Скуратівський Вадим Леонтійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вадим Скуратівський

Скураті́вський Вадим Леонтійович (* 5 жовтня 1941 р., с. Бакланова Муравійка, Куликівський район, Чернігівської області) — український мистецтвознавець, історик, літературознавець, публіцист. Професор кафедри Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого.

Доктор мистецтвознавства (1997), кандидат філологічних наук (1971), член-кор. Академії мистецтв України (з травня 2001 р.), член Спілки кінематографістів України (1990) та Асоціації українських письменників (1997).

Заслужений діяч мистецтв України (24 березня 2011)[1]

Біографія[ред.ред. код]

В. Л. Скуратівський читає зі сцени Євромайдану лекцію «Шістдесяті — катастрофа української відлиги»

Народився в сім'ї вчителів.

Закінчив (1965) Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (факультет романо-германської філології).

Кандидатська дисертація «Мистецькі проблеми у німецькому романі ХХ ст.»

Докторська дисертація «Екранні мистецтва у соціокультурних процесах XX століття».

19661969 — аспірант, 19691971 — викладач кафедри зарубіжної літератури, Київський університет ім. Т.Шевченка.

19711978 — редактор відділу критики, журнал «Всесвіт» (залишив роботу за звинуваченням у «націоналістичних ухилах»).

19781980 — не мав постійного місця роботи, читав лекції в Київському державному інституті театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого, Київському художньому інституті, по лінії Бюро пропаганди радянського кіномистецтва та Товариства «Знання».

19801982 — молодший науковий працівник, НДІ психології України.

19821985 — заступник директора з наукової роботи, Літературно-меморіальний музей Лесі Українки.

Вересень 1985 р. — вересень 1986 р. — старший викладач кафедри філології, Київ. держ. інститут театр. мист. ім. І.Карпенка-Карого.

19861988 — викладач кафедри літератури, Київський державний інститут культури.

З вересня 1988 р. — старший викладач, з 1991 р. — доцент катедри кіна і телебачення, з 1998 р. — професор кафедри телережисури, Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого.

З 1991 р. — редактор відділу науки і культури журналу «Сучасність».

19921994 — член колеґії Міністерства культури України.

1995 — читав курс української історії та історії української культури в Женевському університеті.

З 1997 р. — доцент кафедри історії та культурології у Національному університеті «Києво-Могилянська академія»

З 1998 р. — веде авторську рубрику «Монологи» в газеті «Столичные новости».

Один з учасників ініціативної групи «Першого грудня».[2]

Автор книг[ред.ред. код]

  • Мистецькі проблеми в німецькому романі XX ст. (1972)
  • Поет-патріот Шандор Петефі (1972)
  • Українське бароко" (1995, комп'ютерний варіант)
  • Етюди з світової літератури (1995),
  • Історія та культура. — К.: Поезія, 1996
  • Екранні мистецтва у соціокультурних процесах XX століття: Генеза. Структура. Функція, тт. 1-2. — К.: Поезія, 1997
  • Проблема авторства «Протоколов сионских мудрецов». — К.: Дух і літера, 2001

Автор понад 1000 публікацій з історії української, російської та західних літератур, загальної історії, філософії історії, історії кіна та театру.[3] [4] [5]

Доробок у сфері кіно та телебачення[ред.ред. код]

Був автором-ведучим циклів телепередач «Свіжий погляд на історію» (УТ-2, 1996), «Монологи. Надії і втрати» (ТРК „Студія «1+1»“, 19971998), «Бачу землю» (2002, 1-й Національний).

Знявся в ігрових фільмах: «Родимка», к/м (1991), «Співачка Жозефіна та мишачий народ» (1994), «Посмішка звіра» (19971999), «Шум вітру» (2002).

Ґран-прі актора фестивалю «Стожари» за найкраще виконання чоловічої ролі непрофесіоналом (1995; худ. фільм «Співачка Жозефіна, або мишачий король», за Францом Кафкою).

Примітки[ред.ред. код]

Джерела інформації[ред.ред. код]