Система єдиного перехідного голосу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Система єдиного перехідного голосу (single transferable vote — STV) є виборчою системою квотно-преференційного голосування, мета якої полягає в тому, щоб мінімізувати втрату голосів виборців і забезпечити пропорційне представництво всіх груп населення, при якій виборці голосують за окремих кандидатів, а не партійні списки. Це досягається у багатомандатних округах шляхом передавання надлишкових голосів від кандидатів, які вже здобули мандат, до інших, також обраних виборцями.

Виборчу систему єдиного перехідного голосу розробили незалежно один від одного в середині XIX ст. у Великобританії юрист Томас Геєр (Thomas Hare) та у Данії математик Карл Андре (Carl Andræ). Вона використовується на виборах до парламентів Ірландії та Мальти, на місцевих виборах у Північній Ірландії, Шотландії, Австралії, Новій Зеландії, деяких муніципалітетах США. На Тасманії її впровадження у 1896 році завдячує Ендрю Кларку (Andrew Inglis Clark), тому її іноді називають системою Геєра-Кларка. Виборчу систему високо оцінював з ліберальної точки зору Джон Стюарт Мілль.

Процедура голосування[ред.ред. код]

  1. Виборець відмічає порядок переваги своїх кандидатів, ставлячи цифру навпроти прізвища в єдиному ординарному бюлетені.
  2. Після завершення голосування обраховується квота, що визначає необхідний мінімум голосів, потрібних для отримання мандату (квота Друпа, квота Гаґенбаха-Бішофа).
  3. Голоси, які виявилися зайвими для кандидатів, що виконали квоту, переходять до тих, кому виборці віддали свої другі позначки; при цьому зі списку викреслюються кандитати з найменшою кількістю голосів. Голос передається тільки тим кандидатам, котрих обрав сам виборець.

Приклад[ред.ред. код]

Розглянемо дію системи єдиного перехідного голосу на прикладі, наведеному А.Лейпхартом[1]: тримандатний округ, сім кандидатів, у голосуванні взяли участь 100 виборців. Квота Друпа буде становити (100/3+1) + 1 = 26. 

Результати виборів у багатомандатному окрузі при застосуванні системи єдиного перехідного голосу
І преференція ІІ преференція ІІІ преференція Голоси
P* Q R 15
P R Q 15
Q R P 8
R P Q 3
S T 20
T S 9
U 17
V 13

Q, P, R, S, T, U, V — умовні позначення кандидатів А.Лейпхартом.

Оскільки у цій системі голоси надають лише кандидатам з першою преференцією, то для подальшого обчислення ми враховуватимемо голоси першої преференції та порядок преференцій.

Обчислення голосів та визначення переможця за системи єдиного перехідного голосу
Кандидати І обчислення ІІ обчислення ІІІ обчислення IV обчислення V обчислення VI обчислення
P 30 (>=26, перемагає) −4=26 26 26 26 26
Q 8 +2=10 +5=15 15 15 15
R 3 +2=5 −5=0 0 0 0
S 20 20 20 +9=29 (>=26, перемагає) −3=26 26
T 9 9 9 −9=0 0 0
U 17 17 17 17 17 17 (<26, але найбільше серед інших, перемагає)
V 13 13 13 13 13 −13=0
Не перенесені голоси +3=3 +13=16

Під час першого обчислення зафіксували/врахували перші преференції кандидатів. Оскільки голоси кандидата P набрали квоту Друпа, то він визнається обраним. Його чотири перевищуючі голоси відповідно до того, що кандидатів Q і R порівну зазначали на другій преференції, треба поділити однаково (+2) між кандидатами Q і R під час другого обчислення. Третє обчислення передбачає зняття зі складу претендентів кандидата R, тому що він має найменшу кількість голосів, і передати його голоси не кандидату Р, який займає другу преференцію, але вже є обраним, а кандидатові Q, який займає третю преференцію. Під час четвертого обчислення знімається зі списку претендентів кандидат T, його голоси передають кандидатові S, який у його списках займав другу преференцію. Це дає змогу кандидату S отримати мандат, оскільки немає кандидата з другими преференціями, що були зазначені при кандидаті S, то залишкові три голоси більше вже не переносяться і залишаються у нерозподіленому залишку. Під час шостого обчислення черговим кандидатом, чиї голоси повинні бути зняті, є кандидат V. Оскільки виборці, які проголосували за нього, не зазначили більше преферентів, то процедура обчислення на цьому завершується і третім переможцем визначають кандидата U, який мав найбільший показник серед тих, хто залишився.[2] 

Переваги та недоліки[ред.ред. код]

Переваги[ред.ред. код]

На відміну від категоричного голосування за партійні списки, складені у центрі, які переважно охоплюють лише загальнонаціональних партійних лідерів, голосування у системі єдиного перехідного голосу за конкретного партійного кандидата стимулює партійне керівництво широко залучати відомих у регіонах людей до власних партійних списків. Це дає змогу ефективно обмежити вплив партійних босів на формування списків кандидатів на парламентських виборах і посилити роль регіональних партійних організацій, стимулюючи партійних активістів не лише до роботи в партії, але також до роботи з громадськістю.

По-друге, система дає змогу кожному виборцю краще дізнатися про кандидатів, тому що у виборчих округах за такою системою обирають від трьох до п'яти депутатів. Вона також вимагає від виборців орієнтуватися у партійних програмах і партійній діяльності постійно.  

По-третє, виборці фактично мають змогу контролювати процес використання поданих ними голосів. Кандидату не допоможе жоден голос, якщо він не є преференційним і не відданим власне за нього. Цим така система суттєво відрізняється від інших пропорційних систем, за яких перевага, надана одному партійному кандидатові, може у кінцевому результаті допомогти іншому кандидату від цієї ж партії, незалежно від того, що він може і не подобатись виборцю, який віддав свій голос за партійного кандидата. У цьому полягає також ключова відмінність системи «панашаж», за якої виборець не знає, якому з кандидатів від партії його преференції допоможуть, тому що преференції додають до загального партійного рахунку. 

По-четверте, якщо політична партія має внутрішні фракції, або групи, то виборці, надаючи преференції, можуть вплинути на внутрішню партійну дискусію та визначення партійного курсу. 

По-п'яте, власне система єдиного перехідного голосу допомагає отримати найвищий рівень пропорційності, тобто відповідність частки одержаних на виборах голосів частці депутатських мандатів, які отримує політична партія вже у парламенті. Рівень пропорційності становить у цілому для країн, які застосовують таку систему, від 95 до 100%%[2]

Також, мандат може здобути як партійний, так і незалежний кандидат (?). Відкривається можливість представництва для розпорошених меншин. 

Недоліки[ред.ред. код]

До недоліків цієї системи належить потенційна можливість негативно впливати на результати голосування, внутрішньопартійну єдність, ослаблення ролі та значення центральних партійних органів на користь регіональних партійних структур. До інших застережень належить складність системи для виборців, внаслідок чого вони можуть не завжди коректно сприймати правила її застосування.[2] Серед недоліків є і складність у підрахунку результатів і можливості для фальсифікацій на рівні виборчих комісій.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lijphart А. Electoral systems and party systems. — Oxford, 1994, р.158.
  2. а б в http://www.franko.lviv.ua/faculty/Phil/Shveda_Romanyuk/R_Sh_Rozdil_5.pdf

Посилання[ред.ред. код]