Смертні гріхи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Смертні гріхи — так в християнстві називають гріхи, которі ведуть до загибелі душі, в лапках подані назви на латині:

Смертні гріхи з протилежними їм чеснотами (за католицьким списком):

[ред.] Вчення про смертні гріхи в православ'ї і католицизмі

Вчення про вісім помислів, що лягло в основу вчення про сім смертних гріхів розробив ранньо-візантійський богослов Евагрій Понтійський у 4-му столітті. В православному богослов'ї поширений саме цей первинний восьмискладовий перелік Евагрія Понтійського. У новому видозміненому семискладовому західно-схоластичному списку смертних гріхів сум було замінено на заздрість, а марнославство об'єднано з гординею. Ця нова західна концепція семи смертних гріхів отримала поширення після схоластичних праць Томи Аквінського (XIII століття).

В православ'ї смертні гріхи чи помисли окреслюються як гріховні пристрасті (страсті) і як і у Евагрія Понтійського первинно їх нараховується 8:

Вони визначаються як гріховні протиприродні рухи душі. Їх викорінення та щира боротьба з ними є духовною боротьбою та завданням кожного православного християнина з метою стяжання благодаті Святого Духа для відновлення безпристрастного і безгріховного образу Христа - Нового Адама (на відміну від старого Адама, враженого тлінням, смертністю та пристрастністю внаслідок перворідного гріха), благодатне насіння якого отримується у православному хрещенні.

[ред.] Див. також


Смертні гріхи

Обжерливість | Хтивість | Жадібність | Заздрість | Зневіра | Гнів | Гордість

Особисті інструменти