Соколовський Михайло Григорович

Михайло Соколовський
Михайло Соколовський
Особисті дані
Повне ім'я	Михайло Григорович Соколовський
Народження	15 листопада 1951(1951-11-15) (72 роки)
	Слов'янськ, Донецька область, Україна
Зріст	172 см
Вага	72 кг
Прізвисько	Бригадир, Сокол
Громадянство	Україна
Позиція	півзахисник
Професіональні клуби*
Роки	Клуб	І (г)
1970 (2 ліга) 1971 (2 ліга) 1972 (2 ліга) 1973 (1 ліга) 1974-1987 1988 (2 ліга)	«Авангард» (Краматорськ) СКА (Київ) СК «Чернігів» «Металург» (Запоріжжя) «Шахтар» (Донецьк) «Кристал» (Херсон)	40 (1) 9 (1) 35 (11) 38 (5) 400 (87) 45 (3)
Тренерська діяльність**
Сезони	Команда	Місце
1999	«Металург» (Донецьк)
Звання, нагороди
Нагороди
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Миха́йло Григо́рович Соколо́вський (нар. 15 листопада 1951, м. Слов'янськ, Сталінська область) — радянський і український футболіст та тренер. Вихованець групи підготовки команди «Хімік» Слов'янськ. Майстер спорту СРСР — 1974 рік. Багаторічний капітан цього клубу. Увійшов до символічної збірної «Шахтаря» за всі роки.

Життєпис

Починав ігрову кар'єру у друголігових командах: «Авангард» Краматорськ, згодом СКА Київ, де він відбував військову службу, і СК «Чернігів». У перші роки для юного гравця кумиром був Валерій Лобановський, який відмінно «підрізав» м'яч та надавав йому несподівану траєкторію. Ще з дитячих років Соколовський захопився таким виконанням подач і завдяки багатолітнім тренуванням вже виконував такі паси майже досконало.

Дуже успішним у плані футбольного росту став сезон 1973 у першоліговому «Металурзі» (Запоріжжя), після якого Михайло Соколовський став одним з ключових футболістів клубу і почав отримувати запрошення від багатьох команд: «Зеніту» (Ленінград), «Дніпра», київського «Динамо» і московських клубів. Півзахисник вибрав донецький «Шахтар» — однією з причин було просто те, що футболіст родом із Донеччини. У «Шахтарі» й пройшла переважна більшість його кар'єри.

«Шахтар» (1974—1987)

Прихід Соколовського в команду збігся зі зміною наставника — новим керманичем став Володимир Максимович Сальков. Саме з його іменем будуть пов'язані успіхи «Шахтаря» у середині 1970-х років (пост головного тренера він покинув у 1978 році). У 1975 році донеччани стали «срібними» призерами чемпіонату СРСР, що дало змогу команді вперше в історії виступити в єврокубках (у Кубку УЄФА), а центральний півзахисник «Шахтаря» увійшов до списку 33 найкращих футболістів країни.

Кінець 70-х років став дуже успішним для донеччан — «бронза» чемпіонату і фінал Кубка СРСР у 1978 році, віце-чемпіонство у 1979 році. Це «срібло» стало найвищим досягненням «гірників» за всі чемпіонати Радянського Союзу. Донецька команда, яка ще на початку 60-х рр. здобула славу кубкового бійця, виграла Кубок СРСР у 1980 та 1983 роках і входила до фіналу у 1985 і 1986 роках. У «Шахтарі» Соколовський, можливо, не став зіркою радянського футболу, оскільки команда не була лідером чемпіонату, зате після 1987 року півзахисника відзначили нагородою «Вірність клубу» — за найбільше зіграних матчів серед усіх футболістів команди (400 ігор у вищій лізі за «Шахтар»). Тричі входив до списку 33 найкращих футболістів СРСР (1975 — 3 місце, 1982 та 1983 рр. під № 2)

Як на футболіста середини поля, Михайло Соколовський багато забивав, ставши найкращим бомбардиром клубу в історії виступів у першостях СРСР — 87 м'ячів. Зумів поєднати вміння допомагати нападникам та самостійно бити по воротях. Від 1981 до 1987 року — капітан «Шахтаря» (Донецьк). Зумів увійти до символічного Клубу ім. Г. Федотова для гравців, які забили понад 100 голів у вищій лізі, Кубку СРСР та єврокубках.

Закінчував виступи у друголіговому «Кристалі» (Херсон) як тренер-гравець.

Тренерська робота

У 1988 році перебував у складі херсонського «Кристалу» — був гравцем-тренером. Згодом працював у командах «Антрацит» (Кіровське), «Сталь» (Стальова Воля, Польща), «Силур» (Харцизьк), «Шахтар» і «Металург» (Донецьк), «Металург» (Запоріжжя).

Одружений. Має сина Дениса і дочку Марину.

Статистика виступів

Клубна

Зірка Михайла Соколовського на Алеї Слави «Шахтаря» (Донецьк)

Клуб	Сезон	Чемпіонат		Кубок		Єврокубки		Суперкубок		Всього
		Ігри	Голи	Ігри	Голи	Ігри	Голи	Ігри	Голи	Ігри	Голи
Авангард	1970	40	1	-	-	-	-	-	-	40	1
СКА (Київ)	1971	9	1	-	-	-	-	-	-	9	1
СК Чернігів	1972	35	11	-	-	-	-	-	-	35	11
Металург З	1973	38	5	-	-	-	-	-	-	38	5
Шахтар	1974	27	5	7	0	-	-	-	-	34	5
	1975	29	11	1	0	-	-	-	-	30	11
	1976 (в)	14	1	4	0	-	-	-	-	18	1
	1976 (о)	15	1	-	-	6	1	-	-	21	2
	1977	29	5	2	0	-	-	-	-	31	5
	1978	29	5	9	2	2	0	-	-	40	7
	1979	32	4	5	0	2	2	-	-	39	6
	1980	33	6	8	2	2	0	-	-	43	8
	1981	32	6	4	1	-	-	1	0	37	7
	1982	26	12	5	0	-	-	-	-	31	12
	1983	34	15	5	2	4	1	-	-	43	18
	1984	34	7	4	0	2	1	2	1	42	9
	1985	30	6	5	3	0	0	-	-	35	9
	1986	27	3	4	1	-	-	1	1	32	5
	1987	9	0	-	-	-	-	-	-	9	0
Кристал	1988	45	3	-	-	-	-	-	-	45	3
Всього за Шахтар		400	87	63	11	18	5	4	2	485	105
Всього за кар'єру		567	108	63	11	18	5	4	2	652	126

Титули та досягнення

• Володар Кубка СРСР (2): 1980, 1983 років.
• Володар Кубка сезону СРСР: 1984 рік.
• Срібний призер чемпіонату СРСР (2): 1975, 1979 років.
• Бронзовий призер чемпіонату СРСР: 1978 рік.
• Фіналіст Кубка СРСР (3): 1978, 1985, 1986 років.
• У списку 33 найкращих футболістів СРСР (3): № 2 — 1983, № 3 — 1975, 1982 років.
• Член Клубу бомбардирів Олега Блохіна — 105 голів.
• Володар призу «Вірність клубу» — 400 матчів в чемпіонатах СРСР.
• Рекордсмен «Шахтаря» (Донецьк) за кількістю зіграних матчів у чемпіонатах СРСР — 400.
• Найкращий бомбардир «Шахтаря» (Донецьк) в чемпіонатах СРСР — 87 голів.

Джерела

• Розмова з Соколовським на сторінці «Террикон»(рос.)
• Біографія на peoples.ru(рос.)
• Статистика на сайті КЛИСФ (рос.)
• Дані про гравця на сторінці shakhterstat.by.ru (рос.)

Література

• Олексій Бабешко, Андрій Бабешко: «„Шахтарю“ — 70 років. Хто є хто. Футболісти „Шахтаря“ (Донецьк) 1936—2005». Донецьк. 2005 рік.
• Олексій Бабешко, Андрій Бабешко: «„Шахтар“ (Донецьк). Історія команди 1936—2006» Донецьк. 2006 рік.
• Віктор Хохлюк: «Бомбардири України» стор. 18. 2011 рік. ISBN 978-966-534-344-8 (рос.)
• Михайло Соколовський: "Пообіцяв Лобановському, що гратиму в «Динамо» (Листопад, 2011 р., № 129/2601). «Український футбол», стор. 7.