Сімон Болівар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сімон Болівар
Simón José Antonio de la Santísima Trinidad Bolívar de la Concepción y Ponte Palacios y Blanco
Сімон Болівар
Портрет Сімона Болівара. Хуан Ловера, 1827 рік.
Прапор
1-й Президент Великої Колумбії
Вересень 1821 — 4 травня 1830 року
Попередник: Створення держави
Наступник: Хоакін де Москера
Прапор
1-й Президент Болівії
11 серпня — 29 грудня 1825 року
Попередник: Створення держави
Наступник: Антоніо Хосе де Сукре
Прапор
6-й Президент Перу
17 лютого 1824 — 28 січня 1827 року
Попередник: Хосе Бернардо де Тальє
Наступник: Андрес де Санта-Крус
Прапор
2-й Президент Венесуели
6 серпня 1813 — 25 листопада 1829 року
Попередник: Крістобаль Мендоса
Наступник: Хосе Антоніо Паес
 
Віросповідання: Католицизм
Народження: 24 липня 1783(1783-07-24)
Каракас
Смерть: 17 грудня 1830(1830-12-17) (47 років)
Санта-Марта, Колумбія
Похований: Кафедральний собор Санта-Марта, 1842 року перепохований в Національному пантеоні, Каракас
Батько: Хуан Вісенте Болівар-і-Понте
Мати: Марія Консепсьйон Паласіос-і-Бланко
Дружина: Мануела Саенс
 
Автограф: Автограф

Сімо́н Болі́вар (повне ім'я ісп. Simón José Antonio de la Santísima Trinidad Bolívar y Ponce y Palacios y Blanco — Симо́н Хосе́ Анто́ніо де ла Санті́сіма Трініда́д Болі́вар-і-По́нсе-і-Пала́сіос-і-Бла́нко; * 24 липня 1783, Каракас — 17 грудня 1830, Санта-Марта, Колумбія) — лідер боротьби за незалежність іспанських колоній в Південній Америці. Звільнив від іспанського панування Нову Гранаду (сучасні Колумбія і Панама) та підлеглі їй території, Венесуели й провінцію Кіто (сучасний Еквадор). В 18191830 роках;— президент Великої Колумбії, утвореної на території цих країн. У 1824 звільнив Перу і став керівником утвореної на території Верхнього Перу Республіки Болівія (1825), названої на його честь. Національним конгресом Венесуели проголошений 1813 року «Визволителем».

Ранні роки[ред.ред. код]

Сімон Болівар народився у заможній креольській сім'ї баскського походження, якій належали численні золоті, срібні й мідні копальні у Венесуелі. Він рано залишився без батьків. На його освіту та формування поглядів великий вплив спричинив його вчитель і старший друг Сімон Родрігес. Молоді роки Болівар провів у Європі (17991806, Іспанія, Франція, Італія), де рано одружився, але його дружина померла. 15 серпня 1805 на пагорбі Монте-Сакро у Римі, в присутності Родрігеса, поклявся боротися за звільнення Південної Америки від колоніалізму.

Венесуельська республіка[ред.ред. код]

Сімон Болівар брав активну участь в боротьбі проти іспанського панування у Венесуелі (квітень 1810) та проголошенні її незалежною республікою (1811). Після розгрому останньої іспанськими військами, у 1812 оселився в Новій Гранаді (сучасна Колумбія), а на початку 1813 повернувся на Батьківщину. В серпні 1813 його війська захопили Каракас; була проголошена 2-а Венесуельська республіка на чолі з Боліваром. Однак, не провівши реформи для нижчих верств населення, він не зміг заручитися їхньою підтримкою і в 1814 зазнав поразки. Болівар знайшов притулок на Ямайці, у вересні 1815 опублікував там відкритий лист, де висловив впевненість у скорому звільненні іспанської Америки.

Утворення Колумбії[ред.ред. код]

Болівар визнавав необхідним визволення рабів і вирішення інших соціальних проблем. Болівар переконав президента Гаїті Александра Петіона надати повстанцям військову допомогу й в грудні 1816 висадився на узбережжі Венесуели. Відміна рабства (1816) та опублікований у 1817 декрет про наділення солдат визвольної армії землею надали йому змогу розширити соціальну базу його підтримки. Після успішних дій у Венесуелі війська Болівара у 1819 звільнили Нову Гранаду. У грудні 1819 він був обраний президентом проголошеної Національним конгресом в Ангостурі (сучасний Сьюдад-Болівар) республіки Колумбії, до якої увійшли Венесуела і Нова Ґранада. У 1822 колумбійці вигнали іспанські сили з провінції Кіто (сучасний Еквадор), яка теж приєдналася до Колумбії.

Визволення Південної Америки[ред.ред. код]

У липні 1822 Болівар зустрівся в Гуаякілі з Хосе де Сан-Мартіном, армія якого вже визволила частину Перу, але не зміг домовитись з ним про спільні дії. Після відставки Сан-Мартіна (20 вересня 1822) він у 1823 відправив у Перу колумбійські військові загони, і у 1824 (6 серпня біля Хуніна та 9 грудня на рівнині Аякучо) отримав перемогу над останніми іспанськими силами на американському континенті. Болівар, ще у лютому 1824 став диктатором Перу, очолював утворену в 1825 на території Верхнього Перу республіку Болівію, названу так в його честь.

Розпад колумбійської федерації[ред.ред. код]

Прагнучи об'єднати іспано-американські держави, Болівар провів у Панамі конгрес їхніх представників (1826), але не досяг успіху. По закінченні визвольної війни в противагу його централістичній політиці в регіоні посилилися відцентрові тенденції. В результаті сепаратистських виступів Болівар залишився при владі в Перу і Болівії (18271830). На початку 1830 він пішов у відставку і незабаром помер від туберкульозу.

Культ Симона Болівара у Венесуелі[ред.ред. код]

Сімон Болівар — політичний діяч Південної Америки, вплив і авторитет якого в першій половині XIX століття примусили зважати на його думку ледь не півсвіту. Його всерйоз побоювалися створені незадовго до цього Сполучені Штати Північної Америки, адже під боком у них ось-ось мала виникнути нова й досить впливова держава — Сполучені Штати Південної Америки, або Велика Колумбія, яка ні за площею, ні за потенційними можливостями майже нічим не поступалася б США.

Симон Болівар очолив боротьбу за незалежність іспанських колоній Південної Америки. Під його керівництвом від іспанського панування було звільнено не лише Венесуелу, а й Нову Гранаду (сучасні Колумбія й Панама), провінцію Кіто (нинішній Еквадор). 11 років (з 1819 по 1830) Болівар був президентом Великої Колумбії, створеної після об'єднання цих країн. У 1824 Болівар звільнив Перу, а через рік його ім'ям була названа ще одна держава Південної Америки — Болівія.

Тому венесуельці страждають свого роду оригінальною хворобою, що називається «болівароманією». Ім'ям цього національного героя у Венесуелі називають практично все. Найвища вершина країни — п'ять тисяч метрів — пік Болівар. Альпіністи, які його підкорили, під час сходження несли на собі погруддя Болівара, щоб встановити його якомога вище. І їм це вдалося — погруддя стало найвисокогірнішим Боліваром у світі.

Центральні площі всіх, навіть крихітних, міст Венесуели називаються ім'ям Симона Болівара. На них в обов'язковому порядку стоїть його пам'ятник. Встановлення пам'ятників проводиться міською владою з обов'язковим дотриманням низки умов: якщо Болівар переміг у битві безпосередньо в околицях даного міста, його бронзова статуя має сидіти верхи на коні з оголеною зброєю. Ті ж міста, через які або поряд з якими він бодай один раз проїжджав, повинні обмежуватись тільки погруддям героя. Щоправда, скульптори різних провінцій Венесуели зображають Болівара по-різному, тож часом навіть неможливо повірити в те, що всі ці численні пам'ятники присвячені одній і тій самій людині.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3

Література[ред.ред. код]

  • Reza, German de la. «La invención de la paz. De la república cristiana del duque de Sully a la sociedad de naciones de Simón Bolívar», México, Siglo XXI Editores, 2009. ISBN 978-607-03-0054-7
  • Bushnell, David. The Liberator, Simón Bolívar. New York: Alfred A. Knopf, 1970.
  • Bushnell, David (ed.) and Fornoff, Fred (tr.), El Libertador: Writings of Simón Bolívar, Oxford University Press, 2003. ISBN 978-0-19-514481-9
  • Bushnell, David and Macaulay, Neill. The Emergence of Latin America in the Nineteenth Century (Second edition). Oxford and New York: Oxford University Press, 1994. ISBN 0-19-508402-0
  • Ducoudray Holstein, H.L.V. Memoirs of Simón Bolívar. Boston: Goodrich, 1829.
  • Lynch, John. Simón Bolívar and the Age of Revolution. London: University of London Institute of Latin American Studies, 1983. ISBN 978-0-901145-54-3
  • Lynch, John. The Spanish American Revolutions, 1808–1826 (Second edition). New York: W. W. Norton & Co., 1986. ISBN 0-393-95537-0
  • Lynch, John. Simón Bolívar: A Life, Yale University Press, 2006. ISBN 0-300-11062-6.
  • Madariaga, Salvador de. Bolívar. Westport: Greenwood Press, 1952. ISBN 978-0-313-22029-6
  • Marx, Karl. «Bolívar y Ponte» in The New American Cyclopaedia: A Popular Dictionary of General Knowledge, Vol. III. New York: D. Appleton & Co., 1858.
  • Masur, Gerhard. Simón Bolívar (Revised edition). Albuquerque: University of New Mexico Press, 1969.
  • Mijares, Augusto. The Liberator. Caracas: North American Association of Venezuela, 1983.
  • O'Leary, Daniel Florencio. Bolívar and the War of Independence/Memorias del General Daniel Florencio O'Leary: Narración (Abridged version). Austin: University of Texas, [1888] 1970. ISBN 0-292-70047-4
  • Bastardo-Salcedo,JL (1993) Historia Fundamental de Venezuela UVC,Caracas.