Скалат
 |
Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (січень 2012) |
| Скалат | |||
|---|---|---|---|
|
|||
 |
|||
| Основні дані | |||
| Країна |  Україна |
||
| Регіон |  Тернопільська область |
||
| Район/міськрада |  Підволочиський район |
||
| Код КОАТУУ | 6124610500 | ||
| Магдебурзьке право | 1600 | ||
| Статус міста | з 1939 року | ||
| Населення | ▼3989 (01.01.2011)[1] | ||
| Площа | 6 км² | ||
| Густота населення | 665 осіб/км² | ||
| Поштові індекси | 47851 | ||
| Координати | 49°25′44″ пн. ш. 25°58′28″ сх. д. / 49.42889° пн. ш. 25.97444° сх. д.Координати: 49°25′44″ пн. ш. 25°58′28″ сх. д. / 49.42889° пн. ш. 25.97444° сх. д. | ||
| Відстань | |||
| Найближча залізнична станція | Скалат | ||
| Міська влада | |||
| Адреса | 47851, Тернопільська обл., Підволочиський район, м. Скалат, Грушевського, 2 | ||
Скала́т (польськ. Skałat) — місто в Підволочиському районі Тернопільської області.
Зміст |
Історична довідка [ред.]
Перша згадка про Скалат як село зустрічається в письмових джерелах, датованих 1512 роком, коли він входив до Теребовлянського повіту Руського воєводства. На межі XVI—XVII століть від короля Сигізмунда ІІІ містечко одержало магдебурзьке право і у 1600 р. вже вважалося самоврядним містом. Незважаючи на певний розвиток ремесел, основним заняттям населення все ж було землеробство. На 1628 рік місту належало сім ланів землі.
Власниками Скалата за часів Речі Посполитої були шляхтичі Калиновські, згодом — Тарли, а наприкінці XVIII століття — Понятовські гербу «Цьолек». У 1766 р. права міста на магдебурію були підтверджені грамотою короля Станіслава-Августа Понятовського.
Великого лиха жителям Скалата завдавали часті напади турецько-татарських орд. У 1675 році війська паші Ібрагіма Шишмана вщент зруйнували місто. Тоді фортецю міста намагалися взяти також, але безуспішно, польскі війська під командуванням короля Яна ІІІ Собеського.
У 1772 році, з Першим поділом Речі Посполитої, Скалат підпав під владу Австрії, і його було зараховано до Тернопільської округи, а з 1867 р. він став повітовим містом.
Де шлях свій скелі Товтри розпочали,
Вітри злетілись з сивого Збруча,
Постало місто моє древнє — Скалат,
Моє начало всіх людських начал.
Я з тих країв, де корені народу,
І шмат землі — моя Галичина.
Ще пам'ятає із якого роду
Походить материнська твердь земна.
Пов'язаний фортечними валами,
Під Медобори влігся горілиць
Мій Скалат рідний — місто над містами,
Яке гарніше від мільйон столиць.
Мій Скалат б'ється в України грудях,
Цвіте на віковічній цій землі.
Стрічають всіх гостинно наші люди
Завжди із хлібом — сіллю на столі.
Йосип Свіжак
Храми [ред.]
Дослідник української середньовічної архітектури Орест Мацюк писав про старовинну синагогу в Скалаті, особливостю якої було планування в вигляді літери «Т».
Поруч замку знаходиться костел. Цей храм підірвали в 1950-х перед візитом в край Микити Хрущова (боялися, — він був тим ще шанувальником архітектури. Скажімо, наказав з чернівецького керівництва позбивати закутих атлантів, — бо то символ рабства). Відбудували костел вже в роки незалежності України. Католицька парафія існує в Скалаті ще з 1632 р.
Скалатська ЗОШ ім. А. Малишка [ред.]
Перша письмова згадка про школу у м. Скалат припадає на 1829 рік. Тут почала діяти чотирикласна чоловіча школа. З 1867 року Скалат став повітовим центром. Це позитивно вплинуло на економічний розвиток міста, на збільшення кількості населення. У 1897 році через Скалат пройшла залізниця Тернопіль – Гримайлів.Розвиток економіки зумовив зростання кількості населення. Якщо у 1866 році населення міста становило 4247 чоловік, то у 1910 – 6228. В тому ж році 45,6 % населення було неписьменним. Австрійський уряд змушений був приділяти певну увагу розвитку освіти. Тому в 1901 році створили дві п’ятикласні школи – чоловічу й жіночу. На цей час припадає будівництво у північній частині міста спеціального будинку під школу. (Сучасний навчальний корпус №1). Будинок і на сьогоднішній час залишається одним із найкращих в архітектурному плані. Корпус був споруджений за проектом Євстахія Вільчинського. За словами нащадків архітектора, які зараз проживають у Скалаті, у фундаменті цієї споруди, як послання майбутнім поколінням, замуровано проект навої школи. Школа була двоповерховою і містила 12 навчальних приміщень. Навчання у школі велося польською мовою. У 1901 році у Скалаті було відкрито приватну реальну гімназію, її відвідувало понад 100 учнів. У навчальних закладах училися переважно діти заможних родин. У 1910 році п’ятикласна школа була реорганізована на шестикласну. В кінці 20-х років ХХ століття на захід від школи був побудований спортивний зал, який існує і сьогодні. У 1935 році Скалатська шестикласна школа була реорганізована на семикласну. На першому поверсі містилася чоловіча школа, а на другому – жіноча. В шкільному будинку проживали директор школи та інспектор. Навчання проводилося у дві зміни. Класи були переповнені. Тому польська влада у 1938 році почала будову нового корпусу школи. На початку ІІ світової війни другий корпус школи був в основному побудований. Мав три поверхи і 12 класних кімнат. Повністю введений в експлуатацію у 1940 році, саме тоді школа стала дев’ятикласною. В ній навчалося 780 учнів, було 82 вчителі та навчання велося українською мовою. В час війни шкільні приміщення не зазнали великих руйнувань. Навчання у середній школі відновилося в квітні 1944 року. У 1967 році у школі велися роботи по переведенні пічного опалення на водяне. В цей час побудована котельня. В 1997 році до школи підключили природній газ. З 1983 року школа носить ім’я видатного українського поета, громадського діяча Андрія Малишка. В цей час у школі працювала кімната-музей поета. Це пов’язано з тим, що А.С.Малишка обирали депутатом Верховної Ради УРСР по Скалатському виборчому округу. Він виступав тут на вечорах-зустрічах в середній школі, будинку культури, читав свої вірші. З 2000 року школу перейменовано у Скалатську загальноосвітню школу І – ІІІ ступенів. У цей час у школі навчалося 660 учнів. Директорами школи у різні періоди були: - з 1911р. по 1922р. – Мєчислав Войковский - з 1922р. по 1930р. – Йозеф Вирозумскі - з 1930р. по 1931р. – Ян Вісецкий - з 28.08.1948р. – Дубовенко В.М. - з 15.08.1950р. – Остапець М.С. - з 27.08.1952р. – Богайчук В.І. - з 31.08.1954р. – Дацюк Михайло Петрович - з 1.07.1955р. – Голик Микола Романович - з 15.08.1958р. – Кулаклі Надія Іванівна - з 27.07.1962р. – Грицина Кирило Омельянович - з 28.11.1962р. – Дереш Анатолій Дмитрович - з 20.08.1986р. – Мінченко Анізія Іванівна - з 6.07.1989р. – Богуцький Василь Йосипович - з 14.09.1996р. – Луків Наталія Корнелівна - з 13.03.2002р. – Добенька Зіновій Зіновійович - з 11.09.2002р. – Розмаїтий Юрій Михайлович. В сьогоднішніх умовах школа працює над вирішенням науково – методичної проблеми розвитку у школярів інтересу до знань і свідомого їх ставлення до праці. В старшій школі третій рік працюють профільні класи (суспільно – гуманітарний, природничо – математичний). На сьогоднішній день у школі навчається близько 550 учнів у 22 класах
Скалатський замок [ред.]
- Докладніше у статті Скалатський замок
Розташована споруда у південно-західній частині міста, у заплаві ріки Гнилої. Побудовано його у 1630 р. польским мечником Кшиштофом Віхровським у формі неправильного чотирикутника. На той час замок охороняв під'їзди до міста, а зараз знаходиться в самому центрі населеного пункту. З півночі та південного сходу оплот міста оточував рів глибиною до 2 метрів, заповнений річковою водою. З двох інших боків доступ до фортеці перекривали болота.
Найдовшою була північна сторона форпосту (92 м), південна і західна мали по 72 метри, найкоротша східна стіна була 63 метри завдовжки. На рогах стояли (і поки ще стоять) п'ятикутні в плані вежі. Можна припускати, що й ставок коло замку відігравав певну рольу обороні замку: принаймні, свідчення про нього є в костельних книгах ще від 1728 року.
Замок постраждав у 1648 та 1651 роках під час Хмельниччини: загони козаків захопили і зруйнували фортецю.
Під час воєн з турками (1672—1675 рр.) фортеця була сильно зруйнована та втратила свої оборонні функції. Влітку 1675 р., зокрема, її штурмувало військо Яна Собєського — майбутнього польського короля. В кінці XVII ст. новий власник замку Ян Фірлей перебудував його та використовував як своє житло. На замковому дворі, поблизу східної стіни, виростає палац, у північно-східній фортечній стіні з'являється кам'яна в'їздна брама з двома воротами по боках, пишно декорована кам'яним рицарем, вазами і меморіальною дошкою з описом історії замку. Старі вежі теж оновили: два верхніх яруси вимуровали з цегли і обличкували тесаними регулярними блоками вапняку. Стіни замку з усіх боків сягали 6-метрової висоти та двометрової товщини.
В кінці XIX ст. на кошти графа Ростовського архітектор Теодор Тальовський відреставрував башти замку в неоготичному стилі. Тут потрібно пояснити, що в той час історичні споруди реставрували досить своєрідно. Настільки своєрідно, що англійський мистецтвознавець XIX ст. Д. Рескін казав: «Реставрація є найповніший вид руйнування, яке може перенести будинок». Вважалося, що якщо реставратор виявляв стиль споруди, то він міг в цьому стилі відновлювати будь-які частини будівлі, а оскільки чистота стилю була головним у витворі архітектури, то реставратор орієнтувався на певну епоху в історії пам'ятки, яка вважалася «оптимальною для реставраціі».
Палац на момент реставрації перебував в стані руйнації, його перебудували, але в значно скромнішому вигляді. Поруч виросли одноповерхові господарські приміщення. Інші свідоцтва кажуть, що під час Першої світової замок був зруйнований, але швидко по тому відбудований. Та за кілька десятиліть — нова світова війна і нова руйнація. Палац повністю зникає з землі.
В 60-х рр. ХХ ст. була проведена консервація будівлі. Залишки вхідної брами ще простежуються у північно-східній частині фортечних мурів. До цієї брами вів колись дерев'яний міст.
План замку наближений до квадрата, чотири абсолютно однакові наріжні башти орієнтовані точно за сторонами світу. У вежах розташовувались стрільниці, що мали чотири яруси. Вежі п‘ятикутні, з високими шатровими покрівлями з червоної черепиці.
У 2004 році під час сильної бурі з веж позривало дахівку. На квітень 2005 року черепиця вкривала все що завгодно навколо башт, але не самі башти. Ледве-ледве трималася покрівля однієї башти. Оборонний рів навколо замку засмічений. В січні 2006 року ситуація не змінилася.
З 1988 р. інститут «Укрзахідпроектреставрація» проводив обстеження пам'ятки, і у 1990 р. архітекторами І.Андрушком, Л.Ліщинським, Ю.Курцем під керівництвом М.Гайди розроблено ескізний проект реставрації та виведення замку з аварійного стану: покриття новою дахівкою веж, а оборонних мурів — гонтами, розчищення бійниць, а також відновлення опалювальної системи оборонних веж.
Некрополі [ред.]
У центрі міста є кладовище радянських воїнів: 20 братських могил і дві індивідуальні. У центрі кладовища пам'ятник — скульптура воїна на повний зріст[2].
Пам'ятки природи [ред.]
Поблизу міста розташований лісовий масив «Малинник».
Відомі люди [ред.]
Під час революції 1848 р. виборював мандат посла австрійського парламенту в окрузі Скалат-Збараж Іван Борисикевич — заступник голови Головної Руської Ради у Львові. Скалат в 1884 р. відвідував Іван Франко, коли перебував у с. Вікно (нині Гусятинського району). В місті в 1872—1882 рр. був парохом відомий галицький москвофіл, літератор, громадський діяч Іван Наумович. Тоді один рік в його домі жив і навчався Павло Думка, родом із Денисова, згодом знаний селянський поет і громадський діяч. В молодості у Скалаті не раз бував Лесь Курбас. До речі, родина Курбасів жила в місті в 1915—1916 рр.
Скалат — батьківщина філософа, етнопсихолога Олександра Кульчицького та Івана Кивелюка. Обидва були делегатами УНРади ЗУНР в 1918—1919 рр. Перший відомий також тим, що був учасником Акта Злуки в Києві в січні 1919 р., а другий — найвидатнішим головою товариства «Просвіта» (1910—1922). На жаль, іменем жодного з них навіть не названо вулицю в місті. Народився тут відомий художник Володимир Кивелюк, художник та скульптор Купецький Василь Володимирович й інші знані особистості нашої історії та культури.
До Першої світової війни у Скалаті на вічах не раз виступав громадсько-політичний діяч Михайло Петрицький, а вже під час війни у місті побували письменниця Наталія Романович-Ткаченко, історик Дмитро Дорошенко, майбутній голова Головної Української Визвольної Ради (1944—1945 рр.) Кирило Осьмак.
В період ЗУНР очолював повітовий комісаріат і представляв Скалатщину в парламенті республіки Михайло Новаківський — відомий діяч Української радикальної партії. В місті похований сотник УГА, командир групи «Підволочиськ» Алоїз Ляєр, підступно вбитий польськими військовиками біля Панасівки в червні 1919 р. У 1920—1930 рр. провідним організатором українського громадсько-політичного і культурного життя в місті й окрузі був адвокат, доктор права Арсен Тригубчак. В 1950-ті роки середню школу в Скалаті очолював Володимир Гладкий, уродженець с. Жеребки, в майбутньому доктор філологічних наук, професор Тернопільського педагогічного інституту. Від 1950 працювала зоотехніком, згодом директором Скалатської інкубаторської птахофабрики Єременко Антоніна Григорівна — Герой соціалістичної праці.
У Скалаті народився хореограф Петро Марунчак — організатор «Українського танцювального ансамблю Петра Марунчака» в Канаді.
Місто-замок Скалат — батьківщина народної артистки України, головного редактора Першого Національного телеканалу України Христини Стебельської. Попри те, що свідоме життя провела не у рідному місті, Христина Стебельська не забуває дбати про відродження старовинного замку. Зараз активно бере участь у підготовці до відзначення 500 річниці рідного міста.
Примітки [ред.]
- ↑ Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
- ↑ Богдан Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили», Тернопіль, «Підручники і посібники», 1998
Посилання [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Скалат |
 |
Подивіться Скалат у Вікісловнику, вільному словнику. |
Література [ред.]
- Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
|
|||||||||||
|
||||||||
|
|||||||||||||||||
