Сквира

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сквира
Skvyra gerb.png
Герб Сквири
Сквира.jpeg
Сквира на карті України. Київська область виділена.
Сквира на карті України. Київська область виділена.
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Київська область
Район/міськрада Сквирський район
Код КОАТУУ 3224010100
Засноване 1390
Магдебурзьке право 1616
Статус міста з 1938 року
Населення 16 800 (01.01.2012)[1]
Площа 63,28 км²
Густота населення 265,5 осіб/км²
Поштові індекси 09000 - 09003
Телефонний код +380-4568
Координати 49°43′56″ пн. ш. 29°39′03″ сх. д. / 49.73222° пн. ш. 29.65083° сх. д. / 49.73222; 29.65083Координати: 49°43′56″ пн. ш. 29°39′03″ сх. д. / 49.73222° пн. ш. 29.65083° сх. д. / 49.73222; 29.65083
Висота над рівнем моря 220 м
Водойма р.Сквирка
Назва мешканців сквиряни
День міста 22 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Сквира
До обл./респ. центру
 - фізична 121 км
 - залізницею 135 км
До Києва
 - фізична 121 км
 - залізницею 135 км
Міська влада
Адреса 09000, Київська область, Сквирський р-н, м.Сквира, вул. Богачевського,28
Веб-сторінка http://skvira-rada.gov.ua
Міський голова Писаренко Віталій Григорович

Скви́ра — місто на Придніпровській височині над річкою Сквиркою, районний центр Сквирського району Київської області.

Етимологія[ред.ред. код]

У тлумаченні назви міста дослідники не дотримуються однієї думки. Одні схиляються до того, що ім'я місту дала річка Сквирка (яка протікає по території міста), інші вважають, що його назва походить від староукраїнського слова "сквира" - щілина, тріщина, розкол, що повинне було б означати "місцевість над рікою, що протікає в глибокій ущелині". Також є думка, що назва міста Сквира походить від англійського слова Square, що в перекладі означає площа. Підтверженням цієї теорії є місто засноване вихідцями зі Сквири New Square, New York, США.

Географія[ред.ред. код]

Сквирщина — один з південних районів Київської області. Поверхня території Сквири погорбована, розчленована долиною річки Сквирки, ярами та балками.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат помірно континентальний. Середня температура січня -6.4°, липня +19,6°. Максимальна температура повітря влітку понад +30°С, а мінімальна температура взимку близько -30°С, опадів у середньому 550 мм на рік.

Екологія[ред.ред. код]

Ґрунти — чорноземи малогумусні. Є поклади глини, запаси піску.

Рослинний покрив представлений: кущами — ліщина, калина, бузина, терен, травами — папороть, суниця, конвалія, герань лісова та різні злакові. Дерева представлені грабом, дубом, липою, берестом, кленом, ясеном, осикою, яблунею, грушею, березою, вербою, сосною. Дика флора — ковил, типчак, тонконіг, пирій, горицвіт — збереглася подекуди на схилах балок, оскільки решта площі розорана під сільськогосподарські культури.

Водяться тут їжаки, тхорі, кроти, ховрахи, кажани, миші польові, сірі гадюки, вужі, ящірки, жаби трав'яні й ропухи. Із птахів — горобці, синиці, щиглі, сірі ворони, сороки, сизоворонки, одуди, дятли, шпаки, чайки, ластівки, чорногузи, дикі голуби, качки. В річці Сквирці і ставках – щуки, окуні, плітки, лини, в'юни, карасі, раки.

Історія[ред.ред. код]

У Середньовіччя[ред.ред. код]

Вперше згадується в грамоті литовського князя Володимира Ольгердовича 1390, наданої Юрію Івантичу Половцю, найдавніший відомий список якої відносився до 16 ст., що давало привід гіперскептикам піддавати сумніву беззаперечність її походження, проте, текстологічний аналіз грамоти вказує на її автентичнісь. Археологічні та лінгвістичні фахівці припускають, що Сквира виникла значно раніше.

З документів кінця XIV ст. відомо, що Сквира поряд з Яготином, Трилісами та іншими селами була власністю Коримана – нащадка Тугортхана, який був половецьким князем. Сказане дає підстави припускати, що Сквира являла собою одне з давніх поселень.

У XV ст. Сквира являла собою укріплене поселення, оточене земляним валом. Тут були великий палац феодалів, господарські подвір'я, млини і склади. В замку постійно перебував численний військовий гарнізон. Наприкінці XV ст. населення Сквири дуже постраждало від кримсько-татарської навали. У 1482 році кримські татари на чолі з ханом Менглі-Гіреєм спустошили значну частину Київщини. Сквира була вщент зруйнована.

Козаччина[ред.ред. код]

Після Люблінської унії 1569 року Сквира перейшла до Речі Посполитої. Місто увійшло до складу Білоцерківського староства. Тривалий час воно лишалося розореним. 12 червня 1591 року польський король Сигізмунд III видав київському воєводі князю М.Ружинському грамоту на право володіння Сквирою, заселення навколишніх земель та побудову замку. У 1615 році вона була оголошена слободою, внаслідок чого місцеві жителі звільнялися на 30 років від усяких податків та повинностей. Це приваблювало сюди втікачів із районів фільваркового господарства. Вже через рік Сквира налічувала 30 домів. Тоді ж для сприяння розвитку ремесла і торгівлі місту було надане магдебурзьке право (1616). Ним стали управляти магістрат. У 1629 році Сквира увійшла до складу Київського воєводства. Основну масу міського населення становили дрібні ремісники, селяни і козаки.

Наприкінці травня 1648 року в Сквирі діяв повстанський загін під проводом Я. Радкевича. Повстанці спільно з козаками зруйнували маєток польського магната О. Замойського. У 1648 р. Сквира стала козацьким сотенним містечком Білоцерківського полку, а у 1651 р. Паволоцького полку Української держави під керівництвом Б. Хмельницького.

З початку XVIII сторіччя на Правобережній Україні розгорнувся гайдамацький рух. У 1736 році гайдамацькі загони М. Гриви та І. Жили зайняли Сквиру. Сквиряни брали участь і в Коліївщині 1768 року.

Новий час[ред.ред. код]

За переписом 1789 року у Сквирі налічувалося 197 дворів. Після захоплення Правобережної України Росією у 1793 році Сквира була казенним містом, яке користувалося магдебурзьким правом. У 1795 році вона стала повітовим містечком Брацлавського намісництва, а з 1796 року - Київської губернії. З цього часу Сквира почала швидко зростати. За ревізією 1797 року населення міста становило близько 2 тисяч осіб. Основним заняттям мешканців були дрібні промисли й торгівля. Тут розвивалися також ремесла: шевське, ткацьке, ковальське та ін. 16 разів на рік відбувалися ярмарки.

Під час війни 1812 року у повіті був сформований 1-й Київський козацький полк, до якого вступили 277 місцевих козаків, і до ополчення - 231 ратник. Успішно провели також збір коней, волів, фуражу і продовольства для російської армії.

У першій половині XIX сторіччя у Сквирі відбувалося пожвавлення ремесла і торгівлі. Промислове виробництво тут було незначним. У місті діяли три тютюнові, три цегельні і пивоварне дрібні підприємства, які виробляли продукції на 4 697 руб. на рік. Значного розвитку набуло ремесло. Вже у 1855 році в місті налічувалося 1 245 ремісників різного фаху: шевців, столярів, ковалів, мідників, палітурників, ювелірів та ін. Сквира поступово перетворилася на досить значний торговельний пункт Київщини. Торгівлею тут займалися 192 купці, капітал яких дорівнював 84 тисячам рублів. Вони скуповували хліб у навколишніх селах та відправляли його до Одеси, звідки він ішов за кордон. Ярмаркова торгівля була досить значною. Товарообіг одного ярмарку становив у середньому 15-18 тисяч рублів.

В 1812 році в Сквирі проживало 3 622 особи, в 1846 році - 6 045 осіб. Основну частину населення міста становили міщани, які займалися ремеслом і торгівлею, а також сільським господарством на міських землях. Ці землі здавалися в оренду з торгів ділянками розміром від 4 до 10 десятин. Однак міська верхівка і заможні міщани захоплювали всі кращі ділянки.

У 1846 року у Сквирі перебував Т. Шевченко, тут він записав кілька народних пісень.

Будинок колишньої земської пошти, в якому 1846 року зупинявся Т.Г. Шевченко, про що свідчить меморіальна дошка на фасаді

Після реформ 60-х років XIX ст. відбувалося швидке зростання Сквири. У 1870 році в Сквирі налічувалося 427 ремісників. Крім того, наприкінці XIX сторіччя з'явилися дрібні ремісничі заклади, в яких застосовувалася наймана праця. Там працювало 568 робітників. Частина населення займалась сільським господарством.

З проведенням реформи міського самоврядування у Сквирі в 1878 році відбулися вибори до міської думи і управи, на які покладали нагляд за благоустроєм міста. Проте коштів на це виділялося дуже мало. Переважна більшість вулиць була незабрукована, будинки вкриті переважно соломою, що створювало сприятливі умови для пожеж. Населення міста і повіту обслуговували дві лікарні на 45 ліжок, в яких працювали семеро лікарів та фельдшер.

Б 1900 році населення становило понад 20 тис. осіб. У 1900 році у місті діяли вже дві тютюнові фабрики, на яких було зайнято 98 робітників, а також дрібні промислові підприємства: броварня, п'ять цегелень, каретний і шкіряний заводи, три водяні млини, хлібопекарня та 14 кузень, на яких працювало по 6-10 робітників. У 1902 році було відкрито "народний дім тверезості", при якому створили бібліотеку. Привілейовані стани обслуговувала бібліотека дворянського зібрання. Значну культурну діяльність проводив аматорський драматичний гурток, яким керувала актриса М. Старицька та учні. Діяло міське двокласне училище, де в 1904 році навчалися 324 хлопчики та 178 дівчаток, дві церковнопарафіяльні та єврейська недільна школа. у 1909 році тут відкрили чоловічу гімназію, в якій навчалося 200 дітей заможних батьків. У 1913 році в місті налічувалось 820 учнів. Сквирську гімназію закінчив відомий пистменник Аркадій Любченко.

У місті на поч. ХХ ст. якийсь час працював Максим Рильський, який залишив кілька віршів про місто. В місті селекціонер Й. Магомет заснував селекційну станцію, яка у середині ХХ ст. перетворена на дослідне поле ВАСХНІЛ.

Повітовий селянський з'їзд у травні 1917 року ухвалив пуідтримати надання Україні автономії у складі Російської федерації. ІІІ повітовий селянський зїзд у червні 1917 року постановив: "Підтримати Центральну Раду, як справжню єдину представницю українського народу". Сквиряни були учасниками І Київського губернського з'їзду у липні 1917 року, до складу губернської ради від Сквирського повіту обрано П. Шименко, Л. Поліщук, Н. Гейдур та П. Павліченко. Більшовики, які намагалися захопити владу у повіті зазнали поразки, у березні 1918 року відновлено українську владу.

Наприкінці листопада 1918 року більшовицький загін, що складався з робітників Шамраївського цукрозаводу, захопив Сквиру але на початку грудня місто визволили загони українського військ.

У червні 1919 року Сквира була проголошена центром Сквирської Народної Республіки. і стала осередком повстання на чолі з Юрком Мазуренком.

З 1923 року Сквира стала центром району. У 1925 році Сквира, де більшість населення займались сільським господарством, була переведена до розряду селищ міського типу, а в 1938 році їй надали статус міста.

Важливу роль у колективізації, розвитку продуктивних сил артилерій, переходу сільського господарства на рейки механізації відіграли МТС (машинно-тракторні станції). Перші МТС були створені у Сквирі у 1930 році та мали 70 тракторів. Зросла мережа лікувальних закладів. Населення Сквири обслуговували міська лікарня на 150 ліжок, районна поліклініка, протитубдиспансер, пологовий будинок, дитяча амбулаторія, жіноча консультація, шкільні медпункти, молочна дитяча кухня, фізіотерапевтичний кабінет.

В час злочинного Голодомору 1932-33 років місто і район зазнали значних людських втрат.

14 липня 1941 року в Сквиру окупували німецькі війська. Почалася жорстока розправа з населенням. За час окупації загинуло 1500 громадян, 1125 юнаків і дівчат вивезли на каторгу до Німеччини. Окупанти грабували населення, відбирали у нього майно, худобу і хліб. Партизани допомогали Червоній Армії визволяти Сквиру. Наприкінці грудня 1943 року 240-а стрілецька Київсько-Дніпровська Червонопрапорна дивізія визволила місто.

Після відновлення державної незалежності України у Сквирі відбулися значні зміни, впроваджено демократичні вибори, утворено осередки нових партій, сквиряни брали активну участь у Помаранчевій революції 2004 року. На поч. ХХІ ст. ліквідовано пам'ятник Ленінові, натомість встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку.

Влада[ред.ред. код]

Влада у місті представлена органом місцевого самоврядування - Сквирська міська рада, в Сквирському районі - Сквирська районна рада та Сквирська районна державна адміністрація. Сквирська міська рада є представницьким органом територіальної громади. Міська рада представлена 36 депутатами. Місто поділено на 18 округів, кожний округ відповідно представлений в раді 2 депутатами. Виконавчим органом міської ради є її виконавчий комітет. Сквирська міська рада в своєму складі має 5 постійних депутатських комісій, в кожну з яких входить по 7 депутатів, зокрема, постійна депутатська комісія з питань планування бюджету та фінансів, постійна депутатська комісія з питань землекористування, будівництва та архітектури, постійна депутатська комісія з питань молоді, освіти, культури та охорони здоров’я, постійна депутатська комісія з питань благоустрою, комунального господарства та охорони навколишнього середовища, постійна депутатська комісія з питань регламенту, депутатської етики, забезпечення діяльності депутатів.

  • Писаренко Віталій Григорович – Сквирський міський голова (мер міста).
  • Кульбабенко Лариса Миколаівна – секретар Сквирської міської ради.
  • Добровольський Володимир Олександрович – перший заступник Сквирського міського голови.
  • Телега Володимир Васильович – заступник Сквирського міського голови.

Економіка[ред.ред. код]

Працюючі підприємства Сквири:

Туризм[ред.ред. код]

Турфірма “JOIN UP” (вул. Богачевського, 23).

Кафе-бар “Казка” (вул. Шевченка, 1).

Транспорт[ред.ред. код]

Автостанція у місті Сквирі

Послуги автотранспорту, перевезення пасажирів у місті надаються приватними підприємствами: таксі «Еліт», Фіялко Н. М., Чвирук О. П., Скрипа В. П.

Архітектура[ред.ред. код]

Пам'ятники та скульптури[ред.ред. код]

Одним із пам'ятників монументального мистецтва є пам'ятник Миколі Михайловичу Ольшевському, розташований на розі вулиці Богачевського та вулиці Карла Лібкнехта. Також пам'ятник воїнам автомобілістам, полеглим у боях за радянську Батьківщину 1941-1945 року, розташований біля центральної Автостанції "Сквира". Пам'ятник героям Великої Вітчизняної Війни, що пали в боях за волю й незалежність Батьківщини (1941-1945), розташований по вулиці Карла Маркса, 51. Пам'ятник Вічна пам'ять героям Чорнобиля, розташований по вулиці Богачевского, 11, на території Сквирского відділення державного пожежного нагляду.

Будівлі[ред.ред. код]

Однією з історичних пам’яток міста Сквири є будинок, у якому в даний момент розташовується підприємство по обробці і виготовленню трикотажних виробів. (вул. Володарського, 10) Його побудувала будівельна фірма Громова в 1911 році, де знаходилась земська управа. На будинку висить меморіальна дошка з написом: «Цей будинок колишньої земської управи передається державі як пам'ятник псевдоросійського стилю архітектури модерну”. Охороняється державою, як пам'ятник архітектури.

Культура[ред.ред. код]

Головний заклад культури Сквири — райониий Будинок культури, відкритий у 1945 році. (вул. Богачевського, 35). Нині тут проводять різні культурно-розважальні заходи, є аудіостудія.

У місті діє декілька музеїв:

  • Сквирський народний краєзнавчий музей (Ювійлейна площа, 1);
  • Краєзнавчий музей Сквирської ЗОШ № 2 (пр. Володарського, 2);
  • Музей історії Сквирського ліцею (вул. К. Лібкнехта, 63).

Бібліотеки[ред.ред. код]

Центральна районна бібліотека (вул. Богачевського, 33). Має велику базу книг, читальний зал. Ділиться на два крила: доросла бібліотека та дитяча бібліотека.

Районна газета — «Вісник Сквирщини» (редактор Катерина Бондарчук).

Єврейська громада[ред.ред. код]

Синагога, відреставрована в 2004 році

В 1789 було 37 єврейських дворів (з 197). У 1847 році було 2184 євреїв. У 1897 році було 8910 євреїв, або 39,5% усього населення. У 1905 році євреї постраждали від погромів і багато хасидів іммігрувало в США штат Нью Йорк, де заснували містечко Нью Сквере (New Square (назву можна перекласти як «Нова Сквира» або «Нова Площа»).

Освіта і наука[ред.ред. код]

В Сквирі діє дитяча школа мистецтв і музична школа (вул. Богачевського, 66). Тут відбувається виховання, навчання, розвиток у дітей та підлітків таланту у різних аспектах мистецтва. Сквирський ліцей Сквирської районної ради (вул. К. Лібкнехта, 63). Також у місті є 5 загальноосвітніх шкіл.

Персоналії[ред.ред. код]

Відомі сквиряни:

Цікаві факти[ред.ред. код]

Суслов Євгеній Іванович  (28.05.1981 р.) – наймолодший мер Європи (у 21 рік став мером Сквири).

Великою популярністю у Сквирі на початку 19 століття користувався аматорський драматичний гурток, яким керувала дочка відомого українського письменника Михайла Старицького, актриса і театральний діяч Старицька Марія Михайлівна .

Див. тж.[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2012 року, Київ-2012 (rar) — Державний комітет статистики України
  2. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 326 с. ISBN 966-8201-26-4

Література[ред.ред. код]

Skwira // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innyh krajów słowiańskich. — Warszawa: Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1889. — T. X (Rukszenice — Sochaczew)