Смертна кара у Великій Британії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Меморіал «Постріл на світанку» на згадку про британських солдат, страчених за рішеннями військово-польових судів під час Першої світової війни

Сме́ртна ка́ра у Вели́кій Брита́нії застосовувалася з часу створення держави і до середини ХХ століття — остання страта відбулася у Сполученому Королівстві в 1964 році. У 2003 році Великобританія ратифікувала 13-й протокол Європейської конвенції з прав людини, який повністю забороняє смертну кару.

Історія[ред.ред. код]

В 1688 році у Великобританії налічувалося менше 50 злочинів, за скоєння яких карали смертною карою, а до 1776 року їх кількість зросла вже майже до 200.[1] «Кривавий кодекс», який виконував роль кримінального законодавства Великої Британії на початку ХІХ століття, був надзвичайно жорстоким і передбачав смертну кару за приблизно 220–230 різних злочинів, серед таких, наприклад, були крадіжка ріпи, завдавання шкоди рибі у ставках, перебування у лісі перевдягненим або зі зброєю. Відомі випадки, коли до страти за крадіжку засуджували семирічних дітей. Дослідники вважають, що така неймовірна жорстокість британських законів того часу була обумовлена промисловою революцією та урбанізацією, які призвели до збагачення однієї частини населення і одночасного зубожіння іншої. З бурхливим розвитком міст поширювалися злидні та злочинність, єдиним дієвим засобом боротьби з якою, до створення у 1829 році перших підрозділів поліції, вважалася смертна кара.[2] Публічні страти вважалися цікавим видовищем і приваблювали численну кількість глядачів.

З 1808 року розпочався тривалий процес реформування «Кривавого кодексу», ініціатором якого виступив Генеральний стряпчий Уряду усіх талантів Семюель Роміллі. Поступово кількість злочинів, за які карали на смерть, зменшувалася, і в 1861 році це вже були лише вбивство, зрада, навмисний підпал доків і піратство.[2] У 1868 році було відмінено публічні страти[3], а в 1908-му встановлено мінімальний вік, у якому могли засудити на смерть — 16 років.[4]

Скасування[ред.ред. код]

Іншим стало ставлення до страти у Великій Британії після років голокосту Другої світової війни. У 1948 році було створено спеціальну Королівську комісію з вивчення питання смертної кари, і, поступово, система кримінального законодавства держави почала зазнавати змін.[5]

В 1965 році було прийнято закон, за яким на всій території Сполученого Королівства, окрім Північної Ірландії, тимчасово, на п'ять років, призупинялося застосування смертної кари, щоправда лише за вбивство. В 1969-му цю норму було затверджено, як постійну. У Північній Ірландіії смертну кару за вбивство відмінили лише у 1973 році, але фактично з 1961-го тут не було страчено жодної людини.[5] Поступово і за скоєння інших злочинів вищу міру покарання було скасовано: за підпал у Королівській верфі у 1971 р., за шпигунство у 1981 р., за піратство, зраду та заколот у 1998 р.[6] За підрахунками, в цілому за період з 1735 по 1964 роки, у Великій Британії було страчено близько 12 тисяч цивільних осіб.[3]

Останні страти:[3]

27 січня 1999 року Великобританією було підписано 6-й протокол Європейської конвенції з прав людини,[7] який вимагає скасування смертної кари, за винятком наявності можливості державі передбачити у своєму законодавстві вищу міру покарання «за діяння, вчинені під час війни або невідворотної загрози війни».[8] А з 1 лютого 2004 року, згідно ратифікованого 10 жовтня 2003 року 13-го протоколу Європейської конвенції з прав людини,[7] у Сполученому Королівстві було скасовано «смертну кару за всіх обставин».[9]

Дискусії про відновлення[ред.ред. код]

«Якщо сам факт позбавлення життя однієї людини іншою вважати серйозним злочином, то ідея того, щоб страчувати когось – просто несумісна з першим. Але, крім того, хоча ми усі хочемо, щоб система судочинства ніколи не помилялася, щоб людина, яку засудили, справді була тієї винною особою, деколи система судочинства все ж помиляється, а коли людині присуджують смертну кару, то виправити покарання неможливо»

Гаррієт Гарман, лідер Лейбористської партії[10]

«Якщо ми хочемо досягти хоч якогось поступу в цивілізуванні нашого світу, нам треба схвалювати рішення не на підставі опитувань громадської думки, а на підставі того, що спрацьовує. А смертна кара не спрацьовує»

— Пол Флінн, депутат Британського парламенту[10]

Зумовлені гучними вбивствами та судовими помилками, дискусії щодо відновлення смертної кари у британському суспільстві не припиняються від часу її скасування. За даними опитування, проведеного у 2011 році, 65% британців підтримують відновлення смертної кари за вбивство.[11] Разом з тим усі провідні політичні сили держави виступають проти страт, аргументуючи свою позицію зокрема тим, що це далеко не найдієвіший спосіб боротьби з тяжкою злочинністю.[10]

Так, за статистикою ООН, у Європі, більшість країн якої скасували смертну кару, кількість вбивств значно менша, ніж в Африці та Америці, де страти здійснюються. В свою чергу, Велика Британія має один із найнижчих показників рівня навмисних убивств у Європі — 1.2 на 100 тис. населення у 2011 році.[12]

Частина світу  % від загальної к-ті вбивств
у світі (2010)[13]
к-ть вбивств
на 100 тис. населення (2010)[13]
Африка 36% 17.4
Америка 31% 15.5
Азія 27% 3.1
Європа 5% 3.5
Океанія 0.3% 3.5

Методи страт[ред.ред. код]

Традиційною формою виконання смертного вироку у Великій Британії було повішення. У 16-18 століттях для знаті застосовувалося обезголовлювання, єретиків і жінок, винних у вбивстві своїх чоловіків спалювали, за зраду четвертували.[14]

Відомі страти[ред.ред. код]

Страта Леді Джейн Грей
Страта Марії Стюарт

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Steven Wilf Law's Imagined Republic: Popular Politics and Criminal Justice in Revolutionary America. — Cambridge University Press, 2010. — С. 139. — ISBN 0521196906.(англ.)
  2. а б А. Камю, А. Кестлер Размышления о смертной казни. — Москва: DirectMEDIA, 2003. — 369 с. — ISBN 5948654192.(рос.)
  3. а б в «The history of judicial hanging in Britain». capitalpunishmentuk.org (англ.). Архів оригіналу за 2013-08-27. Процитовано 2013-04-19. (англ.)
  4. «Executions of children, juveniles & teenage girls». capitalpunishmentuk.org (англ.). Архів оригіналу за 2013-08-27. Процитовано 2013-04-19. (англ.)
  5. а б «The abolition of hanging in Britain». capitalpunishmentuk.org (англ.). Архів оригіналу за 2013-08-27. Процитовано 2013-04-19. (англ.)
  6. И.Д. Козочкин Уголовное право зарубежных стран. Общая и Особенная части: учебник. — Москва: Wolters Kluwer Russia, 2010. — С. 86. — ISBN 978-5-466-00507-3.(рос.)
  7. а б «United Kingdom. Human Rights. Treaties signed and ratified or having been the subject». conventions.coe.int (англ.). Council of Europe. Архів оригіналу за 2013-08-27. Процитовано 2013-04-21. (англ.)
  8. «Протокол N6 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який стосується скасування смертної кари». zakon1.rada.gov.ua (укр). Процитовано 2013-04-21. 
  9. «Протокол N13 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який стосується скасування смертної кари за всіх обставин». zakon1.rada.gov.ua (укр). Процитовано 2013-04-21. 
  10. а б в Богдан Цюпин (2012-10-18). «У Великобританії чимало тих, хто пропонує відновити смертну кару» (укр). Радіо «Свобода». Архів оригіналу за 2013-08-27. Процитовано 2013-04-21. 
  11. Mario Canseco (2011-08-23). «Death Penalty. Most Britons Support Reinstating the Death Penalty for Murder» (англ.). Angus Reid Public Opinion. Архів оригіналу за 2013-08-27. Процитовано 2013-04-21. (англ.)
  12. «Homicide Statistics 2012» (англ). United Nations Office on Drugs and Crime. Архів оригіналу за 2013-08-27. Процитовано 2013-04-21. 
  13. а б «Global Study on Homicide. 2011» (англ). UNODC. Архів оригіналу за 2013-08-27. Процитовано 2013-04-21. 
  14. Tim Lambert. «A Brief history of the Death Penalty in England». localhistories.org (англ). Архів оригіналу за 2013-08-27. Процитовано 2013-04-21. 

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]