Склавіни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Слов'яни — східна група індоєвропейських народів VI столітті
«Склавенія» Лужичани на мапі 1000 року
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
Coat of Arms of Ukraine

Склавини (склавени, Sclaueni) — назва слов'янських племен, розселених на північ від Дунаю, у візантійських, греко- і латиномовних джерелах 6 століття. Склавіни є видозміною імені «славіни» («словени») внаслідок вставки звуку «-к», тому що в грецькій і латинській мовах є неприйнятним звукосполучення «-сл». У V ст. венеди стали спільною етнічною основою для формування південних і західних слов'ян — склавінів, які розселилися від Балкан до Вісли, та антів — предків українців, які заселили територію між Дністром та Сіверським Дінцем.

Найперша згадка про склавінів міститься у творі Псевдо-Кесарія Назіанзького «Відповіді на запитання» (початок 6 століття). Загалом вірогідні й порівняно ґрунтовні відомості про склавінів подають готський історик Йордан (у книзі «Про походження і діяння готів») та Прокопій Кесарійський (у «Книгах про війни»). За Йорданом, склавіни становили одне з відгалужень венетів і розселялися на південь від витоку Вісли. Обидва автори розміщували склавінів між Дністром на сході та, ймовірно, басейном Тиси на заході.

Територія, яку займали склавіни, накладається на ареал археологічної культури празької кераміки і включає в себе Чехію, Моравію, Словаччину, Угорщину, Румунію, більшу частину Молдови, правобережну лісостепову частину України та українське Полісся, частину Сербії (Воєводину), можливо, частини Хорватії, Словенії та Австрії.

З візантійських джерел відоме ім'я склавінського ватажка Добрета, що правив союзом племен в другій половині шостого століття.

Склавінам належить головна заслуга у колонізації слов'янами Балканського півострова у кінці 6 — першій половині 7 століття.

Про склавінів (населення празької культури) див. також: Бурштиновий шлях. Вплив на цивілізації