Симфонія № 14 (Шостакович)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Симфонія № 14, тв. 135 — симфонія Дмитра Дмитровича Шостаковича, написана в 1969 році і вперше виконана у тому ж році. Симфонія № 14 присвячена Бенджаміну Бріттену. Її написано під впливом вокального циклу Мусоргського «Пісні і пляски смерті». Це ніби своєрідна «оркестровка» і продовження лінії даного циклу. Звідси – незвичний виконавський склад: для сопрано, басу і камерного оркестру, що включає групу струнних (10 скрипок, 4 альти, 3 віолончелі, 2 контрабаси), ударних (дерев'яна коробочка, кастаньєти, тАм-тАми, ксилофон, дзовни, вібрафон) та челести. Шостакович давно замислювався над питаннями життя і смерті, сенсу людського існування і його неминучого кінця - ще в ті роки, коли був молодий, сповнений сил. У симфонії №14 він звернувся саме до теми смерті. Не просто природнього закінчення життя, а смерті насильницької, передчасної, трагічної. На час написання її композитор знаходився на плановому лікуванні в лікарні. Жанр – трагедія-реквієм. Тема – філософська (життя, любов і смерть). Ідея – протестуючий голос художника проти насильства та соціальної несправедливості. Тематика симфонії: спекотна Андалусія, таверна; самотня скеля в закруті Рейну; камера французької в'язниці; пушкінський Петербург; траншеї, над якими свистять кулі... Так само різноманітні герої - Лорелея, єпископ, лицарі, самогубець, запорожці, нещаслива жінка, в'язень, Смерть. Загальний настрій музики - скорботний, в діапазоні від стримано-зосередженого до шалено, несамовито трагічного. Суть її - протест проти всього, що ламає людські долі, душі, життя, проти гноблення й тиранії. В симфонії автор використав тексти Гарсіа Лорки (частини № 1,№ 2), Гійома Аполінера (частини №№ 3-8), В.Кюхельбекера (частина № 9) та Райнер Марія Рільке (частини № 10, № 11). Симфонія складається з 11-ти частин:

  1. De Profundis(«з глибини пекла»,лірико-філософська, своєрідний вступ до сонатного алєґро)
  2. Малагенья(зловісно-гротескне скерцо, з атональними співзвуччями)
  3. Лорелея(романтична балада про фатальне зіткнення краси із середньовічним фанатизмом)
  4. Самогубець(скорботна елегія, вирок злим силам)
  5. Напоготові(марш-кульмінація образів смерті)
  6. Мадам, подивіться!(дует про загублене серце)
  7. У в'язниці Санте(монолог басу)
  8. Відповідь запорізьких козаків константинопольському султанові(сатира, навіть глузування)
  9. О Дельвіґ, Дельвіґ!(велично благородна, смисловий центр симфонії: утвердження високого етичного початку)
  10. Смерть поета(розв’язка трагедії)
  11. Заключення(всевладна смерть)

Ознаки сонатно-симфонічного циклу: № 1-2 – вступ, №3 – сонатне алєґро, №4 – повільна частина, № 5 – скерцо; № 6-9 – розробка, № 10 – реприза, № 11 – кода. Через всі частини проходить тема-зерно,що символізує оплакування загиблих людей (соло скрипки).

Посилання[ред.ред. код]

музика Це незавершена стаття про музику.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.