Синівська шанобливість

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Синівська шанобливість (сяо 孝) - одна з базових категорій конфуціанства, з 2 ст. до н.е. - складова частина конфуціанської ортодоксії.

Виникнення[ред.ред. код]

жень

Канонізація[ред.ред. код]

Підчас правління Вень-ді, п'ятого імператора династії Хань (180-157 до н.е.), було призначено державного спеціаліста ("ерудит" боши) по інтерпретації та викладанню трактата «Сяо цзін». Після смерті другого імператора династії, Лю Їна (188 до н.е.) йому та його наступникам було надано титули, що розпочиналися із сяо. Починаючи з 187 до н.е. місцеві чиновники були зобов'язані висувати кандидатів на титул сяо-ті 孝悌 ("шанобливий до батьків та старших свого покоління") з лави простолюдинів. Від 130 до н.е. умовою до отримання державної посади в імперії Хань була характеристика сяо-лянь 孝廉 ("шанобливий до батьків та справедливий"), її надавали близько 200 особам кожного року.[1]

Цікавим явищем ідеологічного сінкретизму стала даоська секта Сяо дао 孝道 (з 1171 Чжун-сяо дао 忠孝道), яка існувала з династії Тан та отримала патронаж від імператорів династії Сун Чжень-цзуна (правл. 997-1022) та Хуей-цзуна (1100-1026). Її особливістю був вжиток свят космічного оновлення для підкреслення сяо як зароку безпеки у державі.[2]

Таким же чином цінність сяо була визнана деякими представниками буддизму в Китаї. Зокрема, йому приділяли увагу Цун Мі (Tsung-mi, 780-841, дин. Тан) та Ці Сун zh:契嵩 (1007-1072, дин. Сун). Останній визначав, що сяо охоплює п'ять принципів Віная (див. en:Five Precepts). У вченні Чистої Землі 淨土宗 наголошувалося, що ті, кому бракує шанобливості до батьків, попадуть в ад.[3] У трактаті «Лянь цзун баоцзянь» 莲宗宝鉴 (13 ст.) наголошувалося: "Серце із сяо - то серце Будди. Усі дії із сяо - то дії Будди. Той, хто хоче дізнатися Шляху та статия таким, як Будда, має бути шанобливим та підтримувати батьків."[4]

Поширеність та суспільна вага вчення про синівську шанобливість відбилися у класичному творі для початкового навчання «Сань цзи цзін» 三字經 (en:Three Character Classic, 13 ст.), завершення якого викладає ідеал сяо: "Піднеси власне ім'я на славу батьків! Нехай предкам буде шанування, а нащадкам - добробут (揚名聲,顯父母;光于前,裕于后)." Так само, сяо отримує одне з провідних місць у трактаті Чжу Сі «Сяо сюе» 小學 (1185), найвпливовішій книзі у Китаї 13-14 століть.[5]



  • The Twenty-four Filial Exemplars

Джерела[ред.ред. код]

  • Liu Kwang-ching, “Socioethics as Orthodoxy,” in Liu Kwang-ching, ed., Orthodoxy In Late Imperial China (Berkeley, 1990), 53-100.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Liu 1990:57.
  2. Liu 1990:67. NB zh:劉玉 (道教人物)
  3. Liu 1990:68.
  4. Liu 1990:87-8.
  5. Liu 1990:68-9.