Синдром Криглера — Найяра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Синдром Криглера-Найяра)
Перейти до: навігація, пошук
Синдром Криглера-Найара
Фотокератит
МКХ-10 E80.5
OMIM 218800
MeSH D003414

Синдром Криглера-Найяра — це дуже рідке спадкове захворювання (частота 1:1 000 000), при якому в першу чергу вражається печінка. Синдром названо на честь Джона Філдінга Криглера і Віктора Ассада Найара.

Патогенез[ред.ред. код]

Синдром спричиняється через дефект УДФ-глюкорунілтрансферази, що відповідає за виведення білірубіну. Дефект ферменту виражений значно сильніше ніж при синдромі Жильбера. Розрізняють два типи хвороби:

  • Синдром Криглера-Найяра І типу (КГ-І) успадковується аутосомно-рецесивно і характеризується повною відсутністю ферменту. Проявляється вираженою жовтяницею безпосередньо після народження. Прогноз дуже поганий.
  • Синдром Криглера-Найяра ІІ типу (КГ-ІІ, синдром Аріаса) — успадковується аутосомно-домінантно і відрізняється від першого типу тим, що внаслідок «пом'якшеної мутації» спостерігається часткове зниження ативності ферменту, так що білірубін значною мірою кон'югується і виводиться з організму. Жовтяниця проявляється на першому році життя або навіть в підлітковому віці. Прогноз для уражених відносно сприятливий.[1]

Патофізіологія типу І[ред.ред. код]

При синдромі Криглера-Найяра типу І активність ферменту відсутня взагалі або наявні лише її сліди. Мутація розміщена в екзоні 2-5 гену УДФ-глюкорунілтрансферази спричиняє утворення неповноцінного ферменту, який швидко руйнується. Внаслідок цього порушується процес глюкуронування білірубіну, стероїдних гормонів і медикаментів. Тому концентрація некон'югованого білірубіну значно підвищується. Активність інших печінкових ферментів (трансамінази, γ-глутамінтрансферази, лужної фосфатази) збережена, гістологія без особливостей. Жовч хворих майже безбарвна. При цьому типі синдрому не вдається досягти активації ферменту при прийомі ензимоіндукторів (фенобарбітал, ріфампіцин). Накопичений білірубін метаболізується дуже повільно і елімінується з калом в занадто малих об'ємах. У сечі уробіліноген не визначається.

Патофізіологія типу II[ред.ред. код]

На противагу до першого типу при КН-ІІ залишкова активність УДФ-глюкуронілтрансферази становить 10-20% від норми. Відповідальний за це дефект гену вражає також УДФ-ГТ1-ген (існує понад 10 відомих форм мутації). Деякі форми можуть приводити до подібних з КН-І порушень кон'югації гормонів і медикаментів. Рівень некон'югованого білірубіну в крові підвищується при КН-ІІ не так сильно. За допомогою фенобарбіталу можна підвищити активність ферменту і досягти рівня білірубіну в крові 3-5 мг/дл. Як і при КН-І розміри печінки і гістологія без особливостей.

Перебіг[ред.ред. код]

Синдром Криглера-Найяра типу І проявляється безпосередньо після народження вираженою гіпербілрубунемією, яка при відсутності регулярного лікування призводить до розвитку ядерної жовтяниці з обтяжуючими неврологічними пошкодженнями.

Синдром Криглера-Найяра типу ІІ перебігає не так агресивно. Ядерна жовтяниця є рідким явищем. Однак жовте забарвлення шкіри і виражений свербіж можуть значно погіршити якість життя.

Лікування[ред.ред. код]

Лікування проводиться з врахуванням типу і ступеня вираженності хвороби. При КН-І дуже важливим є ранній початок лікування. Фенобарбітал, як печінковий ензимоіндуктор, може допомогти знизити рівень білірубіну. Етіологічне лікування полягає у вирішенні питання про трансплантацію печінки чи трансплантацію гепатоцитів.

Лікування І типу[ред.ред. код]

Консервативна терапія синдрому Криглера-Найяра типу І базується на трьох ступенях:

При такому лікуванні можна подовжити тривалість життя і сповільнити розвиток неврологічних ускладнень. Трансплантацію печінки слід провести якомога раніше. В експериментальній фазі знаходиться алогенна трансплантація клітин печінки.

Лікування ІІ типу[ред.ред. код]

Лікування типу ІІ досягається через щоденний прийом фенобарбіталу, печінкового ензимоіндуктора. Шляхом посилення ферментативної активності ферменту УДФ-глюкуронілтрансферази рівень білірубіну в крові може знижуватися до нешкідливого рівня.

Див. також[ред.ред. код]

Синдром Жильбера

Література[ред.ред. код]

  1. Herold, Gerd: Innere Medizin — Eine vorlesungsorientierte Darstellung. Herold Verlag, Köln 2009. S. 489