Синдром де Тоні — Дебре — Фанконі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Синдром де Тоні - Дебре - Фанконі
МКХ-10 E72.0
DiseasesDB 11687
eMedicine ped/756
MeSH D005198

Синдро́м (хвороба) Фанконі (первинний ізольований синдром Фанконі, глюкозо-фосфат-аміновий діабет) - вроджене захворювання, успадковується за аутосомно-рецесивним типом[1].Комплекс біохімічних і клінічних проявів ураження проксимальних ниркових канальців з порушенням канальцевої реабсорбції фосфату, глюкози, амінокислот і бікарбонату[2]. Одне з рахітоподібних захворювань.

Історія[ред.ред. код]

Дана тубулопатія була ідентифікована швейцарським педіатром Фанконі серед раніше описаних іншими дослідниками окремих частин захворювання. У 1931 році він описав у дитини з карликовостью і рахіт глюкозурию і альбумінурію, два роки по тому де Тоні додав до клінічної картині гіпофосфатемію, а незабаром Дебре описав аміноацидурію.

Этіологія[ред.ред. код]

Патологія 15-хромосоми (15q15.3) успадковується за аутосомно-домінантним типом.
Синдром Фанконі успадковується за аутосомно-рецесивним типом.

Найчастіше синдром є компонентом інших спадкових хвороб: цистиноз , тирозинемія типу I , галактоземія , хвороба Вільсона , непереносимість фруктози. Сімейні варіанти синдрому успадковуються аутосомно- рецесивно , аутосомно- домінантно або зчепленно з X- хромосомою[2] .

Тип успадкування - аутосомно- рецесивний , виділена також аутосомно -домінантна форма з локалізацією гена на хромосомі 15q15.3 . Експресивність мутантного гена в гомозиготному стані значно варіює. Зустрічаються спорадичні випадки , обумовлені свіжою мутацією. Вважається , що в основі хвороби лежать генетично зумовлені дефекти ферментативного фосфорилювання в ниркових канальцях ( комбінована тубулопатія ) , дефіцит ферментів 2 -го і 3-го комплексів дихального ланцюга - сукцинатдегідрогеназного і цитохромоксидазного . Учені відносять захворювання до розряду мітохондріальних хвороб.

Патогенез[ред.ред. код]

Патологічні зміни являють собою один з варіантів вторинного гіперпаратиреозу . Основна ланка патогенезу - мітохондріальний ферментний дефект в циклі Кребса , ферментна тубулопатія , що характеризується порушенням реабсорбції глюкози , амінокислот , фосфатів і бікарбонатів в канальцях нирок[1] . Втрата амінокислот і бікарбонату сприяє розвитку метаболічного ацидозу , на тлі якого посилюється резорбція кісткової тканини і знижується реабсорбція калію і кальцію в канальцях нирок , що призводить до розвитку гіпокаліємії і гіперкальціурії . Втрата фосфору веде до розвитку рахіту , а у дітей старшого віку і дорослих - до остеомаляції[2] .

Таким чином , мітохондріальний ферментний дефект в циклі Кребса веде до порушення процесів енергозабезпечення , реабсорбції фосфатів , глюкози і амінокислот в ниркових канальцях і підвищеної їх екскреції з сечею - порушується кислотно - основний стан , а метаболічний ацидоз і брак фосфатів сприяють руйнуванню кісткової тканини по типу рахітоподібних змін скелета і остеомаляції .

Клінічна картина[ред.ред. код]

Перші ознаки захворювання з'являються в другому півріччі життя - діти мляві , гіпотрофічні , апетит різко знижується , спостерігаються блювота , субфебрилітет , гіпотонія , спрага , поліурія , дегідратація[1] . Розгорнутий симптомокомплекс формується до другого року життя . Якщо захворювання маніфестує в 5-6 років , то першими ознаками є симптоми остеомаляції , деформація кісток і гіпокаліємічні паралічі[2] . З другого року життя виявляють відставання фізичного і інтелектуального розвитку , відбувається генералізована декальцифікація , що проявляється кістковими деформаціями ніг ( вальгусні або варусні ) , грудної клітини , передпліч і плечових кісток , зниженням м'язового тонусу. Рентгенологічно виявляють деформацію кісток , хребетного стовпа[1] , переломи , системний остеопороз різного ступеня вираженості , витончення коркового шару трубчастих кісток , розпушення зон росту , відставання темпів росту кісткової тканини від паспортного віку дитини. Кістки стають ламкими.

При лабораторному обстеженні виявляють нормо - або гіпокальціємію , гіпофосфатемію , підвищений рівень лужної фосфатази. У результаті зниження реабсорбції бікарбонатів в канальцях нирок спостерігається гіперхлоремічний ацидоз на тлі надлишку паратгормону і нормо - або гіпокальціємії. У біохімічному аналізі сечі виявляють аміноацидурію , глюкозурію ( при нормальних рівнях глікемії ) , натрійурію , гіпокальційурію на тлі гіперфосфатемії[1] .

Залежно від тяжкості клінічних проявів і метаболічних розладів виділяють два клініко- біохімічних варіанти хвороби :

  1. Перший характеризується значною затримкою фізичного розвитку , важким перебігом захворювання з вираженими кістковими деформаціями і нерідко переломами кісток , різкою гіпокальціємією ( 1,6-1,8 ммоль / л) , зниженням абсорбції кальцію в кишечнику.
  2. При другому варіанті відзначають помірну затримку фізичного розвитку , легкий перебіг з незначними кістковими деформаціями , нормокальціємією і нормальним засвоєнням кальцію в кишечнику.

Біохімічні порушення[ред.ред. код]

  • зниження рівня кальцію в крові ;
  • зниження рівня фосфору в крові ;
  • підвищення рівня лужної фосфатази ;
  • розвиток метаболічного ацидозу ( рН: 7,35 ... 7,25 ; ВЕ : -10 ... -12 ммоль / л) за рахунок дефекту реабсорбції бікарбонатів у проксимальних канальцях ;
  • нормальна екскреція кальцію з сечею ;
  • підвищення кліренсу фосфатів сечі , всмоктування фосфатів у кишечнику не порушується ;
  • розвиток глюкозурії (20-30 г / л і вище) ;
  • розвиток генералізованої гіпераміноацідурії ;
  • порушення функцій амоніоацидогенезу - зниження титраційної кислотності , підвищення рН сечі більше 6,0 ;
  • розвиток гіпокаліємії.

Результатом захворювання є розвиток хронічної ниркової недостатності[1].

Диференціальний діагноз[ред.ред. код]

Диференціальну діагностику синдрому де Тоні - Дебре - Фанконі проводять з рахітом і рахітоподібними захворюваннями у дітей[1] . Також диференціюють із вторинним синдромом, що розвивається на тлі інших спадкових і набутих захворюваннях:

Лікування[ред.ред. код]

Основні принципи - корекція електролітних порушень, зрушень у кислотно-лужній рівновазі, усунення дефіциту калію і бікарбонатів. Збільшують споживання фосфору з їжею, обмежують споживання продуктів, що включають сірковмісні амінокислоти, призначають великі дози вітаміну D. Для лікування цистинозу з метою зниження накопичення цистину в тканинах і проксимальних ниркових канальцях застосовують меркаптамін. Призначають препарати кальцію і вітаміну D, при хронічній нирковій недостатності проводиться гемодіаліз[1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и Малая энциклопедия врача-эндокринолога / Под ред. А. С. Ефимова. — 1-е изд. — К.: Медкнига, ДСГ Лтд, Киев, 2007. — С. 340. — 360 с. — («Библиотечка практикующего врача»). — 5000 экз. — ISBN 966-7013-23-5
  2. а б в г Симптомы и синдромы в эндокринологии / Под ред. Ю. И. Караченцева. — 1-е изд. — Х.: ООО «С.А.М.», Харьков, 2006. — С. 165-166. — 227 с. — (Справочное пособие). — 1000 экз. — ISBN 978-966-8591-14-3