Смертні гріхи
Смертний гріх — так в християнстві називають гріхи, які ведуть до загибелі душі. Смертні гріхи з протилежними їм чеснотами (за католицьким списком):
- Гординя — Смирення.
- Жадібність — Щедрість.
- Хтивість — Чистота.
- Заздрість — Доброзичливість.
- Обжерливість — Поміркованість.
- Гнів — Лагідність.
- Лінощі — Працелюбність.
Вчення про смертні гріхи в православ'ї і католицизмі [ред.]
Вчення про вісім помислів, що лягло в основу вчення про сім смертних гріхів розробив ранньо-візантійський богослов Евагрій Понтійський у 4-му столітті. В православному богослов'ї поширений саме цей первинний восьмискладовий перелік Евагрія Понтійського. У новому видозміненому семискладовому західно-схоластичному списку смертних гріхів сум було замінено на заздрість, а марнославство об'єднано з гординею. Ця нова західна концепція семи смертних гріхів отримала поширення після схоластичних праць Томи Аквінського (XIII століття).
В православ'ї смертні гріхи чи помисли окреслюються як гріховні пристрасті (страсті) і як і у Евагрія Понтійського первинно їх нараховується 8:
- Гординя
- Марнославство (в католицькому списку об'єднано з гординею)
- Сріблолюбство (чи грошолюбство, відповідає жадібності, користолюбству)
- Гнів
- Блуд (відповідає хтивості, похоті)
- Черевоугодництво (відповідає обжерливості)
- Зневіра
- Сум (в католицькому списку замінено на заздрість)
Вони визначаються як гріховні, протиприродні рухи душі. Їх викорінення та щира боротьба з ними є духовною боротьбою та завданням кожного православного християнина з метою стяжання благодаті Святого Духа для відновлення безпристрастного і безгріховного образу Христа — Нового Адама (на відміну від старого Адама, враженого тлінням, смертністю та пристрастністю внаслідок перворідного гріха), благодатне насіння якого отримується у православному хрещенні.
Див. також [ред.]
| Смертні гріхи |
|
Обжерливість | Хтивість | Жадібність | Заздрість | Зневіра | Лінь | Гнів | Гординя |
