Скирда Людмила Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Людмила Михайлівна Скирда
Liudmyla Skyrda1.jpg
Дата народження: 15 вересня 1945(1945-09-15) (68 років)
Місце народження: м. Кіровоград, УРСР
Громадянство: Україна Україна
Рід діяльності: поетеса, вчений-літературознавець, літературний критик, культуролог, перекладач

Людми́ла Миха́йлівна Скирда́ (народилась 15 вересня 1945, Кіровоград, УРСР) — українська поетеса, вчений-літературознавець, літературний критик, культуролог, перекладач, член Спілки письменників України, лауреат літературних премій імені Андрія Малишка, Григорія Сковороди, Володимира Винниченка, Івана Кошелівця, Заслужений діяч мистецтв України.

Біографія[ред.ред. код]

Людмила Скирда народилась 15 вересня 1945 року у місті Кіровоград в родині службовців. Мати — Тамара Скирда. З 1950 року її родина проживає в Києві, де у 1968 році Людмила Скирда закінчила філологічний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Перші вірші поетеси були опубліковані в газеті «Літературна Україна» і в журналі «Дніпро» у 1962 році. Вони були передруковані українською діаспорою в Канаді, США та Польщі. Після виходу першої книги «Чекання» у 1965 році, почали з'являтись захопливі відгуки в іноземній пресі та жорстка критика у радянській.

У 1968 році Людмила Скирда вступила до аспірантури Київського державного університету. У 1974 році вона захистила кандидатську дисертацію, присвячену творчості репресованого поета Євгена Плужника і почала працювати доцентом кафедри історії української літератури в КДУ.

З 1984 по 1988 рік Людмила Скирда вела авторську культурологічну програму «Живе слово» на УТ.

З 1986 по 1988 Людмила Скирда перебуває у докторантурі, де завершує роботу над докторською дисертацією, присвяченою українській поемі.

З 1988 року Людмила Скирда вирушає до Відня, де її чоловік — український дипломат Юрій Костенко- обіймає посаду Постійного представника України при міжнародних організаціях, а невдовзі стає першим Надзвичайним і Повноважним Послом незалежної України в Австрійській Республіці. Поетеса розпочинає активну культурницьку та творчу діяльність, спрямовану на налагодження дружніх контактів з українською діаспорою, австрійською інтелігенцією та ЗМІ ,читає лекції з української літератури, веде програми на австрійському телеканалі «ORF», присвячені Тарасу Шевченку, Лесі Українці, Івану Франку, Євгену Плужнику, Миколі Гоголю тощо. Дві окремі програми на «ORF» вперше було присвячено творчості поетеси Людмили Скирди. Невдовзі з'являються її книги віршів німецькою мовою «День Душі» (1994) та «Медитації біля Стефансдому»(1994). У їх презентації, що відбулась у Польському культурному центрі, брали участь відомі австрійські та польські поети, музиканти, громадські і політичні діячі Австрії, дипломатичний корпус.

У 1994 році чоловіка Людмили Скирди Юрія Костенка призначено Надзвичайним і Повноважним Послом України у ФРН і вона переїздить до Бонну, де продовжує свою творчу діяльність. У Німеччині виходять її книги «Рейнські елегії» (1995), «В обіймах Югентстилю» (1996), презентації яких відбулись за участю творчої громадськості і дипломатичного корпусу Бонну.

З 1997 по 2000 рік поетеса живе і працює в Києві, де видає книги «Ad astra» та «Рожевий янгол або композиції за кермом», які викликали величезний інтерес преси та літературної громадськості України.

З 2001 року чоловіка Людмили Скирди Юрія Костенка було призначено Надзвичайним і Повноважним Послом України в Японії, куди поетеса переїздить і де живе і працює до 2006 року. За цей час вона видає книги японською мовою «Сад любові і сонця» (2004), «Чарівна мушля»(2004) та українською — «Дзуйхітцу від сакури»(2005), перекладає українською мовою книгу «Будувати мости» (2004) Її Величності Імператриці Японії Мітіко, читає лекції з української літератури в університеті Кіото та з гендерних проблем сучасності в університеті Sokko Gakai.

На японському телебаченні творчості Людмили Скирди було присвячено кілька програм, статті про неї та інтерв'ю регулярно з'являлись в японській пресі. Презентації книг відбулись в найбільших містах Японії — Токіо, Осаці, Якогамі, Кіото.

У 2006 році Людмила Скирда повернулася на Батьківщину, де продовжувала плідно працювати. З 2006 по 2009 рік її книги мовами цих країн виходять у ОАЕ («Сьоме небо»), Греції («Еліністичні елегії»), Італії(«Метелики і квіти»), Кореї(«Сливовий дощ»),Росії («Птахи і квіти чотирьох сезонів»), де відбуваються їх презентації, які викликають широкий резонанс у пресі цих держав.

У 2009 році Людмила Скирда нагороджується золотою медаллю Medaglia d'oro — (Медалья д'оро) Спілки «Данте Аліг'єрі»(Італія), що вручається за вагомий внесок у розвиток культурних зв'язків з Італією та поширення італійської мови та літератури закордоном. В цьому ж році Людмила Скирда презентує українську поезію на Всесвітньому мистецькому фестивалі — Дельфійські ігри у Чеджу (Корея).

У 2009–2012 рр. — жила і працювала в КНР, разом з чоловіком Юрієм Костенко Надзвичайним і Повноважним Послом України у КНР. Надрукувала у Пекіні три поетичні книги китайською мовою «Подих Китаю», «Мелодії чотирьох сезонів», «Голоси Піднебесної»[1].

Ім'я Людмили Скирди є одним з небагатьох українських літературних імен вже широко відомих закордоном.

Її поезія ввібрала в себе вплив і європейських, і східних культур, що призвело до появи абсолютно унікального поетичного явища не тільки в контексті української літератури, але і літератур усього слов'янського світу. Вірші Людмили Скирди перекладено англійською, італійською, португальською, російською, польською, угорською, румунською, фінською, німецькою, японською, корейською, узбецькою, грецькою, китайською і арабською мовами.

Поезія: «Чекання», «Сходи», «Крила», «Елегії вечірнього саду», «Музика для двох», «Дні і ночі», «Гармонія», «День душі», "Медитації біля Стефансдому ", « Оливкова віть», "Рейнські елегії ", " В обіймах югендстилю ", " Ad Astra ", " Рожевий янгол або композиції за кермом ", " Сад любові і сонця ", "Чарівна мушля ", " Дзуйхітцу від сакури ", «Соло сонячної душі»(2008), « Птахи і квіти чотирьох сезонів»(2008), « Сьоме небо»(2008), «Сливовий дощ»(2009), " Елліністичні елегії "(2009), « Метелики і квіти»(2009), " Спів Азалії "(2009). Людмила Скирда — автор більш ніж двохсот наукових статей і культурологічних есе, опублікованих в Україні та інших країнах.

Наукові монографії: «Сучасна українська поезія», «Поет і воїн», «Євгеній Плужник», «Сучасна українська поема».

Портрети Людмили Скирди писали славетні художники України: Григорій Гавриленко (1964, 1970, 1978), Віктор Зарецький (1966, 1970, 1986), Іван Марчук (1979), Іван Бедзір (1967), Ірина Макарова (1978), Микола Компанець (1985), Микола Рапай (1970, 1975, 1982); скульптурні портрети — Макс Гельман (1968), Микола Рапай (1970, 1980).

У 1966 році Людмила Скирда зіграла роль у кінофільмі славетного українського поета та режисера Миколи Вінграновського «Берег надії» Кіностудії імені Олександра Довженка.

Поезія[ред.ред. код]

  • «Чекання», Київ, 1965
  • «Сходи», Київ, 1975
  • «Крила», Київ, 1978
  • «Елегії вечірнього Саду», Київ, 1982
  • «Гармонія», Київ, 1984
  • «Дні і ночі», Київ, 1985
  • «Музика для двох», Київ, 1988
  • «День душі», Відень, 1991, (нім. мов.)
  • «Медитації біля Стефансдому», Відень, 1994, (нім. мов.)
  • «Рейнські елегії», Бонн, 1996, (нім. мов.)
  • «В обіймах югендстилю», Бонн, 1997
  • «Ad astra», Київ, 2000
  • «Рожевий янгол або композиції за кермом», Київ, 2000
  • «Сад любові і сонця», Токіо, 2004, (япон. мов.)
  • «Будувати мости», Токіо, 2004, (переклад українською книги Її Величності імператриці Японії Мітіко)
  • «Чарівна мушля», Токіо, 2004, (япон. мов.)
  • «Дзуйхіцу від сакури», Токіо, 2005
  • «Solo of the sunny soul», Київ-Токіо, 2007, (англ. мов.)
  • «Птицы и цветы четырех сезонов», Київ-Москва, 2008, (рос. мов.)
  • «Елліністичні елегії», Афіни, 2009, (грец. мов.)
  • «Сьоме небо», Абу-Дабі, 2009, (араб. мов.)
  • «Метелики і квіти», Рим, 2009, (італ. мов.)
  • «Спів Азалії, Ташкент», 2009, (узбец. мов.)
  • «Сливовий дощ», Сеул, 2009, (кор. мов.)
  • «Подих Китаю», Пекін, (кит. мов.)
  • «Мелодії чотирьох сезонів»,Пекін, (кит. мов.)
  • «Голоси Піднебесної», Пекін, (кит. мов.)

Монографії[ред.ред. код]

  • «Сучасна українська поезія»
  • «Поет і воїн»
  • «Євгеній Плужник»
  • «Сучасна українська поема»

Літературні премії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]