Синявінська операція (1942)
![Танк Т-38, музей «Прорив блокади Ленінграда». Танк затонув у вересні 1942 року й був піднятий зі дна Неви у 2005 році[1]](/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:T-38_tank.JPG)
.svg){kind=small}
| |||||
Синявінська операція (1942) (рос. Синявинская операция) або Третя Синявінська операція — наступальна операція радянських військ Волховського (командувач генерал армії Мерецков К. П.) і Ленінградського фронтів (генерал-лейтенант Говоров Л. О.) проти військ німецької 18-ї армії групи армій «Північ», що проводилася з метою прориву блокади Ленінграду літом-восени 1942 року. Попри провал замислу операції Червоної армії, командуванню радянських військ вдалося зірвати плани Вермахту щодо проведення операції «Нордліхт» — плану остаточного захоплення Ленінграду.
Наприкінці літа 1942 року німецьке командування підготувало цей план з метою наступу на місто і з'єднання з фінськими військами на півночі. Для реалізації завдань операції великі підкріплення були спрямовані німцями з-під Севастополя, що був захоплений Е.фон Манштейном у липні 1942 року.
19 серпня 1942 радянськими військами 55-ї армії Ленінградського фронту була здійснена перша спроба атакувати. Головна фаза операції розпочалася 27 серпня, коли після більш ніж двогодинної артилерійської підготовки перейшла в наступ 8-ма армія Волховського фронту, завдаючи головного удару на стику оборони 227-ї і 223-ї німецьких піхотних дивізій.
З 28 серпня німці розпочали власний наступ проти радянських військ. До місця прориву 8-ї армії німці перекинули посилення — частини 170-ї піхотної, 12-ї танкової, 5-ї гірсько-піхотної і 28-ї єгерської дивізій, а також 4 новітніх важких танки «Тигр» зі складу 1-ї роти 502-го важкого танкового батальйону, німецька авіація різко активізувала свої дії й до кінця операції захопила панування в повітрі. Радянський наступ застопорився.
21 вересня, після десяти днів невдалих спроб Червоної армії подолати німецький опір й прорвати їхню оборону, війська Манштейна потужним контрнаступальним ударом розгромили основне угруповання Волховського фронту й ліквідували прорив. Важкі бої тривали до 15 жовтня, коли радянські війська відступили, щоб уникнути німецького оточення. З 10 жовтня лінія фронту повернулася у вихідне положення перед битвою.
Зрештою, радянський наступ провалився, але завдяки його проведенню, був зірваний план опанування німцями Ленінграду.
Історія[ред. | ред. код]
Співвідношення сторін[ред. | ред. код]
СРСР[ред. | ред. код]
- Волховський фронт (командувач генерал армії Мерецков К. П.)
- 8-ма армія (командувач генерал-лейтенант Стариков П. Н.)
- 6-й гвардійський стрілецький корпус
- 4-й гвардійський стрілецький корпус
- 2-га ударна армія (командувач генерал-лейтенант Романовський В. З.)
- 14-та повітряна армія (командувач генерал-лейтенант авіації Журавльов І. П.).
- 8-ма армія (командувач генерал-лейтенант Стариков П. Н.)
- Ленінградський фронт (командувач генерал-лейтенант Говоров Л. О.)
- Невська оперативна група (командувач генерал-майор Нікітін І. Ф.)[4]
- 55-та армія (командир генерал-лейтенант Свиридов В. П.)
- 13-та повітряна армія (командувач генерал-лейтенант авіації Рибальченко С. Д.)
Німеччина[ред. | ред. код]
- 18-та армія[5] (командувач генерал від інфантерії Г.Ліндеман)
- 26-й армійський корпус (командир генерал артилерії А. Водріг)
- 1-й армійський корпус (командир генерал від інфантерії К.-Г. фон Бот)
- 28-й армійський корпус (командир генерал артилерії Г. Лох)
- частини 1-го повітряного флоту (командувач генерал-полковник А. Келлер)
- резерви 11-ї армії[6] (командувач генерал-фельдмаршал Е. фон Манштейн)
Див. також[ред. | ред. код]
- Битви та операції німецько-радянської війни
- 1-ша Синявінська операція
- Холмський котел
- Торопецько-Холмська операція
- Виборзько-Петрозаводська операція
- Свірсько-Петрозаводська операція
Література[ред. | ред. код]
- Бешанов В. В. Ленинградская оборона. — М.: ООО «Издательство АСТ», Мн.: Харвест, 2005.
- Девід Гланц. Блокада Ленинграда 1941—1944 гг. — М.: «Центрполиграф», 2009.
- Мощанский И. Б. Прорыв блокады Ленинграда. Эпизоды великой осады. 19 августа 1942 — 30 января 1943 года. — М.: Вече, 2010. — 184 с. — ISBN 978-5-9533-5289-5.
- Шигин Г. А. Битва за Ленинград: крупные операции, «белые пятна», потери./Под редакцией Н. Л. Волковского. — СПб.: ООО "Издательство «Полигон», 2004.
- Синявинская операция 1942 // Великая Отечественная война 1941—1945. Энциклопедия / под ред. М. М. Козлова. — М.: Советская энциклопедия, 1985. — С. 652. — 500 000 экз.
- Манштейн Э. Утерянные победы / Сост. С. Переслегин, Р. Исмаилов. — М.: АСТ, 1999. — 896 с.
Джерела[ред. | ред. код]
- Синявинская наступательная операция, 19 августа - 10 октября 1942 г. на militarymaps.narod.ru. (рос.)
- СИНЯВИНСКАЯ ОПЕРАЦИЯ 1942. на encyclopedia.mil.ru.[недоступне посилання з листопадаа 2019] (рос.)
- Синявинская наступательная операция 27 августа — 6 октября 1942 г. на 1914-45.ru.[недоступне посилання з листопадаа 2019] (рос.)
- Синявинская операция 1942 года. на samsv.narod.ru. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 22 травня 2015. (рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Трагедия в Синявинских болотах
- Синявинская операция советских войск 1942 года
- Синявинская наступательная операция 1942 года
- Синявинская наступательная операция
- Синявинская наступательная операция (08.42-10.42)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Музей-заповедник «Прорыв блокады Ленинграда» [Архівовано 2012-04-11 у Wayback Machine.]
- ↑ Россия и СССР в войнах XX века. Потери вооружённых сил: Статистическое исследование. / Под общ. ред. Г. Ф. Кривошеева. — М.: Олма-Пресс, 2001. — с. 312. ISBN 5-224-01515-4
- ↑ Сяков Ю. А. Численность и потери германской группы армий «Север» в ходе битвы за Ленинград (1941—1944 гг.). Журнал «Вопросы истории», Январь 2008, № 1, с. 133—136.
- ↑ генерал-майор Гусєв Д. М. — начальник штабу Ленінградського фронту здійснював загальне керівництво діями «Невської оперативної групи» у вересні-жовтні 1942
- ↑ за станом на 27 серпня 1942
- ↑ почали прибувати з 28 серпня 1942
