Синиця біла

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Синиця біла
Azure tit by Vincent van der Spek.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Синицеві (Paridae)
Рід: Синиця (Parus)
Вид: Синиця біла
Біноміальна назва
Parus cyanus
(Pallas, 1770)
Синоніми
Cyanistes cyanus
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category: Parus cyanus
ITIS logo.jpg ITIS: 559613
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 156570
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Parus cyanus

Синиця біла (Parus cyanus) — вид птахів родини синицевих (Paridae). Один з 7-ми видів роду у фауні України, один з 3-х або 7-ми підвидів політипного виду. В Україні малочисельний гніздовий і кочовий вид.

Опис[ред.ред. код]

Морфологічні ознаки[ред.ред. код]

Невелика і дуже рухлива синиця з характерним блакитно-білим забарвленням. Довжина тіла — близько 14 см, маса птахів в межах 12,5—15,5 г. У дорослого самця голова біла; вуздечка, смуга на потилиці, смуги, які окреслюють щоки, синювато-чорні; спина, плечі і поперек сірі; на темно-синіх верхніх покривних перах крила біла смуга; надхвістя і низ білі; махові пера бурі, з домішкою білого і синього кольорів; середня пара стернових пер синя, крайня пара — біла, інші — сині, з білою кінцевою частиною; дзьоб і ноги сірі. У молодого птаха білі частини оперення з сірим або бурим відтінком, темні — буруваті.

Від блакитної синиці відрізняється білим верхом голови і білим низом, від довгохвостої синиці — чорними смугами за очима, коротшим хвостом і темно-синім кольором темних частин тіла.

Голос[ред.ред. код]

Пісня — нетривале щебетання, що виконується на високих нотах та схоже на звук дзвоника — «ці-ці-цірррзь»; поклик — коротке або довге «тсіі-тсіі-де-де».

Систематика[ред.ред. код]

Синиця біла та гібридна форма Cyanistes × pleskei (внизу)

Більшість авторів відносять синицю білу до роду синиця (Parus). Проте американські орнітологи на основі досліджень послідовності мітохондріальної цитохроми b, проведеного у першій половині 2000-х рр., відносять цей вид до самостійного роду Cyanistes, який раніше розглядався як підрід роду синиця (Gill et al., 2005) [1].

Підвиди У межах виду виділяють 8 підвидів:

  • C. c. cyanus (Pallas, 1770) — зустрічається на території України;
  • C. c. hyperrhiphaeus Dementiev & Heptner, 1932;
  • C. c. yenisseensis (Buturlin, 1911);
  • C. c. tianschanicus Menzbier, 1884;
  • C. c. koktalensis Portenko, 1954;
  • C. c. carruthersi (E. J. O. Hartert, 1917);
  • C. c. flavipectus (Severtsov, 1873);
  • C. c. berezowskii Pleske, 1893.

У західній частині ареалу бувають випадки гібридизації білої синиці з блакитною. Нащадків, які володіють проміжними характеристиками, називають Cyanistes × pleskei, раніше помилково розглядали у якості самостійного виду.

Ареал виду та поширення в Україні[ред.ред. код]

Гніздовий ареал має вигляд вузької смуги центральної Євразії від Білорусі та України до узбережжя Японського моря. Він охоплює південь лісової, лісостепову і частково степову смуги Східної Європи, південні райони Західного та Східного Сибіру, Памір, Тянь-Шань, Далекий Схід. Найчисленніша на східних схилах Уралу та півдні Західного Сибіру, на іншій частині ареалу рідкісний птах. Повсюдно зустрічається спорадично. В Україні гніздиться в середній течії Прип'яті та Стоходу.

Чисельність і причини її зміни[ред.ред. код]

В Європі чисельність точно не відома, становить 2,9—11,0 тис. пар, що становить 5—24 % світової популяції. Найбільша чисельність гніздиться у Росії — 2,5—10,0 тис. пар; у Білорусі — 400-800 пар.[2] Чисельність в Україні становить лише 5–8 гніздових пар. У 2001 р., біля с. Сваловичів гніздилися 3 пари, у 2002 р. — 3–4, у 2004 — 9, у 2005 — 7, у 2006 — 9–10; по 1 парі біля с. Малої Глуші — у 2001 р.; біля с. Омит — у 2004 р. У Росії, Білорусі, Україні у 19701990 рр. до 2,9 тис. пар. У 1990–2000 рр. популяція у Білорусі й Україні стабільна. Існують усі ризики, характерні для малих популяцій і тих, що знаходяться на межі ареалу. В Україні вид дуже вразливий через малу чисельність.

Особливості біології[ред.ред. код]

Заселяє ділянки вологих лісів і чагарники поблизу боліт. Гнізда в дуплах дерев, нішах старих будівель найчастіше на висоті від 0,5 до 2 м від землі, рідко до 3 м і вище. За сезон має одну або дві кладки. Гніздиться у травні—червні. У кладці 10-12 яєць, які подібні до яєць інших синиць — білі, з нещільним рисунком у вигляді дрібних світло-коричневих крапок, щільнішим біля тупого кінця. Розміри яєць 15—17 х 12—14 мм. Насиджування триває 13—14 діб. Пташенята залишають гніздо у віці близько 16 діб. Гніздова біологія виду в Україні не достатньо вивчена.

Біла синиця переважно комахоїдний птах, живиться лялечками та личинками метеликів, клопами, попелицями, прямокрилими (кониками та цвіркунами), мухами, бджолами, осами, мурашками та жуками. Крім того, вживають у їжу різних павуків. У зимовий період споживають також насіння рослин.

Охорона[ред.ред. код]

Знаходиться під охороною Бернської конвенції (Додаток ІІ). Згідно з європейською природоохоронною значимістю — категорія Non-SPEC, статус Безпечний (Secure). Занесений у Червону книгу Білорусі та Росії. Внесений до останнього видання Червоної книги України (2009) (статус — рідкісний). В Україні охороняється в НПП «Прип'ять–Стохід». З метою ефективнішої охорони потрібно детальніше вивчити біотопи, гніздування та місця зимівлі; розробити рекомендації з охорони виду; вивішувати дуплянки.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Gill, Frank B.; Slikas, Beth & Sheldon, Frederick H. (2005): Phylogeny of titmice (Paridae): II. Species relationships based on sequences of the mitochondrial cytochrome-b gene //Auk. − 122: 121-143. DOI: 10.1642/0004-8038(2005)122[0121:POTPIS]2.0.CO;2 HTML abstract (англ.)
  2. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. − Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. − 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).

Посилання[ред.ред. код]

  • Шидловський І. В. Синиця біла // Червона книга України. Тваринний світ / під ред. І. А. Акімова. — К.: Глобалконсалтинг, 2009. — С. 483.
  • Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.

Зовнішні посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Andrew Gosler, Peter Clement. 2007. Family Paridae (Tits and Chickadees). In: del Hoyo J., Elliott A., Christie D., eds. Vol. 12. //Handbook of the Birds of the World. — Barcelona: Lynx Edicions, 2007. — ISBN 84-96553-42-6