Слов'янськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Слов'янськ
Slovja s.png Flag of Sloviansk.svg
Герб Слов'янська Прапор Слов'янська
Слов'янська міська рада
Слов'янська міська рада
Слов'янськ
Розташування міста Слов'янськ
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Донецька
Район/міськрада Слов'янська міськрада
Код КОАТУУ 1414100000
Засноване 1645 рік
Статус міста з 1794 року
Населення 116 694 (01.01.2014)[1]
Агломерація Краматорська агломерація
Площа 74 км²
Густота населення 1577 осіб/км²
Поштові індекси 84100-84129
Телефонний код +380-6262
Координати 48°51′12″ пн. ш. 37°37′30″ сх. д. / 48.85333° пн. ш. 37.62500° сх. д. / 48.85333; 37.62500Координати: 48°51′12″ пн. ш. 37°37′30″ сх. д. / 48.85333° пн. ш. 37.62500° сх. д. / 48.85333; 37.62500
Висота над рівнем моря 74 м
Водойма р. Казенний Торець, о. Ріпне
Відстань
Найближча залізнична станція Слов'янськ
До обл./респ. центру
 - фізична 95,5 км
 - залізницею 110 км
 - автошляхами 112 км
До Києва
 - фізична 537 км
 - залізницею 632 км
 - автошляхами 772 км
Міська влада
Адреса 84122, м. Слов'янськ, майдан Революції, 2
Веб-сторінка Слов'янська міськрада
Міський голова Зонтов Олег Вячеславович (в.о.)

Слов'я́нськ (до 1784 Тор, Тавр, після — Солеванськ, Словенськ) — місто в Україні на Донбасі, розташоване в долині р. Казенного Торця, районний центр Донецької області; 116 694 мешканців (01.01.2014).

Географія[ред.ред. код]

План міста Слов'янська з розташуванням основних районів
Старе русло Казенного Торця в Слов'янську, вид із залізничного мосту, 2008 р.

Загальна площа Слов'янська — 58 км².

Тут розташовані унікальні солоні озера карстового походження. Вони розділені між собою невеликими піщаними валами близько 150–200 м завширшки. Озера мають цілющі властивості і є основою санаторно-курортної індустрії міста. Найбільші — озеро Сліпне площею 0,29 км ² і глибиною до 2,2 м, озеро Ропне площею 0,22 км ² і глибиною близько 7,5-8 м і Вейсове площею 0,16 км ² і глибиною до 19 м. З 1975 року ці озера перебувають під охороною як гідрологічні природні пам'ятки загальнодержавного значення. Є також кілька інших озер менших розмірів і глибини. Температура води влітку досягає +22 … +24 ° C. Рапа соляних озер збагачена сульфатами і має хлоридно-натрієвий склад. На дні озер знаходяться відкладення мулових грязей, переважно сульфідних. Найвища точка міста гора Карачун

Відстань до Донецька: автошляхами — 119 км, залізницею — 110 км. Відстань до Києва: автошляхами — 772 км, залізницею — 632 км.

Демографія[ред.ред. код]

Населення
1897 1923 1926 1939 1959 1970 1979 1989 2001 2014
15 792 21 410 28 385 77 842 82 784 124 183 140 256 135 300 124 829 116 694

У 2001 році Слов'янськ налічував 124,829 тис. жителів, а з територіями, підлеглими міськраді — 146,585 тис. жителів. У 2001 році російську мову назвали рідною 54,6% населення; українську мову — 44,2% населення.

Національний склад[ред.ред. код]

N Національність Чисельність (%)
1 Українці 104 423 73,1
2 Росіяни 33 649 23,6
3 Турки 829 0,6
4 Білоруси 766 0,5
5 Вірмени 592 0,4
6 Греки 320 0,2
7 Цигани 279 0,2
8 Азербайджанці 208 0,1
Разом 142 873 100,00

Історія[ред.ред. код]

Заснування[ред.ред. код]

Дорожній знак на в'їзді з боку Краматорська

У 16 ст. на території сучасного Слов'янська почали поселятися селяни-втікачі з інших частин України.

1645 року для захисту від наскоків татар козаки збудували фортецю Тор; відтоді Слов'янське — центр видобутку солі й торгівлі нею.

Інша версія заснування: Під прикриттям Маяцького острогу в 1664 р. заведено державне (по-татарськи казенне) солеваріння на Торі, яке перебувало під постійною охороною, що, звичайно, сприяло формуванню тут постійного населення, а в 1676 р. й побудові м. Соляного (Тора), в якому на початок 1677 р. вже проживало 245 українських родин (25). Таке масове переселення до Тору «черкас» викликала польсько-турецька війна, в ході якої до Туреччини відійшло Поділля, та війною Московії й України проти Туреччини, яка намагалася заволодіти Чигирином. Все це, на наш погляд, дає підстави стверджувати, що до побудови Маяка і Соляного на Торі ніяких укріплених містечок в межиріччі Дінця і Казенного Торця не існувало і не варто брати до уваги цього острогу заснованого 1645 р., оскільки він не поклав початку формуванню постійного поселення.

У складі Російської імперії[ред.ред. код]

1685–1764 Тор — сотенне містечко Ізюмського полку, 1784 перейменоване на Словенськ (пізніше Слов'янське), з того ж часу повітове місто Словенського повіту Катеринославського намісництва.

З 1787 — заштатне місто Ізюмського повіту Слобідсько-Української (з 1835 — Харківської) губернії.

З 1880-х pp. залізничний вузол. 1860 місто мало 9300 меш., 1897 — 15 600, 1926 — 28 800; основне значення відігравали соляна промисловість та курорт.

У травні 1887 року А. Чехов писав:

Город — нечто вроде гоголевского Миргорода; есть парикмахерская и часовой мастер, стало быть можно рассчитывать, что лет через 1000 в Славянске будет и телефон. На стенах и заборах развешены афиши зверинца, под заборами экскременты и репейник, на пыльных и зеленых улицах гуляют свинки, коровки и прочая домашняя тварь. Дома выглядывают приветливо и ласково, на манер благодушных бабушек; мостовые мягки, улицы широки, в воздухе пахнет сиренью и акацией; издали доносится пение соловья, кваканье лягушек, лай, гармоника, визг какой-то бабы…

Часи УНР[ред.ред. код]

6 березня 1918 року Слов'янськ став центром Донеччини - однієї із земель УНР. 29 квітня 1918 року із скасуванням гетьманом України Павлом Скоропадським поділу на землі, Слов'янськ повернувся до складу Харківської губернії.

В листопаді 1918 в ході українсько-радянській війні місто перейшло під контроль більшовиків. З 1920 - у складі УСРР, а з 1922 - УРСР, з 1932 - у складі новоствореної Донецької області.

У складі СРСР[ред.ред. код]

З 1930-х в місті відбувається зростання промисловості. Популярним став стаханівський рух, один з учасників якого — машиніст паровозного депо станції Слов'янськ Петро Кривонос здобув славу як розробник способу подвоєння технічної швидкості руху навантажених залізничних складів[2] Одночасно в місті були закриті православні храми - Троїцький собор став кінотеатром "Кіно Кім", а 1937 року Свято-Олександро-Невський храм був перетворений на спортивний зал, пізніше - їдальню.

1934 року місто отримало статус курортного завдяки грязьовому курорту, що 1934 набув всесоюзного значення (показання: захворювання органів руху, нервової системи, жіночі хвороби).

В ході Другої світової війни Слов'янськ був під німецькою окупацією з 28 жовтня 1941 до 17 лютого 1943 та з 1 березня по 6 вересня 1943. Німецька влада відновила роботу Троїцького собору, однак після відвоювання міста радянськими військами собор знову був зачинений. В грудні 1941 року нацисти (зондеркоммандо 4Б) розстріляли всіх євреїв, що знаходилися в місті — приблизно 1300 чоловіків, жінок та дітей[3].

У 1950-ті роки в Слов'янську була збудована Слов'янська ГРЕС, перша турбіна якої, потужністю 100 МВт була введена в дію 1954 року.

У 1955 — у Слов'янську встановлений пам'ятник Т. Г. Шевченку. П'єдестал невисокий, прикрашений ліпниною. Зверху, на камені, в задумі сидить Т. Г. Шевченко. Пам'ятник простояв більше тридцяти років.

В 1977 відкрито тролейбусну лінію, що з'єднала Центр міста з мікрорайоном Артема.

У складі незалежної України[ред.ред. код]

В 1991 році населення міста становило близько 131,1 тисяч осіб, місто було великим промисловим центром Донецького індустріального району. В 2000 на Слов'янському курорті був відкритий бювет мінеральної води.

Захоплення Слов'янська проросійськими бойовиками у 2014[ред.ред. код]

Починаючи з квітня 2014 місто стало ареною бойових дій між сепаратистськими угрупуваннями і українськими силовиками. Збройний конфлікт розпочався у ніч на 11 квітня 2014 р., коли озброєні автоматами проросійські cепаратисти захопили райвідділ міліції у місті і вивісили там прапор РФ.[4] Реакцією української влади стала антитерористична операція, розпочата 13 квітня з метою зупинити сепаратистів. У відповідь сепаратисти оголосили про заборону у місті політичних партій «Батьківщина», УДАР і «Свобода», а також про переслідування україномовних людей, які викликають підозру[5].

До 25 квітня українським військам вдалося оточити місто[6], на що сепаратисти відповіли численними спробами прориву блокади. В ході перестрілок, що тривали протягом наступних місяців, значних ушкоджень зазнавали цивільні об'єкти міста, зокрема житлові будинки, надходили свідчення про загибель мирних жителів від осколкових поранень[7]. Після пошкодження в ході боїв 4 червня ліній електропередач і знеструмлення водонасосних станцій, місто залишилося без електроенергії і водопостачання[8]. Напружена ситуація в місті викликала масовий потік біженців із міста.

5 липня 2014 року українські військовослужбовці звільнили місто від проросійських терористів.[9]

3 серпня 2014 року у звільненому Слов'янську пройшла хода на підтримку єдності України. Ходу організувала місцева патріотично налаштована молодь.[10]

26 вересня оприлюднено інформацію, що в Слов'янську виявлено 3 масові захоронення людей — загинули від рук терористів — повідомив речник Інформаційно-аналітичного центру РНБО Андрій Лисенко. Масові захоронення виявлені по вулицях Дем'яна Бідного та Смольній; проводиться ексгумація тіл, встановлено особи 12-ти загиблих — померли на початку і в середині червня[11].

Ще влітку Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України приступило до оперативного відновлення зруйнованих споруд. Потужний волонтерський рух допомагав у відновленні будівель. Так, скажімо, школа у Слов'янську була відновлена завдяки збору коштів від громадян, благодійних організацій, а також банківського сектору[Джерело?].

Економічна географія[ред.ред. код]

Місто Слов'янськ є одним із найбільших промислових центрів регіону. В ньому працює 34 промислових підприємства. Провідна роль в економіці міста належить підприємствам машинобудівної галузі. Нині у Слов'янську найважливіші промислові підприємства: завод важкого машинобудування («Словважмаш», основна продукція — коксохімічне та прокатно-опоряджувальне устаткування), содовий комбінат (1972 — 18 виробничих цехів), олійнотовщевий комбінат (з 1954; 1970 вироблено у тисячах тонн: 101,6 олії, 84,6 шроту, 16.6 саломасу, 31,9 мила, 0,5 гліцерину); інші: хлібо- та м'ясний комбінати, заводи: ізоляторний, «Коксохіммаш», солеварний, «Будмаш», фабрика олівців, завод кислототривкої кераміки тощо; ДРЕС.

Наука. Освіта[ред.ред. код]

У місті шість державних вищих навчальних закладів, в тому числі:

  • Слов'янський державний педагогічний університет (до 2002 р. — Слов'янський державний педагогічний інститут), II рівня акредитації 
  • Слов'янський коледж національного авіаційного університету (до нещодавна — Слов'янське авіаційно-технічне училище цивільної авіації)
  • Відокремлений підрозділ «Слов'янський технікум Луганського національного аграрного університету» (до 2010 р. — Слов'янський державний аграрний технікум)
  • Слов'янський технікум залізничного транспорту
  • Слов'янський енергобудівний технікум
  • Слов'янський хіміко-механічний технікум.

В 1996 р. на базі Слов'янського державного педагогічного інституту (СДПІ) відкрився педагогічний ліцей. У 1927-1941 роках діяв Слов'янський аероклуб, півтори десятки випускників якого, згодом стали Героям Радянського Союзу.

У місті 25 загальноосвітніх шкіл, 1 вечірня школа, 2 школи для дітей з порушенням психічного та фізичного розвитку, 5 приватних навчальних закладів, гімназія, 23 дошкільних заклади.

Українська інженерно-педагогічна академія (у минулому загально-технічний факультет Українського заочного політехнічного інституту). Денна та заочна форма навчання.

Наукові дослідження проводять Інститут «Кераммаш», НДІ високих напруг, НДІ металургійної промисловості.

Регіональний ландшафтний парк «Слов'янський курорт». Показано розташування озер. 2010 р.

Медичні заклади. Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Система охорони здоров'я нараховує 23 лікувально-профілактичні заклади, особливе місце в ній займає Слов'янський курорт. На курорті діють 3 санаторії.

Культура і релігія[ред.ред. код]

У Слов'янську є краєзнавчий музей, 2 картинні галереї, одна з яких отримала ім'я місцевого уродженця художника П. Кончаловського, 6 православних храмів — Московського, Київського патріархату та Української Автокефальної церкви і дві протестантські церкви.

У 2008 році тут відкрито пам'ятник жертвам голодомору тридцятих років.

Спорт[ред.ред. код]

1999 року був створений Словхліб (футбольний клуб). Восени 2011 року клуб подав до ПФЛ України заявку на проходження процедури атестування, щоб отримати можливість взяти участь у другій лізі чемпіонату України 2012/13.

Релігійні організації[ред.ред. код]

На території Слов'янської міської ради діють 27 зареєстрованих релігійних громад: 9 громад Української православної церкви Горлівської єпархії, 2 громади мусульман, 1 громада іудеїв, 1 громада адвентистів 7 дня, 1 громада свідків Єгови, 1 християнська місія милосердя «Ковчег», 5 громад Християн віри Євангелійської, 1 — церкви Христової, 3 громади Євангелійських Християн — баптистів.

Люди[ред.ред. код]

Паровоз на якому трудився слов'янський машиніст-стахановець Кривонос Петро Федорович. Поштова марка СРСР. 1986. Серія «Паровози-пам'ятники».

Пам'ятки[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2014 року»,  — Київ, Державна служба статистики України, 2014
  2. История Великой Отечественной войны Советского Союза, 1941 — 1945 (в шести томах)./редколл., П. Н. Поспелов и др. том 1. М., Воениздат, 1960. стр.63
  3. Энциклопедия «Холокост на территории СССР», Москва, РОССПЭН, 2009, стр.908
  4. Сепаратисти на Донбасі захопили облпрокуратуру та міськвідділ міліції Українська правда, 11 квітня 2014 р.
  5. Сепаратисти оголосили сафарі на україномовних людей
  6. «Нацгвардія оточила Слов’янськ і заблокувала всі в’їзди». 
  7. «У Слов'янську в ході АТО загинули мирні жителі». 
  8. «У Слов'янську немає води, електрики та мобільного зв'язку». 
  9. Никакая «ДНР» нам не нужна. Путин — подлый человек, — жители Славянска (ВИДЕО)
  10. http://www.pravda.com.ua/news/2014/08/3/7033813/ Слов'янськом пройшла хода за єдність України
  11. У Слов'янську виявили три масові поховання людей

Література[ред.ред. код]

Додаткові джерела[ред.ред. код]