Собаче серце (фільм, 1988) (СРСР)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Собаче серце
рос. Собачье сердце
Жанр драма, фантастика, комедія
Режисер Володимир Бортко
Сценарист Наталя Бортко
У головних
ролях
Євген Євстигнєєв
Борис Плотников
Володимир Толоконніков
Оператор Юрій Шайгарданов
Композитор Володимир Дашкевич
Кінокомпанія Ленфільм
Тривалість  131 хв.
Країна  СРСР
Рік  1988
IMDb ID 0096126

«Соба́че се́рце» — двосерійний чорно-білий,а також копія, тонована під сепію, художній телефільм Володимира Бортка. Це телевізійна екранізація однойменного твору Михайла Булгакова, який до самої горбачовської перебудови поширювався тільки через самвидав. 20 листопада 1988 року в ефірі Центрального телебачення відбувся перший показ. Саму ж повість «Собаче серце» вперше опублікував журнал «Знамя» в 1987 році, тобто всього за рік до виходу картини на екран.

Сюжет фільму[ред.ред. код]

СРСР. Москва. 1920-і роки.

Професор Пилип Пилипович Преображенський (Євген Євстигнєєв), видатний хірург, досяг неабияких результатів в прикладному омолодженні. Провівши вдалі досліди у професора визрів задум. Він планує небачений експеримент — операцію з пересадки людського гіпофіза та сім’яників собаці. Бродячий пес Шарик став піддослідною олюдненою твариною. Його поселили в розкішній професорській квартирі, де є хороше і ситне харчування.

Донором людських органів став загиблий під час бійки Клим Чугункін — алкоголік, гультяй та хуліган. Результати операції перевершили всі сподівання. У Шарика витягнулись кінцівки, випала шерсть, сформувалася мова. Москвою пішов поголос про дива, які творяться в домі професора. Преображенський дуже скоро пошкодував про вчинений дослід. І хоча олюднення Шарика проходило успішно, проте від Клима Чугункіна він перебрав усі риси характеру та згубні звички. Від собаки залишилися окремі незначні ознаки. Та все це не зашкодило йому чудово адаптуватися до соціалістичної дійсності і навіть стати начальником підвідділу очистки Москви від бродячих тварин. Шариков (Володимир Толоконніков) перетворює життя професора Преображенського та мешканців його квартири в справжнє пекло. Під’юджений головою будинкового комітету Швондером (Роман Карцев), Шариков пише доноси на свого «творця», вимагає виділити йому житлову площу і навіть погрожує револьвером. Професор Преображенський спільно з доктором Борменталем (Борис Плотніков) пробують виховати його. Проте всі наміри були марними. Професору залишається тільки визнати, що експеримент був невдалим і повернути Шарикову його первісну подобу.

Факти[ред.ред. код]

  • Режисер Володимир Бортко розповідав: «На роль Шарикова претендувало вісім артистів, зокремаі улюблений мій актор та друг Микола Караченцов. Але Володимир Толоконніков, якого ми виявили в Алма-Аті, покорив мене повністю. Під час проб він розігрував сцену з горілкою: „Бажаю, щоб усі!“ Він так переконливо гмикнув, хекнув, так переконливо пробіг ковток його шиєю, так хижо смикнувся кадик, що я затвердив його не вагаючись»[1][2].
  • До створення фільму долучився і бард Юлій Кім: він написав пісню «Суворі роки минають», частівки, які виконує Шариков («…подходи, буржуй, глазик выколю»)[2] та марш червоноармійців («Белая гвардия наголову разбита, а Красную армию никто не разобьёт!»).
  • Щоб передати на екрані колорит того часу, для імітації чорно-білого зображення Володимир Бортко застосував у камері фільтр «сепія». Засіб виявився настільки вдалим, що режисер успішно використав його в інших своїх фільмах, події в яких відбувалися в схожий час «Ідіот» та «Майстер і Маргарита».
  • Кадри фільму, де нібито показана документальна хроніка за участю трамвая, режисер зняв в Санкт-Петербурзі (Дегтярний провулок, 7)[3].
  • В фільмі (як і в повісті) професор Преображенський запрошує колег для огляду Шарикова. Одного з них він представив професором Персиковим, який є головним персонажем іншої повісті Михайла Булгакова, «Рокові яйця». Репліка начитаного двірника, сказана актором Юрієм Кузнецовим — це репліка персонажа з фейлетону Михайла Булгакова «Самоцвітний побут» (мініатюра «Скільки Брокгауза може поміститися в організмі?»). Пророчиця в цирку мадемуазель Жанна — персонаж оповідання Булгакова «Мадемуазель Жанна». Історія з «хрестинами» немовлят Клари і Рози запозичена із фейлетону «Золоте листування Ферапонта Ферапонтовича Капорцева», а сцена з медіумом («Дух імператора, скажи, чи довго владарюватимуть большевики?») — із оповідання «Спіритичний сеанс».
  • Консультував фільм академік АМН СРСР, керівник діабетологічної клініки інституту ендокринології та обміну речовин МОЗ УРСР (Київ) Андрій Єфімов[4].
  • Спеціально для зйомок на шасі радянського вантажного автомобіля ГАЗ був виготовлений легковий автомобіль, на якому Преображенський, Борменталь і Шариков прямують в університет.

Призи та премії[ред.ред. код]

  • 1988 — Конкурс професіональних премій кіностудії «Ленфільм» і Ленінградського відділення СК (Премія ім. А. Москвіна за кращу операторську роботу — Юрій Шайгарданов)
  • 1989 — Міжнародний кінофестиваль у Варшаві (Приз «Золотий екран» — Володимир Бортко)
  • 1989 — XII телефестиваль в Душанбе (Гран-прі — Володимир Бортко)
  • 1989 — XLI Міжнародний телефестиваль в Перуджі («Приз Італії»)
  • 1989 — 13 Міжнародний кінофестиваль в Болгарії («Приз за режисуру» — Володимир Бортко)
  • 1990 — Державна премія РРФСР імені братів Васильєвих (Володимир Бортко та Євген Євстигнєєв)
  • За версією IMDb має найвищу оцінку серед фільмів радянського/російського виробництва (9,1 з 10).

Ролі виконують[ред.ред. код]

Знімальна група[ред.ред. код]

  • Автор сценарію: Наталія Бортко
  • Режисер: Володимир Бортко
  • Оператор-постановник: Юрій Шайгарданов
  • Художник-постановник: Володимир Свєтозаров
  • Композитор: Володимир Дашкевич
  • Тексти пісень: Юлій Кім
  • Пісні виконує:Володимир Толоконніков
  • Звукооператор: Гаррі Бєлєнькій
  • Монтаж: Леда Семенова
  • Грим: Вадим Халаїмов
  • Художник по костюмах: Лідія Крюкова
  • Директор картини: Георгій Мауткін

Виробництво[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Валерія Авілова. Володимир Толоконніков: Роль Шарикова стала моїм прокляттям! «Комсомольська правда — Саранськ», 22-29 квітня 2007 р.
  2. а б Шарикова знайшли серед алкоголіків
  3. Санкт-петербурзький трамвай в кінематографі
  4. Бортко В. В. Собаче серце.//Ленфільм. — 1988.— титри до фільму

Посилання[ред.ред. код]