Скамандр (міфологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Скамандр
дав.-гр. Σκάμανδρος
картина Огюста Кудера «Ахіллес бореться з Скамандром».
Посада цар Троїd
Батько Океан або Зевс
Мати Тетія або Доріда
У шлюбі з Ідея[d]
Діти Teucer, king of Troyd, Каллоріяd, Strymod і Glauciad

Скамандр (грец. Σκάμανδρος) — ім'я двох персонажів давньогрецької міфології: річкового бога і його сина. Також відомий як Ксант або Ксантос, передусім як персоніфікація річки.

Річковий бог Скамандр був сином Океана і Тетії. За іншою версією його батьком був Зевс. Скамандр персоніфікував однойменну річку, яка текла попід стінами Трої. Скамандр мав дочку Главкію, яку герой Геракл забрав із собою, коли воював з Троєю, і вона стала коханкою Дімаха. Коли Дімах загинув у бою, Главкія попросила прихистку в Геракла і народила сина, якого назвала, як батька, Скамандром.

За настоятельства Геракла юний Скамандр став царем в Беотії. Той назвав місцеву річку Інах своїм іменем, а сусідній струмок — на честь матері Главкією. Дружиною Скамандра стала Акідуса, яка народила трьох дочок. На її честь цар назвав джерело. Дочкам Скамандра місцеві жителі поклонялися, називаючи їх «непорочними»[1].

За іншою версією, Скамандр був критським царевичем, що під час голоду привів критян в Малу Азію[2], де побудував місто Смінфій. Скамандр загинув у битві з племенем бебриків, втопившись у річці Ксант, але лишив по собі сина Тевкра від німфи Ідеї. Також є версія, що саме Тевкр привів критян до Малої Азії. Нащадки прибулих стали предками троянців[3].

Бог Скамандр у Троянській війні в образі річки боровся з Ахіллесом, який завалив води трупами вбитих ворогів. Тричі Скамандр (в «Іліаді» Ксантос) намагався вбити Ахіллеса, але був зупинений Герою, Афіною і Гефестом. Коли боротьба між Гефестом, що поливав річку вогнем, стала надто запеклою і загорілися навколишні землі, Скамандр випросив у Гери припинити сутичку. Гефест перестав лити вогонь і боги розійшлися миром[4].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Плутарх. Цит. тв. 41.
  2. Страбон XIII.1.48.
  3. Сервій. Коментарі до «Енеїди» Вергілія III.108; Страбон. Цит. тв.; Цец. Схолії до Лікофрона 1302.
  4. Гомер «Іліада» XXI

Джерела[ред. | ред. код]

  • Грейвс, Р. Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. — М. : Прогресс, 1992. — 620 с.