Скуратівський Василь Тимофійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Тимофійович Скуратівський
Псевдонім Древлянський, В. Т., Васильчук В. Т., Тимощук В. С.
Народився 25 жовтня 1939(1939-10-25)
Великий Ліс, Мединівська сільська рада, Чоповицький район, Житомирська область, Українська РСР, СРСР[1]
Помер 16 грудня 2005(2005-12-16) (66 років)
Київ, Україна
Поховання Берковецьке кладовище
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність народознавець, журналіст
Сфера роботи література[2], видавнича справа[2] і етнографія[2]
Мова творів українська
Magnum opus «Берегиня»
Премії Премія ЛКСМУ імені Миколи Островського — 1982
Золоте перо, імені Павла Чубинського
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Скуратівський.

Василь Тимофійович Скураті́вський (25 жовтня 1939 — 16 грудня 2005) — український народознавець, письменник, видавець. Одним із перших у новітній Україні видав народознавчу книгу «Берегиня».

Біографія[ред. | ред. код]

Народився на глухому поліському хуторі Забуда, пізніше переселеному до села Шевченкове (пізніше Великий Ліс) на Житомирщині.[3] Ця подія відбулася восени 1939 року між святом Покрови (14 жовтня) та Змитра (Дмитра, 8 грудня), коли точно — батьки призабули, а в посвідченні про народження паспортистка записала 25 жовтня 1939 року.

Батько — Тимофій Якович Скуратівський (1898–1981), мати — Мотрона Антонівна Скуратівська (1900–1978), обоє селяни. Батько був знаним на селі столяром, виготовляв діжки, скрині, ліжка, вулики та інше. Для власних потреб розробив і виготовив дерев'яну медогонку, яка нині перебуває в експозиції Переяславського музею народної архітектури та побуту (хата-музей бджільництва). У родині було п'ятеро дітей, однак вижило двоє: старша сестра Ольга та найменший і єдиний син Василь.

З дитинства любив читати. У 13 років вирішив стати письменником, написав першого вірша і надіслав до районної газети. Відповідь не забарилась — порадили більше читати і краще вивчати рідну мову та літературу. Однак хлопець був настирливим і продовжував надсилати до редакції нові свої вірші, байки, замальовки, дописи. З часом їх почали друкувати.

Після закінчення школи у 1959 році, працював кілька місяців коректором у народицькій районній газеті, і тільки з'явилась можливість, перейшов на журналістську роботу до олевської райгазети «Колгоспник Олевщини». По трьох роках роботи звільнився і поїхав шукати долі в Сибіру. Працював у тайзі на заготівлі живиці, кілька місяців вчився на розмітчика в Іркутську, коли знайшов журналістську роботу, переїхав до Усть-Кута. Загалом у Сибіру перебував півтора року.

Повернувшись до України, продовжив журналістську роботу в різних газетах українського Полісся (Народичі, Радомишль, Олевськ, Житомир, Київ), працював у Немішаєвському сільгосптехнікумі.

У 1964 закінчив Московську заочну школу журналістики, 1967 р. вступив на навчання до Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка на факультет журналістики.[4]

З 1969 року працював редактором у журналі «Народна творчість та етнографія». З 1970 року з'являються у періодиці перші статті на народознавчу тематику. Згодом розпочинає роботу над науковою монографією про традиційне пасічництво.

У липні 1973 року викликають до КДБ у справі Василя Овсієнка, відтоді перебуває під наглядом спецорганів.

Помер 16 грудня 2005 року. Похований в Києві на міському Берковецькому кладовищі.

Творчий доробок[ред. | ред. код]

Визнання приходить під час публікації першого циклу народознавчих матеріалів «Зелене полум'я сосни» у газеті «Молодь України» (1983), далі продовжив публікації у виданнях «Сільські вісті», «Культура і життя», «Пам'ятки України», «Наука і суспільство».

1987 року виходить книга «Берегиня»,[5] [6]яка витримала не одне видання і викликала хвилю зацікавлення народознавством у країні. Далі виходили у світ інші книги: «Покуть», «Погостини», «Святвечір», «Місяцелік», «Русалії», «Кухоль меду», «Я сам про себе розкажу» та інші.[7] Всього за життя письменника було видано понад 20 книг.

Скуратівський пропагував традиційну культуру, обряди. Був ініціатором започаткування уроків народознавства у школах, одним із організаторів фестивалів: «Котилася торба» (дитячі ігри), «Коляда» (новорічні та різдвяні традиції), «Берегиня» (міжнародний фестиваль фольклору). Організував та проводив багаторічну народознавчу експедицію «Чумацькими шляхами». З 1992 року започаткував та видавав народознавчий часопис «Берегиня»[1] [Архівовано 12 жовтня 2007 у Wayback Machine.].

Пам'ять[ред. | ред. код]

Надгробний пам'ятник Василеві Скуратівському в Києві на міському Берковецькому кладовищі

26 жовтня 2019 в місті Малині відбувся I-й Всеукраїнський літературно-мистецький фестиваль імені Василя Скуратівського «До Василя!».[8][9]

Відзнаки[ред. | ред. код]

За журналістку та літературну роботу нагороджений преміями:[10]

Висувався на здобуття Шевченківської премії.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Скуратівський Василь Тимофійович
  2. ↑ а б в Czech National Authority Database
  3. ↑ Кодлюк, Я.; Одинцова, Г. (2006). 120 розповідей про письменників (українською) . Київ: Наш час. с. 132–134. ISBN 966-8174-10-0.
  4. ↑ Костриця, М. М.; Костриця, М. Ю. (2009). Житомирщина туристична : краєзнав. нариси (українською) . Житомир: Полісся. с. 309—311. ISBN 978-966-655-406-5.
  5. ↑ Пасічник, М. (2014). Письменники Житомирщини. Кн. 2 (українською) . Житомир: Рута. с. 324—329. ISBN 978-617-581-231-0.
  6. ↑ Кожному мила своя сторона : Краєзн. нариси про видат. людей, минуле Житомирщини, обряди і звичаї населення краю (українською) . Житомир: Журфонд. 1997. с. 185—187. ISBN 5-86868-011-1.
  7. ↑ . Більчук, М. (2007). Українські та зарубіжні письменники : Розповіді про життя та творчість (українською) . Тернопіль: Підручники і посібники. с. 151—152. ISBN 978-966-07-0957-7.
  8. ↑ Відвідали І Всеукраїнський літературно-мистецький фестиваль "До Василя! ". web.archive.org. 27 листопада 2019. Архів оригіналу за 27 листопада 2019. Процитовано 7 червня 2022.
  9. ↑ Підсумки 1-го Всеукраїнського літературно-мистецького фестивалю імені Василя Скуратівського «До Василя!» – Еліта. web.archive.org. 8 листопада 2019. Архів оригіналу за 8 листопада 2019. Процитовано 7 червня 2022.
  10. ↑ Хто є хто на Житомирщині. Видатні земляки (українською) . Київ: ДП Такі Справи. 2001. с. 101. ISBN 966-7953-02-5.

Джерела[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Скуратівський_Василь_Тимофійович&oldid=41855080