Гільдесгаймський собор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Собор Вознесіння Діви Марії
нім. Hildesheimer Dom
нім. St. Mariä Himmelfahrt
Собор з примітним вестверком, що був відновлений у романському стилі під час відбудови собору після знищення у Другій світовій війні
52°08′56″ пн. ш. 9°56′50″ сх. д. / 52.14889° пн. ш. 9.94722° сх. д. / 52.14889; 9.94722Координати: 52°08′56″ пн. ш. 9°56′50″ сх. д. / 52.14889° пн. ш. 9.94722° сх. д. / 52.14889; 9.94722
Тип споруди католицький соборd
Сучасний статус діючий, Гільдесгаймська діоцезія
Розташування Німеччина, Гільдесгайм
Початок будівництва 815 (перша каплиця), 1044 (перебудова)
Зруйновано 22.03.1945
Відбудовано 1950-1960, 2014
Стиль романський
Належність римокатолицька церква
Єпархія Roman Catholic Diocese of Hildesheimd
Стан частина об'єкта Світової спадщини ЮНЕСКО[d]
Оригінальна назва нім. Hildesheimer Dom
Епонім Діва Марія
Присвячення Небовзяття Діви Марії
Покровитель Діва Марія
Вебсайт www.dom-hildesheim.de
         Світова спадщина         
St. Mary's Cathedral and St. Michael's Church at Hildesheim
Тип Культурний
Критерії i, ii, iii
Ідентифікатор 187
Регіон ЮНЕСКО Європа і Північна Америка
Зареєстровано: 1985 (9 сесія)
Гільдесгаймський собор. Карта розташування: Німеччина
Гільдесгаймський собор
Гільдесгаймський собор (Німеччина)
Мапа
CMNS: Гільдесгаймський собор у Вікісховищі

Гільдесгаймський собор (нім. Hildesheimer Dom), офіційно Собор Вознесіння Діви Марії (нім. St. Mariä Himmelfahrt), — це середньовічний католицький собор в Гільдесгаймі, Німеччина. Собор з 1985 року включений до Світової спадщини ЮНЕСКО, разом з розташованою неподалік церквою Св. Михайла[1].

Кафедральний собор був побудований романському стилі. Він має симетричний план з двома апсидами, що було характерним для оттонської романської архітектури у давній Саксонії.

Скарби собору включають шедеври світового мистецтва, бронзові вироби з часу єпископа Бернварда (Бернвардські двері та Бернвардська колона), а також дві з чотирьох значущих романських колісних люстр (Гецільську люстру та Ацелінську люстру).

Собор зазнавав реконструкцій та розширень в XI, XII та XIV сторіччях, але був повністю зруйнований під час авіабомбардування Гільдесгайму союзниками 22 березня 1945 року, та відбудований між 1950 та 1960 роками. 2010 року почались масштабні роботи з ремонту та реконструкції собору, включно з технічним оснащенням та роботами з консервації. На час реконструкції частина скарбів собору подорожувала музеями світу. Собор був знову відкритий 15 серпня 2014 року.

Історія[ред. | ред. код]

Будівництво[ред. | ред. код]

Поземний план
Вид з повітря з вежі церкви святого Апостола Андрія
Інтер'єр

Після заснування Гільдесгаймської діоцезії 815 року Людовиком I Благочестивим[2], на місці сучасної апсиди була збудована каплиця Діви Марії[3]. Єпископ Гунтар Гільдесгаймській (на посаді у 815–834 рр.)[3] безпосередньо на південь від каплиці побудував маленьку базиліку з двома круглими вежами на честь Св. Цецилії. Ця базиліка слугувала першим кафедральним собором та церквою маєтку[2] і тут були поховані перші чотири єпископи. Від цих двох будівель існують лише окремі залишки фундаментів. Старіша гільдесгаймська приходська церква ймовірно колись стояла на місці каплиці Св. Стефана біля східного входу до каплиці Св. Хелвега, що може датуватись візитом Гільдегріма Шалонського до Східної Саксонії[4] (початок IX ст.).

Собор був побудований 872 року за єпископа Альтфріда у формі тринавної хрестоподібної базиліки з двоповерховим вестверком[2]. Він є прикладом оттонської архітектури з перемінною опорою на колони та напівкруглими апсидами, що завершують нефи[5].

У пожежі 1046 року будівля була сильно пошкоджена[3]. Єпископ Ацелін на початку XI ст. планував звести нову, більшу будівлю собору на захід від наявного та розширити наву. Його наступник, Гецило Гільдесгаймський відмовився від цих планів і натомість замовив будівництво на старих фундаментах, включивши вцілілі стіни до нової будівлі. Наступна важлива перебудова була в XIV сторіччі, однак вона не змінила поземного плану базиліки єпископа Альтфріда. Каплиці північної та південної сторони датуються готичним періодом, а вежа над середохрестям — барочним. У XIX ст. оригінальний вестверк був замінений неороманським фасадом з двома вежами, який проіснував до 1945 року[2].

Школа та бібліотека[ред. | ред. код]

Школа кафедрального собору (нім. Hildesheimer Domschule), яка розміщувалась у аркадах клуатру, була одним з найзначущих навчальних закладів оттонського та салічного періодів. Її бібліотека слугувала і як бібліотека кафедрального собору (нім. Dombibliothek Hildesheim) з 815 року; це настаріша бібліотека у Північній Німеччині[6].

  • Фундаменти першого собору під криптою (з 815 року)
    Фундаменти першого собору під криптою (з 815 року)
  • Середохрестя та каплиці північної сторони
    Середохрестя та каплиці північної сторони
  • Клуатр, побудований між 1060 та 1070 роками
    Клуатр, побудований між 1060 та 1070 роками
  • Клуатр з каплицею Св.Анни, малюнок бл.1845р.
    Клуатр з каплицею Св.Анни, малюнок бл.1845р.
  • Вестверк до 1840
    Вестверк до 1840
  • Неороманський вестверк, 1890
    Неороманський вестверк, 1890
  • Каплиця Св.Анни
    Каплиця Св.Анни
  • Гецільська люстра у середохресті, 2009
    Гецільська люстра у середохресті, 2009

Знищення у Другій світовій війні і післявоєнна відбудова[ред. | ред. код]

Під час бомбардувань Гільдесгайма 22 березня 1945 року ВПС Великої Британії та Канади, основна будівля собору була майже повністю знищена; частково вціліли лише вестверк та зовнішні стіни[2]. З додаткових будівель лише готична каплиця Св. Анни (нім. Annenkapelle), яка буда зведена 1321 року посеред двора собору[2], вціліла практично неушкодженою.

Вестверк собору

Собор був відбудований між 1950 та 1960 роками у спрощеній формі — від барокових елементів відмовились на користь форми, яка нагадувала ранніший романський стиль собору[3]. Найпомітнішим виразом цього у зовнішньому вигляді собору стало те, що верхні поверхи та дві башти, які були додані до вестверку 1840 року, не були відновлені і вестверк був реконструйований ближче до початкового стану[7] на основі зразка вестверку Мінденського собору[8]. Крім того, прохідна перед вестверком була зменшена майже вдвічі. В іншому зовнішній вигляд собору залишився майже таким, як і до руйнування, зокрема була відбудована барокова вежа над середохрестям[8].

Відбудова собору відбувалась в умовах обмежених ресурсів. Так через нестачу плит з пісковика, підлога була викладена мармуром. Дахи нефа, трансепта та галерей клуатра були зроблені з бетону і зсередині були покриті дерев'яними дошками, щоб створити враження стельових балок. Стіни нефа та внутрішні стіни були відбудовані з цегли та вапняка, які були сховані за «білим каменем» зовні та штукатуркою зсередини. Рівень підлоги було піднято на 60 см, через що приміщення отримали куций вигляд, особливо в трансептах. Колони нефа були вилиті з бетону, а пілястри були покриті пісковиком[8].

Гільдесгаймський собор був єдиним у Німеччині, який було необхідно заново освятити після реконструкції, що було здійснено 27 березня 1960 року єпископом Г. М. Янссеном[2] після трьох років суперечок між діоцезією та владою Нижня Саксонія щодо витрат на відбудову.

Реконструкція 2010–2014 років[ред. | ред. код]

Мадонна з чорнильницею

Після багатьох років планування у січні 2010 року почалися масштабні ремонт та реконструкція собору, перші після 1960 року, і собору був закритий для відвідувачів. Разом з технічними та консерваційними заходами, були внесені зміни у вигляд собору. Підлога була знижена до початкового рівня, Гецільська та Ацелінська люстри переміщені на їх початкові місця у нефі та хорах, а Бервардські двері знову повернуті малюнком назовні, позаду вестибюля, як початково передбачалось. Крім того, була створена єпископська крипта[9].

Реконструкція собору стала найбільшим проєктом з реконструкції церков у Німеччині. Собор був знову відкритий для відвідувачів 15 серпня 2014, що збіглося з початком року святкування 1200-річчя дієцезії Гільдесгайма.[9]

Тисячолітня шипшина[ред. | ред. код]

Докладніше: Тисячолітня шипшина
Кущ шипшини, що за легендою існує з 815 року

Будівля собору широко відома «Тисячолітньою шипшиною» (нім. Tausendjähriger Rosenstock), що росте біля зовнішньої стіни апсиди собору у дворі клуатру і вважається найстарішою у світі[10]. Точний вік шипшини встановити більше неможливо, але за легендою вона датується 815 роком. Кущ є важливим символом Гільдесгайму — за оповідями, доки шипшина живе і квітне, Гільдесгайм також процвітатиме[11]. За легендою, імператор Людовик І Благочестивий під час полювання в лісі зупинився на молитву. Для цього, він повісив свій релікварій Діви Марії на кущ шипшини. Але після молитви релікварій з куща зняти не вдалося і імператор побачив в цьому знак, що нове єпископство слід заснувати на цьому місці, а не в Ельце (місто за 15 км від Гільдесгайму), де він спочатку планував, і його слід присвятити Діві Марії, чиїм символом є троянда або шипшина[11]. Достеменно підтверджено існування куща протягом принаймні 400 років.

Авіабомбардування 22 березня 1945 року, яке пошкодило собор, спалило також всю наземну частину куща і всі думали, що шипшина втрачена, однак коріння більшою мірою вціліло і навесні 1945 року випустило 25 нових пагонів[11]. Перші декілька квітів побачили у 1947 році, а у 1948 році їх нарахували вже 122. Відтоді нові пагони «Тисячолітньої шипшини» (як вона уже була відома і до війни) відмічають маленькими металевими табличками у рік їх появи.

Археологічні знахідки[ред. | ред. код]

Під час розкопок 2010–2014 року при реконструкції собору, були знайдені фундаменти каплиці Діви Марії ІХ ст.[12]. Перша будівля собору була маленькою церквою 6 x 6 метрів з апсидою на схід. У апсиді були знайдені залишки першого вівтаря. Фундамент першого собору складений з пісковика та надзвичайно товстий[13].

У західній та південній частині собору було знайдено ще більш давнє кладовище. Були розкриті 20 поховань, у тому числі у серпні 2012 року — поховання молодої жінки, яка померла десь 800 року, зі скляними шариками (залишками намиста) та маленьким ножиком як поховальними предметами. Це найстаріше вціліле поховання, яке коли-небудь знаходили на території собору[14].

  • Розкопки у вестверку
    Розкопки у вестверку
  • Поховання бл. 800 року
    Поховання бл. 800 року

Внутрішнє оздоблення, мистецтво та скарби[ред. | ред. код]

Романська Гецільська люстра
Деталь романської купелі: Хрещення Христа в Йордані
Каплиця Св. Антонія з Ацелінською люстрою та хресною перегородкою

У соборі розміщені численні твори мистецтва. Серед них всесвітньо відомі бронзові Бернвардські двері, на яких зображено сцени з Євангелій та Книги Буття, та бронзова Бернвардська колона, на які зображені сцени життя Христового. Ці бронзові вироби були замовлені єпископом Бервардом Гільдесгаймським на початку XI сторіччя[3] (колона спочатку перебувала у церкві Св. Михайла, де Бернвард був похований, і під час реконструкції собору була бути повернута і можливо там і залишиться)[15].

У соборі також розташовані дві романські колісні люстри (або лат. corona)[16][17] — більша Гецільська люстра (нім. Heziloleuchter)[13][17] та старіша Ацелінська люстра(нім. Azelinleuchter)[17], та Рінгельгаймське розп'яття, створене бл. 1000 року з липи для основної частини та дубу для бокових[18]

Серед інших скарбів:[3]

  • рака Св. Єпіфанія Павійського та покровителів собору під високим вівтарем, 1-ша пол. ХІІ ст.;
  • рака Св. Годехарда Гільдесгаймського в крипті, бл. 1140 р.;
  • Гільдесгаймський релікварій Діви Марії, хрести Берварда та інші релікварії та предмети літургії, які демонструються у музеї собору (нім. Dommuseum Hildesheim) в південному трансепті;
  • аналой (кафедра) у формі орла, бл.1220 р., який використовували у літургії до останньої реконструкції собору;
  • пізньороманська бронзова купіль (нім. Bronzetaufe), 1225.
  • готична Мадонна з чорнильницею (нім. Tintenfassmadonna)
  • центральна картина Врісберського епітафу;
  • статуя Діви Марії у одному з бокових проходів нефа на п'єдесталі, що за легендою зроблений з серцевини ірмінсуля;
  • надгробок монаха Бруно на південній зовнішній стіні хорів (романський період, після 1194 р.).

Орган[ред. | ред. код]

Історія органа у соборі починається у XIV ст. — у 1378 році орган вже існував у північному нефі, над каплицею Трьох Волхвів. Цей інструмент був переміщений до хорів Годехарда у XV ст. та проданий 1713 року.

Перший великий орган собору був побудований майстром Конрадом Абттом з Міндену, ймовірно 1616/7р., і мав 31 регістр у двох мануалах та педалях. З перебігом часу його неодноразово перебудовували і розширювали, особливо наприкінці XVII — початку XVIII ст. Він був повністю перебудований 1909 року органною фірмою «Furtwängler & Hammer» (Ганновер), після чого отримав 54 регістри у трьох мануалах та педалях. Зовнішній вигляд органу залишався в цілому незмінним під час цих перебудов, але орган був знищений під час бомбардувань 22 березня1945 р.

Орган собору (до 2010)

Під час відбудови собору, виробник органів Франц Брайль створив новий орган з 52 регістрами в 4-х мануалах 1960 року. Крім звичайних частин (головний орган, орган за сидінням, орган хорів та педалі), цей орган також мав унікальну рису — іспанський тростинний орган з трьома регістрами, на якому можна було грати з четвертого мануала.[19]

Орган Брайля виявився недостатньо звучним і 1989 року був перебудований з використанням нових технік та розширений до 66 регістрів фірмою «Klais Orgelbau» (Бонн), але за домовленістю з товариством спадщини собору, зовнішній вигляд органу, що відображав стиль 1950–60-х, та труби були залишені.[19]

В рамках останньої реконструкції, старий орган було розібрано 2010 року і виробник органів «Orgelbau Romanus Seifert & Sohn» створює нову систему органів собору, яка складатиметься з головного органу та органу на хорах. Робота має бути завершена до 1200-ї річниці діоцезії у 2015 році[20].

Новий орган матиме 77 регістрів (які можна були програвати на консолі з 4-х мануалів) і педалі. Буде використано 56 регістрів та труби зі старого органу. Оскільки хори та органня галерея були під час реконструкції розібрані, новий головний орган буде модифікований для відповідності змінений акустиці собору[20].

Новий орган на хорах буде побудований у нефі поруч з хорами, які тепер є в передній частині собору, матиме 20 регістрів, два мануали і педаль, і на ньому можна буде грати одночасно з головним органом[20].

Дзвони[ред. | ред. код]

Дзвін Ніколаус, 1766 р.

Більшість історичних дзвонів не пережили руйнування собору у Другій світовій війні, і були замінені новими. Всі дзвони мають назви на честь святих.

Технічна інформація та написи на дзвонах
№ Назва Рік виплавки Майстер(ня), місце виплавки Ø
(мм) 		Вага
(кг) 		Тон удару
(Півтон-1/16) 		Напис
1 Кантабона 1960 Фрідріх Вільгельм Шіллінг, Гейдельберг 2300 8686 f0 +4 CANTATE DOMINO CANTICUM NOVUM QUIA MIRABILIA FECIT SANCTA MARIA CANTA BONA NOBIS! – Auxilio Matris D.N.J.Ch. confidens me fudit F.W. Schilling Heidelbergensis Anno Domini MCMLIX
(«Співай для Господа нову пісню, бо він зробив чудеса. Свята Марія, співай хороші речі для нас! — Сподіваючись на допомогу Матері Господа нашого Ісуса Христа, Ф. В. Шіллінг з Гейдельберга виплавив мене в рік Господа нашого 1969.»)
2 Апостоліка 1765 Йоганн Мартін Кох, Майнц 1940 4895 as0 +6 Johann Martin Koch von Maintz hat mich gegossen in Hildesheim Anno 1765, APOSTOLIS PETRO ET PAULO COMPATRONIS HILDESIENSIBUS
(«Йоганн Мартін Кох з Майнца виплавив мене у Гільдесгаймі у році 1765, для Апостолів Петра і Павла, спільних покровителів Гільдесгайму.»)
3 Бернвард 1960 Фрідріх Вільгельм Шіллінг, Гейдельберг 1698 3366 b0 +4 la|SIT PIA PAX ET VOS AMEN CANITE SANCTE BERNWARDE ORA PRO NOBIS}0
("Най буде святий мир. Співай "Амінь"! Святий Бервард, заступись за нас")
4 Годехард 1500 2278 c1 +4 STERNE RESISTENTES/STANTES REGE/TOLLE JACENTES. SANCTE GODEHARDE ORA PRO NOBIS
(«Переможи тих, хто чинить спротив/ управляй гідними/ допоможи пригніченим. Святий Годехард, заступись за нас»)
5 Епіфаній 1260 1343 es1 +6 EPIPHANIUS PACIFICATOR PATRONUS EPIPHANIAM DOMINI NUNTIAT. SANCTE EPIPHANI PRECARE PRO NOBIS
(«Епіфаній миротворець і покровитель оголошує свято Богоявлення. Святий Епіфаній, молись за нас»)
6 Цецилія 1060 1068 f1 +4 CANTANTIBUS ORGANIS CAECILIA DOMINO DECANTABAT! SANCTA CAECILIA ADJUVA NOS
(«доки грають органи, Цецилія співає Господу! Свята Цецилія, допоможи нам»)
7 Мартін Турський 2013 Бахерт, Карлсруе g1 HIC EST FRATRUM AMATOR + QUI MULTUM ORAT PRO POPULO
SANCTE MARTINE + ORA PRO NOBIS
(«Хто молиться багато за народ — любить своїх братів
Святий Мартін, заступись за нас!»)
8 Альтфрід as1 INTERCESSIONE SANCTI EPISCOPI ALTFRIDI SUFFULTA + DIOECESIS NOSTRA FIRMA IN FIDE MANEAT
(«За заступництва святого єпископа Альтфріда нехай наша діоцезія лишиться твердою у вірі»)
9 Ядвіґа b1 BEATAE HEDVIGIS INTERCESSIO TRIBUAT POPULIS POLONIAE ET GERMANIAE CAELESTE SUBSIDIUM
(«Заступництво блаженної Ядвіґи надає підтримку Небес народу Польщі та Німеччини»)
10 Олівер Планкетт c2 PROBASTI NOS + DEUS + ET EDUXISTI NOS IN REFRIGERIUM
SANCTUS OLIVERUS PLUNKETT + RECONCILIATIONIS EXEMPLUM + EPISCOPUS ET MARTYR + ADIUVET NOS
(Ти випробував нас, Боже, і привів нас до втішення. Нехай святий Олівер Планкетт, приклад примирення, єпископ та мученик, допоможе нам")
11 Нільс Стенсен es2 PULCHRA QUAE VIDENTUR + PULCHRIORA QUAE SCIUNTUR + LONGE PULCHERRIMA QUAE IGNORANTUR
BEATE NICOLAE STENSEN + ORA PRO NOBIS
(«Що видиме — прекрасне, що відоме — прекрасніше, що невідоме — найпрекрасніше з усього. Благословенний Ніколас Стенсен, молися за нас»)
12 Едіт Штайн f2 CRUX EXALTATUR + UT CAELUM OSTENDAT
SANCTA TERESIA BENEDICTA A CRUCE + ORA PRO NOBIS
(«Хрест піднято, щоб він торкнувся небес. Свята Тереза благословенна хрестом, молися за нас»)
- Ніколаус 1766 Йоганн Мартін Кох, Майнц 950 550 as1 +2

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Brandt, Michael (2009), Bernwards Säule – Schätze aus dem Dom zu Hildesheim (нім.), Regensburg: Schnell & Steiner, ISBN 978-3-7954-2046-8.
  • ——— (2010), Bernwards Tür – Schätze aus dem Dom zu Hildesheim (нім.), Regensburg: Schnell & Steiner, ISBN 978-3-7954-2045-1.
  • Gallistl, Bernhard (2007–08), In Faciem Angelici Templi. Kultgeschichtliche Bemerkungen zu Inschrift und ursprünglicher Platzierung der Bernwardstür, Jahrbuch für Geschichte und Kunst im Bistum Hildesheim (нім.), 75—76: 59—92, ISSN 0341-9975.
  • ——— (2000), Der Dom zu Hildesheim und sein Weltkulturerbe, Bernwardstür und Christussäule (нім.), Hildesheim: Bernward Mediengesellschaft, ISBN 3-89366-500-5.
  • Heise, Karin (1998), Der Lettner des Hildesheimer Doms – Die Bildhauerkunst der Münsterschen Werkstätten 1535–1560, Der Hildesheimer Dom – Studien und Quellen (нім.), т. 2, 1 + 2, 2, Hildesheim, 2 volumes.
  • Claudia Höhl. Das Taufbecken des Wilbernus — Schätze aus dem Dom zu Hildesheim", Verlag Schnell & Steiner GmbH, Regensburg 2009, ISBN 978-3-7954-2047-5.
  • Ulrich Knapp (ed.), EGO SUM HILDENSEMENSIS — Bischof, Domkapitel und Dom in Hildesheim 815 bis 1810, (Kataloge des Dom-Museums Hildesheim; Bd. 3), Michael Imhof Verlag, Petersberg (2000), ISBN 3-932526-74-0.
  • Karl Bernhard Kruse (ed.), Der Hildesheimer Dom — Von der Kaiserkapelle und den Karolingischen Kathedralkirchen bis zur Zerstörung 1945 (Grabungen und Bauuntersuchungen auf dem Domhügel 1988 bis 1999), Verlag Hahnsche Buchhandlung, Hannover (2000), ISBN 3-7752-5644-X.
  • Annett Laube-Rosenpflanzer & Lutz Rosenpflanzer. Kirchen, Klöster, Königshöfe: vorromanische Architektur zwischen Weser und Elbe, Halle 2007, ISBN 3-89812-499-1.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ St Mary's Cathedral and St Michael's Church at Hildesheim. World Heritage List. UNESCO. 1985. Архів оригіналу за 6 вересня 2016. Процитовано 10 травня 2014.
  2. ↑ а б в г д е ж Architecture of the Cathedral – A Chronological overview, DE: Domsanierung, архів оригіналу за 2 травня 2014, процитовано 30 April 2014.
  3. ↑ а б в г д е Barnet, Peter; Brandt, Michael; Lutz, Gerhard (2013), Medieval Treasures from Hildesheim, Yale University Press, архів оригіналу за 12 травня 2014, процитовано 3 червня 2015.
  4. ↑ Gallistl, Bernhard (2000), Epiphanius von Pavia, Schutzheiliger des Bistums Hildesheim, Hildesheim und Bielefeld, с. 68.
  5. ↑ Jeep, John M. (2001). Medieval Germany: An Encyclopedia. Psychology Press. Архів оригіналу за 3 травня 2014. Процитовано 3 червня 2015.
  6. ↑ Gallistl, Bernhard (2010), Bibliothek und Schule am Dom, у Müller, Monika E (ред.), Schätze im Himmel – Bücher auf Erden. Mittelalterliche Handschriften aus Hildesheim, catalogues of the Herzog August Bibliothek (German) , № 93, Wiesbaden: Harrassowitz, с. 55—68, ISBN 978-3-447-06381-4.
  7. ↑ The Grove Encyclopedia of Medieval Art and Architecture, т. 2, Oxford University Press, 2012, ISBN 0-19-539536-0, архів оригіналу за 12 травня 2014, процитовано 3 червня 2015.
  8. ↑ а б в Knapp, Ulrich, ред. (1999), Der Hildesheimer Dom – Zerstörung und Wiederaufbau, catalogue of the Dom-Museum Hildesheim, т. 2, Petersberg: Michael Imhof, ISBN 3-932526-48-1.
  9. ↑ а б Frequently asked questions concerning cathedral restoration, Domsanierung, архів оригіналу за 3 травня 2014, процитовано 3 May 2014.
  10. ↑ Hayes, Holly. Hildesheim Cathedral. Sacred Destinations. Архів оригіналу за 30 квітня 2014. Процитовано 30 April 2014.
  11. ↑ а б в 1000 років шипшині(нім.) [Архівовано 30 квітня 2014 у WebCite] Domsanierung, процитовано 02.05.2014
  12. ↑ Kehrwieder am Sonntag: Fund im Dom belegt — Hildesheim feiert zu Recht den 1200. Geburtstag. 29 May 2011, p. 6 (in German).
  13. ↑ а б Hildesheim Cathedral — St. Mariä Himmelfahrt — is currently being restored. [Архівовано 3 червня 2015 у Wayback Machine.] Medieval Histories
  14. ↑ Information from the diocese (German) [Архівовано 6 грудня 2013 у Wayback Machine.]. Retrieved 21 August 2012.
  15. ↑ Колона Бернварда (Христова колона)(нім.) [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] Domsanierung. Процитовано 30.04.2014
  16. ↑ Julia de Wolf Addison: Arts and Crafts in the Middle Ages [Архівовано 3 травня 2014 у Wayback Machine.] Medieval Histories
  17. ↑ а б в Bernhard Gallistl: Bedeutung und Gebrauch der großen Lichterkrone im Hildesheimer Dom [Архівовано 10 квітня 2018 у Wayback Machine.]. In: Concilium Medii Aevi 12 (2009, table of content [Архівовано 20 жовтня 2010 у Wayback Machine.]) p. 43-88 (PDF; 2,9 MB). Retrieved 2 May 2014
  18. ↑ Ringelheim Crucifix [Архівовано 18 червня 2021 у Wayback Machine.] Metropolitan Museum of Art. Retrieved 2 May 2014
  19. ↑ а б орган 1960 року [Архівовано 8 січня 2014 у Wayback Machine.].
  20. ↑ а б в Information on the new organ system [Архівовано 8 січня 2014 у Wayback Machine.] and on the disposition [Архівовано 6 грудня 2013 у Wayback Machine.] (PDF; 35 kB) of the new organ system. Retrieved 30 April 2014.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гільдейгаймський собор
Культурні об'єкти
Прапор Німеччини
Прапор ЮНЕСКО
Природні об'єкти
Вибулі зі списку
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Географія та географічні карти
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гільдесгаймський_собор&oldid=41083971