Сльозогінний газ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Під час використання сльозогінного газу у Франції (2007 рік).

Сльозогі́нний газ — збірна назва іритантів (речовин сльозоточивої або дратівної дії), що мають властивості лакриматорів (CR — дибензоксазепін, CS — 2-хлоробензальмалонодинітрил, CN — хлороацетофенон), і таких, що подразнюють слизові оболонки, дихальні шляхи тощо. Застосовуються у формі різних аерозолів (так звані «гази»). Застосовується правоохоронними органами та цивільними особами для припинення і ліквідації групових хуліганських проявів, масових заворушень, припинення інших протиправних дій, які мають суспільну небезпеку. Застосовується збройними силами як зброя несмертельної дії, а також у ході занять із захисту особового складу від зброї масового ураження (в СРСР під час проведення занять із ЗЗМУ у військах практикувалося окурювання особового складу, який знаходився в засобах індивідуального захисту, сльозогінним газом в умовах, максимально наближених до бойових). Сльозогінний газ відноситься до хімічної зброї, однак не заборонений міжнародними угодами. Іританти застосовуються також у газовій зброї для самооборони: газових балончиках і набоях до газових пістолетів.

Способи застосування[ред.ред. код]

За способом застосування, способом зберігання і способом доставки до мети, сльозогінні гази можуть міститися в таких промислових контейнерах:

  • аерозольні балони
  • Ручні гранати
  • Газові шашки
  • Контейнери в набоях для відстрілу зі спеціальних карабінів і сигнальних пістолетів
  • Ранцеві контейнери аерозольного розпилення (в даний час у більшості країн практично не використовується)

Промислове найменування[ред.ред. код]

У СРСР і Росії на озброєнні правоохоронних органів перебували такі СГ як «Черемуха» і «Сирень». В Україні використовується газ «Терен».

Дія[ред.ред. код]

Жінка під впливом сльозогінного газу, під час Революції в Єгипті 2011 року

Сльозогінний газ викликає відчуття печіння і подразнення в ураженій ділянці, що наступає впродовж секунд. Фізіологічні ефекти залежать від кількості подразнювальної речовини, тривалості її дії і того, на яку саме ділянку тіла вона потрапила (очі, рот, ніс, шкіра), і можуть продовжуватись близько 30—60 хв і довше після того, як особа покине джерело ураження і очиститься від залишків іританту[1].

Відразу ж після ураження в осіб проявляється усі або деякі із таких симптомів: печіння і почервоніння очей, носа, рота, шкіри, висип, набряк слизових оболонок, рясне сльозо- і слиновиділення, виділення слизу із носа, розмитий зір, мимовільне закривання очей і кліпання, важкість ковтання і дихання, кашель, хрипіння, задишка, дезорієнтація і розгубленість, що може призвести до паніки, сильний гнів, інколи нудота і блювання[1][2].

Хоча дія сльозогінного газу зазвичай не призводить до незворотних наслідків, в окремих випадках при тривалій дії (більше години) у великій концентрації вона може стати причиною сліпоти, виникнення глаукоми, а також важких опіків горла і легенів, що зрештою може призвести до смерті. Смертельні випадки можливі тільки при концентраціях іританту в сотні разів вищих, ніж ті, які зазвичай використовують під час розгону натовпу міліцією. З іншого боку, небезпечними для здоров'я і життя людей можуть бути контейнери, призначення для доставки і розпилення сльозогінного газу. Багато з них сильно нагріваються і викликати важкі опіки під час прямого контакту. Внаслідок вистрілів із близької відстані такі контейнери також можуть травмувати людей, інколи смертельно. Такий випадок трапився зокрема у 2011 році із німецько-французьким журналістом Лукасом Долегою, який висвітлював події революції у Тунісі[3].

Особливо чутилвими до дії сльозогінного газу є особи із захворюваннями дихальної системи, такими як астма[3], діти і люди похилого віку[1].

Тварини загалом менш вразливі до сльозогінного газу, за винятком випадків використання перцевого спрею. Тому міліція може використовувати в операціях собак чи коней[1].

Захист[ред.ред. код]

Окуляри для плавання можна використати як захист від сльозогінного газу
Протестувальник у протигазі під час штурму на вулиці Грушевського у Києві 2014 року

Найефективнішим засобом захисту очей і дихальних шляхів від дії сльозогінного газу є протигаз. Якщо його використати неможливо, використовують респіратори для будівельників, у крайньому разі — маски від пилюки, у поєднанні з окулярами, що щільно прилягають до шкіри, наприклад окулярами для хімічного захисту або для плавання[3]. Особи, що можуть піддатись дії сльозогінного газу, не повинні носити контактних лінз. Якщо подразнювальні речовини все ж потрапили на них, такі лінзи не придатні для подальшого використання[2]. Також від прямого контакту із іритантами слід захистити шкіру. Креми, засоби проти засмаги і косметика на основі жирів добре вбирають часточки аерозолю, тому не рекомендується користуватись такими засобами, в умовах, коли може бути застосований сльозогінний газ[3].

Серед протестувальників різних країн поширена практика використання бандан або інших шматків тканини, змочених у кислотному розчині, для захисту носа і рота. Наприклад, у 1980-их під час Громадянської війни в Сальвадорі партизани застосовували лимонний сік, учасники Єгипетської революції 2011 року — колу (pH близько 2,5), в інших випадках також використовувався яблучний оцет. Механізм дії такого захисту полягає у тому, що «сльозогінний газ», насправді не є газом, а аерозолем твердих важкорозчинних у воді частинок, тому мокра шамтинка може запобігати потраплянню цих частинок в органи дихання. Припускається, що через хімічні властивості подразнювальних речовин, кислотний розчин є більш ефективним, проте наукові дослідження, що підтверджували би дієвість таких заходів, не проводились[4]. Деякі експерти стверджують, що кислі розчини не можуть допомогти захиститись від сльозогінного газу, а використання шматків тканини, просякнутих невеликою кількістю води, для прикривання рота і носа відразу після перебування у зоні дії іритантів, може навпаки реактивувати кристали і продовжити тривалість фізіологічних ефектів[3].

Дії при ураженні[ред.ред. код]

Найбільш поширений шлях дії сльозогінного газу — через органи дихання. Особам, що потрапили у місце розпилення іритантів, для захисту слід швидко вийти на свіже повітря, можна піднятись на підвищення, оскільки часточки аерозолю важчі за повітря і осідають близько до землі. Якщо часточки подразнювальних речовин потрапили на шкіру й одяг, рекомендується при першій нагоді роздягнутись і ретельно вимити тіло з милом, спершу в холодному, потім теплому душі. За можливості, одяг, що знімається через голову, краще розрізати. Рекомендується також зняти і вимити інші предмети: окуляри, годинники, прикраси, тощо. Після цього їх можна повторно використовувати, як і випраний кілька разів одяг[3][1].

Перша допомога[ред.ред. код]

Перша допомога при ураженні сльозогінним газом полягає у промиванні очей великою кількістю води або стерильного фізрозчину до послаблення пекучого відчуття (близько 10 хвилин). Деякі лікарі перед промиванням продувають обличчя і очі пацієнтів для випаровування залишків подразнювача[4]. Подразнені ділянки шкіри обробляють великою кількістю води із милом. Для усунення проблем із диханням пацієнтам можуть запропонувати кисневі маски, а також препарати проти астми[2].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д «Tear Gas». The New York City Department Of Health And Mental Hygiene. January 15, 2013. Процитовано January 15, 2013. 
  2. а б в Anne Marie Helmenstine. «Tear Gas Exposure». About.com. Процитовано 23 січня 2014. 
  3. а б в г д е «How to protect yourself from tear gas». International News Safety Institute. Процитовано 23 січня 2014. 
  4. а б Brian Palmer (7 Feb 2011). «Numb and Coke. Can you really fight off tear gas with a can of soda?». Slate. Процитовано 23 січня 2014.