Сліпак

Сліпак, іноді "Зінське щеня" (Spalax) — рід гризунів родини сліпакових (Spalacidae). У степових районах сліпаків найчастіше називають "кротами", рідше "сліпцями".

морфологія

Довжина тіла 20 — 35 см, хвіст дуже короткий, очі нерозвинені, сховані під шкірою: зовні видні тільки сліди зростання повік у суцільну складку.

поширення і біологія

спосіб життя сліпака підземний: Сліпак риє розгалужені системи підземних галерей, в яких живе сам і які слугують середовищем існування багатьох інших видів тварин — комах, ропух тощо. Живиться цибулинами і корінням рослин. Поширені сліпаки переважно в лісостепу і степу.

Систематика

Розрізняють щонайменше 6 видів, у тому числі 4 види у складі фауни України. При широкому розумінні обсягу цього роду (тобто вкл. групу Nannospalax) видовий обсяг роду зростає до 13 видів.

1) види роду Сліпак у вузькому розумінні (Spalax sensu stricto)

• група "giganteus"
  • Spalax arenarius - сліпак піщаний
  • Spalax giganteus - сліпак гігантський
  • Spalax uralensis - сліпак уральський
• група "microphthalmus"
  • Spalax graecus - сліпак буковинський
  • Spalax microphthalmus - сліпак звичайний
  • Spalax zemni - сліпак подільський.

поширення цієї групи видів обмежено північним Паратетісом - від Прикарпаття до Південного Уралу на північ від Чорного, Азовського і Каспійського морів.

2) Види роду Nannospalax, яких часто вкл. у склад Spalax (принаймні як окремий підрід):

• група "ehrenbergi"
  • Spalax carmeli
  • Spalax ehrenbergi
  • Spalax galili
  • Spalax golani
  • Spalax judaei
  • Spalax munzuri
• група "leucodon"
  • Spalax leucodon - сліпець понтичний
  • Spalax nehringi

поширення цієї групи видів пов'язано переважно з Балканами, Малою і Передньою Азією, Закавказзям; загалом на південь від Чорного, Азовського і Каспійського морів. один з видів проник у північно-західне Причорномор'я і, зокрема, поширений в Одеській області (на північ до Буковини і на схід до Південного Бугу).

роль у природі й охорона

Втрата видів сліпаків веде до деградації степових комплексів, зокрема й зникнення ковилового степу (куртини ковили звичайно ростуть на старих кротовинах) сліпаків).

Більшість видів фауни Європи (і України) включена до «червоних» преліків, у тому числі 3 види до Червоної книги України (2009).

див. також

• Гризуни-землериї

Сліпак в Україні

В Україні поширені 4 види:

• Сліпак буковинський (S. graecus) — в Україні межиріччя Дністра і Прута;
• Сліпак піщаний (S. arenarius) — нижньодніпровські піски (найбільш вузькоареальний вид ссавців фауни Європи);
• Сліпак звичайний (S. mirophthalmus Güld.) — лісостепові й степові райони Лівобережжя;
• Сліпак подільський (S. zemni) — Прикарпаття і лісостепові райони Правобережжя.

Ще один вид, який часом відносять до цього роду, представляє рід Nannospalax (інколи як підрід): сліпець понтичний (Nannospalax leucodon Nordm.), поширений у півд.зах. частині Дністро-Бузького межиріччя.

Найвідоміші в Україні дослідники

Найвизначніші огляди і ревізії сліпаків (Spalax s. l.) фауни України та суміжних країн підготовлено Лайошом Мегеєм (Mehely, 1909), Євдокією Решетник (Решетник, 1941), Катериною Янголенко (1965) та Вадимом Топачевським (Топачевский, 1969).

Література

• Коробченко М., Загороднюк І. Таксономія та рівні диференціації сліпаків (Spalacidae) фауни України і суміжних країн // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Біологія. — 2009. — Вип. 26. — С. 13-26. pdf >>>
• Коробченко М. А., Загороднюк І. В. Назви сліпаків (Spalacidae) фауни України: наукові й українські // Проблеми вивчення й охорони тваринного світу у природних і антропогенних екосистемах. Матеріали Міжнародної наукової конференції / За ред. І. В. Скільського та Н. А. Смірнова. — Чернівці: ДрукАрт, 2010. — С. 229—238.
• Решетник Е. Г. Матеріали до вивчення систематики, географічного поширення та екології сліпаків (Spalacinae) УРСР // Збірник праць Зоологічного музею. — Київ, 1941. — № 24. — С. 23-95.
• Топачевский В. А. Слепышовые (Spalacidae). — Ленинград: Наука, 1969. — 248 с. — (Фауна СССР. Том 3. Млекопитающие. Вып. 3).
• Янголенко Е. И. Экология слепышей рода Spalax и их хозяйственное значение на Буковине: Автореф. дис. … канд. биол. наук. — Львов, 1965. — 20 с.
• Mehely L. Species Generis Spalax. — Budapest, 1909. — 334 p.
• Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.

Посилання

Біологія ссавців-землериїв (таксономія, екологія, поширення) // Теріологічна школа (веб-сайт Українського теріологічного товариства) >>>