Симфонія № 9 (Бетховен)

Симфонія № 9
нім. 9. Sinfonie італ. Sinfonia n.9
Композитор	Людвіг ван Бетховен
Створено	1824 Відень
Видано	1826
Тональність	ре мінор
Інструментування	симфонічний оркестр і хор
Текст	Ода до радості
Мова	німецька
Частин	4 частина
Прем'єра
Дата	7 травня 1824
Місце	Theater am Kärntnertord
Симфонія № 9 у Вікісховищі

Симфо́нія № 9 ор.125 Бетховена, ре мінор, завершена у 1824 році. Складається з 4-х частин:

1. Allegro ma non troppo, un poco maestoso
2. Molto vivace
3. Adagio molto e cantabile
4. Фінал (має складну структуру), на слова «Оди до радості» (Ode an die Freude) Шиллера.

Склад оркестру

Симфонія написана для подвійного складу симфонічного оркестру за винятком флейти піколо, контрафаготу, трьох тромбонів та розширеної секції ударних. Четверта частина (фінал) включає також змішаний хор і чотирьох солістів (сопрано, альт, тенор, бас). Тривалість — понад 70 хвилин.

Цікаві факти

Коли Бетховен писав цю симфонію, він повністю залишився без слуху

Дерев'яні духові Флейта-піколо (лише в четвертій частині) 2 Флейти 2 Гобої 2 Кларнети 2 Фаготи Контрафагот (лише в четвертій частині)

Мідні духові 4 Валторни 2 Труби 3 Тромбона Ударні Литаври Бас-барабан (лише в четвертій частині) Трикутник (лише в четвертій частині) Тарілки (лише в четвертій частині)

Вокальні партії (лише в четвертій частині) Сопрано (соло) Альт (соло) Тенор (соло) Баритон (соло) Мішаний хор Струнні I і II скрипки Альти Віолончелі Контрабаси

Ця симфонія вважається першим вокально-інструментальним твором в цьому жанрі, тобто першою симфонією, що використовує спів. Тема фіналу симфонії лягла в основу Гімну Європи, що був прийнятий 1972 року і став одним із символів Європи. Рукопис симфонії потрапив до списку UNESCO «Пам'ять світу».

Виконання Дев'ятої симфонії перетворилося на новорічну традицію в Японії. Кількість виконавців сягає 10 000 осіб.

Посилання

• завантажити музику