Слобідсько-Українська губернія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Слобідсько-Українська губернія
Герб
Дата створення / заснування 1765 і 12 грудня 1796
Країна  Російська імперія
Столиця Харків
Замінений на Харківська губернія
На заміну Слобідські козаки, Бєлгородська губернія і Харківське намісництво
Час/дата припинення існування 29 вересня 1780 і 5 грудня 1835
Мапа розташування
CMNS: Слобідсько-Українська губернія у Вікісховищі

Слобідсько-Українська губернія, Слобідська Україна — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії на території нинішньої України, яка була створена на місці ліквідованих 1765 р. московським урядом слобідських козацьких полків і існувала у 1765–1780 та 1797–1835 роках. У 1835 р. перейменована у Харківську губернію.

Перша Слобідська Українська губернія (1765-1780)[ред. | ред. код]

Слобідсько-Українська (Слободська) губернія — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії, яка існувала у 1765–1780 роках та охоплювала територію колишніх слобідських козачих полків за винятком Чугуївського повіту, який було передано до складу сусідньої Бєлгородської губернії.

Губернія була заснована 18 січня 1765 у наслідку скасування козачого устрою Слобожанщини. Губернським містом став Харків.

У склад губернії ввійшли всі 5 слобідських козачіх полків: Харківський полк, Охтирський полк, Ізюмський полк, Сумський полк та Острогозький полк. Губернія мала поділ на Харківську, Охтирську, Ізюмську, Острогозьку, Сумську провінції.

У 1779 створене Воронізьке намісництво, до складу якого відійшла Острогозька та частина Ізюмської провінції.

У 1780 Слобідсько-Українську губернію скасовано, замість неї створене Харківське намісництво. До намісництва ввійшла вся колишня губернія та частина скасованої у 1779 Бєлгородської губернії.

Друга Слобідська Українська губернія (1797-1835)[ред. | ред. код]

Генеральна мапа Слобідської Української губернії. 1829

Указом від 12 грудня 1796 року було вирішено відновити Слобідсько-Українську губернію у її колишніх межах. 1 травня 1797 року вийшов царський указ, яким передбачалося утворити губернію з 10-ти повітів. Хотмижський, Білопільський та Миропільський повіти були передані до Курської губернії. При цьому з Воронізької губернії передавались до Слобідсько-Української Біловодський (Старобільський), Куп'янський, Острогозький (включно з колишнім Калитвянським повітом), та часково Богучарський і Лівенський[ru] повіти.
Міста Валки, Краснокутськ, Золочів, Лебедин, Вовчанськ та Недригайлів стали безповітовими[1]. Чугуївський повіт було переформовано у Зміївський повіт.[2]

1802 року внаслідок нового розподілу губерній Олександра І Слобідсько-Українська губернія була утворена з 10-ти повітів, з яких 3 (Богучарський, Острогозький та Старобільський) мали відійти до Воронізької губернії, а у складі Слобідсько-Української губернії утворили (відновили) 3 повіти з центрами в заштатних містах Валках, Вовчанську та у Лебедині.

9 січня 1819 (чи 1824?) року до Слобідсько-Української губернії було повернено Старобільський повіт.[3][2]

У 1835 році Слобідсько-Українська губернія була перейменована на Харківську губернію.

Адміністративний поділ губернії[ред. | ред. код]

Перша Слобідська Українська губернія (1765 - 1780)[ред. | ред. код]

Друга Слобідсько-Українська губернія (1797-1835)[ред. | ред. код]

Керівництво губернії[ред. | ред. код]

Губернатори[ред. | ред. код]

П.І.Б. Титул, чин, звання Роки знаходження на посаді
Щербінін Євдоким Олексійович генерал-майор (генерал-поручник)
03.1765—06.1775
Норов Дмитро Автономович генерал-майор (генерал-поручник)
1775—1780
Намісництво
Теплов Олексій Григорович дійсний статський радник
1797—1799
Сабуров Петро Федорович дійсний статський радник
грудень 1799—1800
Неверов Кирило Іванович дійсний статський радник
15.07.1800—30.11.1800
Зільбергарниш Густав Карлович дійсний статський радник
30.11.1800—1802
Артаков Андрій Кіндратович дійсний статський радник
1802—11.1803
Бахтін Іван Іванович дійсний статський радник
11.1803—1814
Муратов Василь Гаврилович[ru] дійсний статський радник
17.05.1815—1827
Грибовський Михайло Кирилович дійсний статський радник
15.09.1827—10.1828
Каховський Михайло Іванович дійсний статський радник
12.03.1829—1833
Трубецькой Петро Іванович князь, генерал-майор
10.11.1833—1835

Губернські маршалки шляхти[ред. | ред. код]

П.І.Б. Титул, чин, звання Роки знаходження на посаді
Хорват Дмитро Іванович бригадир, дійсний статський радник
1796—1798
Павлов Михайло Іванович титулярний радник
1798—1801
Донець-Захаржевський Василь Михайлович майор
1801—1807
Корсаков Олексій Іванович генерал-майор
1807—1810
Квітка Андрій Федорович підполковник, статський радник
1810—1825
Смирницький Микола Савич надвірний радник
1825—1828
Времев Олександр Миронович підполковник
1828—1831
Квітка Андрій Федорович дійсний статський радник
1831—1835

Віце-губернатори[ред. | ред. код]

П.І.Б. Титул, чин, звання Роки знаходження на посаді
Шидловський Григорій Романович колезький радник (статський радник)
1796—07.09.1800
Пічугин генерал-майор
1800—1801
Картвелін Микола Михайлович дійсний статський радник
1801—1802
Наврозов Матвій Андрійович колезький радник (статський радник)
1802—1808
Муратов Василь Гаврилович[ru] статський радник
26.06.1809—17.05.1815
Гежелинський Григорій Федорович колезький радник
1815—1820
Донець-Захаржевський Дмитро Андрійович колезький радник
1823—1828
Паскевич Степан Федорович статський радник
1829—1831
Пестель Борис Іванович статський радник
1831—1835

Примітки[ред. | ред. код]

  1. У літературі XVIII-XIX століття, «безповітові», відповідає пізнішому «заштатні»
  2. а б Ілляшевич Л.В. Короткий нарис історії харківської шляхти — Харків. тип. М. Зільберберга, Рибна №25.1885. —С.54 — 166 с., 32 с. прикладок (До друку дозволено. Київ. 28 березня 1885 року)
  3. Генеральная карта Слободской Украинской губ. Съ показаніемъ почтовыхъ и большихъ проъзжихъ дорогъ, станцій и разстоянія между оными верстъ — Ст. Петербургъ, 1829

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]