Сокиряни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сокиряни
Coat of Arms of Sokyriany.jpg Flag of Sokyriany.jpg
Герб Сокирян Прапор Сокирян
Сокиряни
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Чернівецька область
Район/міськрада Сокирянська міська рада
Код КОАТУУ 7324010100
Перша згадка 1666
Статус міста з 1966 року
Населення 9463 (01.02.2013.)
Площа 14.8 км²
Густота населення 3179 осіб/км²
Поштові індекси 60200-07
Телефонний код +380-3739
Координати 48°27′11″ пн. ш. 27°24′58″ сх. д. / 48.45306° пн. ш. 27.41611° сх. д. / 48.45306; 27.41611Координати: 48°27′11″ пн. ш. 27°24′58″ сх. д. / 48.45306° пн. ш. 27.41611° сх. д. / 48.45306; 27.41611
Висота над рівнем моря 228 м
Водойма р. Сокирянка
День міста 12 липня
Відстань
Найближча залізнична станція Сокиряни
До обл./респ. центру
 - залізницею 161 км
 - автошляхами 138 км
До Києва
 - автошляхами 396 км
Міська влада
Адреса 60200, м. Сокиряни, вул. Кобилянська, 6а
Веб-сторінка Сокирянська міськрада
Міський голова Равлик Василь Степанович

Сокиря́ни (Секуряни) — місто Чернівецької області, в Бесарабській її частині, районний центр Сокирянського району Чернівецької області.

Лежить у північно-західній частині Бессарабської височини, розташоване на українсько-румунській етнічній межі, на сході області у долині річки Сокирянки (Русь-Купава), правої притоки Дністра за 138 км від Чернівців (автошлях Р63, який переходить у Н03). У місті діє пункт контролю через державний кордон з Молдовою, який здійснює пропуск транспорту у двох напрямках: СокиряниКлокушна та СокиряниОкниця.

Етимологія[ред.ред. код]

Про походження назви міста в Сокирянах побутує легенда. Коли на початку XVI століття османські війська загарбали Молдавію і Буковину, селяни, рятуючись від турецького поневолення, тікали в ліси. І ось втікачі облюбували собі місце на березі дзюркотливого потічка, який крутим яром збігав до Дністра. Поселенців привабили дрімучі, непрохідні ліси, багаті на гриби, ягоди, дичину, які захищали поселення від непроханих гостей, надзвичайно холодна, прозора і смачна вода, кам'янисті печери, де можна було сховатися від звірів і ворогів. Легенда сповідає, що люди у ліси прийшли з сокирами, щоб розчистити місце для житла. І їх стали звати «сокирянами», а потім і саме поселення.

Історичні відомості[ред.ред. код]

Найдавніша письмова згадка про Сокиряни датується 1666 роком.

За даними на 1859 рік у власницькому містечку Хотинського повіту Бессарабської губернії, мешкало 2434 особи (1212 чоловічої статі та 1222 — жіночої), налічувалось 415 дворових господарств, існували православна церква, 4 єврейських молитовних будинки, 2 заводи, відбувались щонедільні базари[1].

Станом на 1886 рік у власницькому містечку, центрі Секурянської волості, мешкало 2043 особи, налічувалось 395 дворових господарства, існували 2 православні церкви, 7 єврейських молитовних будинки, школа, поштова станція, земська станція, винокуренний завод, цегельний завод, 50 лавок, 10 постоялих дворів, відбувались щочетверга[2]. За 18 верст — винокуренний завод.

Прапор Сокирян[ред.ред. код]

Докладніше у статті Прапор Сокирян

Прапор Сокирян — квадратне синє полотнище з перехрещеними сокирами жовтого кольору, що розкриває давні легенди про виникнення поселення.

Почесні громадяни Сокирян[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

  • Вайнштейн Шльом (* 1915) — оперний співак (тенор). Навчався в Ясській академії музично-драматичного мистецтва, у 1940–1941 і 1945–1949 рр. — в Кишинівській консерваторії. У 1945–1947 рр. — соліст Кишинівського оперного театру, а з 1949 по 1953 р. — викладач консерваторії. Виконував головні ролі в операх «Запорожець за Дунаєм» П. Гулака-Артемовського, «Молода гвардія» І. Мейтуса, «Русалка» О. Даргомижського, «Фауст» Ш. Гуно, «Богема» Дж. Пуччіні, «Ріголетто» і «Травіада» Дж. Верді, «Кармен» Ж. Бізе та ін.[3]
  • Глейзер Герш Ісаакович (* 1904, Сокиряни — 1967, Кишинів) — молдовський радянський математик, педагог і історик математики. Кандидат педагогічних наук.

Закінчив гімназію в Кишиневі. Навчався на фізико-математичному відділені Віденського університету, в 1929 р. закінчив математичне відділення Римського університету Ла Сапієнца. Працював учителем математики у Сокирянах, Маркулештах, Бельцях. У 1940–1948 роках — завідуючий кафедрою Кишинівського педагогічного інституту імені І. Крянге. Викладав у Кишинівському державному університеті. З 1948 р. — доцент на фізико-математичному відділенні Тираспольського педагогічного інституту, в 1952–1963 рр. завідувач заснованої ним кафедри математики і методики викладання математики цього інституту; організував також кафедру геометрії, елементарної математики і методики їх викладання. Тритомна «История математики в школе» була спочатку видана молдовською мовою (1966), а підготовлений автором російський варіант опублікований посмертно (1981–1983) і перекладений мовами СРСР і за кордоном.[4]

  • Горлей Петро Миколайович. — (*08.07.1945, м. Сокиряни) — доктор фізико-математичних наук, професор. У 1971 р. закінчив фізико-математичний факультет Чернівецького дуржуніверситету і поступив в аспірантуру Інституту фізики АН УРСР. З 1975 р. працює на кафедрі напівпровідників ЧДУ. В 1976 р. захистив кангдидатську, 1992 р. — докторську дисертації. У 1989–1996 рр. доцент, у 1996–2009 рр. завідувач кафедри електроніки та енергетики. Був організатором на базі Чернівецького університету 8 міжнародних конференцій з проблем матеріалознавства халькогенідних напівпровідників. Був керівником підготовки 13 кандидатських дисертацій, науковим консультантом однієї докторської роботи.
  • Давиденко Ігор Святославович.- (*12.12.1964, м. Сокиряни) — український медик, професор. У 1988 р. закінчив Чернівецький медичний інститут та інтернатуру на базі Сумського обласного паталогоанатомічного бюро при Харківському державному медичному університеті. З 1989 р. працював паталогоанатомом Чернівецької міської лікарні № 1,за сумісництвом — старшим лаборантом (1989–1990), молодшим науковим співробітнком (1990–1993) та завідувачем лабораторії (1993–1990) НДІ медико-екологічних проблем. З 1992 року — асистент, з 2000-го — старший викладач, з 2001-го — доцент, з 2002-го — завідувач кафедри паталогічної анатомії та судової медицини. Голова обласної філії Асоціації паталогів України. Кандидат медичних наук (1996), доцент (2001), доктор медичних наук (2006), професор (2007). Автор 230 наукових праць, 9 навчальних посібників, 112 статей, 12 винаходів…
  • Осіюк Володимир Олександрович. — 18.01.1958, м. Сокиряни) — доктор геолого-мінералогічних наук, старший науковий співробітник Московського державного університету. Закінчив георгафічний факультет Тираспольського (нині Придністровського) держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка (1980); аспірантуру (1985), доктарантуру (1994) геологічного факультету Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова. Трудову діяльність розпочав у науково-дослідних установах Академії наук Молдавії, де працював на посадах молодшого, старшого наукового співробітника, виконував обов'язки завідувача лабораторією Інституту географії, потім — Інституту геофізики і геології. Працював у польових геологічних експедиціях у Молдові, на Північному Кавказі, Західних Саянах, у Південній та Південно-Західній Африці. Опублікував більше 50 наукових праць, 5 монографій, 5 брошур (станом на кінець 2012 р.).
  • Савченко Костянтин Костянтинович. — (*01.04.1946, м. Сокиряни) — журналіст, громадсько-політичний діяч. Член НСЖУ. Закінчив Вищу партійну школу. Працював кореспондентом-організатором районного радіо, директором райдрукарні, відповідальним секретарем, редактором Сокирянськох районної газети «Дністрові зорі», заступником голови Сокирянської районної ради. Нині редактор газети «Сокиряни. Сім днів».
  • Скутельник Микола Пилипович (* 1893) — військовик. Служив у стрілецькій бригаді Г. І. Котовського, учасник боротьби проти білополяків і боїв з білофінами у 1939 році. Під час Німецько-радянської війни командував стрілецькою дивізією, 250 блокадних днів провів у рядах захисників Севастополя. Після війни у званні полковника пішов на заслужений відпочинок і жив у місті Одеса. Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, медалями. Про нього йдеться у книзі біографічних нарисів «Котовцы» (вид-во «Картя Молдовенесэ»)[5].
  • Яровий Михайло Миколайович. — (*08.12.1941, м. Сокиряни Чернівецької області) — український журналіст, педагог. Член Національної спілки журналістів України. Закінчив філологічний факультет Чернівецького державного університету, факультет жуналістики Вищої партійної школи у Києві. Працював учителем у м. Сокиряни і с. Драчинці Кіцманського району, з 1970 р. — на творчих посадах у Кіцманській районній газеті «Радянське життя», нині — «Вільне життя». Переможець творчих конкурсів: газети «Молодь України» (1978), обласної держадміністрації (1993), регіонального відділення Фонду Держмайна і Чернівецької обласної організації НСЖУ (1995). Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2004). Пише вірші, гуморески. Підготував до друку історико-публіцистичну книжку «Благословенна Богом Кіцманщина». Номінант видання «Інформаційний простір Буковини».- Чернівці: Букрек, 2004.- С. 193. — ISBN 966-8500-17-2.
  • Яровий Михайло Миколайович. — (*08.12.1941, м. Сокиряни Чернівецької області) — український журналіст, педагог. Член Національної спілки журналістів України. Закінчив філологічний факультет Чернівецького державного університету, факультет жуналістики Вищої партійної школи у Києві. Працював учителем у м. Сокиряни і с. Драчинці Кіцманського району, з 1970 р. — на творчих посадах у Кіцманській районній газеті «Радянське життя», нині — «Вільне життя». Переможець творчих конкурсів: газети «Молодь України» (1978), обласної держадміністрації (1993), регіонального відділення Фонду Держмайна і Чернівецької обласної організації НСЖУ (1995). Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2004). Пише вірші, гуморески. Підготував до друку історико-публіцистичну книжку «Благословенна Богом Кіцманщина». Номінант видання «Інформаційний простір Буковини».- Чернівці: Букрек, 2004.- С. 193. — ISBN 966-8500-17-2.
  • Олесь Семерня[6] (* 02.08.1936,Миколаївка, Бердянський район, Запорізька область;— 06.07.2012, Сокиряни) український художник, працював в основному в Україні та Молдові, один із найяскравіших представників наївного українського малярства кінця XX століття - початку XXІ століття, автор понад 600 картин. Його мама — Марія Андріївна Касьян, батько — Федір Григорович Семерня. За те, що мама в часи німецької окупації працювала санітаркою у німецькому шпиталі, Олеся разом з матір’ю та молодшим братом наприкінці 40-х років було вислано в місто Джезказган Карагандинської області у Казахстані. Після армії Семерня повернувся в Україну — у місто Возенесенськ Миколаївської області. Там одружується й починає малювати. Проте майже ніхто (зокрема й дружина — медик з вищою освітою) не сприймає його «неправильного» малювання. Не знайшовши підтримки і розуміння, Олесь втікає від цивілізації "в бур'яни", веде мандрівний спосіб життя, далі знаходить пристанівок у с. Крива Пустош на Миколаївщині, а згодом покидає Україну. Тривалий час живе і творить у Бєльцах (Молдова), але не пориває зв'язків з Україною. Перша велика виставка Семерні відбулася в Миколаєві на початку 80-х років, яку організував місцевий мистецтвознавець Валерій Малина. Справжнє відкриття художника відбулося після виставки в Академії наук (1982) та Спілці письменників України (1983). В 1992 році бере участь у колективній презентації із назвою “Наші корені та джерела”. В 1994 році з групою київських художників, звернулися в Відділ культури Печерскої райдержадміністрації с пропозицією перетворити Костельную, одну із найгарніших вулиц Старого Києва, в Вулицю Мистецтв. В результаті було створено “Культурно-художній центр на Костельній”, з 7 художніх галерей та 8 творчих майстерень. З галереею "Грифон" Олесь Семерня розпочинає свою співпрацю, виставляючи там свої твори. Влітку 1996 роботи Семерні беруть участь у І Міжнародному арт-фестивалі, що відбувався в столичному Українському домі. Серед 52 вітчизняних і закордонних галерей експозицію галереї "Грифон" з роботами Семерні визнали найкращою — нагородили Гран-прі. Тоді ж було отримане запрошення від Гарвардського університету на виставку до США. 1996 року виставка в Гарварді, Нью-Йорку, Вашингтоні , Філадельфії . У 1990-х роках ілюстрував книги для видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». На початку третього тисячоліття Семерня знову повертається в Україну і випадково купує собі хатинку в Сокирянах на Буковині. Ця розмальована й оздоблена руками художника хатинка стала щасливою гаванню для вічно неприкаяного митця. Остання персональна виставка його творінь відбулася влітку 2011 року в київській галереї “Грифон”. Працював митець до кінця життя в своїй бесарабській хатинці в Сокирянах. Після смерті художника потужна частина його картин (понад 70), стане предметом насолоди якнайширшого людського загалу. Роботи Олеся Семерні зберігаються в приватних колекціях, зокрема Павла Загребельного, Олеся Гончара, Дмитра Павличка, Івана Малковича, Миколи Волги та інших відомих діячів української культури і в музеях: НХМУ, Музеї народного декоративного мистецтва України, Музеї народного побуту та архітектури України та багатьох інших. Громада буковинського міста Сокиряни засновує нині музей Олеся Семерні в будинку де жив та працював художник.

Джерела[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
  • Сокиряни // Географічна енциклопедія України. — Том 3. / Редколегія: О. М. Маринич (відпов. ред.) та ін. — К.: «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1993. — С. 211.
  • Гусар Ю. С. Сокиряни: Путівник. — Ужгород, 1986.
  • Гусар Ю. Голос ніжності і правди: Штрихи до портрета Михайла Брозинського / Юхим Гусар. — Чернівці: Правдивий поступ, 2007.
  • Гусар Ю. Роями линуть мелодій звуки: Штрихи до портрета Михайла Мафтуляка, заслуженого працівника культури України / Юхим Гусар.- Чернівці: Захист,2009.
  • Гусар Ю. С. Дністровий зорепад: штрихи до енциклопедичного словника-довідника «Літературно-мистецька Сокирянщина» / Ю. С. Гусар. — Чернівці: ВІЦ «Місто», 2010. — 124 с.
  • Ковтун В. В., Степаненко А. В. Города Украины: Экономико-статистический справочник. — К.: Вища школа, 1990. — С. 264.
  • Світять «Дністрові зорі» / Упорядник В. І. Гафінчук. — Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2009. — 288 с., іл.
  • Чорний О. Д., Мандзяк О. С. Сокирянська бистрина / Олександр Чорний, Олексій Мандзяк. — Чернівці: Прут, 2011. — 312 с.: іл.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Бессарабская область. Список населенных мест по сведениям 1859 года. Санкт-Петербург, 1861 (рос.), (код 1069)
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  3. Література: *Buzile S.Interpreti din Moldova. — Chisinau, 1996. — Р. 458–459. *ВАНШТЕЙН Шльом // Богайчук М. А. Література і мистецтво Буковини в іменах: словник-довідник / М. А. Богайчук.- Чернівці: Букрек, 2005.- С. 45. *ВАНШТЕЙН Шльом // Гусар Ю. С. Дністровий зорепад: штрихи до енциклопедичного словника-довідника «Літературно-мистецька Сокирянщина» // Ю. С. Гусар. — Чернівці: ВІЦ «Місто», 2010. — С. 18-19. *ГУСАР Ю. 2 Лютого народився оперний співак Шльом ВАЙНШТЕЙН (1915) / Юхим Гусар // Вечірні Чернівці. — 2007. — 25 січня. — С. 6. — (Зі скрині чернівецького літописця (29 січня — 4 лютого).
  4. Література: А. Д. Герасимова, Г. Х. Гайдаржи, Г. Н. Ермакова. К 100-летию со дня рождения Г. И. Глейзера // Математика в школе. — 2004.- № 6. — С.76-77.
  5. ГУСАР Ю. Буковинський календар. Ювілеї — 2008: [Грудень — 115 років Миколі Пилиповичу СКУТЕЛЬНИКУ /1893/]/ Юхим Гусар.- Чернівці: Правдивий поступ, 2008.- С. 105.
  6. //uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D1%81%D1%8C_%D1%81%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%8F&oldid=14563938


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.