Симона Синьйоре

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Симона Синьйоре
фр. Simone Signoret
Основна інформація
Повне ім'я Henriette Charlotte Simone Kaminker
Дата народження 25 березня 1921(1921-03-25)
Місце народження Вісбаден, Німеччина
Дата смерті 30 вересня 1985(1985-09-30) (64 роки)
Місце смерті Отей-Антуй, Франція
Роки активності 19421982
Країна Франція Франція
Професія актриса
Нагороди «Оскар» (1959)

Симона Синьйоре (фр. Simone Signoret, справжнє ім'я — Симона-Анріетта-Шарлотта Камінкер (фр. Simone-Henriette-Charlotte Kaminker); * 25 березня 1921 — 30 вересня 1985) — французька актриса кіно та театру.

Біографія[ред.ред. код]

Симона народилась у родині єврея польського походження Андре Камінкера (1888–1961) та французької католички Жоржетти (в дівоцтві Симоне). Була старшою з трьох дітей, мала двох братів: Алена та Жана-П'єра.

Батько працював перекладачем на радіо Poste Parisien. У 1934 займався синхронним перекладом промови Гітлера у Нюрнберзі[1]. У 1940 полишив родину та приєднався до руху Вільна Франція (фр. France libre) у Лондоні та став спікером радо Браззавілі. Пізніше став головним перекладачем Ради Європи. Брав участь в створенні Міжнародної асоціації синхронних перекладачів і був її президентом.

У зв'язку із розгортанням нацистського руху, родина була змушена переїхати до Франції, в передмістя Парижу. Отримала сертифікат викладача та щоб заробити собі на життя працювала стенографісткою, журналісткою, давала уроки англійської та латини. У 1941 році сала секретаркою Жана Люшера і разом із його донькою Корінною почала грати у кіно.

Обираючи собі сценічне ім'я, вирішила змінити прізвище батька, щоб уникнути прискіпливої уваги з боку нацистського режиму.

Творчість[ред.ред. код]

Протягом німецької окупації Франції, Симона входила до творчої спільноти письменників та акторів, які зустрічались у Café de Flore. Серед них вона знайшла підтримку власного інтересу до акторської роботи та в 1942 почала активно з'являтись на екрані в епізодичних ролях.

1943 рік став визначальним для молодої акторки. Симона зустрілася із режисером Івом Аллегре, який у 1948 році став її чоловіком, а до того дав перші головні ролі у власних фільмах, завдяки вона досягнула вершин кінематографічної слави. Першим проривом став фільм «Щебінь» (Macadam), за який вона булу удостоєна премії Сюзан-Б'янчетті (фр. prix Suzanne-Bianchetti) в 1947. В першому шлюбі мала дочку Катерину (1946), але це не стало на заваді розлученню у 1948 році, після зустрічі з Івом Монатаном. Вони одружились в грудні 1951 та залишались разом до самої її смерті[2].

4 квітня 1950 року за свою роль у кінострічці Джека Клейтона «Шлях нагору» стала другою після Клодетт Кольбер не-американкою, яка отримала міжнародну премію «Оскар» як найкраща актриса. Але Кольбер на момент отримання премії вже мала громадянство США, тому Симона Сеньйоре вважається першою француженкою, що отримала цю винагороду. Під час свого перебування в Америці разом з Івом Монтаном зустрічалась із Мерлін Монро та її тогочасним чоловіком письменником Артуром Міллером. Пари потоваришували і Монро запропонувала Іву Монтану роль у фільмі Джорджа Кьюкора «Мільярдер». Симона повернулася до Франції, а на знімальному майданчику в Америці спалахнув кількамісячний роман між її чоловіком та славетною білявкою. Але актор повернувся до своєї дружини після промокампанії фільмуБиографии. История жизни великих людей</ref>. Роки потому, відповідаючи на запитання журналістів стосовно цієї історії, Сеньйора сказала що їй шкода Монро, адже вона не знала, що чоловік насправді її не хотів.

Після повернення у Францію у період між 1965 та 1968 роками знялась у кількох американських фільмах.

У 1976 році вона опублікувала свою автобіографію: «Ностальгія не те, що це було», а в 1985 році роман: «Прощавайте, Володя».

У 1978 році за роль Мадам Рози у стрічці «La Vie devant soi» отримала премію «Сезар».

Останні роки[ред.ред. код]

Починаючи з 1981 року почала давати взнаки звичка палити та вживати алкоголь і актриса перенесла першу операцію на жовчному пузирі. Розпочалися проблеми із зором та прогресуючи сліпота. Вона все менше з'являється на екрані, хоча продовжує працювати[3].

Симона Сеньйоре померла від раку підшлункової залози 30 вересня 1985 у віці 64 років і похована на кладовищі Пер-Лашез поруч із своїм другим чоловіком, який пережив її на 6 років.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Псевдонім Синьйорі Симона взяла на честь французького актора Габріеля Синьйорі[4].
  • Телеведучий Бенджамін Кастальді, син Катерини Аллегре, є праправнуком Симони Синьйорі.
  • Співачка Ніна Сімон вибирав собі псевдонім на честь Симони Синьйорі, своєї улюбленої актриси.

Фільмографія[ред.ред. код]

  • 1942 — Вечірні відвідувачі / Les Visiteurs du soir
  • 1942 — Чарівний принц / Le Prince charmant
  • 1942 — Болеро / Boléro
  • 1943 — / Adieu Léonard
  • 1943 — Ті, що приїхали на День усіх святих / Le Voyageur de la Toussaint
  • 1944 — / Le Mort ne reçoit plus
  • 1944 — / Service de nuit
  • 1944 — / Béatrice devant le désir
  • 1944 — / L'Ange de la nuit
  • 1945 — / La Boîte aux rêves
  • 1946 — Щебінь / Macadam
  • 1946 — / Le Couple idéal
  • 1946 — Демони сходу сонця / Les Démons de l'aube
  • 1947 — Фантомас / Fantômas
  • 1948 — Тупик двох ангелів / Impasse des deux anges
  • 1948 — Деде з Антверпена / Dédée d'Anvers
  • 1948 — Проти вітру/ Against the Wind
  • 1949 — Манеж / Manèges
  • 1950 — / Gunman in the Streets
  • 1950 — / Le Traqué
  • 1950 — Карусель / La Ronde
  • 1950 — / Swiss Tour
  • 1951 — Тінь та світло / Ombre et lumière
  • 1951 — Адреса невідома/ Sans laisser d'adresse
  • 1952 — Золота каска / Casque d'or
  • 1953 — Тереза Ракен
  • 1955 — Дияволиці / Les Diaboliques
  • 1959 — Шлях нагору / Room at the Top
  • 1960 — Адуя та її товаришки / Adua e le compagne
  • 1961 — Відомі любовні історії / Amours célèbres
  • 1963 — Драже з перцем / Dragées au poivre
  • 1965 — Убивця в спальному вагоні / Compartiment tueurs
  • 1965 — Корабель дурнів / Ship of Fools
  • 1966 — Справа самовбивці / The Deadly Affair
  • 1967 — Ігри / Games
  • 1968 — Чайка / The Sea Gull
  • 1969 — Армія тіней / L'Armée des ombres
  • 1970 — / L'Aveu
  • 1971 — Кіт / Le Chat
  • 1971 — Вдова Кудер / La Veuve Couderc
  • 1971 — Зворотний відлік / Comptes à rebours
  • 1972 — / Les Granges brulées
  • 1976 — Пістолет «Пітон 357» / Police Python 357
  • 1977 — Усе життя попереду / Vie devant soi, La
  • 1982 — Північна зоря / L'Étoile du Nord
  • 1982 — Гі де Мопассан / Guy de Maupassant

Мемуары[ред.ред. код]

Signoret, Simone. Nostalgia Isn't What It Used To Be. Weidenfeld and Nicolson, 1978. ISBN 0-297-77417-4

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]