Система «Периметр»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Система «Периметр» (рос. Система «Периметр») — комплекс автоматичного управління масованим відповідним ядерним ударом, створений в СРСР в розпал холодної війни. Призначений для гарантованого доведення бойових наказів від вищих ланок управління (Генштаб ЗС СРСР, Управління РВСП) до командних пунктів та окремих пускових установок стратегічних ракет, що стоять на бойовому чергуванні, у разі надзвичайного стану, коли лінії зв'язку можуть бути пошкоджені.

Подібний по функціональності американський комплекс — Emergency Rocket Communications System.

Існує також думка, що ця система є варіантом реалізації пристрою судного дня, однак достовірні підтвердження відсутні. У західній пресі за системою закріпилася назва «dead hand» (мертва рука).

Концепція системи[ред.ред. код]

За своєю суттю система «Периметр» є альтернативною командною системою для всіх родів військ, що мають на озброєнні ядерні заряди. Вона була створена в якості резервної системи зв'язку, на випадок, якщо ключові вузли командної системи «Казбек» та лінії зв'язку РВСН будуть знищені першим ударом відповідно до розробленої в США концепцією Обмеженої ядерної війни.

Для забезпечення гарантованого виконання своєї ролі система була спочатку спроектована як повністю автоматична, і у випадку масованої атаки здатна прийняти рішення про удар у відповідь самостійно, без участі (або з мінімальною участю) людини. Існування подібної системи іноді називають аморальним, проте вона є по суті єдиним фактором стримування, що дає реальні гарантії відмови потенційного противника від концепції нищівного превентивного удару.

За твердженням Володимира Яринича, одного з розробників системи, система також служила страховкою від прийняття вищим керівництвом країни поспішного рішення на основі неперевіреної інформації. Отримавши сигнал від системи попередження про ракетний напад, перші особи держави могли активувати систему «Периметр» і спокійно чекати розвитку подій, перебуваючи при цьому в повній впевненості, що навіть знищення всіх, хто має повноваження на віддачу команди про атаці у відповідь, не зможе запобігти удару відплати. Тим самим повністю виключалася можливість прийняття рішення про удар у відповідь у разі помилкової тривоги.

Принцип роботи системи[ред.ред. код]

Після наказу, отриманого від вищих ланок управління РВСП на спеціальний командний пункт, відбувається запуск командної ракети 15П011, на якій знаходиться СГЧ 15Б99, яка в польоті передає команди на пуск всім ПУ і командних пунктах РВСП, на яких знаходяться відповідні приймачі.

Складові компоненти системи Периметр[ред.ред. код]

Командні пости системи[ред.ред. код]

Командні пости системи є спорудами, аналогічними стандартним ракетним бункерам РВСН. Містять необхідну для забезпечення роботи системи контрольну апаратуру і системи зв'язку. Ймовірно інтегровані з пусковими установками командних ракет, проте, найімовірніше, вони розподілені на досить велику відстань для забезпечення кращої виживаності системи. За непідтвердженими даними, є не менше чотирьох самодостатніх КП, які дублюють функції один одного, головний з яких, за припущеннями західних військових експертів, знаходиться у місцевості на південь від Москви.

Командні ракети[ред.ред. код]

Командна ракета 15А11 системи Периметр

Командні ракети — єдиний широко відомий компонент комплексу. Входять до комплексу командної ракети 15П011 і мають індекс 15А11, розроблені КБ «Південне» на базі ракет 15А16 (МР УР-100У). Оснащені спеціальною головною частиною 15Б99, що містить радіотехнічну командну систему розробки ОКБ ЛПІ, що призначена для гарантованого доведення бойових наказів центрального командного пункту до всіх командних пунктів та пускових установок в умовах впливу ядерних вибухів і активної радіоелектронної протидії, при польоті ГЧ на пасивній ділянці траєкторії. Технічна експлуатація ракет ідентична експлуатації базової ракети 15А16. Пускова установка 15П716 — шахтна, автоматизована, високозахищена, типу ОС, найімовірніше — модернізована ПУ ОС-84. Не виключається можливість базування ракет і в інших типах пускових шахт.

Розробка командної ракети розпочата за ТТТ Міноборони в 1974 році. Льотно-конструкторські випробування проводилися на НДВП-5 (Байконур) з 1979 по 1986 рр. Всього проведено 7 пусків (6 успішних, 1 частково успішний). Маса ГЧ 15Б99 — 1412 кг.

Приймальні пристрої[ред.ред. код]

Приймальні пристрої забезпечують прийом наказів і кодів компонентами ядерної тріади від командних ракет у польоті. Ними оснащені всі пускові установки РВСП, всі РПКСН і стратегічні бомбардувальники. Імовірно, приймальні пристрої апаратно пов'язані з контрольно-пусковою апаратурою, забезпечуючи автономне виконання наказу на запуск.

Автономна контрольно-командна система[ред.ред. код]

Міфічний компонент системи — ключовий елемент «машини судного дня», про існування якої немає ніяких достовірних відомостей. Деякі прихильники існування такої системи вважають, що це складна експертна система, оснащена безліччю систем зв'язку і датчиків, контролюючих бойову обстановку. Ця система імовірно відстежує наявність та інтенсивність переговорів в ефірі на військових частотах, отримання сигналів телеметрії з постів РВСП , рівень радіації на поверхні і в околицях, регулярне виникнення точкових джерел потужного іонізуючого і електромагнітного випромінювання за ключовими координатами, що збігаються при цьому з джерелами короткочасних сейсмічних збурень в земній корі (що відповідає картині нанесення множинних наземних ядерних ударів), і, можливо, присутність на КП живих людей. На підставі кореляції цих факторів система, ймовірно, і приймає підсумкове рішення про необхідність відповідного удару.

Інший передбачуваний варіант роботи системи — при отриманні інформації про перші ознаки ракетного нападу Верховний головнокомандувач переводить систему в бойовий режим. Після цього, якщо протягом певного часу командний пункт системи не отримує сигнал на зупинку бойового алгоритму, то відбувається пуск командних ракет. У неофіційному інтерв'ю журналу Wired один з розробників системи, Володимир Яриніч, повідомляє наступну інформацію про алгоритм роботи системи «Периметр»:

Ліві лапки Вона була розроблена так, щоб знаходитися в пасивному стані, поки високопоставлена ​​офіційна особа не активує її в кризовій ситуації. Тоді вона почала б моніторити мережу датчиків - сейсмічних, радіаційних, атмосферного тиску - на ознаки ядерних вибухів. Перш ніж запустити у відповідь удару, система повинна була б перевірити чотири «якщо»: якщо система була активована, спершу вона спробувала б визначити, чи мало місце застосування ядерної зброї на радянській території. Якби це виявилося схожим на правду, система перевірила б наявність зв'язку c Генеральним штабом. Якщо зв'язок була, система б автоматично відключилася після деякого часу - від 15 хвилин до години - минулого без подальших ознак атаки, в припущенні, що офіційні особи, здатні віддати наказ про контратаці, як і раніше живі. Але якщо б зв'язку не було, «Периметр» вирішив би, що Судний день настав, і негайно передав право прийняття рішення про запуск будь-кому, хто в цей момент перебував би глибоко в захищеному бункері, в обхід звичайних численних інстанцій.
Оригінальний текст (англ.)

It was designed to lie semi-dormant until switched on by a high official in a crisis. Then it would begin monitoring a network of seismic, radiation, and air pressure sensors for signs of nuclear explosions. Before launching any retaliatory strike, the system had to check off four if/then propositions: If it was turned on, then it would try to determine that a nuclear weapon had hit Soviet soil. If it seemed that one had, the system would check to see if any communication links to the war room of the Soviet General Staff remained. If they did, and if some amount of time—likely ranging from 15 minutes to an hour—passed without further indications of attack, the machine would assume officials were still living who could order the counterattack and shut down. But if the line to the General Staff went dead, then Perimeter would infer that apocalypse had arrived. It would immediately transfer launch authority to whoever was manning the system at that moment deep inside a protected bunker—bypassing layers and layers of normal command authority.[1]

Праві лапки

Машина судного дня[ред.ред. код]

Аргументи проти можливості реалізації в системі «Периметр» машини судного дня[ред.ред. код]

Противники можливості існування системи машини судного дня приводять такі аргументи:

  • Вся існуюча система запуску ракет орієнтована на те, щоб запобігти випадковий і несанкціонований пуск. Ніякі комп'ютери в системі запуску не використовуються, пуск здійснюється практично вручну. Існування машини судного дня суперечить цій концепції.
  • Працездатність і достовірність експертної системи з «безліччю систем зв'язку і датчиків» залежить від систем зв'язку і датчиків. Однак працездатність систем зв'язку означає і наявність зв'язку між командними пунктами, що дає можливість людям прийняти рішення про удар і без допомоги машини.
  • За деякими відомостями, у разі удару, в разі відсутності зв'язку тощо, команду на пуск ракет командування в Центральному, запасному, мобільних і інших командних пунктах здатне віддати самостійно, без санкції вищого керівництваі
  • В описі алгоритму роботи системи «Периметр», зробленому Володимиром Яринічом в неофіційному інтерв'ю журналу Wired, система «Периметр» також не є машиною судного дня, оскільки команда на запуск командної ракети віддається людиною.

Історія створення системи[ред.ред. код]

У ході холодної війни обома сторонами протистояння були створені високоефективні засоби радіоелектронного придушення противником засобів бойового управління РВСП, в результаті чого стала вкрай актуальною задача гарантованого доведення бойових наказів від вищих ланок управління (Генштаб ЗС СРСР, Управління РВСП) до командних пунктів та окремих пускових установок стратегічних ракет, що стоять на бойовому чергуванні, у разі повномасштабного конфлікту. У процесі конструкторських вишукувань з'явилася ідея використовувати в якості резервного каналу зв'язку спеціальну командну ракету, оснащену потужним випромінює пристроєм, що запускається в разі гарантованого ураження вищих командних ланок РВСП і подає команди на запуск всіх ракет, що знаходяться на бойовому чергуванні, по всій території СРСР. Роботи над темою особливої ​​командної системи, що отримала назву «Периметр», були доручені КБ «Південне», постановою уряду СРСР № 695—227 від 30 серпня 1974 Спочатку передбачалося використовувати в якості базової ракету МР УР-100 (індекс 15А15), проте згодом розробники зупинили свій вибір на ракеті МР УР-100УТТХ (індекс 15А16). Перероблена в частині системи управління командна ракета отримала індекс 15А11, та грудні 1975 року був виконаний її ескізний проект.

Замість штатної бойової частини на ракетах 15А11 встановлювалася особлива головна частина (індекс 15Б99), що включала в себе спеціально розроблену ОКБ ЛПІ для цілей проекту радіотехнічну систему. Для забезпечення необхідних умов роботи радіоапаратури головна частина повинна була під час польоту зберігати постійну орієнтацію в просторі. Була спроектована спеціальна система орієнтації та стабілізації, що використовує холодний стиснений газ, що суттєво скоротило її вартість і терміни створення. Виготовлення спеціальної головної частини було організовано на НВО Стріла в Оренбурзі.

Після наземної відпрацювання технічних рішень ракетного комплексу в 1979 р. почалися льотно-конструкторські випробування командного ракети. На випробувальному полігоні для цього були споруджені дві експериментальні шахтні пускові установки. Крім цього був створений спеціальний командний пункт, оснащений новою, унікальною апаратурою бойового управління для забезпечення дистанційного контролю та пуску командного ракети. Льотні випробування ракети проводилися під керівництвом Державної комісії на чолі з генерал-лейтенантом В. В. Коробушіним, першим заступником начальника Головного штабу РВСН. Перший пуск ракети з експериментальною моделлю передавача був успішно проведено 26 грудня 1979 року. У процесі випробувань були випробувані розроблені складні алгоритми сполучення всіх систем, які брали участь у випробуваннях, можливість забезпечення ракетою заданій траєкторії польоту і робота всіх службових систем ГЧ в штатному режимі, підтверджено правильність прийнятих технічних рішень.

Всього для льотних випробувань було виготовлено 10 ракет. У ході випробувань системи були проведені реальні запуски МБР різних типів з бойових об'єктів за наказами, переданим командного ракетою 15А11 під час польоту. Для цього на пускових установках цих ракет були змонтовані додаткові антени і встановлені приймальні пристрої системи «Периметр». Пізніше подібним доопрацюванням піддалися всі пускові установки і командні пункти РВСП. Всього в ході льотно-конструкторських випробувань шість пусків були визнані успішними, і один — частково успішним. У зв'язку з успішним ходом випробувань та виконанням поставлених завдань Держкомісія визнала можливим задовольнитися сім'ю пусками замість запланованих десяти. Одночасно з льотними випробуваннями ракети проводилися наземні випробування працездатності всього комплексу в умовах впливу вражаючих факторів ядерного вибуху. Випробування проводилися на полігоні Харківського фізико-технічного інституту, в лабораторіях ВНІІЕФ (м. Арзамас-16), а також на ядерному випробувальному полігоні Нова Земля. Проведені перевірки підтвердили працездатність апаратури при рівнях впливу вражаючих факторів ядерного вибуху, що перевищують задані технічнім завданням Міністерства оборони СРСР. Крім того, в ході випробувань постановою уряду було поставлено завдання розширити функції комплексу, з доведенням бойових наказів не тільки до об'єктів РВСП, але і для РПКСН, літаків дальньої і морської ракетоносної авіації на аеродромах і в повітрі, і пунктів управління РВСП, ВПС і ВМФ . Льотно-конструкторські випробування командного ракети були завершені в березні 1982 р, і в січні 1985 р. комплекс «Периметр» був поставлений на бойове чергування.

У створенні комплексу брали участь багато підприємств і організацій різних міністерств і відомств. Основні з них: ОКБ ЛПІ — НВО Імпульс (В. І. Мельник), НВО АП (Н. А. Пілюгін), КБСМ (А. Ф. Уткін), ЦКБЕМ (Б. Р. Аксютін), МНІІРС (А. П . Біленко), ВНИИС (Б. Я. Осипов), ЦКБ Геофізика (Г. Ф. Ігнатьєв), НДІ-4 МО (Є. Б. Волков).

Експлуатація системи та її поточний статус[ред.ред. код]

Після постановки на бойове чергування комплекс працює і періодично використовувався в ході командно-штабних навчання. Командний ракетний комплекс 15П011 з ракетою 15А11 (на базі МР УР-100) стояв на бойовому чергуванні аж до червня 1995 року, коли в рамках догоди СНТ-1 комплекс БУВ знятій з бойової чергування. За іншими даними, це сталося 1 вересня 1995 року, коли в 7-ї ракетної дівізії (смт Віползово) був знятій з чергування І розформовано 510-ї ракетний полк, озброєний командними ракетами. Ця подія співпала за часом з завершенням виведення з бойової складу РВСП ракет МР УР-100, що почався в грудні 1994 процесом переозброєння 7-й рд на рухливій грунтового ракетного комплексу «Тополя».

У грудні 1990 року у 8-ї ракетної дивізії (смт Юр'я) на Бойове чергування заступив полк (командир — полковник С. І. Арзамасцев) з модернізованим командний ракетний комплексом, що отримав назву «Периметр-РЦ», до складу якого входить командна ракета, створена на базі МБР РТ-2ПМ «Тополя».

Також є дані, що раніше до складу системи «Периметр» поряд з ракетами 15А11 входили командні ракети на базі БРСД «Піонер». Такий рухомий комплекс з «піонерівськими» командними ракетами носив найменування «Сурма». Індекс комплексу — 15П656, ракети — 15Ж56. Відомо, принаймні, про один підрозділі ракетних військ стратегічного призначення, на озброєнні якого стояв комплекс «Сурма» — 249-й ракетний полк, що дислокувався в місті Полоцьк Вітебської області 32-ї ракетної дивізії (м. Постави), з 1986 рік по 1988 стояв на бойовому чергуванні з рухомим комплексом командних ракет.

Організації, задіяні у виробництві комплектуючих та технічному обслуговуванні комплексу, відчувають труднощі з фінансуванням. Висока плинність кадрів, в результаті чого падає кваліфікація персоналу. Незважаючи на це, керівництво РФ неодноразово запевняло іноземні держави, що ризику випадкового або несанкціонованого запуску ракет не існує. У західній пресі за системою закріпилась назва «dead hand» (мертва рука).

За твердженням журналу Wired в 2009 році, система «Периметр» функціонує і готова завдати удару у відповідь.[1]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]