Слюда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Слюда
MicaSheetUSGOV.jpg
Загальні відомості
Клас мінералу алюмосилікати
Хімічна формула R1R2-3AISi3O10(OH, F)2, де R1 = К, Na; R2 = Al, Mg, Fe, Li.
Ідентифікація
Колір варіюється від прозорго до білого, жовтого, зеленого, коричневого, чорного
Порода зі слюдою.
Слюдяні фрагменти.

Слюди — родина широко поширених породотворних мінералів, які мають важливе промислове значення. Становлять собою гідроксил- і фторовмісні алюмосилікати.

Стара українська назва слюди - луша.

Загальний опис[ред.ред. код]

Слюди - група мінералів підкласу шаруватих силікатів, водні алюмосилікати лужних і лужноземельних металів з загальною формулою: XY2-3 Z(Al)0-2Z(Si)2-4O10(OH, F)2, де Х – К, Nа, Са; Y – AI, Mg, Fe, Mn, Cr, Li, Ti; Z – Si, Al, Fe3+, Ti. Крім основних хімічних компонентів – О, Н, К, Na, Li, Mg, Fe, Al, Si – до складу слюди входять як ізоморфні, так і механічні домішки: Mn, F, Rb, V, В, Ga, Ti, Zr, Sn, In, Ba, Sr, Ca, Cl, S, Р та ін. Найбільш характерна особливість С. полягає в тому, що вони утворюють пакети і розшаровані на тонкі пластинки внаслідок довершеної спайності за площиною (001). Легко розщеплюються на тонкi, гнучкi, пружнi листочки та пластинки. Більшість С. кристалізуються у моноклінній сингонії.

За хімічним складом усі слюди поділяються на три групи(ряди):

Кожний із зазначених рядів є ізоморфним. За структурними формулами каліїсто-натріїсті слюди виділяють під назвою гептафілітів, а літіїсті і магніїсто-залізисті – октафілітів. За фізич. властивостями і морфологією всі слюди дуже близькі між собою.

Крім того, виділяють С. діоктаедричні – С., в структурі яких заповнено лише 2/3 можливих октаедричних положень. Це гептофіліти (мусковіт, парагоніт) та ін. мінерали-аналоги шаруватої будови. С. тріоктаедричні – С., в структурі яких заповнені всі можливі октаедричні положення. До них належать октафіліти (магніїсто-залізисті і літіїсті С.) та ін. шаруваті мінерали-аналоги. С. крихкі – алюмосилікати шаруватої будови, які за своєю будовою і фізичними властивостями дуже близькі до слюд. На відміну від звичайних слюд пакети в крихкій слюді зв'язуються катіонами не лугів, а кальцію. Ці слюди дуже рідкісні, утворюють суцільні лускувато-зернисті маси. Твердість їх вища, а спайність гірша, ніж у звичайних слюд.

Слюди – головні породотвірні мінерали більшості вивержених г.п. Мають шарувату структуру. Будова кристалів листувата з досконалою спайністю в одному напрямку. Тв. 2 (гідрослюди) – 4,5 (маргарит). Густина від 2,3 у гідрослюд до 2,8-2,9 у мусковіту і лепідоліту і до 3,0-3,3 у флогопіту і біотиту. Пром. значення мають мусковіт, флогопіт, вермікуліт, глауконіт, а також літієві С. (як літієва руда). Застосовуються в електро- і радіо¬техніці.


Різновиди[ред.ред. код]

Мусковіт[ред.ред. код]

  • Інші назви: біла, калієва слюда.
  • Формула: KAl2(Si3Al)O10(OH,F)2.
  • Колір: від прозорого до білого, рідше - до жовтого, рожевого, зеленого.
  • Входить до складу лише кислих порід (гранітоїди та ріоліти).

Біотит[ред.ред. код]

  • Інша назва: чорна слюда.
  • Формула: K(Mg,Fe2+)3(Al,Fe3+)Si3O10(OH,F)2.
  • Непрозорий.
  • Колір: від зеленого до чорного.
  • Входить до складу порід, утворений виверженнями вулканів.

Флогопіт[ред.ред. код]

  • Інші назви: бурштинова, магнезіальна слюда.
  • Формула: KMg3(Si3 Al)O10(F,OH)2.
  • Колір: від жовтого до коричневого, рідше - прозорий.
  • Спайні листочки флогопіту на світло вирізняються золотавими й червоно-коричневими відтінками.

Лепідоліт[ред.ред. код]

  • Інша назва: літієва слюда.
  • Формула: K(LiAl)3(SiAl)4O10(F,OH)2.
  • Колір: рожевий чи бузковий, рідше - білий, жовтуватий, сірий


Розрізняють також:

  • слюду баріїсту (мусковіт баріїстий),
  • слюду ванадіїсту (росколіт – діоктаедрична слюда шаруватої будови, багата на ванадій, KV2[(OH)2|AlSi3O10, вміст V2O3 – 24 %),
  • слюду водну (суміш гідромагнезиту з кальцитом),
  • слюду воронячу (назва біотиту та (або) чорного цинвальдиту, багатого на Fe),
  • слюду залізну (лепідомелан),
  • слюду каліїсту (застаріла назва мусковіту),
  • слюду калієво-літієво-залізисту (цинвальдит),
  • слюду кальціїсту (застаріла назва маргариту),
  • слюду літіїсту (1. Лепідоліт; 2. Цинвальдит),
  • слюду літіїсто-залізну (цинвальдит),
  • слюду літіокаліалюмініїсту (зайва назва лепідоліту),
  • слюду лужну (загальна назва мусковіту, парагоніту, лепідоліту та їх різновидів),
  • слюду лускувату (слюда звичайна),
  • слюду магніїсту (флогопіт), слюду магніїсто-залізну (біотит),
  • слюду марганцеву (біотит марганцевий),
  • слюду марганцевисту (біотит марганцевистий),
  • слюду натріїсту (парагоніт),
  • слюду перламутрову (маргарит),
  • слюду поперечну (порфіробласти слюди короткопризматичного обрису, розміщені перпендикулярно до сланцюватості порід),
  • слюду ромбічну (загальна назва біотиту та флогопіту),
  • слюду сріблисту (тонколускуватий мусковіт),
  • слюду титанову (воданіт – біотит з нефелінових порід з вмістом ТіО2 до 12,5%), слюду титанистозалізну (пластинчастий ільменіт),
  • слюду уранову кальціїсту (отеніт),
  • слюду хромисту (загальна назва мусковіту хромистого та біотиту хромистого),
  • слюду чорну (загальна назва стильпномелану та кронштедтиту),
  • слюду 6Н (гексагональна політипна модифікація слюди з періодом повторення шарів у 6 одиниць).

Родовища[ред.ред. код]

Див. також: Родовища слюди

Головні постачальники листової слюди - Індія та Бразилія. За валовим виробництвом лідирують США (зокрема Північна Кароліна). На літієву слюду багаті родовища Намібії. Головним виробником флогопіту є Мадагаскар. В Росії родовища флогопіту розташовані в Іркутській області, Карелії; флогопіту - на Забайкаллі, Якутії, Таймирі та Кольському п-ові.

Використання[ред.ред. код]

З мінералів групи слюди найважливіше промислове значення мають мусковіт і флогопіт. Найтонші, рівні і гнучкі листочки їх характеризуються діелектричними властивостями і механічною міцністю; термічністю і хімічною стійкістю; дуже малою гігроскопічністю і високою жаростійкістю (до 500-800оС). Завдяки вдалому поєднанню цих властивостей мусковіт і флогопіт є найціннішим природним високоякісним електроізоляційним матеріалом. Окремі кристали слюд досягають іноді 1 м.

Технічне[ред.ред. код]

Листова слюда[ред.ред. код]

До неї відносять світлі, прозорі різновиди, які розщеплюються на «книжки» різної товщини, придатні для штамповки виробів потрібних форм. Завдяки високим електроізоляційним формам використовується у радіоелектроніці, електромашинобудуванні, електротермії.

Дрібнолускова слюда[ред.ред. код]

Використовується для виготовлення теплоізоляційних матеріалів в галузях теплоенергетики, будівельництва й використовується як сорбент у сільському господарстві.

Фарби та покриття[ред.ред. код]

Дрібно мелена слюда з нанесеним покриттям діоксиду титану (TiO2) широко застосовується для досягнення "перламутрового" ефекту в автомобільних покриттях.

Декоративне[ред.ред. код]

У старовинних світильниках пластинки слюди слугували віконцями, що закривали відкритий вогонь. Також широко мінерал застосовувався для оздоблення храмів, при створення ікон. Вишукані візерунки вкривали «теремки» - скриньки для зберігання тканин, одягу, коштовностей та ділових паперів.

В кораблебудівництві слюда використовувалась в ілюмінаторах. Зараз застосовується при створенні яхт.

Під час реставрації предметів декоративно-прикладного мистецтва з кістки чи дорогих порід дерева використовується поруч з перламутром та фольгою.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]