Словенці

Slovenci Словенці
словенський фольклорний ансамбль
Загальна кількість	2,5 млн.
Найбільші розселення	Словенія:    1 800 000  США:    176 691 (2000)  Італія:    83 000-100,000  Аргентина:    30 000  Канада:    29 000  Австрія:    24 855 Німеччина:    21 759 (2003)  Австралія:    16 085 (2006)  Хорватія:    13 173 (2001)  Сербія:    5 104 (2002)  Франція:    4 000  Швеція:    4 000  Угорщина:    3 180  Уругвай:    2 000-3 000  Боснія і Герцеговина:    2 100 (1991)  Швейцарія:    1 601  Бразилія:    1 500  Бельгія:    1 500  Нідерланди:    1 000-2 000  Венесуела:    1 000  Іспанія:    758 (2007) Македонія:    403 (1994)  Чилі:    200  Ірландія:    135 (2006)  ПАР:    100
Близькі етнічні групи	південні слов’яни Слов’яни
Мова	Словенська
Релігія	Римо-Католицька Церква

Словенці (словен. Slovenci, дв. Slovenca, одн. Slovenec, ж. р. Slovenke, дв. Slovenki, одн. Slovenka) — південнослов’янська нація.

Більшість словенців мешкають на території незалежної Словенії (1 631 363). Здавна мешкають на північному сході Італії (від 83 000 до 100 000 осіб), на півдні Австрії (18 000), у Хорватії (13 200) й Угорщині (3 180). Словенці визнані національною меншістю в цих чотирьох країнах, із якими в країни Словенія й тепер є спільні кордони (Австрія, Угорщина, Хорватія, Італія).

За національним переписом населення в Словенії 2002-го року, 1 631 363 людей зазначили свою національність як словенці, у той час як 1 723 434 осіб назвали словенську мову рідною.

Загальна чисельність словенців у Австрії налічує 24 855, серед них 17 953 представляють словенську меншість, а 6 902 — іноземні піддані.

Ранні альпійські слов’яни

У 6-му сторіччі слов’яни оселилися на теренах між Альпами й Адріятичним морем двома хвилями міґрації: перша хвиля була близько 550-го року з моравських земель, а друга відбулася з південного сходу після відступу лангобардів.

Із 623 до 658 слов’яни між верхньою течією Елби й горами Караванке були об’єднані під владою короля Само (Kralj Samo) — так званий Самівський Племінний Союз. Племінний Союз занепав після смерті Сама, проте маленьке князівство слов’янських племен Карантанія (словен. Karantanija) залишилося, його центр знаходився в теперішній провінції Каринтія на півночі Словенії.

Альпійські слов’яни під час Франкської імперії

Через навислу небезпеку з боку обрів зі сходу, карантинійці (прасловени) 745-го року вкладають союз із баварцями, а згодом ідуть під франкійську владу й приймають християнство у 8-му сторіччі. Останнє слов’янське державне втворення, князівство принца Коцеля, втратило свою незалежність у 874-му році. Словенська етнічна територія з часом зменшилася через тиск німців із заходу й появу угорців на Тисо-Дунайській низовині, набула теперішніх теренів у 15-му столітті.

Першими документами написаними словенським діялектом були Фрейзінгенські уривки, датовані між 972 і 1022 роками. Найпершими книжками словенською мовою стали катехізис (Катекізем) і Абецеднік, написані протестантським реформатором Пріможем Трубарем (Primož Trubar) в 1550-му році й надруковані в Тюбінґені, Німеччина. Юрій Далматін переклав у 1584-му Біблію словенською. У другій половині 16-го століття словенська мова набула відомости завдяки багатомовному словникові, укладеному Гєронімусом Меґісаром.

Словенці між 18 століттям і 2 Світовою

Протягом періоду словенські землі були частиною Іллірійських провінцій, Австрійської імперії, Австро-Угорщини (у Цислейтанії, тобто австрійській частині Австро-Угорщини).

Чимало словенців еміґрувало до Сполучених Штатів протягом 20-го століття, головно, з економічних причин. Тих, що оселилися в Бетлегемі, штат Пенсильванія називають Windish (від wind — вітер). Найбільше словенців занесло до Клівленду, штат Огайо й навколишні землі. Друга за чисельністю група осіла в одному з районів Чикаґа. У цих регіонах словенці вели активну суспільну діяльність.

Після Першої світової (1914-1918) словенці з деякими іншими південними слов’янами створили Державу Словенців, Хорватів і Сербів, згодом були частиною Королівства Сербів, Хорватів і Словенців, пізніше перейменоване на Королівство Югославія. Словенське населення становило більшість у регіоні Дравська Бановина нової держави.

1920-го року в двомовній Каринтії було проведено референдум, за підсумками якого більша частина Каринтії мала залишитися в складі Австрії. Між двома світовими війнами західні землі, заселені словенцями, були піді владою Італії].

Словенські добровольці брали також участь у Іспанській громадянській війні і Другій італо-абісийській війні.

Протягом і після 2 Світової

Сучасні етнічні землі, ґрунтуючись на мовному принципі

У 1991 році, після референдуму, Словенія стала незалежною національною дежавою після короткої Десятиденної війни.

Джерела й принагідне

• Словенська Вікіпедія
• Використано матеріали зі статті в англійській Вікіпедії.