскопічних тріщин і тим самим збільшуючи їхні розміри[58]. У результаті в деяких мегаполісах світу введені правила, направлені на обмеження популяції птахів, такі як заборона на годування під загрозою грошового штрафу. Крім того, птахам підкидають зерно з протизаплідними хімікатами і використовують хижих птахів — природних ворогів сизих голубів[59].

Деякі вважають голубів «брудними» птахами, що розповсюджують небезпечні захворювання[57]. Дійсно, в птахах і їхньому посліді може бути виявлено до 60-и різних збудників хвороб[60], таких як гістоплазмоз, торулоз, орнітоз та інші[61]. Проте спосіб передачі інфекції від птаха до людини важкоздійснимий, а випадки отримання захворювання таким чином або одиничні, або не зареєстровані зовсім[62]. Згідно з офіційною заявою американської Асоціації голубиних ветеринарів (Association of Pigeon Veterinarians), зробленою у 1986 році, «розведення, утримання і дресирування голубів представляє не більший ризик для здоров'я, чим утримання інших суспільних або домашніх тварин»[57].

Класифікація [ред.]

Зовнішня класифікація [ред.]

Сизий голуб відноситься до роду голубів (Columba), родини голубових (Columbidae). Його найближчим родичем вважається кам'яний голуб (Columba rupestris), а після нього білогрудий (Columba leuconota), крапчастий (Columba guinea) і ефіопський (Columba albitorques) голуби[10]. Згідно з викопними знахідками, утворення виду відбулося 40—50 млн. років тому, в кінці еоцену — на початку олігоцену[63].

Вперше цей птах був науково описаний німецьким лікарем, ботаніком і хіміком Йоганном Ф. Ґмеліном у 1789 році в 13-му виданні його «Системи природи» (Systema Naturae)[64]. Наукова родова назва Columba походить від давньогрецього слова «κόλυμβος» (читається як «колумбос»), що буквально означає «нирець» (похідне від «κολυμβάω» — «упірнати, занурюватися, плавати»)[65]. Давньогрецький драматург Арістофан у комедії «Птахи» при позначенні голуба використовував слово «κολυμβίς» (колумбіс — «нирець»), оскільки його політ нагадував йому плавальні рухи в повітрі. Видова назва livia походить від латинського слова «livor» («синій»)[66].

Дикі підвиди [ред.]

Довідник «Путівник по голубах світу» Девіда Гіббса наводить список з 12-и підвидів сизого голуба, деякі з яких могли успадкувати свої характеристики від міських і сільських птахів[10]:

Породи домашніх голубів [ред.]

Голубник у Чехії

За довгу історію розведення людині вдалося вивести велику кількість різновидів голубів, що значно відрізняються один від одного статурою, розмірами, мастю і льотними здібностями, але проте мають єдиного предка — дикого сизого голуба[42]. У наш час[Коли?] відомо більше 800 порід, які за практичним застосуванням розділяють на три основні групи: спортивні, м'ясні і декоративні[20].

Розведення і утримання голубів відоме як голубівництво та проводиться в спеціалізованих розплідниках, так званих голубниках. Для спаровування і отримання потомства голубники обладнані паровочними або гніздовими ящиками[69].

Розрізняють чистопорідне розведення і схрещування — у першому випадку злучаються птахи однієї і тієї ж породи з метою збереження цінних якостей, у другому — проводиться селекція між різними породами для отримання нових або покращуваних якостей[70].

Примітки та джерела [ред.]

  1. ↑ а б в Andrew Blechman. Pigeons-The fascinating saga of the world’s most revered and reviled bird. University of Queensland Press. ISBN 9780702236419.  Проігноровано невідомий параметр |год= (довідка)
  2. ↑ «Wildlife Management of the Feral Pigeon Columba livia» (англійською). Research Group Integrative Biology at Institute of Anatomy. Процитовано 18 июля 2008. 
  3. ↑ а б Г. Дементьев, Н. Гладков. (1951). Птицы Советского Союза. 
  4. ↑ Richard F. Johnson, Douglas Siegel-Causey. European populations of the Rock Dove Columba livia and Genotypic Extinction // The American Midland Naturalist. — Т. 120. — (1988) (1). (обмежений доступ)
  5. ↑ а б в «Feral pigeon Columba livia (domest.)» (англійською). ВВС. Процитовано 14 липня 2008. 
  6. ↑ а б Johnston R. F. Rock Dove (Columba livia) // The American Ornithologists' Union. — (1992) (13).
  7. ↑ а б в г д «Cool Facts about Pigeons» (англійською). Cornell Lab of Ornitology. Процитовано 7 липня 2008. 
  8. ↑ а б в г д Рябицев В. К. (2001). Птицы Урала, Приуралья и Западной Сибири: Справочник-определитель. Екатеринбург: Издательство Уральского университета. ISBN 5-7525-0825-8. 
  9. ↑ Rick J. Vasquez Functional Anatomy of the Pigeon Hand (Columba Livia): A Muscle Stimulation Study // Journal of morphology. — Т. 226. — (1995) С. 33-45.
  10. ↑ а б в David Gibbs, Eustace Barnes, John Cox. (2001). Pigeons and Doves: A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press. ISBN 1873403607. 
  11. ↑ Abs, M (1983). «Ontogeny and juvenile development». У M. Abs. Physiology and behaviour of the pigeon (London: Academic Press). с. 3–18. 
  12. ↑ Carr, H. A (1919). «Posthumous works of Charles Otis Whitman». The behavior of pigeons 3 (257) (Washington: Carnegie Institute). 
  13. ↑ а б Goodwin, D (1983). «Behaviour». У M. Abs. Physiology and behaviour of the pigeon (London: Academic Press). с. 285–308. 
  14. ↑ Jacky Emmerton, Joachim Schwemer, Inge Muth, Peter Schlecht Spectral transmission of the ocular media of the pegion (Columba livia) // Investigative ophthalmology & visual science. — Т. 19. — (1980) (11).
  15. ↑ «Pigeon Search and Rescue Project (Project Sea Hunt)». U.S. Coast Guard — U.S. Department of Homeland Security. Процитовано 11 вересня 2008. 
  16. ↑ Berthold, P (1991). Orientation in birds. Berlin: Birkhauser Verlag. 
  17. ↑ «Раскрыты птичьи секреты ориентирования». BBC. Процитовано 19 липня 2008. 
  18. ↑ Papi, F., L. Fiore, V. Fiaschi and S. Benvenuti Olfaction and homing in pigeons // Monitore Zool. Ital.. — Т. 6. — (1972) С. 85–95.
  19. ↑ Koji Toda, Shigeru Watanabe Discrimination of moving video images of self by pigeons (Columba livia) // Animal Cognition. — Т. 72. — (1988) (2).
  20. ↑ а б в г д е ж и к «Columba livia Gmelin, 1789 — Сизий голубь». Позвоночные животные России: обзор. Інститут РАН ім. А. Н. Северцова. Процитовано 26 червня 2008. 
  21. ↑ а б в г д е ж Jerome A. Jackson, Walter J. Bock, Donna Olendorf (2002). Grzimek’s Animal Life Encyclopedia: Birds (вид. 2-е вид). Gale Cengage. ISBN 978-0787657840. 
  22. ↑ Pennycuick, C Power requirements for horizontal flight in the pigeon // Jour. Exp. Biol.. — Т. 49. — (1968) С. 527–555.
  23. ↑ Боголюбов А. З., Жданова О. В., Кравченко М. В. (2006). Определитель птиц и птичьих гнёзд средней полосы России. Экосистема. 
  24. ↑ Rayner, J. M. V. Form and function in avian flight // Curr. Ornithol.. — Т. 5. — С. 1–66.
  25. ↑ Aulie, A. (1983). «The fore-limb muscular system and flight». Physiology and behaviour of the pigeon (M. Abs, Ed.) (London: Academic Press). с. 117–130. 
  26. ↑ Cramp, S. (1985). Handbook of the birds of Europe, the Middle East, and North Africa 4. Oxford: Oxford Univ. Press. 
  27. ↑ Lucas, A. and P. Stettenheim Avian anatomy // U.S. Dept. Agric., Agricultural Hndbk. — Т. 362. — (1972) С. 613–626.
  28. ↑ а б Goodwin, D. (1983). «Behaviour». Physiology and behaviour of the pigeon (M. Abs, Ed.) (London: Academic Press). с. 285–308. 
  29. ↑ Johnston, D. W. A morphological atlas of the avian uropygial gland // Bull. Brit. Mus. Nat. Hist (Zool.). — Т. 54. — (1988) С. 199–259.
  30. ↑ Johnston, Richard F (1992). «Rock Pigeon (Columba livia)». The Birds of North America Online (A. Poole, Ed.). Ithaca: Cornell Lab of Ornithology. doi:10.2173/bna.13. 
  31. ↑ Charles G. Sibley, Burt L. Monroe. (1990). Distribution and Taxonomy of Birds of the World. Yale University Press. ISBN 978-0300049695. 
  32. ↑ Schorger A. Introduction of the domestic pigeon // The Auk. — (1952) (69) С. 462-463.
  33. ↑ Baptista L. F., Trail P. W., Horblit H. M. (1997). У Під ред. del Hoyo J., Elliott A., Sargatal J. Handbook of the birds of the world 4. Barcelona: Lynx Edicions. ISBN 978-8487334221.  Проігноровано невідомий параметр |part= (довідка)
  34. ↑ «Columba livia» (англійською). IUCN. Процитовано 8 січня 2011. 
  35. ↑ а б Mosca F. «Pigeons and Pigeon Genetics for Everyone» (англійською). Animal Diversity Web. Процитовано 14 липня 2008. 
  36. ↑ а б в Під ред. D. W. Snow, C. M. Perrins, ред. (1998). The Birds of the Western Palearctic 1. Oxford University Press. ISBN 019854099X.  Проігноровано невідомий параметр |part= (довідка)
  37. ↑ «Courtship Behaviors of the Rock Pigeon». Cornell Lab of Ornithology (англійською). Процитовано 14 липня 2008. 
  38. ↑ а б Бутурлин З. А. и др. (1940). Птицы. Животный мир СССР. Москва—Ленинград: Детиздат. 
  39. ↑ а б Paul R. Ehrlich, David S. Dobkin, Darryl Wheye. (1994). The Birdwatcher’s Handbook: A Guide to the Natural History of the Birds of Britain and Europe. Oxford University Press. ISBN 978-0198584070. 
  40. ↑ а б «Rock dove Columba livia» (англійською). BioKIDS; Interagency Education Research Initiative, National Science Foundation, University of Michigan. Процитовано 17 липня 2008. 
  41. ↑ Price T. D. Domesticated Birds as а Model for the Genetics of Speciation by Sexual Selection // Genetica. — Т. 116. — (2002) (2-3) С. 311-327. Переглянуто: 2011-01-08.
  42. ↑ а б Charles Darwin. (2007). The Variation of Animals and Plants Under Domestication. Echo Library. ISBN 1406842508. 
  43. ↑ а б в г д Richard F. Johnston, Marian Janiga. (1995). Feral Pigeons. Oxford University Press. ISBN 978-0195084092. 
  44. ↑ «Domestic pigeon (Columba livia)» (англійською). Britannica Online Encyclopedia. Процитовано 20 липня 2008. 
  45. ↑ Jean Hansell (1998). The Pigeon in History. Millstream Books. ISBN 9780948975509. 
  46. ↑ Jean Bottéro The Cuisine of Ancient Mesopotamia // Biblical Archaeologist. — Т. 48. — (1985) (1). Переглянуто: 2011-01-08.
  47. ↑ Sir A. Landsborough Thomson (1964). A New Dictionary of Birds Covering the Birds of the World. New York: McGraw Hill. 
  48. ↑ а б в Irving E. Fang. Alphabet to Internet: Mediated Communication in Our Lives. ISBN 978-1933011905.  Проігноровано невідомий параметр |yera= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |publilsher= (довідка)
  49. ↑ Пліній Старший (77). Naturalis historia. Книга 10. Природна історія птахів. 
  50. ↑ Peter James, Nick Thorpe (1994). Ancient Inventions. Ballantine Books. ISBN 978-0345364760. 
  51. ↑ Carroll V. Glines. (1980). The Saga of the Air Mail. Ayer Publishing. ISBN 9780405122132. 
  52. ↑ «Пабло Пікассо — Биография». pablo-ruiz-picasso.ru. Процитовано 7 вересня 2008. 
  53. ↑ а б «Птицы». Природоохранная пропаганда. Вып. 27. 2003 2 (вид. 3-е вид) (Киевский еколого-культурний центр). 2003. ISBN 966-95302-5-3, ББК 74.200.51 Перевірте значення |isbn= (довідка).  Проігноровано невідомий параметр |part= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |auhtor= (довідка)
  54. ↑ Robert Graves, Grevel Lindop (1999). The White Goddess. Carcanet Press. ISBN 978-1857542486. 
  55. ↑ Аполлоний Родосский. (2001). У Пер. Н. А. Чистяковой. Аргонавтика. Москва: Ладомир; Наука. ISBN 5-86218-288-8. 
  56. ↑ «Мэр Лондона посадит голубей на диету». Лента.ру. Процитовано 18 июля 2008. 
  57. ↑ а б в «Замечательные питання про голубях» (англійською). Cornell Lab of Ornithology. Процитовано 17 липня 2008. 
  58. ↑ «Власти Венеции против голубей: третий раунд». NEWSru. Процитовано 18 июля 2008. 
  59. ↑ «В Нью-Йорке за кормление голубей предлагают штрафовать на тысячу долларов». Лента.ру. Процитовано 18 июля 2008. 
  60. ↑ «Britain: Mother killed by pigeon disease» (англійською). Pigeon Solutions Sunday Times. 21 травня 2000. Процитовано 16 вересня 2008. 
  61. ↑ «Facts about pigeon-related diseases» (англійською). The New York City Department of Health and Mental Hygiene. Процитовано 18 июля 2008. 
  62. ↑ Judy Loven. «Pigeons» (англійською). Nebraska University. Процитовано 17 липня 2008. 
  63. ↑ Chand Sultana, Atiya Abbasil, Zafar H. Zaidi. Primary structure of hemoglobin α-chain of Columba livia (gray wild pigeon) // Journal of Protein Chemistry. — Т. 8. — (1989) (5).
  64. ↑ Burdon-Jones C. et al (2002). Zoological Catalogue of Australia. CSIRO Publishing. ISBN 0643060375. 
  65. ↑ Henry G. Liddell, Robert Scott (1980). A Greek-English Lexicon (Abridged Edition). Oxford University Press. ISBN 0-19-910207-4. 
  66. ↑ Simpson D. P (1979). Cassell’s Latin Dictionary (вид. 5-е вид.). London: Cassell. ISBN 0-304-52257-0. 
  67. ↑ а б «Pigeon Racing» (англійською). Britannica Online Encyclopedia. Процитовано 9 вересня 2008. 
  68. ↑ Wendell M. Levi (1977). The Pigeon. Racing Pigeon. ISBN 978-0853900139. 
  69. ↑ Рахмахов А. И., Бессарабов Б. Ф. (1987). Голуби и профилактика их заболеваний. Москва: Россельхозиздат. 
  70. ↑ Романов В. А., Разбесов О. К. (1987). Голубеводство. Москва: Агропромиздат. 

Посилання [ред.]

FA gold ukr.png
 Ця стаття належить до переліку вибраних статей україномовного розділу Вікіпедії.

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сизий_голуб&oldid=12629169