Скальви
| Скальви | |
|---|---|
 на карті терени скальвів позначені зеленим кольором | |
| Самоназва | скальви |
| Ареал |
Скаловія, Східна Пруссія Литва,  Білорусь |
| Раса | європеоїдна |
| Походження | ІІІ тис. до н.е. |
| Близькі до: | прусси, литовці, литвини |
| Входить до | литовці, білоруси |
| Мова | індоєвропейські мови, балтійські мови |
| Релігія | язичництво → християнство |
| Згас | 1542 р. |
Ска́льви (прусськ. Skalavo, Skalwa, лит. Skalviai, лат. Scalowite, Scalovians, жумуд. Skalvē, англ. Skalvians, нім. Schalauer) — балтійське плем'я, яке разом з аукштайтами (литовці давньоруських літописів), жемайтами (жмудами), надрувами[ru], а також частиною судавів (ятвяги), південними групами куршів, земгалів і селів увійшли до складу Литви на початку нашої ери. Скальви та балтійські племена мешкали в нижній[1] течії р. Німану і в басейні Даугави і були носіями неолітичної культури човноподібних сокир[2]. Відоме до приходу хрестоносців[3]. Їхніми предками є давньобалтійські племена, які заселяли дану територію з кінця ІІІ — на початку ІІ тис. до н. е.[4] (від часів Геродота ототожнюється з неврами, яких зараз теж відносять до гаплогрупи N1c-L1025[5]). Зазначене плем'я відоме від V ст.[6][7], та його вважають перехідною етномовною групою, яка була асимільована литовськими племенами в ХІІІ столітті внаслідок процесу постійних переселень останніх[8]. Скальви, як і прусси, сповідували язичництво.
Історія[ред. | ред. код]
Згідно Хроніки Пруської землі[en] (лат. Annales terrae Prussicae), складеної Петером з Дусбурга, близько 1326 року, скальви в 1240 р. населяли землі на південь від куршів в нижній течії р. Німану, яку прозвали Скаловією. За прусськими хроніками, назва племені походить від двох прусських братів на ім'я Схалауо.
Дослідження населення Скаловії того часу стало можливим завдяки могильникам зі спаленими рештками. Подекуди, на території проживання скальвів знаходились могильники коней. Судячи з розкопок, похоронні звичаї скальвів були дуже подібні до традицій інших західних балтів, таких як курші і прусси (наявність у могильниках скарбів, побутового начиння, мечів). У могильниках знаходять вироби масового виробництва, що вказує на розвиток ремесел і виділення ремісників із загальної маси хліборобів і скотарів.
Центром Скаловії ймовірно було місто Німан (на теренах сучасної Калінінградської області Росії. Петер з Дусбурга розповідав про дерев'яний замок, який неможливо було завоювати силою або взяти змором, тому що фортеця мала штучне озеро, багате рибою. Тому завойовники спалили замок.
У 1276—1277 роках, Скаловію, разом з прусами, підкорив Тевтонський орден, унаслідок чого вони зазнавали насильницької германізації та християнизації. У літописі лицарів були згадані дворяни Sarecka (Sareikā), Surbantas, Svirdotas, Surdota. У 1281 р. Жондель Шалвіз (Jondele Schalwithe) отримав перший привілей на землю, а в 1289 р. був побудований замок такого ж значення, як Німан. Між 1281 і 1383 роками земельні привілеї були надані багатьом провінціям тодішньої Скаловії.
Остання згадка про скальвів датується 1542 роком (щодо жителів замку Німан) і 1563 р. (щодо жителів замку Спліттер «Splitter»). Скальви, надруви й частина прусів утворили в XVI столітті субетнічну групу летувинників (литовників).
Князі[ред. | ред. код]
- Скалк (близько 75 р.), король Склавії-Скаловії (Sklavia), князівства Східної Пруссії на берегах річки Русь у гирлі Німану;
- Стінегота, вождь Скаловії (1268 р.)[9][10].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ (рос.)Археологи ищут доказательства происхождения Рюрика из Южной Балтии. LiveJournal.
- ↑ Литовці. Bank culture. Бібліотека Українського світу. Архів оригіналу за 25.02.2015. Процитовано 25.02.2015.
- ↑ (рос.)Москвин А. Г., Калининградская область. Притяжение янтарного края
- ↑ ЛИТОВЦІ. «Спадщина України» Західно-Українська Асоціація. Архів оригіналу за 25.02.2015. Процитовано 25.02.2015.
- ↑ Нёвры - Балты гаплогруппы N1c-L1025. Молекулярная Генеалогия (МолГен). Архів оригіналу за 21.01.2018. Процитовано 21.01.2018. (рос.)
- ↑ (рос.)Логунова К. К., Мужской поясной набор эпохи викингов на территории юго-восточной Балтии.
- ↑ (рос.)Признаки древностей эстиев и пруссов, — с. 28.
- ↑ Прусс. Curche: этимология теонима, функции божества; проблематика установления культовых соответствий на почве обрядовой традиции восточно-балтийских, славянских и других индоевропейских народов, Роландас Крегждис, Studia Mythologica Slavica 12. Ljubljana, 249—320
- ↑ (англ.)The Chronicle of Prussia by Nicolaus von Jeroschin: A History of the Teutonic Knights in Prussia 1190-1331: The Kronike Von. с. 188. Процитовано 21.01.2018.
Stinegota, the leader of the Scalovians
- ↑ (пол.)(рос.)Краткие замечания из текста Стрыйковского [Архівовано 2018-01-22 у Wayback Machine.] (Книга 7), M. Stryjkowski, «O początkach, wywodach, dzielnościach, sprawach rycerskich i domowych sławnego narodu litewskiego, żemojdzkiego i ruskiego».
Джерела[ред. | ред. код]
- (нім.)Gertrud Mortensen (geb. Heinrich), Beiträge zu den Nationalitäten- und Siedlungsverhältnissen von Preußisch-Litauen. Berlin 1927. (Dissertation, Königsberg, 1921), Digitalisat, abgerufen am 16. Juli 2014
- (нім.)R. Pawel, Das deutsche Memelland war der Prußengau Schalauen. Memeler Dampfboot, 1982, Nr.11. Abgedruckt in: Günter Uschtrin: Wo liegt Coadjuthen?: die Geschichte eines ostpreußischen Kirchspiels im ehemaligen Memelland. BWV Verlag, 2011, — ISBN 978-3830519010.
- (нім.)Reallexikon der germanischen Altertumskunde — Band 23, S.537 online
- (нім.)Deutsche Studien, Ausgaben 129—132, Ost-Akademie., 1996, S. 237 online
- (нім.)Das Sprachgenie: Georg Sauerwein — eine Biographie, S. 263 online
Посилання[ред. | ред. код]
- (рос.)Кулаков В. И., История Пруссии до 1238 года
| ||||||||||||||
