Скіфія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Скіфські воїни на електрумовій чаші з кургану Куль-Оба

Скі́фія або Ски́тія[1] (грец. Σκυθικῆς) — назва декількох етнополітичних об'єднань, очолюваних безпосередньо кочовиками скіфами-сколотами в різні часи на різних територіях від Нижнього Подунав'я до Закавказзя, згодом розповсюджена на території та етноси, які не мали жодного відношення власне до скіфів-сколотів (як приклад — Скіфія Азійська, про яку повідомляють джерела часів еллінізму та імперії тощо).

Отже, наразі відомі наступні державні утворення, очолювані скіфами:

  1.  — країна Ішкуза ассірійських та вавілонських джерел;
  2.  — Сакасена класичного та античного періоду (у складі Мідії та Перської імперії);
  3.  — Скіфія Причорноморська;
  4.  — Мала Скіфія у Криму (Тавроскіфія);
  5.  — Мала Скіфія у Добруджі.

Міграція скіфської орди до Пн. Причорномор'я, огляд основних подій історії Пн. Причорноморської Скіфії (близько/після 585 р. до н. е. — бл. 270-260-тих рр. до н. е.)[ред.ред. код]

У першій чверті VI століття до н. е., після закінчення Закавказьких походів, скіфи мігрували до Пн. Причорномор'я, підкоривши чи знищивши тубільні кочові та осілі групи, чому є підтвердження як у повідомлені Геродота (Історія, IV, 1-4), так і в пам'ятках археології.[2]

Ймовірно, що до Пн. Причорномор'я було перенесено політичний центр Скіфії, але влада її династів ще тривалий час поширювалася і на деякі з синдо-меотських племен (КСЕНОФОНТ, «ВОСПОМИНАНИЯ О СОКРАТЕ», ІІ, 1, 10)(Геродот, Історія, IV, 28).[3] Лише у першій половині IV ст. синдо-меотські племена поступово (безумовно не без узгоджень з династами скіфів) підпорядковувались Спартокідам, про що свідчать дані епіграфіки (CIRB 6, CIRB 6а, CIRB 9, CIRB 972, CIRB 1015, CIRB 25 тощо).[4]

У Пн. Причорномор'ї скіфи утворили об'єднання, яке, за найбільш аргументованою думкою, мало тричленний адміністративний поділ, який був притаманний державним об'єднанням кочовиків (орда) і пізнішого часу.

Тричленний поділ Скіфії... був вираженням на соціально-політичному рівні ідеальної тричленної моделі світу, характерної для скіфської культури. В умовах тричленного адміністративного розподілу Скіфії відповідні структурні підрозділи скіфської орди (два "крила" та "центр") мали, ймовірно, відповідну територію та керувалися найближчими родичами царя, які також були "царями". Не дивно, що ці структурні одиниці сприймалися Геродотом як відносно незалежні царства-басилеї, що, безумовно, й було видображено при опису скіфського плану війни з Дарієм.[5]

До складу кожної з трьох частин орди, в свою чергу «…входили провінції (грец. αρχή) — спочатку, мабуть, племінні об'єднання, які, в свою чергу, складалися з окремих округів (грец. νομός)… Швидше за все вони існували у тих племінних угруповань, які, формально чи фактично, увійшли до складу Скіфського царства, але зберігали значну внутрішню автономію і частково свою колишню соціальну організацію. Племена, принаймні у кочівників, складалися з родових підрозділів, ймовірно мали багатоступеневу структуру. Останні, в свою чергу, складалися з сімейно-родинних груп також, ймовірно, різних таксономічних рівнів.»[6] Ймовірно, що такий, чи, принаймні, близький до запропонованого, був соціальний устрій скіфської орди.

Існує думка, що єдиного скіфського об'єднання не існувало, що територія Скіфії була поділена на декілька ворогуючих між собою племен, чи груп племен. Спочатку головним аргументом прихильників цієї тези були вирване з контексту повідомлення Страбона «більшістю варварів у цій частині світу керував Атей»[7] та відповідне повідомлення Фукідіда: « …немає народу, який сам на одинці міг би встояти проти скіфів, коли б вони були єдині…» (Історія, ІІ, 97), на тенденційність якого не раз зверталася увага.[8]Показовим є наступне:

"... досі степовий світ методологічно розглядався перебуваючим на одному з щаблів первісних суспільних відносин та не сприймався істориками й археологами як система своєрідних ранньодержавних утворень, відмінних за своїм базисом, суспільною структурою та культурними цінностями від перського та грецького світу. Вірніше буде сказати, що в V-III ст. до н. е. світ характеризувався трьома основними політичними силами: Перська держава, елінський світ та скіфо-сибірський світ."[9]

Наразі теза про неспроможність скіфів утворити єдине об'єднання і незалежність полісів від скіфських династів здебільшого постулюється дослідниками елліністичних центрів і є звичайним небажанням сприймати історичні реалії того часу.[10][11] Фактично не існує жодних підтверджень щодо будь яких кризових явищ чи одночасного існування декількох незалежних «царств» у Європейській Скіфії до 270–260 рр. до н. е[12]. Саме цим часом датована економічна та політична криза у Пн. Причорномор'ї, яка на пряму пов'язана з савромато-скіфською війною, що поклала край існуванню Причорноморської Скіфії.[13]

Наразі дуже поширена теза, що найбільшого свого розквіту Європейська Скіфія досягла за династа Атея, яка базується на зовнішньополітичній активності саме цього династа (взаємини з Гераклеєю Понтійською,[14] Візантієм,[15] участь у розподілі територій занепавшого Одриського царства[16]) та на археологічних пам'ятках[17] (переважна кількість «царських» курганів та велике Кам'янське городище датовані саме IV ст. до н. е). Але саме ці археологічні дані можуть бути підставою і для інших висновків — майнова диференціація скіфського суспільства набирала загрозливих форм, велика кількість зубожілих кочовиків була вимушена осідати на землю. Якщо у VII–V ст.ст. до н. е. скіфи були «народом-військом», то тепер основу Скіфії — її степи-пасовища не було кому захищати (доцільно згадати назву нижчого соціального щабля вільних скіфів у Лукіана — грец. "οι όκτάποδες" — «восьминогі» — володарі підводи та двох волів[18]).

Цілком ймовірно, що з часу Закавказьких походів у скіфів панувала одна династія, але, наразі не вистачає джерел для остаточного вирішення цього питання. Власне Геродот перераховує п'ять поколінь династів щодо подій між започаткуванням Північно-Чорноморської Скіфії та навалою Дарія (Історія, IV, 76): Іданфірс, Савлій, Гнур, Лік і Спаргапейт. Окрім того він досить детально описав перебіг подій у скіфському «царському» домі у другій третині V ст. до н. е. (Історія, IV, 78-80). З пізніх джерел (Страбон, Діодор) відомі імена скіфських династів IV ст. до н. е.[19]

Скіфія за Геродотом[ред.ред. код]

Скіфія за Геродотом була в вигляді чотирикутника з одинаковою шириною і довжиною. З заходу кордон Скіфії йшов по ріці Істр (Дунай), а зі сходу по ріці Танаїс (Нижній Дон та Сіверський Донець). Борисфен (Ольвії) був розташований посередині скіфської землі. На схід від Дніпра мешкали каліпіди (скіфо-еліни), вище них алазони (східне Поділля), вище алазонів скіфи-орачі (західне Поділля), на схід від Дніпра, на півдні в Гілеї мешкали скіфи-землероби, біля Богу жили бористеніти, як їх еліни називали, вони самі себе називали ольвіополітами. Скіфи-землероби жили до p. Пантікапи, а за нею жили скіфи-кочовики до ріки Геррос. Від Герроса йшла земля царських скіфів - Геродот вказує на три скіфських царства, з яких царство царських скіфів було найбільшим. Скіфських царів ховали в землі Геррос. Савромати розмовляли скіфською, але їх Геродот до скіфів не відносить. Скіфи поклонялись богові війни. При витоку Дністра проходить кордон між неврами та скіфами, при витоку Дністра жили еліни, яких називали - тирити. Річка Бог (Південний Буг) має витік в землі скіфів. Гірке джерело, якого витікає річка, що вливається в Бог через п'ять днів подорожі і за чотири дні подорожі до моря, називається по-скіфськи Екзампай - святий шлях. При цьому джерелі знаходиться кордон між скифами-землеробами та алазонами. Від Дунаю до міста Каркінітіс - стара скіфська земля.

Скіфо-перська війна.[20][ред.ред. код]

Похід Дарія на скіфів
▬▬  Похід флоту іонян
▬▬  Маршрут Дарія I
▪▪▪▪  Зворотний шлях Дарія I

Між 515–512 рр. до н. е.(щодо датування походу є два свідчення, перше — Tabula Capitolina вказує на 512 р.до н. е., пізньовавілонські пророцтва називають 515 р. до н. е. роком вторгнення персів до Європи) Дарій Гістасп, персидський цар, зібравши неймовірне на той час військо (за різними підрахунками 60-100 тис.) розпочав грандіозну військову кампанію по замиренню чи підкоренню кочовиків північного кордону Персії. Підкорення кочовиків Дарій вирішив провести з заходу на схід — спочатку підкоривши найзахідніше кочове об'єднання — і, пересуваючись далі на схід, підкорювати інші народи до кордону Персії. Уся кампанія була ретельно спланованою акцією, з залученням інформаторів-еллінів, попереднім проведенням сатрапом Аріарамном морської розвідувальної експедиції, під час якої персами було захоплено брата царя скіфів Іданфірса Марсагета, увязненого за наказом скіфського царя.[21] Саме захоплення опального брата царя свідчать про можливе протистояння у скіфському правлячому домі, й показують рівень проінформованності персів щодо ситуації у Скіфії. Додатково має місце припущення, що в наслідок названої кризи у скіфо-сколотському правлячому домі Дарієм І було сплановано акцію, подібну до описаного у Бехістунському написі походу на саків-тіґрахауда, а саме:

"... я вщент розбив одну частину саків, а іншу полонив... Ватажка їх, на ім’я Скунха, полонили та привели до мене. Тоді я іншого зробив ватажком, на власне бажання. Після цього країна стала моєю".[22]

Скіфи, очолювані династом Іданфірсом, розуміючи неможливість своєї перемоги у відкритому двобої, перейшли до «…стратегічного відступу для зміни співвідношення сил на свою користь.»[23]

Наразі можна припустити, що військо Дарія дійшло до земель царських скіфів, де почало розбудовувати укріплення. Не дочекавшись відкритої битви, Дарій повів військо до Лісостепу, ймовірно бажаючи захопити зимівники царських скіфів. Знайшовши один з покинутих зимівників військо персів повернулося до степу. Розуміючи неможливість подальшого походу на схід без «замирення» скіфів, знаходячись під постійною загрозою повної деморалізації та знищення його армії кочовиками, Дарій був вимушений залишити частину війська в Скіфії (можливо на недобудованих укріпленнях у Приазов'ї), а з основною частиною повернутися до дунайської переправи. Цей невдалий похід Дарія — наймасштабніша з відомих на сьогодення військових акцій персів.

Навала перського царя Дарія на скіфів справила на греків незабутнє враження і надовго закріпила за скіфами репутацію непереможного войовничого народу. Поразка в Скіфії виявилася першою великою невдачею в низці загарбницьких війн персів...[24]

Скіфо-Боспорські взаємини[ред.ред. код]

Наразі немає жодних свідчень щодо скіфо-боспорських відносин до IV ст. до н. е., але неможливо ігнорувати наступне:

  • утворення Боспорської симмархії під приводом Археонактидів у 480 р. до н. е. збігається у часі зі змінами у ольвіо-скіфських взаєминах;[25]
  • затвердження на Боспорі фракійської династії Спартокідів у 438 р до н. е. ймовірно відбувалося за часів панування у скіфів династа Октамасада, який, як відомо, був родичем одриських династів по матері, та збігається в часі з послабленням скіфського впливу на Ольвіополіс;[25]
  • за Спартокідів Боспор стає головним постачальником збіжжя до Еллади, хоча ще за часів Геродота цю функцію, наймовірніше, виконувала Ольвія (що, можливо, і пояснює повне ігнорування Геродотом Боспорської сіммархії);
  • за Спартокідів присутність скіфів на Боспорі підтверджується археологічно, а особливі стосунки Спартокідів зі скіфами й в епіграфічних джерелах (Полієн, Стратегеми, VI, 9, 4; Діодор, Бібліотека, XX, 22-24).[26]

Враховуючи наведене можливо припустити наступне. Під тиском скіфської орди поліси сх. Криму об'єднуються у симмархію під приводом Археонактидів. У 438 р.до н. е. влада на Боспорі переходить до Спартока, ймовірно представника династії одрисів, а значить і родича скіфського династа Октамасада, можливо Спарток отримав владу за прямої чи опосередкованої допомоги скіфів. З початком ери Спартокідів скіфо-боспорські відносини стають союзними. Скіфи активно допомагають Боспору у його війнах з Гераклеєю Понтійською за Феодосію у першій пол. IV ст. до н. е., поступово передають Боспору владу над різними племенами меотів, які ще донедавна були «… їм підвладні…» (Ксенофонт, «Воспоминания о Сократе», ІІ, 1, 1; Геродот, Історія, IV, 28), роблять Боспор своїм головним торгівельним партнером. Існує лише одна письмова згадка про скіфо-боспорський конфлікт (Демосфен, XXXIV. «Проти Форміона о позиці»), який відбувся до/близько 328 р. до н. е. який, доречі, не відображенио археологічно, що може свідчити про його швидкоплинність та певну умовність. Причиною цього конфлікту могла бути й навала Зопіріона у 331 р. до н. е. (Юстин, XII, 2, 16; XXXVII, 3, 1), й ймовірна зміна династа у скіфів (Арріан, Олекс., IV, 15) тощо. Надалі, навіть після сарматської навали на терена Скіфії, відносини між скіфами та Боспором залишалися традиційно дружніми до смерті останнього Спартокіда Перісада V.

Скіфо-македонські відносини[ред.ред. код]

Після смерті у 358 р.до н. е. царя Котіса одрисське царство було фактично розподілене між його сусідами. В процесі цього розподілу на початковому етапі були укладені певні домовленності між Пилипом Македонським та скіфським царем Атеєм, які, врешті решт, закінчилися війною 339 р. до н. е., у якій скіфи «були переможені хитрістю Пилипа …»(ЮСТИН. Епітома твору Помпея Трога «Історія Пилипа», IX, 2-3)[27]

Наступним етапом скіфо-македонських відносин був похід Зопіріона та терена Скіфії у 331 р. до н. е., який закінчився тотальною поразкою та повним знищенням скіфами 30-и тисячного війська македонян чи під час, чи після невдалої облоги Ольвіополісу (Just. XXXVII. 3, 2).[28]

Черговий етап скіфо-македонських взаємин, відображений у Арріана (IV.1; IV.15), є найбільш суперечливим. Отже, Арріан робить декілька повідомлень щодо посольств європейських скіфів у 328 р. до н. е. до Олександра спочатку у Середню Азію, згодом до Вавілону. Наразі превалює думка, що Арріан плутав європейських скіфів з різними кочовиками Азії, і ця плутанина виникала з хибних уявлень тогочасної географії (плутанина щодо двох річок — Танаїсу, що розмежовує Європу та Азію, та Танаїсу у Середній Азії).[29] Але Арріан окремо звертає увагу на те, що є дві ріки Танаїс: «ІІІ. 30. (7) …Витоки цього Танаїса, який місцеві варвари називають ще, за словами Арістобула, Орксантом, знаходяться теж на горі Кавказ; впадає і ця річка в гирканське море. (8) Повинен бути ще інший Танаїс, про який історик Геродот пише, що це восьма річка у скіфів: вона випливає з великого озера, а впадає в озеро ще більше; називається воно Меотійським. Деякі кажуть, що цей Танаїс є кордоном між Європою та Азією; (9) на їхню думку, Меотійське озеро виходить із глибини Евксінского моря, і в це озеро і впадає Танаїс, що розділяє Азію та Європу …». Курций Руф, описуючи ці події пише прямо:«… приїхав до нього Берда, посланий ним свого часу до скіфів, які живуть за Боспором. Він прибув з послами цього народу …».[30] Повідомлення Арріана щодо смерті царя європейських скіфів та переходу влади до його брата (IV.15) близько 328 р. до н. е. можна повязати з повідомленням Демосфена щодо скіфо-боспорської війни (XXXIV. «Проти Форміона о позиці»)[31], яка за таких умов могла мати місце. Зрозуміло, що ці два повідомлення повязуються лише гіпотетично.

Останньою відомою подією у скіфо-македонських відносинах була спроба скіфів повернути під контроль поліси Добруджи у 313 р. до н. е., яка закінчилася поразкою від Лісімаха (Діодор, Бібліотека (ΒΙΒΛΙΟΘΗΚΗ), XIX). З того часу відомостей про будь-які відносини Скіфії та Македонії немає.

Савромато-скіфська війна. Занепад Європейської Скіфії[ред.ред. код]

Близько сер. IV ст.до н. е. на р. Дон та у Н. Поволжі з'являються нові групи савроматів[32] — мігрантів зі сходу,[33] що вплинуло і на політичну ситуацію у регіоні.

Відомі на сьогодення найпізніші пам'ятки традиційного для причорноморських скіфів типу датовано не пізніше межі IV—III ст.ст. до н.е. або першими десятиліттями III ст. до н. е. Збіг цієї дати з часом появи у Причорномор'ї поховань прохорівського типу і взагалі активним розширенням ареалу прохорівської культури у зах. та пн.-зах. напрямках досить показовий. Саме цю міграцію сарматів більшість сучасних дослідників пов'язують зі згаданою у Діодора навалою на Скіфію.[34]
"Зважаючи на всю сукупність археологічних даних, дестабілізація стає всеохоплюючою тільки з 70-60-х рр. названого століття, коли під ударами номадів гине переважна частина незахищених поселень греків."[35]

Можливо, спочатку активність нових кочовиків була спрямована до Закавказзя, але отримавши відсіч від намісника частини Мідії Атропата між 328–324 р.р. до н. е.[36], нові кочовики були вимушені змінити напрямок експансії.

Перша сутичка новоприбулих кочовиків з скіфами відбулася під час династійної війни на Боспорі у 310–309 рр. до н. е., і закінчилася повною поразкою від скіфо-боспорського війська на р. Фат,[37] про що повідомляє Діодор (ΒΙΒΛΙΟΘΗΚΗΣ ΙΣΤΟΡΙΚΗΣ, XX, 22-24). Ім'я царя, що виступив спільником Евмела — Аріфарн (грец. Ἀριφάρνης) — не характерне для кочовиків цього регіону, але є досить поширеним у кочовиків Арало-Каспію.

Перша поразка, ймовірно, на деякий час призупинила активність новоприбулих савроматських об'єднань, але вже близько 80 р. ІІІ ст. до н. е. савромати фіксуються біля Херсонесу Таврійського, що свідчить про початок їх експансії вже вглиб території скіфів.[38][39] Протягом 270–260 рр. до н. е. савромати не тільки продовжували свої балци на терена Скіфії, а, врешті-решт, поклали край домінуванню цього об'єднання. Додатковим свідченням занепаду Скіфії та панування савроматів у Пн. Причорномор'ї є інша епіграфічна пам'ятка — відомий Ольвійський декрет Протогену (IosPE I² 32)[40], у якому кочовиків які загрожували Ольвіополісу названо сайї (грец. Σαΐωι), їх царя — Сайтафарн (грец. Σαϊταφάρνος), а описані події відбувалися у проміжку між 260–252 рр. до н. е.[41]

Можливо припустити, що під впливом політичних (походи Олександра Македонського) та кліматичних (аридизація степів Арало-Каспію) змін савромати цього регіону були вимушені мігрувати на захід, де вступивши у конфлікт за пасовища зі Скіфським об'єднанням, приблизно до 260 р. до н. е. майже повністю захопили Пн. Причорноморські степи. Скіфія ще деякий час існувала як невелике державне утворення у Тавриці та Нижньому Подніпров'ї, певна частина скіфів мігрувала за Дунай, на територію Добруджі, де також утворили інше невелике державне об'єднання. Ці два об'єднання називалася Малими Скіфіями.

Археологічні пам'ятки Пн. Причорномор'я скіфського часу[ред.ред. код]

Територія України в скіфську добу. Скіфські пам'ятки

Хронологія основних подій історії Європейської Скіфії[ред.ред. код]

  • бл. 595 р. до н. е. — міграція скіфської орди з Пн. Кавказу до Пн. Причорномор'я, утворення Пн. Чорноморської Скіфії.
  • бл. 514/512 р. до н. е. — провальна кампанія Дарія на терена Європейської Скіфії (Геродот, Історія, IV, 76)[42].
  • 496 р. до н. е. — навала скіфів на Балкани (до Херсонеса Фракійського) (Геродот, Історія, VI, 40).
  • близько 496 р. до н. е. — скіфо-спартанські переговори стосовно спільних військових акцій проти персів (Геродот, Історія, VI, 84).
  • бл. 480–478 р. до н. е. — ініційований скіфами (Аріапейт?) перегляд взаємин між Пн. Понтійськими еллінами та скіфами. Посилення тиску на еллінів[43]. Дипломатичні відносини з одріссами, агафірсами (Геродот, Історія, IV, 78).
  • 438 р. до н. е. — затвердження на Боспорі Спартокідів, ймовірно родичів як одрисського так і скіфського правлячих домів. Переорієнтація скіфів з Пн.-Зах. Причорноморських полісів на Боспор (Діодор, Бібліотека, XX, 31).
  • 390–364 р. до н. е. — скіфи спільники Боспору у війнах за Феодосію.
  • бл. 380 — 365 р. до н. е. — Сіндику, в минулому васала скіфів, інкорпоровано до складу Боспору (Полієн, Стратегеми, VI, 9, 4).
  • бл. 358 — 344 рр. до н. е. — скіфи встановлюють протекторат над полісами Добруджі, вдала війна проти трибаллів (Полієн, Стратегеми, VII, 44, 1).
  • 352/1 — 345 рр. до н. е. — скіфо-гераклейські взаємини.[14]
  • 339 р. до н. е. — поразка від Пилипа Македонського (Юстин, IX, 2).
  • 331 р. до н. е. — знищення 30-ти тисячного війська Зопіріона (Юстин, XII, 2, 16; XXXVII, 3, 1.).
  • до/ близько 327 р. до н. е. — нетривала війна з Боспором (ДЕМОСФЕН, XXXIV. «Проти Форміона о позиці»).
  • 313/312 р. до н. е. — поразка від Лісімаха у Добруджі (Діодор, Бібліотека, XIX, 73).
  • 310–309 рр. до н. е. — скіфи спільники законого спадкоємця у династійній війні на Боспорі (Діодор, Бібліотека, XX, 22-24).
  • бл. 270-260-ті рр. до н. е. — захоплення пн. причорноморських степів сарматами. Утворення двох Малих Скіфій — Тавроскіфії та Малої (добруджійської) Скіфії.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. в україномовних джерелах різних часів і регіонів України
  2. (рос.)Болтрик Ю.В, Фиалко Е. Е. Следы набега скифов на Трахтемировское городище в Среднем Поднепровье. Третья кубанская археологическая конференция. Тезисы докладов международной археологической конференции. Краснодар — Анапа 2001
  3. (гр.) Hρόδοτος Ἁλικαρνησσέος Ιστορίης, IV, 28 «[1] Δυσχείμερος δὲ αὕτη ἡ καταλεχθεῖσα πᾶσα χώρη οὕτω δή τι ἐστί, ἔνθα τοὺς μὲν ὀκτὼ τῶν μηνῶν ἀφόρητος οἷος γίνεται κρυμός, ἐν τοῖσι ὕδωρ ἐκχέας πηλὸν οὐ ποιήσεις, πῦρ δὲ ἀνακαίων ποιήσεις πηλόν· ἡ δὲ θάλασσα πήγνυται καὶ ὁ Βόσπορος πᾶς ὁ Κιμμέριος, καὶ ἐπὶ τοῦ κρυστάλλου οἱ ἐντὸς τάφρου Σκύθαι κατοικημένοι στρατεύονται καὶ τὰς ἁμάξας ἐπελαύνουσι πέρην ἐς τοὺς Σίνδους…»
  4. Corpus Inscriptionum Regni Bosporani CIRB
  5. (рос.)Мурзин В. Ю. Происхождение скифов: основные этапы формирования скифского этноса. К., Наукова Думка, 1990г. ст. 74
  6. (рос.)A. M. Хазанов. Социальная история скифов. Основные проблемы развития древних кочевников евразийских степей. Москва. «Наука». 1975. Ст. 122.
  7. грец. Strab. VII. III. 18 Ἀτέας δὲ δοκεῖ τῶν πλείστων ἄρξαι τῶν ταύτῃ βαρβάρων[1]
  8. (рос.) див. прим. 9-10 до відповідної частини у: Фукидид. История. Перевод и примечания Г. А. СТРАТАНОВСКОГО. М., Ладомир. АСТ. 1999г, у згаданому уривку щодо скіфів (II, 97, (5)) Фукідід повторює слова Геродота щодо фракійців (V.3.)
  9. (рос.) А. И. Мартынов. О концепции закономерностей исторических взаимоотношений обществ Древнего мира и степной Евразии. Кочевники евразийских степей и античный мир (проблемы контактов). Мат-лы 2-го археологического семинара. Новочеркасск. 1989.
  10. Майже ні в кого з дослідників-скіфологів не виникає сумніву, що у скіфському загалі існувало таке явище, яке значно пізніше у осетинів називалося Балц — «військова експедиція з метою грабунку чи отримання здобичі»(ИЭСОЯ, т.1.), яка походить з часів військової демократії та донедавна була невід'ємною культури кочовиків. Чи могли би існувати на території Скіфії будь які відносно багаті поліси еллінів без протекції жорсткої деспотичної централізованої влади? Певно ні.
  11. (рос.)Виноградов Ю. Г. Политическая история ольвийского полиса VII–I в. до н. э. — Москва: Наука. 1989. ст.ст. 90-109
  12. В. И. Гуляев. К вопросу о единой Скифии в VII–IV вв. до н. э. // Материалы X Международной научной конференции 29 мая — 3 июня 2001 г. «Международные отношения в бассейне Черного моря в древности и средние века». — Издательство Ростовского педагогического университета
  13. Виноградов Ю. А., Марченко К. К., Рогов Е. Я. Сарматы и гибель «Великой Скифии» // вди. 1997. № 3. с. 98-99.
  14. а б (рос.)В. А. Анохин. Монеты скифского царя Атея. «Нумизматика и сфрагистика», т.2, Киев-1965, стр 3-15.
  15. Clem. Alex. Strom. V, 5, 31, (3) англ. "Atoeas king of the Scythians to the people of Byzantium: Do not impair my revenues in case my mares drink your water;"Strom. V, 5, 31, (3)
  16. HISTORIARUM PHILIPPICARUM IN EPITOMEN REDACTI A M. IUNIANO IUSTINO (лат.), ЮСТИН. Епітома твору Помпея Трога «Історія Пилипа», IX, 2-3 IX, 2-3 (рос.)
  17. (рос.)Черненко Е. В., Бессонова С. С. Скифские погребальные памятники степей Северного Причерноморья. Наукова думка. 1986
  18. (рос.)В. В. Латышев. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. ВДИ, 1947
  19. див. Скіфські царі
  20. за основу використано:(рос.) Черненко Е. В. Скифо-персидская война. — Киев: Наукова думка. 1984.
  21. Ктесій Кнідський (ΠΕΡΣΙΚΑ, XIII, (20)) (рос.)В. В. Латышев. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. ВДИ, 1947; грец. "ὅτι ἐπιτάσσει Δαρεῖος Άριαράμνῃ τῷ σατράπῃ Καππαδοκίας ἐπὶ Σκύθας διαβῆναι, καὶ ἄνδρας καὶ γυναίκας αἰχμαλωτίσαι ὁ δὲ διαβὰς πεντηκοντόροις λ᾽ ῇχμαλώτισε. Συνέλαβε δὲ καὶ τὸν ἀδελφὸν τοῦ βασιλέος τῶν Σκυθῶν Μαρσαγέτην, ἐπὶ κακώσει εὑρὼν παρὰ τοῦ οἰκείου ἀδελφοῦ δεδεμένον."
  22. Переклад на українську з російської, некваліфікований, і не може використовуватись у якості джерела для посилань. Оригінал: (рос.) Бехистунская надпись Дария I (Перевод М.А. Дандамаева)
  23. (рос.)Разин Е. А. История военного искусства. М., 1955
  24. (рос.)Скржинская М. В. Скифия глазами эллинов. — СПб.: Алетейя, 2001.
  25. а б (рос.)Виноградов Ю. Г. Политическая история ольвийского полиса VII–I в. до н. э. — Москва: Наука. 1989
  26. (рос.)Е. А. Молев. БОСПОР И СКИФЫ ОТ АГАЭТА ДО САВМАКА. Вестник Нижегородского университета им. Н. И. Лобачевского, 2008, № 4, с. 132–136, Яковенко Э. В. Скифы на Боспоре (Греко-скифские отношения в VII–III вв. до н.э.): Автореф.дис. … д-ра. ист. наук. М., 1985.
  27. HISTORIARUM PHILIPPICARUM IN EPITOMEN REDACTI A M. IUNIANO IUSTINO (лат.), (рос.)
  28. (рос.)HISTORIARUM PHILIPPICARUM IN EPITOMEN REDACTI A M. IUNIANO IUSTINO укр. "(16) ... Зопіріон, поставлений Олександром Великим в намісники Понта, вважаючи, що якщо він не зробить ніяких подвигів власними силами, то виявить себе бездіяльним, зібрав тридцятитисячне військо і пішов війною проти скіфів. (17) Він загинув з усім своїм військом і цим його було покарано за війну, яку він необачно почав проти народу, ані в чому не винного." (лат.) (рос.)
  29. (рос.)Д. А. Щеглов «Европейские скифы», противники Александра Великого: проблема этнической принадлежности
  30. (рос.) Руф К. К. История Александра Македонского. — М.: Издательство МГУ, 1993., VIII, 1, 7. лат. QVINTVS CVRTIVS RVFVS. HISTORIARUM ALEXANDRI MAGNI LIBRI QUI SUPERSUNT. VIII, 1, 7.
  31. (рос.)Латышев В. В. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. Вестник древней истории. 1947–1949.
  32. Тут у контексті термін «савромати» використано як макроетнонім, під яким розуміються різні споріднені кочові племінні групи-мігранти зі сходу
  33. (рос.)Скрипкин А. С. Погребальный обряд и материальная культура сарматов европейских степей в первые века нашей эры. Научные школы Волгоградского государственного университета. Археология Волго-Уральского региона в эпоху раннего железного века и средневековья. Волгоград. 1999
  34. (рос.)В. Я. Петрухин, Д. С. Раевский. Очерки истории народов России в древности и раннем Средневековье. М.: Знак, 2004.
  35. (рос.) Греки и варвары Северного Причерноморья в скифскую эпоху. СПб. Алетейя. 2005.
  36. (рос.)Дьяконов И. М. История Мидии. Фил. Фак. СПбГУ, СПб, 2008
  37. (рос.)Е. В. Черненко. Битва при Фате и скифская тактика. // Вооружение скифов и сарматов: Сб.науч.тр. АН УССР. Ин-т археологии. — Киев: Наук.думка, 1984.
  38. (рос.)Виноградов Ю. Г. Херсонесский декрет о «несении Диониса» IosPE I² 343 и вторжение сарматов в Скифию. ВДИ № 3, 1997
  39. (гр.)IosPE I² 343 (SEG 47:1168)
  40. (гр.)IosPE I² 32
  41. Ніколаєв М. І. Хронологія декрету на честь Протогена на основі синхронізації епонімного календаря Ольвії. Археологія. № 1. Київ, 2012.
  42. (рос.)Черненко Е. В. Скифо-персидская война. Киев: Наукова думка. 1984
  43. (рос.)Виноградов Ю. Г. Политическая история ольвийского полиса VII–I в. до н. э. — Москва: Наука. 1989
  44. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Історія України написана у V ст. до нашої ери Геродотом,
    перекл. Спасько С.К. — К.: ФОП Стебеляк О.М., 2012. — 144 с. ISBN 978-966-1635-18-9

Див. також[ред.ред. код]