Сокотра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сокотра
سقطرى
Супутниковий знімок острова
Супутниковий знімок острова
Карта
Розташування Сокотри
Розташування Сокотри
Місце знаходження Індійський океан
Координати 12°29′20″ пн. ш. 53°54′25″ сх. д. / 12.4891583° пн. ш. 53.9071472° сх. д. / 12.4891583; 53.9071472
Площа 3796 км²
Найвища точка 1503 м
Країна Ємен Ємен
Населення (2004) 42842 чол.
Архіпелаг Сокотра
Socotra Archipelago
a
Світова спадщина ЮНЕСКО
Socotra dragon tree.JPG
Країна Ємен Ємен
Тип Природний
Критерії x
Ідентифікатор 1263
Регіонb Арабські країни

Історія реєстрації

Зареєстроване: 2008
32-га сесія

a Назва, як офіційно зазначено у списку
b Як офіційно зареєстровано ЮНЕСКО

Сокотра (араб. سقطرى‎) — невеликий архіпелаг з чотирьох островів та двох скель (населені Сокотра, Абд-ель-Курі і Самха) в Індійському океані недалеко на північний схід від узбережжя Сомалі, приблизно 350 км на південь від Аравійського півострова. Є частиною провінції Хадрамаут (архіпелаг територіально поділений на дві мудірії (райони): Хадібо (з центром в Хадібо) і Калансія і Абд-ель-Курі (з центром в Калансії) Республіки Ємен. Площа островів 3,6 тис. км².

Геологія[ред.ред. код]

Сокотра — уламок африканського континенту з гористим рельєфом. Геологічно він складається з гранітів, гнейсів і кристалічних сланців, вкритих горизонтальними шарами крейди, нумулітовими вапняками. Подекуди зустрічаються базальтові і трахітові куполи. Архіпелаг, ймовірно, відокремився від Африки в середньому пліоцені (близько 6 млн років тому).

Коралові рифи утруднюють доступ до берегів. Височини острова в давні часи були сушею, яка дала змогу зберегтися рослинам і тваринам у першій половині третинного періоду, коли більша частина островів знаходилась під водою.

Фізико-географічне районування[ред.ред. код]

Супутниковий знімок головного острова архіпелагу
Карта архипелагу Сокотра

Сокотра — один з найбільш ізольованих архіпелагів у світі континентального походження (тобто, не вулканічного). Архіпелаг складається з головного острова Сокотра (3625 км²), острова Абд-ель-Курі, двох невеликих островів під загальною назвою Аль-Іхван (Брати) — Самха, Дарса, і двох невеликих скель Сабунія і Каль-Фарун.

Головний острів розташований в трьох географічних зонах:

  • вузькі прибережні рівнини,
  • вапнякове плато, пронизане карстовими печерами
  • гори Джебель-Хагар (до 1525 м).

Клімат[ред.ред. код]

Клімат мусонний пустельно-тропічний, з легкими опадами взимку, у період мусонів, ряснішими в горах усередині острова, ніж на прибережних рівнинах. Для сезону мусонів типові сильні вітри і високі хвилі. Середня температура найбільш прохолодного місяця досягає 21 °C, найспекотнішого 27,8 °C, спадаючи вночі на гірських плато до 21 °C. Лише деякі ріки не висихають у суху пору року.

На заході острова менше опадів; тут лежать сухі піщані рівнини з рослинністю напівпустельного і пустельного характеру. На сході нема справжніх лісів; лише в родючих долинах ростуть невисокі тропічні дерева і кущі.

Флора[ред.ред. код]

Флора Сокотри споріднена з флорою тропічної частини Африки й Азії, з переважанням африканського елемента. Дуже цікавий таксономічний зв'язок флори Сокотри з американською. Одна з найвідоміших рослин — Сокотрійське драконове дерево (Dracaena cinnabari), близьке до Dracaena draco, характерним для Канарських островів. Стародавні люди використовували його червоний сік («драконова кров») в медицині та як фарбу для тканин. Інша незвичайна рослина — Dorstenia gigas.

Родина гарбузові представлена ендемічним родом Dendrosicyos socotrana, який є єдиним деревовидним гарбузовим. Зустрічається примітивний тип роду гранат (Punica protopunica), Buxus та інші.

Довга геологічна і біологічна ізоляція Сокотри, гарячий і посушливий клімат, ураганні сезонні мусони з травня по вересень, помітне пом'якшення клімату в зимові місяці і особливі кліматичні умови в гірських районах створили на острові унікальну ендемічну флору. Більше третини з 800 видів рослин на Сокотрі є ендеміками.

Фауна[ред.ред. код]

Фауна Сокотри — острівна. Водиться цибетовий кіт. Орнітофауна має північно-східноафриканський характер. На островах живе багато видів птахів, зокрема декілька ендеміків, таких як сокотрійський шпак (Onychognathus frater), сокотрійський нектарник (Chalcomitra balfouri), сокотрійський горобець (Passer insularis) і сокотрійський золотокрилий дубоніс (Rhynchostruthus socotranus).

Єдині місцеві ссавці на Сокотрі — кажани, яких досить багато.

Фауна амфібій стоїть ближче до аравійської.

Історія[ред.ред. код]

У січні 1507 року португальці захопили острів Сокотра з метою перехопити у арабських мореплавців монополію на постачання в Європу дорогоцінних прянощів. Але після сутичок з місцевим населенням португальці у 1511 року залишають Сокотру, тому що толку від військової бази на Сокотрі було мало. Влада понад Сокотрою знову переходить до султана Махри.

Острів у 1886 році був приєднаний до Британії.

Населення, культура[ред.ред. код]

Житла мешканців острова Абд-ель-Курі у 1903 році

Майже всі жителі архіпелагу, араби, суахілі та індуси, живуть на головному острові — Сокотрі. Головне місто — Хадібу (населення близько 43 000 в 2004 році). На Абд-ель-Курі і Самхі проживає всього кілька сотень людей; на островах Дарса, Сабунія, Каль-Фарун постійного населення немає.

Корінне населення Сокотри, говорить діалектами місцевої неписемної сокотрійської мови, що належить до сучасних південноаравійських мов семітської групи, а також арабською мовою. З давніх часів сокотрійською мовою існує багатий усний поетичний, пісенний і прозаїчний фольклор. Сучасна сокотрійська поезія схильна до впливу арабських діалектів. З поетичних форм найбільшого поширення набули традиційні афористичні чотиривірші теметхель[1]. У сокотрійськіх казках, що відрізняються багатим місцевим колоритом, простежується зв'язок стародавньої культури сокотрійців з культурною традицією Середземномор'я і стародавньої Європи (присутні сюжети, схожі зі староєгипетською повістю про двох братів, казкою про Попелюшку — в сокотрійській традиції Мехазело (Mehazelo)).


Економіка[ред.ред. код]

Заняття населення — скотарство, вилов риби та коралів. Головні продукти острова: риба, камідь драконового дерева, сушений сік алое — «сабур», шерстяні тканини, килими ручної роботи, фініки, топлене масло, тютюн. Для місцевого споживання розводять корів місцевої породи, дрібну рогату худобу, верблюдів. У долині Хадебо — присадибне городництво (фінікова пальма). Найкраща бухта і адміністративні центр острова — Тамріда.

У кінці 1990-х була прийнята Програма розвитку ООН з метою ретельного спостереження за островом Сокотра.

Примітки[ред.ред. код]

  1. V. Agafonov. Temethel As The Brightest Element Of Soqotran Folk Poetry. Folia Orientalia, vol. 42/43, 2006/07, pp. 241–249

Література[ред.ред. код]

  1. Бєлозоров С. Т. Африка. — К.:Радянська школа, 1957.
  2. (рос.) Густерин П. В. Йеменская Республика и её города. М.: Международные отношения, 2006.
  3. (рос.) Наумкин В. В. Сокотрийцы. Историко-этнографический очерк. М.: Наука, 1988.
  4. (рос.) Амирханов Х. А., Жуков В. А., Наумкин В. В., Седов А. В. Эпоха олдована открыта на острове Сокотра. Природа, № 7/2009.
  5. (нім.) Biedermann, Zoltán Soqotra, Geschichte einer christlichen Insel im Indischen Ozean vom Altertum bis zur frühen Neuzeit, Wiesbaden 2006, ISBN 978-3-447-05421-8
  6. (нім.) Wranik, Wolfgang Sokotra — Mensch und Natur, Wiesbaden 1999, ISBN 978-3-89500-099-7
  7. (англ.) Cheung, Catherine & DeVantier, Lyndon 2006. Socotra: A Natural History of the Islands and their People. Edited by Kay Van Damme. Odyssey Books & Guides, ISBN 962-217-770-0.
  8. (англ.) Doe, D. Brian 1970. Socotra: An Archaeological Reconnaissance in 1967. Edited by Henry Field and Edith M. Laird. Field Research Projects, Miami.
  9. (англ.) Doe, D. Brian Socotra: Island of Tranquility. London: Immel, 1992.
  10. (англ.) Elie, D. Serge Soqotra: South Arabia's Strategic Gateway and Symbolic Playground. British Journal of Middle Eastern Studies, November 2006, 33(2), 131–160 ISSN 1353-0194 ISSN 1469-3542
  11. (англ.) Elie, D. Serge Hadiboh: From Peripheral Village to Emerging City. Chroniques Yemenites, 12 (2004)
  12. (англ.) Schoff, Wilfred H. 1912. The Periplus of the Erythraean Sea. Longmans, Green, and Co., New York, Second Edition. Reprint: New Delhi, Oriental Books Reprint Corporation. 1974. (A new hardback edition is available from Coronet Books Inc. Also reprinted by South Asia Books, 1995, ISBN 81-215-0699-9)
  13. (англ.) Casson, Lionel 1989. The Periplus Maris Erythraei. Princeton University Press. ISBN 0-691-04060-5

Посилання[ред.ред. код]