Смига

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Смига
Країна Україна Україна
Область/АРК Рівненська область
Район/міськрада Дубенський район
Рада Смизька селищна рада
Код КОАТУУ: 5621655900
Основні дані
Засноване 1861
Статус із 1981 року
Площа 34.17 км²
Населення 2654 (01.01.2011)[1]
Густота 77.7 осіб/км²
Поштовий індекс 35680
Телефонний код +380 3656
Географічні координати 50°14′24″ пн. ш. 25°45′57″ сх. д. / 50.24000° пн. ш. 25.76583° сх. д. / 50.24000; 25.76583Координати: 50°14′24″ пн. ш. 25°45′57″ сх. д. / 50.24000° пн. ш. 25.76583° сх. д. / 50.24000; 25.76583
Відстань
Найближча залізнична станція: Смига
До райцентру:
 - автошляхами: 24 км
Селищна влада
Адреса 35680, Рівненська обл., Дубенський р-н, смт. Смига, вул. Б. Хмельницького, 37
Карта
Смига (Україна)
Смига
Смига
Смига (Рівненська область)
Смига
Смига
Вул.Дружби
Придорожний хрест - фігура в центрі селища.

Смига (до 1928 року — Кеннеберг) — селище міського типу в Україні, в Дубенському районі Рівненської області. Селище розташоване за 24 км від районного центру Дубно. Залізнична станція на лінії Кам'яниця-Волинська - Кременець.

Історія[ред.ред. код]

На автостраді Дубно-Кременець, серед лісів, розкинулось мальовниче селище Смига. Розкинулось поселення тут в 60-х роках 19 ст.

У 1890 році власник місцевості граф Берг, котрий жив у Студінці запрошує з Німеччини і поселяє у Смизі десять сімей німців спеціалістів-клянкарів. Вони із смизького дуба, який ріс в пониззях до Брідка, виготовляли клянки до бочок із пивом, вином та горілкою. Було побудовано два великих склади для готової продукції.

Поселення німців не мало назви. В знак вдячності своєму господарю графу Бергу поселення назвали Кенненберг, тобто за прізвищем двох власників, Кеннне і Берга тому, що Берг продав німцеві Кенне ліс. І тут Кенне спорудив тартак і почав розпилювати деревину. Для робітників він збудував два бараки,а потім сюди переселились і лісоруби.

За переказами в 1906 році Берг, а можливо й Кенне, проклав залізницю, але через п'ять років усе це продав барону Струве із Данії.

З часом Стуве розширив потужності тартака, будує вузькоколійку, млин, налагоджує виробництво гонти та інший деревообробний промисел.

Перед першою світовою війною в 1914 р. розвиток господарства-кустарництва починає занепадати. Німці-клянкарі залишають бондарний цех і виїзджають до Німеччини. Із перших поселенців залишаються сім'ї Ухових та Тубесів. На працю в лісопильний цех приїзджають нові поселенці: брати Шпачинські, Капостюки, Загородні. Змінюється і назва поселення. Поміж лісом від сіл Круки і Забара простяглася смуга болота, де знаходилось двоє джерелець-озер біля баби Якубихи, яка була знахаркою і лікувала людей з навколишніх сіл лікарськими травами. Ця смуга болота простягалась аж до Дворищенських і Носовицьких боліт, по яких протікала невеличка річечка Смужка, притока річки Ікви, в якій було дуже багато риби. Іноді в засушливі роки річка пересихала.

І так, від цієї смуги болота, між лісами і виникла назва поселення Смуга, а потім Смига.

В липні 1920 року через село з боями проходили частини Першої кінної армії. Під час першої світової війни від Смиги до Бущі і до Мартинівки були дуже знищені ліси в зв'язку з другою лінією фронту. Про це свідчать ще залишки окопів та воронки від вибухів снарядів. З приходом поляків у 1920 році поміщицькі землі, ліси та маєтки були передані Кременецькому ліцею.

Поляками був запроваджений санітарний стан в містах і селах. У Смизі було розширено лісопильний цех, побудовано меблеву фабрику, паркетний цех, школу, амбулаторію, клуб, костел, кооперативний магазин. Були у Смизі на той час і приватні магазини у євреїв Шапіро та Абрума, кафе та пивний бар у Шкалуди, та дві хлібопекарні у чеха Блага і поляка Ганцешка. Над дорогою Дубно-Кременець існував шинок та фармацевтична фабрика, що виготовляла багато видів спиртових настоїв з трав, плантації яких розташовувались вздовж Брідка від Смиги до Козібродів(недалеко Дворищ). Спирт постачався з Антоновецького горілчаного заводу, відомого на всю Польщу. Був збудований дерев"яний костел з органом і Дім Людовий, котрий згодом довго слугував у якості клубу.

У 1928 році робітники лісопильного цеху брали участь у загальному страйку працівників деревообробних підприємств Волині. Управа фабрики за часів польської окупації переважно складалася із поляків, які, розібравшись в новому положенні, переважно виїхали до Польщі, теж саме зробили кваліфіковані робітники і керівники цехів та відділів.

До 1937 року в Смизі була, одна з найбільших тоді на Волині, реміснича столярська школа, яка випустила чимало добрих фахівців, її згодом перенесли до містечка Вишнівець, щоб збільшити фабрику меблів. У наш час[Коли?] фабрика могла забезпечити роботою понад дві тисячі працюючих. Але утримати фабрику було неможливо, не вистачало кваліфікованих кадрів. З 1939 року першим радянським директором фабрики було поставлено Шарікова, дуже некваліфікованого і некультурного чоловіка( про період 39-41 років описано в книзі "Ліс приймає повстанців" Під час німецької окупації поселилась ворожнеча між поляками і українцями. Спочатку німці створювали загони поліції з числа українців. І коли поліція, яка була на службі у німців у 1943 році організовано перейшла в діючу повстанську армію ОУН-УПА, німці створили поліцію із числа польських колоністів.

В повоєнний період село почало розбудовуватись. В 70-х роках, коли Смизькій деревообробний комбінат очолював Головньов Іван Семенович, були збудовані нова середня школа, будинок культури, лікарня, село було переіменоване у селище міського типу. Центр селища біля будинку культури, прикрашає велична скульптура Воїна-визволителя, збудована в 1984 році. Авторами цього пам'ятника є скульптор Олександр Євгенович Данилів, архітектор Володимир Степанович Дуванов.

У 1990-91 роках на кошти парафіян був збудований, кам'яний, з дзвіницею Свято-Іовський храм.

Культура[ред.ред. код]

У Смизі в радянські часи існував потужний культурний центр в Будинку культури: десятки колективів художньої самодіяльності. Найбільш відомим в Україні колективом став Смизький духовий оркестр під керівництвом Гайдайчука Василя Даниловича. Оркестр, який отримав звання "Зразковий", існує і до сих пір, під тим же керівництвом. Він є лауреатом і переможцем багатьох міжнародних конкурсів.

Персоналії[ред.ред. код]

  • У селі виросли і закінчили Смизьку середню школу брати Мельники (обоє з золотими медалями). Мельник Ярослав Йосипович , член Національної спілки письменників - відомий в Україні і в Європі письменник, автор більше десяти книг, виданих українською, російською, французькою, литовською та іншими мовами. Мельник Олег Йосипович , член Спілки хореографів - керівник народного дитячого ансамблю танцю "Вітамінчики", переможця багатьох міжнародних конкурсів (м.Київ).
  • Поблизу Смиги скінчив своє життя митрополит Олексій (в миру Олександр Якубович Громадський) (1882 - 1943) — глава Української автономної православної церкви в юрисдикції Московського патріархату, митрополит Волинський і Житомирський, екзарх України (з 25 листопада 1941 року).

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.