Сицилійська школа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Палаццо дей Норманні, одне з місць де Федеріко ІІ влаштовував збори поетів

Сицилійська школа — група сицилійських, південно-італійських і тосканських поетів, які зосереджувалися у дворі Імператора Фрідріха II (1194—1250) і його сина Манфреда (пом. 1266); вони використовували місцевий діалект, у протилежність провансальській мові, як стандартної мови для італійської любовної поезії, і вони також, під впливом провансальських, північно-французьких і можливо арабських поетичних традицій, є винахідниками двох головних італійських поетичних форм, канцони й сонета. Серед видатних поетів сицилійської школи були Джакомо да Лентіні, Джакоміно Пульєзе і Рінальдо д'Аквіно.

Видатний Фрідріх II, сам поет, знавець шести мов, засновник Університету Неаполя і щедрий покровитель мистецтв, притягнув до свого двору багато найкращих талантів свого часу. Його гурток мав приблизно 30 чоловіків, більшість з яких жителі Сицилії, але були тут також тосканці й поети з південної Італії.

Обізнані з поезією трубадурів (Фрідріх оженив свою сестру на графі Провансу), Провансу, північно-французьких і німецьких менестрелів, поети Фрідріха створили багато віршів, з яких близько 125 збережено, усі вони були написані сицилійським діалектом. Близько 85 із них — канцони, а більшість з інших — сонети, винахід яких зазвичай приписують Якопо да Лентіні, автору більшості з них.

Важливість поетичних форм, винайдених Сицилійською школою, дуже велика. Канцона стала основною формою для італійських поетів протягом сторіч. Сонет Сицилійської школи став домінуючою поетичною формою не тільки в Італії Відродження, де її використовували Ґуідо Кавалканті, Данте й Петрарка, але також у інших місцях Європи, особливо в Англії, де після введення сонета в 16-му сторіччі, його модернізували англійські поети, в особливості Вільям Шекспір.