Симфонія № 9 (Бетховен)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Симфо́нія № 9 ор.125 Бетховена, ре мінор, завершена у 1824 році. Складається з 4-х частин:

  1. Allegro ma non troppo, un poco maestoso
  2. Molto vivace
  3. Adagio molto e cantabile
  4. Фінал (має складну структуру), на слова «Оди до радості» (Ode an die Freude) Шиллера.

Ця симфонія вважається першим вокально-інструментальним твором в цьому жанрі, тобто першою симфонією, що використовує спів. Тема фіналу симфонії лягла в основу Гімну Європи, що був прийнятий 1972 року і став одним із символів Європи. Рукопис симфонії потрапив до списку UNESCO «Пам'ять світу»[1].


Написана для подвійного складу симфонічного оркестру за винятком флейти піколо, контрафаготу, трьох тромбонів та розширеної секції ударних. Четверта частина (фінал) включає також змішаний хор і чотирьох солістів (сопрано, альт, тенор, бас). Тривалість — понад 70 хвилин.

Посилання[ред.ред. код]

  1. «Ludwig van Beethoven: Symphony no 9, d minor, op. 125» (en). unesco.org. Процитовано 2013-11-19. 
Симфонії Людвіга ван Бетховена
№ 1 До мажор op. 21 | № 2 Ре мажор op. 36 | № 3 Мі-бемоль мажор op. 55 «Героїчна» | № 4 Сі-бемоль мажор op. 60 | № 5 до мінор op. 67
№ 6 Фа мажор op. 68 «Пасторальна» | № 7 Ля мажор op. 92 | № 8 Фа мажор op. 93 | № 9 ре мінор op. 125


музика Це незавершена стаття про музику.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.