Скіфія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Скіфські воїни на електрумовій чаші з кургану Куль-Оба

Скитія або Скіфія (в україномовних джерелах різних часів і регіонів України) - назва декількох етнополітичних об'єднань, очолюваних безпосередньо кочовиками скіфами (сколотами) в різні часи на різних територіях від Нижнього Подунав'я до Закавказзя, згодом розповсюджена на території та етнополітичні об'єднання, які не мали жодного відношення власне до скіфів-сколотів (як приклад - Скіфія Азійська, про яку повідомляють джерела часів еллінізму та імперії, тощо).

Отже, наразі відомі наступні об'єднання, очолювані скіфами:

  1. - країна Ішкуза ассірійських та вавілонських джерел;
  2. - Сакасена класичного та античного періоду;
  3. - Скіфія Причорноморська;
  4. - Мала Скіфія у Криму (Тавроскіфія);
  5. - Мала Скіфія у Добруджі.

Назви Скіфія, як і назви Сарматія, вживали інколи й пізніше аж до 19 століття на означення території сучасної України.

Зміст

[ред.] Скіфія на Пн. Кавказі (~ 680 р. до н. е. - близько/після 585 р. до н. е.), Закавказзі.

[ред.] Країна Ішкуза

Щодо появи скіфів у Пн. Передкавказзі ми маємо декілька повідомлень, а саме:

  • Геродот (Історія, IV, 11):
"...ІЗ КОЧОВИКАМИ-СКІФАМИ, ЩО МЕШКАЛИ В АЗІЇ, ВОЮВАЛИ І ЗАВДАЛИ ЇМ ЧИМАЛО ПРИКРОСТЕЙ МАССАГЕТИ І ЧЕРЕЗ ЦЕ СКІФИ ПЕРЕЙШЛИ ЗА РІКУ АРАКС І ПРИБУЛИ В КІММЕРІЮ (БО КРАЇНА, ДЕ ТЕПЕР ЖИВУТЬ СКІФИ, КАЖУТЬ, ЩО ЗА ДАВНІХ ЧАСІВ БУЛА КІММЕРІЙСЬКОЮ)..."[1]
  • Арістей з Проконессу (у поданні Геродота (Історія, IV, 13)):
"АРІМАСПИ ВИТІСНИЛИ З КРАЇНИ ІССЕДОНІВ(4), А ІССЕДОНИ СКІФІВ, А КІММЕРІЙЦІВ, ЯКІ ЖИЛИ БІЛЯ ПІВДЕННОГО МОРЯ (5), СКІФИ ЗМУСИЛИ ПОКИНУТИ КРАЇНУ."[2]
  • Діодор Сицілійський (Історична Бібліотека, ІІ, XLIII):
" ще в давнину під керуванням одного войовничого та маючого стратегічні здібності царя вони придбали собі країну в горах до Кавказу, а в низинах узбережжя Океану та Меотійського озера та інші землі до ріки Танаїса..."[3]
  • Пліній Старший надає два не пов'язані між собою повідомлення, які, найімовірніше, описують одну подію:
" За іншими авторами, сюди вдерлися скіфи авхати, атернії, асампати та знищили до останнього танаїтів та інапеїв..."[4]
"...Напи, яких винищили Пали..."[5]

Отже, враховуючи наведене, можна припустити наступне: внаслідок міжплемінних війн скіфи мігрували з-за р. Волги у Пн. Передкавказзя та частково знищили, частково підкорили мешкаючих тут кіммерійців.

"... материалы Келермесса свидетельствуют о наличии внутри скифского объединения (а принадлежность Келермесских курганов его царям едва ли может оспариваться) двух различных групп населения, первая из которых являлась носителем традиции познейшей предскифской культуры черногоровско-новочеркасского типа, а вторая - новых культурных тенденций, появление которых мы связываем с протоскифскими племенами..."[6]

Враховуючи факт того, що першу появу скіфів у Закавказзі за ассірійськими джерелами датовано 679 р. до н. е., можливо припустити, що міграція скіфів до Пн. Кавказу відбулася до/близько цієї дати.


Протягом майже сторіччя скіфська орда, очолювана власними династами і відома з Ассірійських джерел як "країна Ішкуза" брала активну участь у закавказьких війнах, спочатку підтримуючи мідійські та манейські племена та державні утворення у боротьбі з Ассірією, згодом як спільник Ассірії. Можливо однім з факторів зміни політичних пріорітетів скіфської верхівки став династичний шлюб скіфського династа Партатуа з донькою Асархаддона. На деякий час скіфи підкорили новоутворене Мідійське царство, але, врешті решт, швидко кріпнуча Мідія не тільки позбавилось залежності від скіфської орди, але змогла протистояти скіфо-лідійській коаліції. Позбавлена будь-яких перспектив у Закавказькому регіоні, скіфська орда мігрувала до Пн. Причорномор'я.[7]

Певний час підтримувалася думка, що "країна Ішкуза" знаходилася у Закавказзі, чи на території Манейського царства, чи у Сакасені. Наразі превалює думка, що основною територією "країни Ішкуза" були Пн. Кавказ, Прикубання. Саме на цих територіях знаходиться найбільша кількість археологічних пам'яток скіфів[8].


Ймовірно, що ще до закавказьких походів (беручи до уваги згадку Колаксая у Алкмана (грец. ίππος... Κολαξαίος)[9]) у середовищі новоутвореного скіфо-кіммерійського етносу виділилася соціальний прошарок, який у Лукіана названо "βασιλειον γένος" - царський рід[10], а у Геродота - скіфи-царські чи паралати (Іст., IV, 6[11]).

Окремої уваги заслуговують дослідження філологами характерних особливостей скіфської мови, які дають підстави для наступного припущення:

"Наразі можна говорити про наявність у скіфській [мові] цілої низки інновацій, що дають змогу відрізнити її від інших західно- та східноіранських мов (за виключенням хіба що бактрійської), та постулювати існування вже в давнину південносхідноіранської мовної підгрупи."[12]

Цей висновок філологів цікаво пов'язати з авестійською традицією, яка називає саме Бактрію царством Кавіїв , які наслідували легендарній династії Парадата[13]

[ред.] Сакасена

Є низка підтверджень існування у складі Мідії (у більш пізні часи у сатрапії Мідія) напівавтономної області Сакасена, яку населяли сакасіни або ортокорібантії ("ті, хто носить гостроверхі капелюхи"). На думку деяких вчених "... частина скіфів-шкуда - "ортокорібантії" кінця VI - початку V ст.ст. до н. е. - залишилися жити у межах Мідіської держави", а власне Сакасена "... розташована на південь від середньої течії р. Кура, приблизно у районі сучасного Гянджи"[14]. Археологічні пам'ятки скіфів у Сакасені датовано VІ-ІV ст.ст. до н. е.[15]


Етимологія назви:

мід. *saka- šayana- - "земля саків".


Можливо саме з сакасінами - ортокорібантіями пов'язані події початку Мідійсько-Лідійської війни 590-585 рр. до н.е., про що Геродот пише:

73. ... Якось загін заколотних скіфів-кочовиків удерся в мідійську землю. На той час владарем мідійців був Кіаксар... який спершу доброзичливо прийняв скіфів як благальників. Він навіть, довіряючи їм, віддав їм своїх синів для навчання їх скіфської мови і стрільби з луків. Коли минув деякий час, сталося так, що скіфи, які постійно ходили на полювання і приносили здобич, одного разу не принесли нічого. Коли вони повернулися з порожніми руками, Кіаксар (а він був, очевидно, людиною дуже запальною), повівся з ними досить грубо. Тоді вони, зазнавши образи від Кіаксара і вважаючи, що він повівся з ними несправедливо, вирішили зарізати і пошматувати одного з його синів (2), що був у них для навчання. Оббілувавши його так, як вони мали звичай оббіловувати тварин, вони принесли його м'ясо Кіаксарові, так ніби це була їхня здобич на полюванні. Після цього вони вирішили якнайшвидше тікати до Аліатта, Садіаттовоґо сина, в Сарди. Так воно і сталося. Кіаксар і присутні в нього співтрапезники покоштували цього м'яса, а скіфи, що це вчинили, запросили притулку в Аліатта.

74. Після цього, коли Аліатт відмовився видати скіфів на вимогу Кіаксара, між лідійцями і мідійцями почалася війна, що тривала п'ять років, на якій часто мідійці перемагали лідійців або лідійці мідійців (одного разу навіть у нічній битві). В такий спосіб із перемінним успіхом тривала ця війна, а на шостий рік під час однієї битви день раптом перетворився на ніч(1). Про таке перетворення дня на ніч провіщав іонійцям пілетянин Фалес, визначивши рік, коли станеться це перетворення. А лідійці і мідійці, щойно побачили, як настала ніч замість дня, припинили битву і поспішили укласти між собою мир. (Геродот, Історія, І, 73-74) [16]

Згадки Сакасени, сакасінів та ортокорібантіїв у античних джерелах:

  • Геродот, Історія, ІІІ, 92 " ...Від Агбатанів та інших країв Мідії і від паріканіїв та ортокорібантіїв – чотириста п'ятдесят талантів. Це був десятий округ... "[17];
  • Страбон, Географія,

- XI, 8, 4 "...Саки ... заволоділи найліпшою землею у Віменії, якій вони лишили назву від свого імені — Сакасена; вони дійшли аж до країни каппадокійців... Перські полководці, що були тоді в цій країні, напали на них вночі, під час загального свята після розподілу здобичі й знищили це плем'я..., запчаткував щорічне св'яткування Сакеї..."[18]

- ІІ, І, 14 "...у Сакасені та Араксені, областях Вірменії..."[19]

- XI, 14, 4 "...За этой равниной идет Сакасена, тоже граничащая с Албанией и с рекой Киром..."

  • Арріан (?)

[ред.] Хронологія основних подій історії Пн.-Кавказької Скіфії.

  • 679 р. до н. е. - перша згадка щодо скіфів у Закавказзі.
  • 679 - ~674/3 рр. до н. е. - скіфи, очолювані Ішпакаєм, у війнах з Ассірією.
  • до 672 р. до н. е. - скіфи виходять з антиассірійської коаліції, що дає змогу Ассірії закінчити тривалу війну на півночі на більш-менш прийнятних умовах.
  • ~670 - ~616 рр. до н. е. - скіфські походи (балци) до Закавказзя, можливо як спільники Ассірії.
  • після/ близько 644 р. до н. е. - скіфи вщент розбивають кіммерійців у Малій Азії.
  • після/ близько 626 р. до н. е. - скіфська навала до Палестини та кордонів Єгипту.
  • до/~616 р. до н. е. - Кіаксар Мідійський позбавився скіфського протекторату.
  • до 593 р. до н.е. - група скіфів-"заколотників" знайшла притулок в Мідії, і була розселена у місцевості, за якою згодом закріпилася назва Сакасена.
  • 585 р. до н. е. - скіфів востаннє згадано у закавказьких подіях.

[ред.] Скіфське державне об'єднання у Пн. Причорномор'ї (Європейська Скіфія) (близько/після 585 р. до н. е. - бл. 270-260-ті рр. до н. е.)

Мапа Великої Скіфії у VII—IV століттях до н. е.

[ред.] Міграція скіфської орди до Пн. Причорномор'я, огляд основних подій історії Пн. Причорноморської Скіфії

У першій чверті VI століття до н.е., після закінчення Закавказьких походів, скіфи мігрували до Пн. Причорномор'я, підкоривши чи знищивши тубільні кочові та осілі групи, чому є підтвердження як у повідомлені Геродота (Історія, IV, 1-4), так і в пам'ятках археології.[20]

Ймовірно, що до Пн. Причорномор'я було перенесено політичний центр Скіфії, але влада її династів ще тривалий час поширювалася і на деякі з синдо-меотських племен (КСЕНОФОНТ, «ВОСПОМИНАНИЯ О СОКРАТЕ», ІІ, 1, 10)(Геродот, Історія, IV, 28)[21]. Лише у першій половині IV ст. синдо-меотські племена поступово (безумовно не без узгоджень з династами скіфів) підпорядковувались Спартокідам, про що свідчать дані епіграфіки (CIRB 6, CIRB 6а, CIRB 9, CIRB 972, CIRB 1015, CIRB 25 тощо)[22].

У Пн. Причорномор'ї скіфи утворили об'єднання, яке, за найбільш аргументованою думкою, мало тричленний адміністративний поділ, який був притаманний державним об'єднанням кочовиків (орда) і більш пізнього часу.

Тричленний поділ Скіфії... був вираженням на соціально-політичному рівні ідеальної тричленної моделі світу, характерної для скіфської культури. В умовах тричленного адміністративного розподілу Скіфії відповідні структурні підрозділи скіфської орди (два "крила" та "центр") мали, ймовірно, відповідну територію та керувалися найближчими родичами царя, які також були "царями". Не дивно, що ці структурні одиниці сприймалися Геродотом як відносно незалежні царства-басилеї, що, безумовно, й було видображено при опису скіфського плану війни з Дарієм.[23]

Існує думка, що єдиного скіфського об'єднання не існувало, що територія Скіфії була поділена на декілька ворогуючих між собою племен, чи груп племен. Спочатку головним аргументом прихильників цієї тези були вирване з контексту повідомлення Страбона "більшістю варварів у цій частині світу керував Атей"[24] та відповідне повідомлення Фукідіда: " ...немає народу, який сам на одинці міг би встояти проти скіфів, коли б вони були єдині..." (Історія, ІІ, 97), на тенденційність якого не раз зверталася увага [25]. Наразі теза про неспроможність скіфів утворити єдине об'єднання і незалежність полісів від скіфських династів здебільшого постулюється дослідниками елліністичних центрів[26], але фактично не існує жодних підтверджень щодо будь яких кризових явищ чи одночасного існування декількох незалежних "царств" у Європейській Скіфії до 270—260 рр. до н. е[27]. Саме цим часом датована економічна та політична криза у Пн. Причорномор'ї, яка на пряму пов'язана з савромато-скіфською війною, що поклала край існуванню Причорноморської Скіфії[28].

Територія України в скіфську добу. Скіфські пам'ятки

Наразі дуже поширена теза, що найбільшого свого розквіту Європейська Скіфія досягла за династа Атея, яка базується на археологічних пам'ятках[29] (переважна кількість "царських" курганів та велике Кам'янське городище датовані саме IV ст. до н. е). Але саме ці археологічні дані можуть бути підставою і для інших висновків - майнова диференціація скіфського суспільства набирала загрозливих форм, велика кількість зубожілих кочовиків була вимушена осідати на землю. Якщо у VII-V ст.ст. до н. е. скіфи були "народом-військом", то тепер основу Скіфії - її степи-пасовища не було кому захищати (доцільно згадати назву нижчого соціального щабля вільних скіфів у Лукіана - грец. "οι όκτάποδες" - "восьминогі" - володарі підводи та двох волів[30]).

Цілком ймовірно, що з часу Закавказьких походів у скіфів панувала одна династія, але, наразі не вистачає джерел для остаточного вирішення цього питання. Власне Геродот перераховує п'ять поколінь династів щодо подій між започаткуванням Північно-Чорноморської Скіфії та навалою Дарія (Історія, IV, 76): Іданфірс, Савлій, Гнур, Лік і Спаргапейт. Окрім того він досить детально описав перебіг подій у скіфському "царському" домі у другій третині V ст. до н. е. (Історія, IV, 78-80). З пізніх джерел (Страбон, Діодор) відомі імена скіфських династів ІV ст. до н. е.[31]


[ред.] Савромато-скіфська війна. Знищення Європейської Скіфії.

Близько сер. IV ст.до н.е. на р. Дон та у Н. Поволжі з'являються нові групи савроматів[32] - мігрантів зі сходу[33], що вплинуло і на політичну ситуацію у регіоні.

Відомі на сьогодення найбільш пізні пам'ятки традиційного для причорноморських скіфів типу датовано не пізніше межі IV—III ст.ст. до н.е. або першими десятиліттями III ст. до н. е. Збіг цієї дати з часом появи у Причорномор'ї поховань прохорівського типу і взагалі активним розширенням ареалу прохорівської культури у зах. та пн.-зах. напрямках досить показовий. Саме цю міграцію сарматів більшість сучасних дослідників пов'язують зі згаданою у Діодора навалою на Скіфію.[34]

Можливо, спочатку активність нових кочовиків була спрямована до Закавказзя, але отримавши відсіч від намісника частини Мідії Атропата між 328-324 р.р. до н.е.[35], нові кочовики були вимушені змінити напрямок експансії.

Перша сутичка новоприбулих кочовиків з скіфами відбулася під час династійної війни на Боспорі у 310-309 рр. до н. е., і закінчилася повною поразкою від скіфо-боспорського війська на р. Фат[36], про що повідомляє Діодор (ΒΙΒΛΙΟΘΗΚΗΣ ΙΣΤΟΡΙΚΗΣ, XX, 22-24 [[8]]). Ім'я царя, що виступив спільником Евмела - Аріфарн (грец. Ἀριφάρνης) - не характерне для кочовиків цього регіону, але є досить поширеним у кочовиків Арало-Каспію.

Перша поразка, ймовірно, на деякий час призупинила активність новоприбулих савроматських об'єднань, але вже близько 80 р. ІІІ ст. до н.е. савромати фіксуються біля Херсонесу Таврійського, що свідчить про початок їх експансії вже вглиб території скіфів[37]. Протягом 270-260 рр. до н. е. савромати не тільки продовжували свої балци на терена Скіфії, а, врешті-решт, поклали край існуванню цього об'єднання. Додатковим свідченням загибелі Скіфії та панування савроматів у Пн. Причорномор'ї є інша епіграфічна пам'ятка - відомий Ольвійський декрет Протогену (IosPE I² 32), у якому кочовиків які загрожували Ольвіополісу названо сайї (грец. Σαΐωι), а їх царя Сайтафарн (грец. Σαϊταφάρνος)[38], який датовано у проміжку між 252-249 рр. до н.е.[39] чи 220-210 рр. до н.е.[40]

Можливо припустити, що під впливом політичних (походи Олександра Македонського) та кліматичних (аридизація степів Арало-Каспію) змін савромати цього регіону були вимушені мігрувати на захід, де вступивши у конфлікт за пасовища зі Скіфським об'єднанням, приблизно до 260р. до н.е. поклали край існуванню Європейської Скіфії. Залишкі скіфів частково осіли у Тавриці та Нижньому Подніпров'ї, утворивши нове об'єднання, частково мігрували за Дунай, на територію Добруджі. Ці два об'єднання називалася Малими Скіфіями.

[ред.] Хронологія основних подій історії Європейської Скіфії.

  • бл./ після 585 р. до н. е. - міграція скіфської орди з Пн. Кавказу до Пн. Причорномор'я, утворення Пн. Чорноморської Скіфії.
  • бл. 514/512 р. до н. е. - провальна кампанія Дарія на терена Європейської Скіфії (Геродот, Історія, IV, 76)[41].
  • 496 р. до н. е. - навала скіфів на Балкани (до Херсонеса Фракійського) (Геродот, Історія, VI, 40).
  • близько 496 р. до н. е. - скіфо-спартанські переговори стосовно спільних військових акцій проти персів (Геродот, Історія, VI, 84).
  • бл. 480-478 р. до н. е. - ініційований скіфами (Аріапейт?) перегляд взаємин між Пн. Понтійськими еллінами та скіфами. Посилення тиску на еллінів[42]. Дипломатичні відносини з одріссами, агафірсами (Геродот, Історія, IV, 78).
  • 438 р. до н. е. - затвердження на Боспорі Спартокідів, ймовірно родичів як одрисського так і скіфського правлячих домів. Переорієнтація скіфів з Пн.-Зах. Причорноморських полісів на Боспор (Діодор, Бібліотека, XX, 31)[43].
  • 390-364 р. до н. е. - скіфи спільники Боспору у війнах за Феодосію.
  • бл. 380 - 365 р. до н.е. - Сіндику, в минулому васала скіфів, інкорпоровано до складу Боспору (Полієн, Стратегеми, VI, 9, 4).
  • бл. 358 - 344 рр. до н. е. - скіфи встановлюють протекторат над полісами Добруджі, вдала війна проти трибаллів (Полієн, Стратегеми, VII, 44, 1).
  • 352/1 - 345 рр. до н. е. - скіфо-гераклейські взаємини.[44]
  • 339 р. до н. е. - тотальна поразка від Філіпа Македонського (Юстин, IX, 2).
  • 331 р. до н. е. - знищення 30-ти тисячного війська Зопіріона (Юстин, XII, 2, 16; XXXVII, 3, 1. ).
  • до/ близько 327 р. до н. е. - нетривала війна з Боспором (ДЕМОСФЕН, XXXIV. «ПРОТИ ФОРМІОНА О ПОЗИЦІ»).
  • 313/312 р. до н. е. - поразка від Лісімаха у Добруджі (Діодор, Бібліотека, XIX, 73).
  • 310-309 рр. до н. е. - скіфи спільники законого спадкоємця у династійній війні на Боспорі (Діодор, Бібліотека, XX, 22-24).
  • бл. 270-260-ті рр. до н. е. - знищення Скіфії савроматами. Утворення двох Малих Скіфій - Тавроскіфії та Малої (добруджійської) Скіфії.

[ред.] Див. також


[ред.] Джерела. Примітки. Посилання.

  1. ↑ (гр.) Hρόδοτος Ἁλικαρνησσέος Ιστορίης, IV, 11 «[1] Ἔστι δὲ καὶ ἄλλος λόγος ἔχων ὧδε, τῷ μάλιστα λεγομένῳ αὐτός πρόσκειμαι, Σκύθας τοὺς νομάδας οἰκέοντας ἐν τῇ Ἀσίῃ, πολέμῳ πιεσθέντας ὑπὸ Μασσαγετέων, οἴχεσθαι διαβάντας ποταμὸν Ἀράξην ἐπὶ γῆν τὴν Κιμμερίην (τὴν γὰρ νῦν νέμονται Σκύθαι, αὕτη λέγεται τὸ παλαιὸν εἶναι Κιμμερίων)...»
  2. ↑ (гр.) Hρόδοτος Ἁλικαρνησσέος Ιστορίης, IV, 13 « καὶ ὑπὸ μὲν Ἀριμασπῶν ἐξωθέεσθαι ἐκ τῆς χώρης Ἰσσηδόνας, ὑπὸ δὲ Ἰσσηδόνων Σκύθας, Κιμμερίους δὲ οἰκέοντας ἐπὶ τῇ νοτίῃ θαλάσσῃ ὑπὸ Σκυθέων πιεζομένους ἐκλείπειν τὴν χώρην. οὕτω οὐδὲ οὗτος συμφέρεται περὶ τῆς χώρης ταύτης Σκύθῃσι.».
  3. ↑ Diodorus Siculus (Bibliotheca Historica, ІІ, XLIII). [2] τὸ μὲν οὖν πρῶτον παρὰ τὸν Ἀράξην ποταμὸν ὀλίγοι κατῴκουν παντελῶς καὶ διὰ τὴν ἀδοξίαν καταφρονούμενοι: ἕνα δὲ τῶν ἀρχαίων ἔχοντες βασιλέα φιλοπόλεμον καὶ διαφέροντα στρατηγίᾳ προσεκτήσαντο χώραν, τῆς μὲν ὀρεινῆς ἕως πρὸς τὸν Καύκασον, τῆς δὲ πεδινῆς τὰ παρὰ τὸν ὠκεανὸν καὶ τὴν Μαιῶτιν λίμνην καὶ τὴν ἄλλην χώραν ἕως Τανάιδος ποταμοῦ.[3] ὕστερον δὲ μυθολογοῦσι Σκύθαι παρ᾽ αὑτοῖς γενέσθαι γηγενῆ παρθένον: ταύτην δ᾽ ἔχειν τὰ μὲν ἄνω μέρη τοῦ σώματος μέχρι τῆς ζώνης γυναικεῖα, τὰ δὲ κατώτερα ἐχίδνης. ταύτῃ δὲ Δία μιγέντα γεννῆσαι παῖδα Σκύθην ὄνομα. τοῦτον δὲ γενόμενον ἐπιφανέστατον τῶν πρὸ αὐτοῦ τοὺς λαοὺς ἀφ᾽ ἑαυτοῦ Σκύθας προσαγορεῦσαι. τῶν δὲ ἀπογόνων τούτου τοῦ βασιλέως ἀδελφοὺς δύο γενέσθαι διαφόρους ἀρετῇ, καὶ τὸν μὲν Πάλον, τὸν [p. 240] [4] δὲ Νάπην ὠνομάσθαι. τούτων δ᾽ ἐπιφανεῖς πράξεις κατεργασαμένων καὶ διελομένων τὴν βασιλείαν, ἀφ᾽ ἑκατέρου τοὺς λαοὺς τοὺς μὲν Πάλους, τοὺς δὲ Νάπας προσαγορευθῆναι.
  4. ↑ ((лат.) Gaius Plinius Secundus «NATURALIS HISTORIA», VI, V, 22. "alii influxisse eo Scythas Auchetas, Atherneos, Asampatas, ab iis Tanaitas et Napaeos viritim deletos."
  5. ↑ (лат.) Gaius Plinius Secundus «NATURALIS HISTORIA», VI, XIX, 50. "ibi Napaei interisse dicuntur a Palaeis."
  6. ↑ Мурзин В.Ю. Происхождение скифов: основные этапы формирования скифского этноса. К., Наукова Думка, 1990г., ст.69.
  7. ↑ Дьяконов И. М. История Мидии. Фил. Фак. СПбГУ, СПб, 2008
  8. ↑ Погребова М.Н., Раевский Д.С. Ранние скифы и древний Восток. К истории становления скифской культуры. М., Наука, 1992
  9. ↑ А.И. Иванчик. Накануне колонизации. Северное Причерноморье и степные кочевники VIII - VII вв. до н. э. в античной литературной традиции: фольклор, литература и история. Москва, Берлин, "Палеограф", 2005
  10. ↑ В. В. Латышев. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. ВДИ, 1947.
  11. ↑ грец. Ήρόδοτος Ἁλικαρνησσέος (ἱστορίης, IV, 6).6. "[1] ἀπὸ μὲν δὴ Λιποξάιος γεγονέναι τούτους τῶν Σκυθέων οἳ Αὐχάται γένος καλέονται, ἀπὸ δὲ τοῦ μέσου Ἀρποξάιος οἳ Κατίαροί τε καὶ Τράσπιες καλέονται, ἀπὸ δὲ τοῦ νεωτάτου αὐτῶν τοῦ βασιλέος οἳ καλέονται Παραλάται· [2] σύμπασι δὲ εἶναι οὔνομα Σκολότους, τοῦ βασιλέος ἐπωνυμίην. Σκύθας δὲ Ἕλληνες ὠνόμασαν."[[1]]
  12. ↑ С.В.Кулланда. Скифы: язык и этнос. ВЕСТНИК РГГУ № 2 (63). Москва. 2011
  13. ↑ оглядово: Авеста в русских переводах (1861 - 1996). СПб., Журнал "Нева" - "Летний Сад". 1998 г.
  14. ↑ Дьяконов И. М. История Мидии. Фил. Фак. СПбГУ, СПб, 2008
  15. ↑ Погребова М. Н. Закавказье и его связи с Передней Азией в скифское время. М., Наука, 1984.
  16. ↑ укр. Геродот. Історії в дев'яти книгах. К.: Наукова думка, 1993.[[2]]; (гр.) Hρόδοτος Ἁλικαρνησσέος Ιστορίης, I, 73}}
  17. ↑ укр. [[3]]; (гр.) Hρόδοτος Ἁλικαρνησσέος Ιστορίης, I, 73}}
  18. ↑ грец. Strab. XI.8.4: "Σάκαι μέντοι παραπλησίας ἐφόδους ἐποιήσαντο τοῖς Κιμμερίοις καὶ Τρήρεσι͵ τὰς μὲν μακροτέρας τὰς δὲ καὶ ἐγγύθεν· καὶ γὰρ τὴν Βακτριανὴν κατέσχον καὶ τῆς Ἀρμενίας κατεκτήσαντο τὴν ἀρίστην γῆν͵ ἣν καὶ ἐπώνυμον ἑαυτῶν κατέλιπον τὴν Σακασηνήν͵ καὶ μέχρι Καππαδόκων καὶ μάλιστα τῶν πρὸς Εὐξείνωι οὓς Ποντικοὺς νῦν καλοῦσι͵ προῆλθον. ἐπιθέμενοι δ᾽ αὐτοῖς πανηγυρίζουσιν ἀπὸ τῶν λαφύρων οἱ ταύτηι τότε τῶν Περσῶν στρατηγοὶ νύκτωρ ἄρδην αὐτοὺς ἠφάνισαν. ἐν δὲ τῶι πεδίωι πέτραν τινὰ προσχώματι συμπληρώσαντες εἰς βουνοειδὲς σχῆμα ἐπέθηκαν τεῖχος καὶ τὸ τῆς Ἀναΐτιδος καὶ τῶν συμβώμων θεῶν ἱερὸν ἱδρύσαντο͵ Ὠμανοῦ καὶ Ἀναδάτου Περσικῶν δαιμόνων͵ ἀπέδειξάν τε πανήγυριν κατ᾽ ἔτος ἱεράν͵ τὰ Σάκαια͵ ἣν μέχρι νῦν ἐπιτελοῦσιν οἱ τὰ Ζῆλα ἔχοντες· οὕτω γὰρ καλοῦσι τὸν τόπον· ἔστι δὲ ἱεροδούλων πόλισμα τὸ πλέον· Πομπήιος δὲ προσθεὶς χώραν ἀξιόλογον καὶ τοὺς ἐν αὐτῆι συνοικίσας εἰς τὸ τεῖχος μίαν τῶν πόλεων ἀπέφηνεν ὧν διέταξε μετὰ τὴν Μιθριδάτου κατάλυσιν."[[4]]
  19. ↑ грец. Strab. II.1.14: "ἐν μέν γε τῆι Ὑρκανίαι τὴν ἄμπελον μετρητὴν οἴνου φέρειν φασί͵ τὴν δὲ συκῆν μεδίμνους ἑξήκοντα͵ τὸν δὲ σῖτον ἐκ τοῦ ἐκπεσόντος καρποῦ τῆς καλάμης πάλιν φύεσθαι͵ ἐν δὲ τοῖς δένδρεσι σμηνουργεῖσθαι καὶ τῶν φύλλων ἀπορρεῖν μέλι͵ ὅπερ γίνεσθαι μὲν καὶ τῆς Μηδίας ἐν τῆι Ματιανῆι καὶ τῆς Ἀρμενίας ἐν τῆι Σακασηνῆι καὶ τῆι Ἀραξηνῆι·"[[5]]
  20. ↑ Болтрик Ю.В, Фиалко Е.Е. СЛЕДЫ НАБЕГА СКИФОВ НА ТРАХТЕМИРОВСКОЕ ГОРОДИЩЕ В СРЕДНЕМ ПОДНЕПРОВЬЕ. ТРЕТЬЯ КУБАНСКАЯ АРХЕОЛОГИЧЕСКАЯ КОНФЕРЕНЦИЯ. Тезисы докладов международной археологической конференции. Краснодар - Анапа 2001
  21. ↑ (гр.) Hρόδοτος Ἁλικαρνησσέος Ιστορίης, IV, 28 «[1] Δυσχείμερος δὲ αὕτη ἡ καταλεχθεῖσα πᾶσα χώρη οὕτω δή τι ἐστί, ἔνθα τοὺς μὲν ὀκτὼ τῶν μηνῶν ἀφόρητος οἷος γίνεται κρυμός, ἐν τοῖσι ὕδωρ ἐκχέας πηλὸν οὐ ποιήσεις, πῦρ δὲ ἀνακαίων ποιήσεις πηλόν· ἡ δὲ θάλασσα πήγνυται καὶ ὁ Βόσπορος πᾶς ὁ Κιμμέριος, καὶ ἐπὶ τοῦ κρυστάλλου οἱ ἐντὸς τάφρου Σκύθαι κατοικημένοι στρατεύονται καὶ τὰς ἁμάξας ἐπελαύνουσι πέρην ἐς τοὺς Σίνδους...»
  22. ↑ Corpus Inscriptionum Regni Bosporani [[6]]
  23. ↑ Мурзин В.Ю. Происхождение скифов: основные этапы формирования скифского этноса. К., Наукова Думка, 1990г. ст. 74
  24. ↑ грец. Strab. VII. III. 18 Ἀτέας δὲ δοκεῖ τῶν πλείστων ἄρξαι τῶν ταύτῃ βαρβάρων[[7]]
  25. ↑ див. прим. 9-10 до відповідної частини у: Фукидид. История. Перевод и примечания Г. А. СТРАТАНОВСКОГО. М., Ладомир. АСТ. 1999г
  26. ↑ Майже ні в кого з дослідників-скіфологів не виникає сумніву, що у скіфському загалі існувало таке явище, яке значно пізніше у осетинів називалося Балц - "військова експедиція з метою грабунку чи отримання здобичі"(ИЭСОЯ, т.1.), яка походить з часів військової демократії та донедавна була невід'ємною культури кочовиків. Чи могли би існувати на території Скіфії будь які відносно багаті поліси еллінів без протекції жорсткої деспотичної централізованої влади? Певно ні.
  27. ↑ В.И.Гуляев. К вопросу о единой Скифии в VII—IV вв. до н. э. // Материалы X Международной научной конференции 29 мая — 3 июня 2001 г. «Международные отношения в бассейне Черного моря в древности и средние века». - Издательство Ростовского педагогического университета
  28. ↑ Виноградов Ю. А., Марченко К. К., Рогов Е. Я. Сарматы и гибель «Великой Скифии» // вди. 1997. № 3. с. 98-99.
  29. ↑ Черненко Е.В., Бессонова С.С. Скифские погребальные памятники степей Северного Причерноморья. Наукова думка. 1986
  30. ↑ В. В. Латышев. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. ВДИ, 1947
  31. ↑ див. Скіфські царі
  32. ↑ Тут у контексті термін «савромати» використано як макроетнонім, під яким розуміються різні споріднені кочові племінні групи-мігранти зі сходу
  33. ↑ Скрипкин А.С. Погребальный обряд и материальная культура сарматов европейских степей в первые века нашей эры. Научные школы Волгоградского государственного университета. Археология Волго-Уральского региона в эпоху раннего железного века и средневековья. Волгоград. 1999
  34. ↑ В.Я. Петрухин, Д.С. Раевский. Очерки истории народов России в древности и раннем Средневековье. М.: Знак, 2004.
  35. ↑ Дьяконов И. М. История Мидии. Фил. Фак. СПбГУ, СПб, 2008
  36. ↑ Е.В.Черненко. Битва при Фате и скифская тактика. // Вооружение скифов и сарматов: Сб.науч.тр. АН УССР. Ин-т археологии. - Киев: Наук.думка, 1984.
  37. ↑ Виноградов Ю.Г. Херсонесский декрет о «несении Диониса» IosPE I² 343 и вторжение сарматов в Скифию. ВДИ №3, 1997
  38. ↑ PHI Greek Inscriptions[Searchable Greek Inscriptions]
  39. ↑ Н. И.Николаев. Новое посвящение эвергета Пантакла Клеомбротова из Ольвии. 2008
  40. ↑ Виноградов Ю.Г. Херсонесский декрет о «несении Диониса» IosPE I² 343 и вторжение сарматов в Скифию. ВДИ №3, 1997
  41. ↑ Черненко Е. В. Скифо-персидская война. Киев: Наукова думка. 1984
  42. ↑ Виноградов Ю.Г. Политическая история ольвийского полиса VII—I в. до н. э. - Москва: Наука. 1989
  43. ↑ Е. А. Молев. БОСПОР И СКИФЫ ОТ АГАЭТА ДО САВМАКА. Вестник Нижегородского университета им. Н. И. Лобачевского, 2008, № 4, с. 132—136, Яковенко Э. В. Скифы на Боспоре (Греко-скифские отношения в VII—III вв. до н.э.): Автореф.дис. … д-ра. ист. наук. М., 1985.
  44. ↑ В. А. Анохин. Монеты скифского царя Атея. «Нумизматика и сфрагистика», т.2, Киев-1965, стр 3-15.


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A1%D0%BA%D1%96%D1%84%D1%96%D1%8F&oldid=8698866
Особисті інструменти
Простори назв
Варіанти
Дії
Навігація
Участь
Панель інструментів
Друк/експорт
Іншими мовами