Сокиряни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сокиряни
Coat of Arms of Sokyriany.jpg Flag of Sokyriany.jpg
Герб Сокирян Прапор Сокирян
Сокиряни
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Чернівецька область
Район/міськрада Сокирянська міська рада
Код КОАТУУ 7324010100
Перша згадка 1666
Статус міста з 1966 року
Населення 9463 (01.02.2013.)
Площа 14.8 км²
Густота населення 3179 осіб/км²
Поштові індекси 60200-07
Телефонний код +380-3739
Координати 48°27′11″ пн. ш. 27°24′58″ сх. д. / 48.45306° пн. ш. 27.41611° сх. д. / 48.45306; 27.41611Координати: 48°27′11″ пн. ш. 27°24′58″ сх. д. / 48.45306° пн. ш. 27.41611° сх. д. / 48.45306; 27.41611
Висота над рівнем моря 228 м
Водойма р. Сокирянка
День міста 12 липня
Відстань
Найближча залізнична станція Сокиряни
До обл./респ. центру
 - залізницею 161 км
 - автошляхами 138 км
До Києва
 - автошляхами 396 км
Міська влада
Адреса 60200, м. Сокиряни, вул. Кобилянська, 6а
Веб-сторінка Сокирянська міськрада
Міський голова Равлик Василь Степанович

Сокиря́ни (Секуряни) — місто Чернівецької області, в Бесарабській її частині, районний центр Сокирянського району Чернівецької області.

Лежить у північно-західній частині Бессарабської височини, розташоване на українсько-румунській етнічній межі, на сході області у долині річки Сокирянки (Русь-Купава), правої притоки Дністра за 138 км від Чернівців (автошлях Р63, який переходить у Н03). У місті діє пункт контролю через державний кордон з Молдовою, який здійснює пропуск транспорту у двох напрямках: СокиряниКлокушна та СокиряниОкниця.

Етимологія[ред.ред. код]

Про походження назви міста в Сокирянах побутує легенда. Коли на початку XVI століття османські війська загарбали Молдавію і Буковину, селяни, рятуючись від турецького поневолення, тікали в ліси. І ось втікачі облюбували собі місце на березі дзюркотливого потічка, який крутим яром збігав до Дністра. Поселенців привабили дрімучі, непрохідні ліси, багаті на гриби, ягоди, дичину, які захищали поселення від непроханих гостей, надзвичайно холодна, прозора і смачна вода, кам'янисті печери, де можна було сховатися від звірів і ворогів. Легенда сповідає, що люди у ліси прийшли з сокирами, щоб розчистити місце для житла. І їх стали звати «сокирянами», а потім і саме поселення.

Історичні відомості[ред.ред. код]

Перші поселенці на Сокирянщині з’явилися ще на зорі виникнення людської цивілізації. Стоянка неандертальців (на території села Молодове, яке через будівництво Дністровської ГАЕС перенесено) періоду кам’яного віку, стала відома у всьому світі кремінними знаряддями, останками мисливської зброї та житлом з кісток мамонтів, яке належало до часів мустьєрської культури середнього палеоліту.

Найдавніша письмова згадка про Сокиряни датується 1666 роком, коли Османські війська загарбали Молдову і Буковину. Селяни, рятуючись від турецького поневолення, тікали в непрохідні ліси, багаті на гриби, ягоди, дичину, джерельну воду, кам’яні печери. Легенди розповідають, що люди прийшли з сокирами щоб розчистити місце для житла, і їх стали називати «сокирянами», а потім цю ж назву отримало поселення.

В епоху середньовіччя Сокиряни входили до Молдавського князівства. Основним заняттям жителів було скотарство, землеробство і ремісництво. Українське слово«сокира» замінювалось молдавським відповідником «секуре», звідси і поява іншого варіанту назви–«Секуряне», яка існувала до 1944року.

З 1770 року місто стало центром торгівлі. За даними на 1859 рік у власницькому містечку Хотинського повіту Бессарабської губернії, мешкало 2434 особи (1212 чоловічої статі та 1222 — жіночої), налічувалось 415 дворових господарств, існували православна церква, 4 єврейських молитовних будинки, 2 заводи, відбувались щонедільні базари[1].

У 1864 році в Сокирянах відкрито початкову школу для дітей заможних громадян. Станом на 1886 рік у власницькому містечку, центрі Секурянської волості, мешкало 2043 особи, налічувалось 395 дворових господарства, існували 2 православні церкви, 7 єврейських молитовних будинки, школа, поштова станція, земська станція, винокуренний завод, цегельний завод, 50 лавок, 10 постоялих дворів, відбувались щочетверга[2]. За 18 верст — винокуренний завод. Відомості про місто та його жителів містяться одній із перших енциклопедій Російської імперії Ф.А.Брокгаузай І.А.Єфрона: “Секуряни(Секурєни,Сікурєни)–містечко Бессарабської губернії, Хотинського повіту, в 80 –ти верстах від повітового міста, при річці Валятуркулуй. Населеного мовним чином царанами (царани-молдавською мовою “хлібороби” або “селяни” –вільні хлібороби в Бессарабській губернії). Устрімчасти хберегахо колишні хбалок, що в падають у Дністер, знаходяться стародавні печерні храми. Жителів 3164; 2 православних церкви; 7єврейських молитовних будинків, школа, цегельний і винокурний заводи; багато крамниць”.

На початку 1917 року в Сокирянах діяли дві земські школи і гімназія. У січні 1918 року на Сокирянщині було проголошено Радянську владу, почалася конфіскація поміщицьких земель. У листопаді 1918 року Бессарабію, в т.ч. І Сокирянщину окупували австро-німецькі війська, відтак королівська Румунія. Після визволення Буковинського краю 12 листопада 1940 року було утворено Сокирянський район. Після Великої Вітчизняної війни пожвавилось будівництво, розвивалась виробнича та соціальна сфера.

У 1955 році, у місцевому підземеллі розпочали розробку кам’яного кар’єру, було налагоджено випуск каменю-черепашечнику та вапнякового піску. Згодом із пиляного в наддністрянських надрах каменю широко розгорнули сільське будівництво – мурували корівники, кормові сховища, траншеї, інші виробничі пристосування, зводили огорожі та вимощували бруківки.

У 60 роках XX століття територія Сокирянщини входила до складу Кельменецького району. В середині 60 років Сокирянський район відновлено в попередніх адміністративних межах.

У 1973 році на території району, між селами Ожеве та Ломачинці, розпочалося будівництво Дністровської ГЕС та м. Новодністровськ, яке до 2000 року входило до складу Сокирянського району.

Історичною подією вжитті громадськості краю стало відновлення Галицького Свято-Миколаївського монастиря. Час заснування монастиря за однією із версій – IV-VI ст. нашої ери. Ця давня обитель чоловіків – монахів існувала до кінця XVIII ст. поки не була розорена турецькими загарбниками. Тривалий час монастир пустував і лише у 1999 році колишня святиня стала оживати.

Прапор Сокирян[ред.ред. код]

Докладніше у статті Прапор Сокирян

Прапор Сокирян — квадратне синє полотнище з перехрещеними сокирами жовтого кольору, що розкриває давні легенди про виникнення поселення.

Освіта[ред.ред. код]

  • Сокирянська загальноосвітня школа I-III ступенів №1
  • Сокирянська гімназія
  • Сокирянська ДЮСШ
  • Районний центр творчості дітей та юнацтва - музична і художня школа
  • Сокирянське вище професійне училище

Почесні громадяни Сокирян[ред.ред. код]

Звання "Почесний громадянин міста Сокиряни" присвоює міська рада: "За особливі заслуги перед територіальною громадою в господарському і соціально-культурному розвитку,зміцненні законності і правопорядку, оборонної могутності країни, високу професійну майстерність та активну участь у державному і громадському житті".

Персоналії[ред.ред. код]

  • Вайнштейн Шльом (* 1915) — оперний співак (тенор). Навчався в Ясській академії музично-драматичного мистецтва, у 1940–1941 і 1945–1949 рр. — в Кишинівській консерваторії. У 1945–1947 рр. — соліст Кишинівського оперного театру, а з 1949 по 1953 р. — викладач консерваторії. Виконував головні ролі в операх «Запорожець за Дунаєм» П. Гулака-Артемовського, «Молода гвардія» І. Мейтуса, «Русалка» О. Даргомижського, «Фауст» Ш. Гуно, «Богема» Дж. Пуччіні, «Ріголетто» і «Травіада» Дж. Верді, «Кармен» Ж. Бізе та ін.[3]
  • Глейзер Герш Ісаакович (* 1904, Сокиряни — 1967, Кишинів) — молдовський радянський математик, педагог і історик математики. Кандидат педагогічних наук.
  • Горлей Петро Миколайович. — (*08.07.1945, м. Сокиряни) — доктор фізико-математичних наук, професор. У 1971 р. закінчив фізико-математичний факультет Чернівецького дуржуніверситету і поступив в аспірантуру Інституту фізики АН УРСР. З 1975 р. працює на кафедрі напівпровідників ЧДУ. В 1976 р. захистив кангдидатську, 1992 р. — докторську дисертації. У 1989–1996 рр. доцент, у 1996–2009 рр. завідувач кафедри електроніки та енергетики. Був організатором на базі Чернівецького університету 8 міжнародних конференцій з проблем матеріалознавства халькогенідних напівпровідників. Був керівником підготовки 13 кандидатських дисертацій, науковим консультантом однієї докторської роботи.
  • Давиденко Ігор Святославович.- (*12.12.1964, м. Сокиряни) — український медик, професор. У 1988 р. закінчив Чернівецький медичний інститут та інтернатуру на базі Сумського обласного паталогоанатомічного бюро при Харківському державному медичному університеті. З 1989 р. працював паталогоанатомом Чернівецької міської лікарні № 1,за сумісництвом — старшим лаборантом (1989–1990), молодшим науковим співробітнком (1990–1993) та завідувачем лабораторії (1993–1990) НДІ медико-екологічних проблем. З 1992 року — асистент, з 2000-го — старший викладач, з 2001-го — доцент, з 2002-го — завідувач кафедри паталогічної анатомії та судової медицини. Голова обласної філії Асоціації паталогів України. Кандидат медичних наук (1996), доцент (2001), доктор медичних наук (2006), професор (2007). Автор 230 наукових праць, 9 навчальних посібників, 112 статей, 12 винаходів…
  • Осіюк Володимир Олександрович. — 18.01.1958, м. Сокиряни) — доктор геолого-мінералогічних наук, старший науковий співробітник Московського державного університету. Закінчив георгафічний факультет Тираспольського (нині Придністровського) держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка (1980); аспірантуру (1985), доктарантуру (1994) геологічного факультету Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова. Трудову діяльність розпочав у науково-дослідних установах Академії наук Молдавії, де працював на посадах молодшого, старшого наукового співробітника, виконував обов'язки завідувача лабораторією Інституту географії, потім — Інституту геофізики і геології. Працював у польових геологічних експедиціях у Молдові, на Північному Кавказі, Західних Саянах, у Південній та Південно-Західній Африці. Опублікував більше 50 наукових праць, 5 монографій, 5 брошур (станом на кінець 2012 р.).
  • Савченко Костянтин Костянтинович. — (*01.04.1946, м. Сокиряни) — журналіст, громадсько-політичний діяч. Член НСЖУ. Закінчив Вищу партійну школу. Працював кореспондентом-організатором районного радіо, директором райдрукарні, відповідальним секретарем, редактором Сокирянськох районної газети «Дністрові зорі», заступником голови Сокирянської районної ради. Нині редактор газети «Сокиряни. Сім днів».
  • Скутельник Микола Пилипович (* 1893) — військовик. Служив у стрілецькій бригаді Г. І. Котовського, учасник боротьби проти білополяків і боїв з білофінами у 1939 році. Під час Німецько-радянської війни командував стрілецькою дивізією, 250 блокадних днів провів у рядах захисників Севастополя. Після війни у званні полковника пішов на заслужений відпочинок і жив у місті Одеса. Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, медалями. Про нього йдеться у книзі біографічних нарисів «Котовцы» (вид-во «Картя Молдовенесэ»)[4].
  • Яровий Михайло Миколайович. — (*08.12.1941, м. Сокиряни Чернівецької області) — український журналіст, педагог. Член Національної спілки журналістів України. Закінчив філологічний факультет Чернівецького державного університету, факультет жуналістики Вищої партійної школи у Києві. Працював учителем у м. Сокиряни і с. Драчинці Кіцманського району, з 1970 р. — на творчих посадах у Кіцманській районній газеті «Радянське життя», нині — «Вільне життя». Переможець творчих конкурсів: газети «Молодь України» (1978), обласної держадміністрації (1993), регіонального відділення Фонду Держмайна і Чернівецької обласної організації НСЖУ (1995). Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2004). Пише вірші, гуморески. Підготував до друку історико-публіцистичну книжку «Благословенна Богом Кіцманщина». Номінант видання «Інформаційний простір Буковини».- Чернівці: Букрек, 2004.- С. 193. — ISBN 966-8500-17-2.
  • Яровий Михайло Миколайович. — (*08.12.1941, м. Сокиряни Чернівецької області) — український журналіст, педагог. Член Національної спілки журналістів України. Закінчив філологічний факультет Чернівецького державного університету, факультет жуналістики Вищої партійної школи у Києві. Працював учителем у м. Сокиряни і с. Драчинці Кіцманського району, з 1970 р. — на творчих посадах у Кіцманській районній газеті «Радянське життя», нині — «Вільне життя». Переможець творчих конкурсів: газети «Молодь України» (1978), обласної держадміністрації (1993), регіонального відділення Фонду Держмайна і Чернівецької обласної організації НСЖУ (1995). Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2004). Пише вірші, гуморески. Підготував до друку історико-публіцистичну книжку «Благословенна Богом Кіцманщина». Номінант видання «Інформаційний простір Буковини».- Чернівці: Букрек, 2004.- С. 193. — ISBN 966-8500-17-2.

Джерела[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Сокиряни // Географічна енциклопедія України. — Том 3. / Редколегія: О. М. Маринич (відпов. ред.) та ін. — К.: «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1993. — С. 211.
  • Гусар Ю. С. Сокиряни: Путівник. — Ужгород, 1986.
  • Гусар Ю. Голос ніжності і правди: Штрихи до портрета Михайла Брозинського / Юхим Гусар. — Чернівці: Правдивий поступ, 2007.
  • Гусар Ю. Роями линуть мелодій звуки: Штрихи до портрета Михайла Мафтуляка, заслуженого працівника культури України / Юхим Гусар.- Чернівці: Захист,2009.
  • Гусар Ю. С. Дністровий зорепад: штрихи до енциклопедичного словника-довідника «Літературно-мистецька Сокирянщина» / Ю. С. Гусар. — Чернівці: ВІЦ «Місто», 2010. — 124 с.
  • Ковтун В. В., Степаненко А. В. Города Украины: Экономико-статистический справочник. — К.: Вища школа, 1990. — С. 264.
  • Світять «Дністрові зорі» / Упорядник В. І. Гафінчук. — Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2009. — 288 с., іл.
  • Чорний О. Д., Мандзяк О. С. Сокирянська бистрина / Олександр Чорний, Олексій Мандзяк. — Чернівці: Прут, 2011. — 312 с.: іл.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Бессарабская область. Список населенных мест по сведениям 1859 года. Санкт-Петербург, 1861 (рос.), (код 1069)
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  3. Література: *Buzile S.Interpreti din Moldova. — Chisinau, 1996. — Р. 458–459. *ВАНШТЕЙН Шльом // Богайчук М. А. Література і мистецтво Буковини в іменах: словник-довідник / М. А. Богайчук.- Чернівці: Букрек, 2005.- С. 45. *ВАНШТЕЙН Шльом // Гусар Ю. С. Дністровий зорепад: штрихи до енциклопедичного словника-довідника «Літературно-мистецька Сокирянщина» // Ю. С. Гусар. — Чернівці: ВІЦ «Місто», 2010. — С. 18-19. *ГУСАР Ю. 2 Лютого народився оперний співак Шльом ВАЙНШТЕЙН (1915) / Юхим Гусар // Вечірні Чернівці. — 2007. — 25 січня. — С. 6. — (Зі скрині чернівецького літописця (29 січня — 4 лютого).
  4. ГУСАР Ю. Буковинський календар. Ювілеї — 2008: [Грудень — 115 років Миколі Пилиповичу СКУТЕЛЬНИКУ /1893/]/ Юхим Гусар.- Чернівці: Правдивий поступ, 2008.- С. 105.


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.