Содоку
| Содоку / спірильоз | |
|---|---|
 Будова щелепи й зубів у пацюків | |
| Спеціальність | інфекційні хвороби |
| Симптоми | артралгія[1], озноб[1], первинний афект, гарячка, лімфоаденопатія, лімфангіт, висип і міалгія |
| Причини | S. minus |
| Метод діагностики | фізикальне обстеження і оптичний мікроскоп |
| Препарати | пеніцилін G, доксициклін і макроліди |
| Класифікація та зовнішні ресурси | |
| МКХ-11 | 1B90.0 |
| МКХ-10 | A25.0 |
| DiseasesDB | 32803 |
| MeSH | D011906 |
Содо́ку (походить від яп. 鼠 (со) — пацюк і 毒 (доку) — отрута; також називають спірильозом від англ. Spirillosis МКХ-10, іноді англ. Spirillary rat bite fever — спірильозна гарячка від укусу пацюків) — гостра зоонозна інфекційна хвороба, яка характеризується рецидивуючою гарячкою, лімфаденітом і шкірним висипом.
Історичні відомості та актуальність[ред. | ред. код]
Ця хвороба відома дуже давно на Сході і перші її описання відносяться до XVIII сторіччя в Японії. Але в медичній літературі вперше описав содоку у 1899 році японський лікар Г. Міяке[2][3]. Захворюваність на содоку на сьогодні в світі є спорадичною, але в Азії вона вища, аніж в інших регіонах.
Етіологія[ред. | ред. код]
Збудник содоку — Spirillum minus, грамнегативна анаеробна бактерія. Має вигляд коротких штопороподібних ниток в 2-3 завитка, забезпечена пучком джгутиків, розташованих бітермінально. Рухи стрімкі, подібні до руху вібріона. Добре забарвлюється за Романовським-Гімзою — набуває фіолетово-рожевого відтінку. У довкіллі нестійкий. Погано зростає на штучних поживних середовищах. Патогенна для білих мишей, морських свинок, котів, собак, мавп[4].
Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Spirillum minus.
Епідеміологічні особливості[ред. | ред. код]
Джерело[ред. | ред. код]
Джерелом інфекції для людини є пацюки, рідше ласки, білки, кролики, собаки, у яких Spirilla minus знаходиться на слизовій оболонці рота. Хвора людина не є джерелом інфекції. Часто у пацюків не проявляються симптоми хвороби, що дає право вважати їх і резервуаром содоку.
Механізм і шляхи зараження[ред. | ред. код]
Зараження відбувається контактним механізмом: найчастіше від укусу пацюків, значно рідше — інших тварин. Можливе зараження при потраплянні слини від хворої тварини на пошкодження шкіри, що до цього були у людей.
Сприйнятливий контингент та імунітет[ред. | ред. код]
Ступінь сприйнятливості людини та імунітет після перенесеної хвороби на сьогодні не прояснені, адже через спорадичну захворюваність не вдається провести повноцінні дослідження.
Патогенез[ред. | ред. код]
У місці інокуляції збудника відбувається його накопичення і формування первинного афекту, з якого спірили поширюються лімфогенно, спричинюючи в регіонарних лімфатичних вузлах запальний процес, потім проникають в кров. Спірили гематогенно заносяться в органи системи мононуклеарних фагоцитів (СМФ), де вони фіксуються і в подальшому обумовлюють повторну генералізацію інфекційного процесу. Одужання настає завдяки формуванню специфічного імунітету і фагоцитозу збудника клітинами СМФ.
Клінічні прояви[ред. | ред. код]
У МКХ-10 вирізняють содоку / спірильоз під кодом А25.0. Клінічної класифікації на сьогодні не існує. Інкубаційний період триває від 3 днів до 2 місяців.
Ранній період[ред. | ред. код]
Хвороба починається гостро з ознобу і підвищення температури. Симптоми інтоксикації помірно виражені. На місці укусу виникає первинний афект: щільний болючий інфільтрат, який піддається некрозу, нагноєнню. На інфільтраті утворюється міхур, потім виразка, яка супроводжується лімфангітом і регіонарним лімфаденітом.
Гарячка триває 6-7 днів, згодом температура критично знижується до субфебрильних або нормальних цифр, відмічається рясне потовиділення.
Період рецидивів[ред. | ред. код]
Через декілька днів напад повторюється. Число нападів (за відсутності етіотропної терапії) від 6 до 20 й більше. Захворювання може затягнутися на декілька місяців. Дуже часто, починаючи з 2-3 нападу, з'являється висип (плямистий, папульозний), що охоплює все тіло, але особливо згущується в області первинного афекту. Під час нападів хворих турбують сильний м'язовий та суглобний біль. У тяжких випадках з'являються зміни з боку нервової системи, порушуються слух і зір.
Ускладнення[ред. | ред. код]
Можливі абсцеси мозку, абсцеси м'яких тканин, поліартрит, міокардит, сепсис.
Діагностика[ред. | ред. код]
Клініко-епідеміологічна діагностика[ред. | ред. код]
Діагноз содоку ґрунтується на підставі даних епідеміологічного анамнезу (укус пацюком або іншою твариною) і характерної клінічної симптоматики (гарячка, наявність первинного ефекту, регіонарного лімфаденіту, рецидивів хвороби).
Специфічна діагностика[ред. | ред. код]
У непевних випадках для ідентифікації збудника досліджують кров і матеріал з первинного афекту. Спірили можуть бути виявлені у мазку з вмісту первинного афекту, у тонкому і товстому («товста крапля») мазків крові, забарвлених за Романовським-Гімзою. Починаючи з 6-8 дня хвороби можна використовувати серологічні реакції — лізису і аглютинації. Біологічний метод — внутрішньоочеревинне зараження білих мишей або морських свинок.
 | Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря. |
Лікування[ред. | ред. код]
Етіотропну терапію проводять пеніциліном внутрішньом'язово в добовій дозі 6-12 млн. ОД, доксицикліном по 0,1 г перорально 2 рази на добу протягом 5-7 днів. Можливе застосування макролідів у загально терапевтичних дозуваннях. Без застосування антибіотиків летальність досягає 10 %.
Профілактика[ред. | ред. код]
Профілактика направлена на боротьбу з пацюками, дотримання правил безпеки при роботі з гризунами. При укусах пацюками необхідно провести обробку місця укусу мильним розчином, доцільно призначити профілактично доксициклін протягом 5 днів.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Disease Ontology — 2016.
- ↑ Miyake, H., Mitt a.d. Gremgeb. d. Med. u. Chit., 1900, v, 231.
- ↑ FRANCIS G. BLAKE THE ETIOLOGY OF RAT-BITE FEVER. J. Exp. Med. 1916. Jan. 1;23 (1):39-60. [1]
- ↑ Washburn RG. Rat-bite fever: Streptobacillus moniliformis and Spirillum minus. In: Mandell GL, Bennett JE, Dolin R, eds. Principles and Practice of Infectious Diseases. 7th ed. Philadelphia, Pa: Elsevier Churchill Livingstone; 2009:chap 231.
Джерела[ред. | ред. код]
- Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина» (2 видання, доповнене і перероблене). — 2018. — 688 С. + 12 с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-675-2
- Возіанова Ж. І. Інфекційні і паразитарні хвороби: У 3 т. — К.: «Здоров'я»,2002. — Т.2.; — 658 с. ISBN 5-311-01326-5
- Elliott, S. P. (11 January 2007). «Rat Bite Fever and Streptobacillus moniliformis». Clinical Microbiology Reviews 20 (1): 13-22. (англ.)
|
