Соборна Україна (лінкор)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Соборна Україна»
«Імператор Микола І»
LinkorSobornaUkraina (1919).jpg
Основна інформація
Тип Лінкор
Під прапором Naval Ensign of Russia.svgРосійська імперія (19111918)
Naval Ensign of Ukraine 1918 July.png Українська Держава і УНР (19181919)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР (19191927)
Порт приписки Миколаїв
Приналежність ВМС УНР
Будівництво «Наваль», Миколаїв
Спущений на воду 5 жовтня 1916 р.
Кінець служби розібраний 1927 р.
Параметри
Водотоннажність 27 300 т.
Довжина ватерлінією — 188.0 м.
Ширина 29.0 м.
Висота борту 9.0 м.
Технічні дані
Двигуни 4 турбозубчатих агрегати «Парсонс» загальною потужністю 30,000 к.с. у 3-х машиних відділеннях
20 водотрубних котлів «Ярроу» в 5 котельних відділеннях

4 турбо-генератори по 360 кВт та 1 турбо-генератор 200 кВт

Гвинти 4
Потужність 3 000 кін.с.
Швидкість найбільша — 21 вузлів (економічна — 12 вузлів (при 10 котлах).
Екіпаж 1380 осіб: 33 офіцери, 28 кондуктори, 1,205 нижчих чинів.
Дільність 3000 миль при ході 12 вузлів.
Панцир палуба — 25-75 мм, башти — 125–250 мм,
каземати 100 мм, рубка — 250–300 мм.
Озброєння
Гармати 4х3 305мм/52 , 20х1 130мм/55 , 5 75-мм гармат,
4 450-мм торпедних апарати
4х1 7.62-мм кулемети.
Літаки

Лінійний корабель «Соборна Україна» — недобудований флагман Українських військово-морських сил часів національно-визвольних змагань 1917–1920 рр. Починав будуватися як лінкор Чорноморського флоту Російської імперії «Микола I». Після проголошення УНР, а згодом Української Держави, лінкор отримав нову назву — «Соборна Україна».

Історія будівництва[ред.ред. код]

Рішення про посилення Імператорського Чорноморського флоту новими лінійними кораблями було викликано наміром Туреччини придбати за кордоном три сучасні лінкори типу «Дредноут», що відразу б забезпечило їй перевагу на Чорному морі. Для збереження балансу сил було прійнято рішення про прискорене будівництво лінійних кораблів на основі закладених в 1909 році в Петербурзі чотирьох лінкорів типу «Севастополь». Будівництво дредноутів (й інших кораблів чорноморської програми) доручили двом заводам у Миколаєві: ОНЗіВ та Руссуд.

11 червня 1911 року, одночасно з церемонією офіційної закладки, нові кораблі були занесені до реєстру кораблів Чорноморського флоту під назвами: «Імператриця Марія», «Імператор Олександр III» й «Імператриця Катерина Велика». У зв'язку з рішенням будувати головний корабель як флагманський, всі кораблі серії, відповідно до розпорядження морського міністра І. Григоровича, було названо кораблями типу «Імператриця Марія».

Недобудована «Соборна Україна»[ред.ред. код]

Тим часом, після Лютневої революції, в Севастополі та на Чорноморському флоті відбувалась активна українізація флоту, на кораблях піднімались прапори УНР, а залоги кораблів виступали на підтримку Центральної Ради.

14 січня 1918 року Центральна Рада прийняла «Тимчасовий Закон про український державний флот». Відновідно до цього закону «Російський Чорноморський флот… проголошується флотом Української Народної Республіки…» а «Українська Народна Республіка переймає на себе всі зобов'язання російського уряду щодо Чорноморського флоту й щодо утримання флоту й портів».

Після проголошення Гетьманату, досить суттєво активізувалась робота зі створення Військово-морського флоту Української Держави. Протягом всього 1918 року уряд Гетьмана Скоропадського приділяв багато уваги побудові міцного військового флоту. Особливий акцент було зроблено на необхідності найшвидшої добудови сучасних військових кораблів на заводах у Миколаєві.

Через революційний безлад та послідуюче захоплення на початку 1918 р. міста більшовиками, діяльність Миколаївських суднобудівних заводів «Наваль» і «Руссуд» остаточно припинилася. В березні місто було звільнене німецькими та українськими військами. Але відновити діяльність заводів не вдалося, і 20 березня 1918 р. місцева влада оголосила про їх закриття. Тоді ж в кінці місяця в місті відбулося велике більшовицьке повстання, внаслідок чого міська інфраструктура зазнала серйозних руйнувань.

Зваживши на тяжке положення та безпорадність місцевої влади, 30 травня 1918 р., командуючий німецькими військами у Миколаєві генерал-майор Моргенштерн-Дерінг мусив оголосити про перехід миколаївських суднобудівних заводів у тимчасове підпорядкування та охорону військової влади[1]. Але такі дії німецького командування викликали рішучий протест зі сторони гетьмана Скоропадського[2]. Врахувавши це, німці вирішили не йти на конфлікт із гетьманом. Вони визнали право Української Держави на ці кораблі[3], а тому вже на початку червня заводи та всі кораблі були повністю повернені у власність Української Держави. Одночасно українське морське міністерство звернуло особливу увагу на кораблі, що тоді стояли на стапелях.

Згідно із ухваленим Радою міністрів і затвердженим 10 серпня 1918 року Гетьманом Закону «Про перетворення колишнього відділу Балтійського корабельно-будівельного і механічного заводу у м. Миколаїві, на Херсонщині, в самостійний казенний завод Української Держави», це підприємство набуло самостійного державного статусу, а військовий і торгівельний флоти України необхідну їм ремонтно-будівельну базу.

З того часу завод отримав офіційну назву «Державний Миколаївський ремонтний і корабельно-будівельний завод Морського відомства». Крім того, відповідно до підписаного головою уряду Ф. Лизогубом та виконуючим обов'язки морського міністра капітаном 1 рангу Миколою Максимовим, законом, заводу у Миколаєві надавались нові штати для продуктивної роботи.

Восени, після передачі всіх кораблів колишнього російського імператорського флоту до військово-морських сил України, розпочинається зміна назв військових кораблів на українські. Після приходу до влади Директорії, 25 січня 1919 року ухвалюється закон про флот, яким Директорія України перебрала на себе утримання всього Чорноморського флоту, виділивши для цього 100 мільйонів карбованців.

Наказом по морському відомству від 27 січня 1919 року, планувалось завершення будівництва на Миколаївській та Херсонській верфях у 1919–1920 роках українських військових кораблів: дредноута «Соборна Україна», крейсерів «Гетьман Богдан Хмельницький», «Гетьман Петро Дорошенко» та «Тарас Шевченко». Для цього, урядом УНР виділяється 20 мільйонів карбованців для розрахунку з робітниками миколаївських суднобудівних заводів «Наваль» і «Руссуд».

Подальша доля[ред.ред. код]

Проте вже навесні 1919 року більшовики зайняли Херсон, Миколаїв, Одесу та Крим. Увійшов до складу Червоного флоту УСРР. Влітку 1919 року весь південь і схід України зайняла Добровольча армія під командуванням генерала Май-Маєвського. Недобудованому кораблю знову було повернуто стару назву. Зогнилий корпус лінкору всю громадянську війну залишався на стапелі. В 1927 році розібраний більшовиками на металобрухт.

Галерея[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Господаренко О. В. Господарська діяльність Миколаївської міської думи в період австро-німецької окупації 1918–1919 рр.//Національний університет «Києво-Могилянська академія». Миколаївська філія. Наукові праці: — Т. 5., c. 74-75 — Миколаїв: МФ НаУКМА, 2000.
  2. Павло Скоропадський. Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918. — К., Філадельфія, 1995. — с.259-261.
  3. Тинченко Я. Военно-морское ведомство Украины 1917–1924.//«Старый Цейхгауз» № 29 — с. 58-66.

Посилання[ред.ред. код]