Скнятине

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Скнятине - населений пункт у Калязинському районі Тверської області, залізнична платформа Савелівського напрямку. Розташоване на Скнятинскому півострові на лівому березі річки Нерль (Волзька) у місці її впадання у Волгу (Угличське водоймище). Устя ріки Нерль відгороджене від русла Волги островом Скнятіне, який оточено трьома вирами. Глибина Угличського водоймища в цих місцях становить 5-11 м до півночі від острова й 9 м до півдня. Відразу за островами глибина Волги становить до 15 м. Скнятіне з усіх боків оточене лісом, переважно хвойним. У ньому переважають ялина й сосна. Зустрічаються осика й береза. Скнятино розташовано на висоті 117 м над рівнем моря.

Історія[ред.ред. код]

За Никоновським літописом місто Скнятин (Кснятин, Костянтин) заснований Юрієм Долгоруким в 1134 р., у цьому ж році була споруджена церква. В 1148 р. згадується в літописах як фортеця на кордоні Володимиро-суздальського князівства й Новгородської землі. 1216 року розорений новгородцями, 1236 року зруйнований монголо-татарами, в 1288 спалений під час князівської усобиці. З кінця XIV ст. входив у Кашинське питоме князівство. 1459 року згадується вже як село. В 1888-му населення Скнятина становило 696 осіб.

Незважаючи на віддаленість Скнятіне від великих міст, сталінські репресії не обійшли стороною і його. 7 жовтня 1937 року священик скнятинської церкви отець Володимир був арештований і ув'язнений в Кашинській в'язниці, де його допитували протягом трьох днів. Йому було пред'явлене обвинувачення в антирадянській агітації, тому що він висловлював сумнів у необхідності колгоспів і обвинувачував радянську пресу в тому, що вона приховує щирі масштаби катастрофи Республіканської Армії Іспанії, боротьба якої проти франкістів у ході Громадянської війни в Іспанії 1936 - 1939 рр. була елементом радянської пропаганди. 1 листопада Трійка НКВС засудила отця Володимира до розстрілу. Священик Володимир Введенський був розстріляний через день, 3 листопада 1937 року. Батько Володимир прилічений до лику святих новомучеників і Сповідників Російських на Ювілейному Архієрейському Соборі Російської Православної Церкви в серпні 2000 року до загальцерковного шанування.

У другій половині 30-х рр. у верхньому плині Волги почалося будівництво Іваньківського, Углічського й Рибінського водоймищ. Головними завданнями будівництва були: забеспечення безперебійного водопостачання Москви й створення напору води щодо функціонування проектованих гідроелектростанцій. Рішення про будівництво Верхньоволзьких гідровузлів – Углічського й Рибинського було прийнято 14 вересня 1935 року постановою ЦК ВКП(Б) і Раднаркому СРСР.

До будівництва Угличської та Рибінської ГЕС в усім світі була прикута величезна увага. У ті роки у світі ще ніхто не вів будівництво гідроелектростанцій на рівнинних ріках і нескельних підставах. 8 грудня 1940 року відбувся врочистий пуск першого гідроагрегата. Після спорудження Угличського водоймища в 1939 році земляні зміцнення, древнє городище й стара гілка залізниці були затоплені. Через ріки, що розлилися, Нерль і Волнушку споруджені залізобетонні мости.

Транспорт[ред.ред. код]

Через Скнятине проходить залізнична гілка Савелове - Кашин. У Скнятині зупиняються поїзд далекого прямування №602Я «Москва-Рибінськ» і місцеві поїзди Савелове-Сонкове й Савелове-Угліч. Раніше в Скнятині існував залізничний вокзал (станція). Однак в 1997 році він був закритий. У цьому ж році був розібраний і залізничний роз'їзд станції. До 2001 року вокзал стояв, забитий дошками, поступово руйнуючись. У 2001 році вокзал згорів. Єдина автодорога від Скнятина веде в село Нерль, де перетинається з автомобільної дорогою Сергієв Посад - Калязин. Від села Нерль також іде дорога в Талдом. Через Калязин можна потрапити в Кашин і Углич.

Прямої дороги на Кимри немає - тільки через автомобільну дорогу Нерль - Талдом (у розвилки в селі Квашонки Талдом - ліворуч, Кимри й Білий Городок - праворуч). До повороту на Скнятіне в селі Нерль із Москви можна доїхати по Ярославському шосе до міста Сергієв Посад, потім, повернувши на Калязин. За 1 км від Скнятинє асфальтова дорога закінчується й у селі Волнога дорога вже ґрунтова. Від з/д станції Савелово (місто Кимри) до повороту на Скнятіне ходить автобус. Регулярного автобусного сполуічення зі Скнятіном немає. У Скнятінському мисливському господарстві є човнова станція, а в селі Волнога є пристань, однак регулярного річкового сполучення також немає.

Економіка[ред.ред. код]

У Скнятині розташоване Скнятинське мисливське господарство Військово-мисливського суспільства. База перебуває в одному із заток Углічського водоймища на загальній заплаві рік, що злилися, Нерль, Волнушка й Волга. Причому русло Волги як би відділяється від заплави ланцюжком островів, на яких улітку охоче розселяються рибалки.

Вище Нерлі у Волгу впадає ріка Печухня, нижче - ріка Бричка. У навколишніх базу водоймах водяться щука, судак, лящ і подлещик, окунь, плотва, язь, лин, густера, жерех, минь, сом, йорж. По берегах є ліси, де, як правило, буває непоганий урожай грибів і ягід.

Посилання[ред.ред. код]