Симон де Монфор, 6-й граф Лестер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Симон де Монфор
Simon de Montfort bas-relief in the U.S. House of Representatives chamber.jpg
Інші імена Simon de Montfort
Народився 23 травня 1208(1208-05-23)
Помер 4 серпня 1265(1265-08-04) (57 років)
Івшем
загибель у битві
Національність француз
Діяльність політик, військовий очільник
Титул шляхтич, граф Лестер та граф Честер
Конфесія католицтво
Батько Симон де Монфор, 5-й граф Лестер
Матір Аліса Монтгомері
Рід Монфорти
Родичі Бомони
Дружина Елеонора Плантагенет
Діти 5 синів та 2 доньки
Armoiries seigneurs Montfort.svg

Симон де Монфор (*23 травня 1208 — †4 серпня 1265) — англійський політичний та військовий діяч, 6-й граф Лестер, 1-й граф Честер, засновник Палати громад англійського парламенту.

Життєпис[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

Народився у родині небагатого фрацузького володаря Симона де Монфора, графа Лестеру, та Аліси Монтгомері. замолоду брав участь в альбігойських хрестових походах свого батька, зокрема у 1217–1218 роках, поки Монфор-старший не загинув під Тулузою. Після цього статки родини в Англії були конфісковані, а фрацузьким майном заволодів старший брат Аморі де Монфор. Після цього Симон продовжував воювати з катарами, сподіваючись у Лангедоці придбати якесь володіння. Зрештою у 1229 році порозумівся з братом Аморі. Симон відмовлявся від володінь у Франції, а Аморі — в Англії. Після цього Симон де Монфор став клопотати при дворі короля Генріха III щодо повернення спадкових земель. 1230 року отримав згоду на це, проте вступив у володіння графством Лестер лише у 1339 році. Це вдалося завдяки товариським стосункам з англійським королем. Крім того, Генріх III у 1238 році дав згоду на шлюб Монфора зі своєю сестрою Елеанорою. Це відбулося таємно з огляду на незнатне походження Симона. Коли ця таємниця розкрилася, шлюб засудив Едмунд Річ, архієпископ Кентерберійський, а згодом повстав Річард, граф Корнуел. За за 6 тисяч марок Генріх III погасив невдаволення графа Корнуолу. Симон де Монфор змушений був їздити до папи римського Григорія IX, щоб отримати згоду церкви на цей шлюб. У цій справі допомгло дружні стосунки Симона з впливовим єпископом Робертом Гросетестом.

Політична кар'єра[ред.ред. код]

Незабаром стосунки з королем погіршилися. Монфор взяв у Томаса II Савойського значну суму грошей, записавши в якості свого гаранта короля Генріха III. Коли Симон не зміг сплатити борг, це довелося зробити королю, що спричинило конфлікт. Тому Симон де Монфор залишає Англію й перебирається спочатку Аквітанії, а потім здійснює прощу до Палестини, звідки повертається у 1240 році. У 1241 році приєднується до англійського короля у боротьбі за Пуату з Людовиком IX, королем Франції. Але ця військова кампанія виявилася невдалою, що знову загострило конфлікт між Монфором та королем Англії. У 1247 році відбулося нове замирення. Симон де Монфор призначається намісником у Гасконі. На цій посаді активно придушує ворохобників, чим викликає невдаволення місцевої знаті, які відправляються із супліками до Генріха III. У 1253 році завдяки Роберту Гросетесту відбувається нове замирення.

У 1254 році обирається до парламенту, де очолив опозицією до короля, зокрема активно протидіяв спробам збільшити королівські збори та податки. Втім, внаслідок конфлікту з іншими опозиційними баронами у 1256 році переходить на бік Генріха III. Але вже у 1258 році під час засідання так званого Скаженого парламенту Симон де Монфор знову в опозиції. Завдяки його союзу з Річард де Клером, графом Глостером, вдалося домогтися прийняття «Оксфордських визначень» (провізій), що обмежували владу короля. У 1259 році ці визначення були доповненні «Вестмінстерськими провізіями». Створювалася «Рада 15-ти». Втім у 1261 році папа римський Гонорій III звільнив Генріха III від клятви щодо виконання цих провізій. У відповідь Річард де Клер, граф Глостер, у 1262 році виступив проти короля, створивши «Співтовариство лицарів-васалів Англії». Зрештою було вирішено розв'язати суперечку у третейському суді в Амьєні. Його очолив у 1263 році король Людовик IX, який постановив про незаконність «Оксфордських визначень».

На чолі Англії[ред.ред. код]

Такі дії англійського короля спричинили велике невдаволення серед баронів, яких очолив Симон де Монфор. У 1264 році розпочалося військове протистояння між баронською партією та королем Генріхом III, так звана Друга баронська війна. 14 травня 1264 року відбулася Битва під Льюїсом, в якій Монфор здобув блискучу перемогу, захопивши короля його сина Едуарда. Після цього зайняв Лондон. Отримує графство Честер, очолює уряд в якості протектора, формально розділяючи владу з Гілбертом де Клером, графом Глостером, та Стефаном Бернстедом, єпископом Чічестеру.

З цього моменту Монфор став проводити політику на послаблення впливу баронів, розуміючи небезпеку для країні у значній владі аристократії. Для встановлення суспільної рівноваги наприкінці 1264 року оголошує про скликання нового парламенту. Його засідання відбувалися з 20 січня до 15 лютого 1265 року. Була запроваджена нова практика — запрошувалися не лише барони, а представники місцевих громад. Обиратися міг будь-хто, володіючий земельною власністю з річною орендою у 40 шилінгів. Порядок представництва був такий: 2 виборця від міст, 4 виборці від П'яти портів. Цим було закладено існування Палати громад.

Загибель[ред.ред. код]

Політика Симона де Монфора викликала незадоволення баронів. в цей час з полону тікає принц Едуард. Починається нова війна — на цей раз баронів проти Монфора. У відповідь останній уклав союз з володарем Вельсу Лливелином ап Груфидом. Втім 28 травня 1265 року принц Едуард при Кенілворті завдав поразки прихильникам де Монфора. Той став відступати у бік Вустера. 4 серпня 1265 року відбулася вирішальна битва при Івшемі, в якій Монфор зазнав ніщивної поразки та загинув.

Наслідки[ред.ред. код]

Скориставшись поразкою де Монфора, принц Едуард взяв владу у країні у свої руки та разом з баронами мав намір відмінити рішення парламенту 1265 року, скликаного Монфора. Найголовніше сам принцип скликання представників та виборів від графств та міст. Втім тут Едуард зазнав поразки. Відчувши можливість впливати на внутрішню політику країни, значна кількість міст підтримала реформи Монфора. Тому принц Едуард вимушен був погодитися з принципом представництва, застосованого при скликанні парлменту 1265 року. У 1266 році оголосив амністію прихильникам Монфора. У 1267 році було вибано Статут Мальборо, згідно з яким затверджувалися головні досягнення Симона де Монфора. З цього моменту термін «парламент» остаточно входить у вжиток.

Таким чином, незважаючи на поразку Симона де Монфора, його справа збереглася й з часом розвинулася у повноцінну Палату громад англійського парламенту.

Родина[ред.ред. код]

Дружина — Елеонора (215–1275), донька Іоанна I, короля Англії.

Діти:

  • Генріх (1238–1265)
  • Симон (1240–1271)
  • Аморі (1242–1300), канонік Йорку
  • Гай (1244–1288), граф Ноли
  • Джоанна (1248–1251)
  • Річард (д/н—1266)
  • Елеонора (1252–1282), дружина Лливелина ап Груфида

Джерела[ред.ред. код]

  • Mandell Creighton: Life of Simon de Montfort, Earl of Leicester (Adamant Media Corporation, 2001)